Архітектурно-туристичні об'єкти - Рекреаційно-туристична характеристика Володимир-Волинського району

Жодне місто Волині й мало яке в усій Україні може похвалитись такою славою та звитягою, які має Володимир-Волинський. Офіційним роком народження вважають 988, ведучи лік від першої писемні згадки про нього в "Повісті минулих літ".

Давню велич Володимир-Волинського засвідчують унікальні пам'ятки історії й архітектури, що збереглися в місті. Враховуючи виняткову, наукову, архітектурну і мистецьку цінність спадщини Володимир-Волинського з метою її охорони, постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р. у центральній, історичній частині міста утворено історико-культурний заповідник "Стародавній Володимир".

- Собор Успіння Пресвятої Богородиці

Собор Успіння Пресвятої Богородиці - побудовано князем Мстиславом Ізясловичем у 1156-1160 рр. У цьому ж соборі він був і похований, про що свідчить Іпатіївський літопис. При взятті Володимира татаро-монголами в 1240 р. церква була "исполнена трупьями", але як видно сильно не постраждала. Це едина церква, яка збереглася з домонгольського часу на Волині. Храм служив усипальницею Волинських князів та єпископів. Тут поховані Василько Романович, його дружина Олена, син Володимир Василькович. Успенський собор відігравав роль головного храму Волині і в XIV-XV ст. У 1491 р. його було пошкоджено та пограбовано під час нападу татар, та вже в 1494 p. відновлено. Тоді ж було побудовано і єпископський замочок. Серйозні пошкодження собору принесла боротьба двох претендентів на Володимирську кафедру в 60-х рр. XVI ст., коли один з них штурмував єпископський замочок з допомогою гармат. З 1596 р. Успенський собор перейшов до уніатів. У 1683 р. він сильно постраждав під час пожежі. У 1753 р. у ході реставрації до собору прибудовано новий західний фасад у стилі пізнього ренесансу. В 1782 р. за розпорядженням єпископа Симеона Младського були прорубані потаємні сходи до єпископської кафедри у масивному стовпищі, внаслідок чого частина склепінь впала. У 1795 р. собор вже використовують, як складське приміщення.. В 1805 р. були невдалі спроби відновлення храму, але лише в 1885 р. почалася реальна діяльність щодо відновлення.

17 вересня 1900 p. собор освячено. Відбудовано єпископські палати, дзвіниця. Храм трьохповерховий, шестистопного типу. Загальна довжина 34 м, ширина 20,6 м, висота близько 18,5 м. Стіни мають товщину близько 1,5 метра. Стіни храму складено з цегли-плінфи. Деякі мають на поверхні хвилясті полоси "розчеси". Розчин вапняний, рожевий. Підлога встелена керамічною плиткою прямокутної, трикутної та ромбовидної форми, жовтого, зеленого, темно-коричневого і темно-синього кольорів. При дослідженні було виявлено залишки фрескового розпису.

Церква Святого Василія (ротонда) ХШ-XV ст. 3a місцевими переказами князь Володимир, повертаючись з походу проти білих хорватів у 992 p., зупинився в м. Володимир-Волинському, і тут в подяку Богу за вдалий похід, наказав кожному із своєї дружини принести по одній цеглині і, таким чином, за один день спорудив храм, який в честь його християнського імені був освячений в ім'я святого Василія. Коли і ким побудована нинішня церква, невідомо. На шиферній дошці, вмонтованій в стіну з північної сторони уцілів слов'янський напис, настільки незрозумілий, що з нього можна розібрати тільки три слова ''Помози Боже... княж" і число "670 г", що відповідає 1194 р. Вперше в історичних документах про неї згадується в 1-й чверті XVI ст.

У 1844 р. казною були виділені гроші на відновлення церкви. Тоді ж було прибудовано невелику кам'яну дзвіницю, а церкву й погост обнесено кам'яною стіною. Фундаменти церкви побудовані у вигляді восьмипелюсткової квітки, аналоги цієї архітектурної скульптури в Празькому граді. Більші конхи (заокруглені виступи) чергуються з меншими, складається враження, що стіни хвилясті. До реконструкції та прибудови тамбура церква мала шоломоподібну покрівлю. Невеличку за розмірами будівлю прикрашають два портали, один з яких оздоблений білокам'яною різьбою. Археологічні знахідки біля церкви - цегла, фрагменти рожевого цементу, шматки каменя з орнаментом, вказують на те, що на місці Василівської церкви існувала більш рання споруда, деякі її частки ймовірно були використані при побудові існуючої церкви.

Крім того, у Володимир-Волинському варто також ознайомитись з собором Різдва Христового (1718-1755 рр.), костелом Іоакіма та Анни (1790 р.) й іншими історико-архітектурними пам'ятками.

- Миколаївська церква

В 1780 роцi у Володимирi-Волинському була побудована каплиця св. Iосафата Кунцевича на кошти унiатського єпископа Порфирiя Скарбки Важинського. Каплиця побудована на мiсцi, де стояв будинок батькiв Iосафата Кунцевича. У 1800 роцi каплицю передано православнiй церквi i освячено iменем св. Миколая. В 1910р. церква виконувала функцiї цвинтарної каплицi, з 1914 до 1939 рокiв використовувалась, як парафiяльна. В архiтектурному планi - це типова одноповна безкупольна двокамерна церква, типова для архiтектури України та Польщi 17-18 столiть.

- Костел Iоакiма та Анни (монастир капуцинiв)

Перший костел Iоакiма та Анни побудований у 1554 роцi з дерева на пожертвування княгинi Анни Збаражської в 1751р. костел передано ордену капуцинiв. Кам'яний костел був побудований в 1752 роцi на мiсцi згорiлого дерев'яного. Кiлька разiв вiн горiв i знову вiдбудовувався. Так, наприклад, в 1853 роцi знову перебудовуються куполи веж костелу, сама будiвля була покрита бляхою i пофарбована. Костел Iоакiма i Анни побудований в стилi провiнцiйного пiзнього барокко (Вiленське барокко). Це тринефна базилiкальна двовежова споруда з двоярусним центральним i одноярусними бiчними нефами. У 14 столiттi на хорах були розмiщенi невеликий дев'ятиголосний орган, нинi втрачений. За легендою, в 1794р. у монастирi капуцинiв були захованi державнi коштовностi Речi Посполитої.

- Христорiздвяний собор (колишнiй костел єзуїтiв Серце Iсуса)

Костел побудований в межах старого (окольного) мiста. Його схiдний тильний фасад виходить до заболоченої мiсцевостi. В 1718 р. Ядвига з Санчкiв Загоровська фундує мiсiю єзуїтiв у мiстi, в якiй було двоє ченцiв. У 1755 р. слонiмський староста Гнат Садовський з дружиною фундує мiсiйний єзуїтський костел, будiвництво тривало 15 рокiв. У 1762 р. мiсiя отримала статус монастиря. В 1770 р. костел освячено пiд назвою "Серце Iсуса". В 1773р. буллою папи Климента IХ орден єзуїтiв був скасований, а всi заклади ордену на територiї Польщi i Росiї закритi. В 1782р. Комiсiя Народної освiти передала право на костел ордену Василiан, а в 1840 р. внаслiдок переведення ордена у православ'я, монастир став православним (чоловiчим). З 1891року храм був резиденцiєю православних єпископiв. В 1921 роцi монастир i церкву передають римо-католицькiй єпархiї. Пiд час вiйни (1941-1945 р. р.) костел було пошкоджено вибухом бомби, а пiсля вiйни взято пiд охорону, як пам'ятник архiтектури. З 1983 р. почато ремонтно-реставрацiйнi роботи, побудовано в стилi пiзнього барокко. Костел однонефний, фасад має хвилясту форму, центральна пладина його вигнута, вежi виступають, архiтектор Мiхас Радземiнський.

- Святогірський Свято-Успенський Зимненський монастир

Святогірський Свято-Успенський Зимненський монастир - належить до найдавніших святинь України-Русі. Стародавні волинські перекази свідчать, що 1001 р. на високому березі річки Луги, київський князь Володимир Святославич збудував два храми та терем. Це місце на західному кордоні Русі стало зимовою резиденцією князя Володимира. Звідси й назва селища - Зимне. У давньоруських писемних пам'ятках перша згадка про Святогірський монастир з'являється наприкінці ХІ ст. Нестор Літописець повістує, що "в монастирє, наріцаємом Святая Гора, сущи близ града Влодимера успє с міром о Господе, житію конец пріят преподобний Варлаам" - перший ігумен Києво-Печерської Лаври, який цим шляхом повертався із Константинополя.

Як і більшість древніх монастирів Святогірський монастир починався з печер, де ще в домонгольську добу існував підземний храм. Археологічні дослідження зимненських печер виявили старовинні надписи на стінах і древні поховання.

Поруч з виходом з печер - найдревніший вцілілий храм обителі, який зведено на честь Святої Тройці. У радянські часи, коли обитель було розорено, це храм діяв як прихідський.

Перша документальна згадка саме про Святогірський монастир з'являється 1458 p. за правління Феодора Чарторийського, Луцького князя, який у славу Божої Матері будує у 1495 р. на місці дерев'яної церкви святого князя Володимира великий кам'яний Свято-Успенський храм.

У цей же час над брамою постала дзвіниця, кріпосні стіни укріпилися могутніми вежами, адже оборонні споруди були необхідні для захисту від численних татарських набігів. Архітектурний ансамбль обителі набув величності та монументальності, як один з найбільших церковних і фортифікаційних комплексів того часу.

Проте не завжди він був таким, яким він є сьогодні. Після введення у 1596 р. Брестської унії, почалася виснажлива боротьба монастиря з уніатством. Зимненською братією та православними шляхтичами велися запеклі суперечки та судові розгляди з уніатськими єпископами. Монастир почав занепадати та згодом зубожів. У 1682 р. обитель захопили уніати. У 1724 р. Зимне придбав фанатичний католик, волинський староста Михайло Чацький. Він наказав перетворити храм, який зберігав православну архітектуру, на костел, і переробити його з п'ятикупольного на двокупольний. Він розорив родову усипальницю православних ктиторів монастиря - князів Чарторийських, пограбувавши дорогоцінності з померлих. Чацький зняв коштовну ризу і прикраси з Зимненської ікони. Глумлячись над образом, він зважився на блюзнірські дії, вигукуючи: "Що ж, православна святине чудотворна, так і не змогла ти врятувати свій православний монастир?" В ту ж мить нечестивець осліп, а через 3 роки помер. Саме цією іконою Константинопольський Патріарх Микола II Хрисоверх благословив у 988 р. грецьку царівну Анну на подружжя з князем Володимиром. Згодом князь перевіз ікону до своєї Зимної резиденції та подарував у Богородичну церкву монастиря, збудовану сином Володимира Волинським князем Всеволодом. Це ікона грецького письма, написана на кипарисовій дошці. Незважаючи на всі історичні перипетії вона збереглася і нині, як і тисячу років тому, охороняє Зимненську обитель, надаючи свою благодатну допомогу тисячам мирян.

Після тривалого періоду занепаду у другій половині XIX ст. на пожертви російського імператорського двору в обителі почалися реставраційні роботи, які тривали 30 років. Це дозволило врятувати від загибелі унікальну пам'ятку старовини та повернути Свято-Успенському собору канонічний православний вигляд.

Перша світова війна завдала немало лиха цьому святому місцю.

Під час одного з запеклих боїв у храм влучили три снаряди страшної руйнівної сили. Але небесна покровителька монастиря Пресвята Богородиця явила чудо. Снаряди не розірвалися, залишивши храм неушкодженим. Вони і сьогодні стирчать зі стіни храму, нагадуючи про милість Божу до обителі.

Після приєднання західних земель України до СРСР у 1939 p. монастир було закрито. Під час війни - ненадовго відкрито. Але у 1946 р. чернечу громаду остаточно ліквідували. В монастирських стінах розмістилася тракторна бригада. Безцінна пам'ятка історії та архітектури знов зазнала нищівної руйнації. Відродження Святої Гори відбулося лише тоді, коли до неї повернулися справжні господарі - монахині. В червні 1991 р. в Зимне прибули з Корецького монастиря перші насельниці - монахиня Стефана (Бандура) та інокиня Галина (Тищук). Стараннями сестер, коштами благодійників руїна, що залишилася церкві у спадок від Радянського Союзу, на сьогодні перетворилася на справжній райський куточок Волині.

- Зимнiвське городище

Недалеко вiд монастиря посеред заболоченої заплави р. Луга є невелике плато. Внаслiдок тривалих розкопок якого, виявлено рiзноманiтнiсть i поступовий хронологiчний розвиток на цiй територiї культур вiд раннього неолiту аж до кiнця VII столiття н. е. Це найбiльш раннiй укрiплений пункт на слав'янських землях в ранньому середньовiччi. Городище було укрiплене частоколом та стiною. На початку третьої чвертi першого тисячолiття воно було значним виробничим та полiтико-адмiнiстративним центром Дулiбського союзу. Зимнiвське городище згорiло раптово, можливо внаслiдок нападу варварiв, про що говорять знахiдки характерних для варварiв трилопатевих стрiл. На городищi виявлено багато фрагментiв керамiки, металевi та кiстянi вироби, зброя, срiбнi та бронзовi прикраси. На схiд вiд Зимнiвського монастиря, на лiвому березi р. Луги є кам'яний хрест, поставлений Данилом Галицьким на могилi свого дружинника Клима Христинича в 1213 роцi. Про це згадується в Галицько-Волинському литописi. Чотирикутний хрест "витесаний" з сiрого каменя, два метри заввишки, посерединi має заглиблення на образ або напис.

- Церква св. Василiя (ротонда) 15 ст.

За мiсцевими переказами князь Володимир, повертаючись з походу проти бiлих хорватiв в 992 р., зупинився в м. Володимир-Волинському, i тут в подяку Богу за вдалий похiд, наказав кожному iз своєї дружини принести по однiй цеглинi i таким чином за один день спорудив храм, який в честь його християнського iменi був освячений в iм'я святого Василiя. Коли i ким побудована нинiшня церква, невiдомо. На шифернiй дошцi, вмонтованiй в стiну з пiвнiчної сторони уцiлiв слов'янський напис, настiльки незрозумiлий, що з нього можна розiбрати тiльки три слова " Помози Боже... княж" i число "670г", що вiдповiдає 1194року. Ця дошка була втрачена в 1914 роцi, пiд час першої свiтової вiйни. Вперше в iсторичних документах про неї згадується в 1-й чвертi XVI столiття. В 1523р. польський король Сигизмунд 1 видав Cангушко-Ковельську грамоту на право попечительства. З грамоти видно, що св. Василiвська церква занепала i потребує ремонту. Вiдомо, що священник св. Василiвської церкви Мартин за вiрнiсть православ'ю i небажання прийняти унiю був Iпатiєм Потiєм публiчно вiдлучений вiд церкви, а тодiшнi попечителi Загорiвськi навiть подали в суд на Iпатiя Потiя за побиття священника. Справа розглядалася два роки. Потiй був виправданий Люблiнським трибуналом (декрет вiд 30.05.1603р.) В 1844 роцi казною були видiленi грошi на вiдновлення церкви. Тодi ж з захiдної сторони була прибудована невелика кам'яна дзвiнниця, а церква i погост обнесенi кам'яною стiною. З давнього майна церкви зберiгся образ Св. Богоматерi, що був перенесений з (мiсцевої) Введенської церкви, яка знаходилась поруч i згорiла в 1859р. Василiанський монах Iгнатiй Кульчицький в своїй книзi "Specimen Ecclesiae Ruthenicis" (виданa в Римi у 1734р.) пише, що образ цей привезено з Грецiї, але коли та ким, невiдомо. Церква в планi восьмипелюсткова, бiльшi конхи (заокругленi виступи) чергуються з меншими, складається враження, що стiни хвилястi. До реконструкцiї та прибудови тамбура церква мала шоломоподiбну покрiвлю. Невеличку за розмiрами будiвлю прикрашають два портали, один з яких оздоблений бiлокам'яною рiзьбою. Археологiчнi знахiдки бiля церкви - цегла, фрагменти рожевого цементу, шматки каменя з орнаментом, вказують на те, що на мiсцi Василiвської церкви iснувала бiльш рання споруда, деякi її частки ймовiрно були використанi при побудовi iснуючої церкви. Пiдтверджують дану версiю археологiчнi вiдкриття. Поруч св. Василiвської церкви в 1955 роцi в скверику, за кiлька крокiв вiд ротонди, професором М. Каргером були викопанi руїни невiдомого храму.

Похожие статьи




Архітектурно-туристичні об'єкти - Рекреаційно-туристична характеристика Володимир-Волинського району

Предыдущая | Следующая