Взаємозв'язок релігійних та економічних чинників в ісламському віровченні

В умовах сьогодення, коли світове співтовариство, продовжує потерпати від наслідків економічної кризи, необхідно знайти ті механізми та важелі, які змогли б її подолати. Значний вплив на формування державотворення, як раніше, так і в наш час, має релігійний фактор. В державах де основною релігією є іслам, і де чітко регламентуються згідно законам ісламу, всі сторони життя правовірних, тенденцією є те, що економіка цих країн найменше відчула на собі відлуння світової економічної кризи. Таким чином, дослідження ісламської економіки, має досить актуальне значення.

Основи ісламської економіки були закладені, ще в працях відомих середньовічних мусульманських богословів та правознавців: ал-Газалі, Ібн Халдуна, Ібн Таймійі та ін, які посилались на визначені в аятах Корана та хадисах економічні принципи. Під час розвитку ісламської економічної думки, відбувався і занепад приблизно в XV ст. і процес радикалізації в ХХ ст., коли економічний розвиток суспільства став неприпустимий до законів шаріату.

Ісламознавці виділяють три стадії розвитку соціально-економічних настанов. По-перше, це коранічна. У Священному писанні, записаного зі слів пророка Мухамеда, викладений комплекс релігійних, економічних, соціально-політичних, етичних норм та настанов.

Друга стадія характеризується ідейними суперечками про шляхи розвитку ісламу. Дослідники співвідносять цей етап до початку правління Алі та наступним чотирьом століттям. Саме в цей період у мусульманській общині виникає розкол на сунітів та шиїтів, та загострюються проблеми віри.

Третя стадія розвитку ісламу охарактеризувалася процесом взаємозв'язку "офіційного" ісламу з іншими культурними традиціями, які мали вплив не тільки на духовне життя мусульман, але й принесли в іслам свої релігійноетичні погляди, звичаї та правові норми. Але, не дивлячись на різноманітність поглядів шкіл та напрямів мусульманського богослов'я, права та хадисознавства, всі вони знаходилися в складному взаємосплетінні, об'єднаному єдиною релігійною системою ісламом [1 ].

Концепція ісламської економіки розроблялася в рамках п'яти мазхабів: чотирьох сунітських мазхаба ханіфітський, малікітський, шафіїтський, ханбалітський та одного шиїтського джафірітський.

Однак, розходження точок зору було обумовлено не стільки прихильністю авторів тій або іншій юридичній школі, скільки їхніми соціально-економічними поглядами в цілому. Характерно, що навіть ті ісламські ідеологи, що ратують за повернення до "первісної чистоти ісламу", фактично приходять до модернізації традиційних положень шаріату.

Сучасні ісламські теологи трактують визначення соціально-економічної концепції ісламу, як систему закладених у Корані цінностей, які визначають межі економічних дій, та дають їм морально аргументовану мотивацію з метою забезпечення справедливої рівноваги між матеріальними й духовними потребами, між індивідуальними й суспільними обов'язками [2].

Основними, в розробці теорії "ісламської економіки" залишаються питання власності, ролі та задачі ісламських банків, позичковий процент (ріба), а також шляхи подолання економічної відсталості "мусульманського світу" та скорочення бідності більшої частини його населення.

В розумінні ісламських теологів питання власності повинно вирішуватися відповідно до того, що єдиним володарем усього земного є лише Аллах, і тільки він розподіляє земні багатства відповідно до "праці". "Аллаху принадлежит то, что в небесах и на земле!" (Коран, 2:284), "Аллаху принадлежит сокровенное на небесах и на земле. Поистине, Аллах мощен над каждой вещью!" (Коран, 16:79) [3]. Таким чином, людина, як індивід не власник будь-чого, що має ринкову або суспільну вартість, вона тільки на час свого життя є довіреною особою істинного володаря світу Аллаха по володінню цими ресурсами. Оскільки людина довірена особа Аллаха, то всі передані їй ресурси та вироблені за їх допомогою блага повинні слугувати досягненню цілей, встановлених Аллахом. Передбачається, якщо людина володіє значним багатством, то її відповідальність, перед Аллахом значно вища, при цьому вона відповідає за забезпечення зростання добробуту як свого, так і суспільства в цілому.

Ще один важливий аспект полягає в тому, що довірений людині ресурс не повинен залишатися не використаним, або обертатися в скарби. Напроти, він повинен бути використаний на благо суспільства, при цьому забезпечуючи володарю матеріальну винагороду, для створення реальної добавленої вартості та збільшення маси товарів і послуг, а не грошової маси [4].

Майно в ісламському суспільстві виконує соціальну функцію. Воно повинне використовуватися в інтересах суспільства і сприяти його добробутові. Навіть якщо іслам допускає існування приватної власності, право володіння носить обмежений характер і майно може бути конфісковано.

Це положення діє у випадку, якщо право володіння або майно використовуються неправильно, якщо майно вилучається з обороту і не виконує своєї соціальної функції, якщо має місце марнотратство.

Таким чином, право на власність не є абсолютним. Якщо використання майна суперечить нормами Корану, то воно повинне бути конфісковане або розподілене серед нужденних. Якщо майном розпоряджаються правильно, то права на нього зберігаються.

Іслам займає негативну позицію у відношенні позички й боргу. Тому кожному мусульманинові не бажано, по можливості, залазити в борги. Позичку потрібно брати тільки у випадку крайньої необхідності. Якщо позичка все-таки необхідна. Вона повинна бути безпроцентною й безоплатною "кадр хасан".

Особа, що одержала позичку, може, однак, добровільно виплатити суму понад розмір позички, але це не ставиться умовою при укладанні договору. Коран детально описує, як повинно формулюватися боргове зобов'язання у відношенні терміну, свідків і зобов'язань одержувача позички. Інтереси позикодавця добре захищені. Боржник, наприклад, не повинен брати участь у священній війні без згоди позикодавця. Якщо він умирає як мученик, він не буде прощений на небесах доти, поки позикодавець не звільнить його від боргу.

Суворе відношення до позички й боргу разом з поглядом ісламу на капітал і гроші визначає ісламське уявлення про відсоток і прибуток. Капітал розглядається не як окремий фактор виробництва, а скоріше як частина "заповзятливості". Гроші самі по собі не є ресурсами. А лише символами товарів і факторів виробництва.

В ісламі не проводиться формального розмежування між відсотками й лихварством. Ці явища називаються "ріба" і є під забороною в Корані. Ріба тлумачиться по-різному.

Сучасні ісламські мислителі, пристосовуючи до західної економічної теорії, підрозділяють ріба на відсотки й лихварство і думають, що Коран забороняє лихварство, але не відсотки.

Відсотки вважаються законними, коли вони беруться урядом для створення фонду нагромадження, фінансування торгівлі, покарання боржників, якщо вони не виконують своїх зобов'язань, і продуктивного фінансування. Індексування як захист від інфляції також дозволяється. Було б несправедливо, якби позикодавець одержав назад ту ж саму суму в умовах інфляції.

Консервативні мислителі відкидають кожну форму заздалегідь обумовленого збільшення первісного розміру позички. Це грунтується на тому, що іслам розглядає усе в житті як підмет знецінюванню, тільки Аллах вічний. Тому не слід дозволяти капіталові зростати, якщо його власник не сприяє росту капіталу своєю роботою, або якщо він особисто не ризикує. Відповідно до ісламу, було б не справедливо, якби особа, що бере позичку, була б змушена платити відсотки незалежно від того, чи приніс капітал прибуток чи ні, у той час як позикодавцеві гарантувався б прибуток поза залежністю від особистого внеску й ступеня напруженості роботи.

Це суворе тлумачення одержало поширення з розгортанням ісламізації фінансової системи в мусульманських країнах. Одержання будь-якої форми відсотків зазнало осуду.

Прибуток, на відміну від відсотків, допускається. І власник капіталу, і підрядчик страждають, якщо з'являються збитки. Тому, що існує ризик збитку, власник капіталу повинний стежити за тим, як використовується капітал.

Покупка й продаж на виплату являють собою особливий випадок. І збільшення до первинної ціни звичайно дозволяється. Це мотивується тим, що збільшення зв'язане з товаром, а не з позичкою.

Таким чином, відсутня можливість для експлуатації. Збільшення, однак, незаконно, якщо воно перевищує покупну ціну товару. Деякі фундаменталісти вважають неправильним збільшення при продажі на виплат, тому що люди піддаються спокусі укладати угоди про мниму покупку.

Один з наслідків скасування відсотків є заборона в країнах з ісламським законодавством фінансових інститутів, функціонуючих по західному зразку, наприклад, банків і страхових суспільств.

В ісламській концепції банківської справи мається недвозначна заборона страхування від можливого фінансового ризику, оскільки це було би спробою охоронитися від подій майбутнього, що, відповідно до ісламу, перебуває під владою Аллаха.

Хоча в ісламі немає формальної податкової системи, питання про обов'язки багатих у відношенні бідних займає центральне місце. Відповідно до ісламського навчання, Аллах створив багатство для розподілу його серед віруючих, використання його ними. Разом з тим багатство не підлягає рівномірному розподілові, але кожен мусульманин має право одержати частина багатства, щоб досягти визначеного рівня життя "нісаб".

Ці зобов'язання і є підставою для стягування податків в ісламському світі. Коран пропонує збір закята, що розглядається як обов'язок багатих у відношенні бідних. Крім того, у Корані говориться про "джизья" податок як покаранні для немусульман в ісламських країнах. Мається й інший різновид податку "аль-харадж", що існував до ісламу й усе ще зберігається.

Закят не є податком у строгому, європейському розумінні цього терміна, його скоріше можна назвати релігійним обов'язком. Він один з п'яти "стовпів" ісламу і не вважається тягарем для віруючих. Закят містить у собі милостиню. Закят повинен передаватися нужденним. Багатство вважається незаконним, якщо сусід відчуває потребу.

Закят означає "очищати". Виплачувати закят це очищатися від гріхів. Тому, на думку шиїтів, повинна бути визначена точно мета закята. Він не повинен йти на суспільні нестатки.

Вважається, що закят повинен безпосередньо передаватися від багатих до бідного [5].

З іншого боку, суніти дотримуються думки, що збирати й розподіляти закят повинна держава. Закят варто збирати навіть у тому випадку, якщо в суспільстві немає нужденних. Грошові кошти повинні зберігатися в державній скарбниці "бейт аль-маль" і використовуватися державою відповідно до її планів, у тому числі і для задоволення суспільних потреб. Закят форма обов'язкового податку.

Аль-джизья податок, стягнутий з немусульман у мусульманських країнах (за винятком жінок і дітей). Необхідність податку джизья мотивується тим, що немусульмани повинні платити за своє невір'я і за захист, що надається йому мусульманською державою, немусульмани не повинні відбувати військову повинність, тому що захист країни релігійний обов'язок мусульманина. Тому що немусульмани не виплачують закята, ісламський закон вимагає, щоб вони робили свій внесок, що відповідав би ісламському податкові.

Розмір джизьї залежить від платоспроможності. Немусульмани підрозділяються на три групи: бідняків, середній клас і багатих. Джизья регресивний податок: з багатих він не перевищує 0,5 % їхнього майна, із середнього класу 12 % і з бідних ще більшої суми.

На відміну від закята і джизьї, харадж "нейтральний" податок: він може стягуватися і з мусульман і з немусульман у залежності від статусу їхньої землі. (Захоплена земля вважається військовим трофеєм, але якщо землевласники не робили опори і не було ніякої боротьби, земля не конфісковувала, але землевласники замість того повинні були платити податок).

Споконвічна арабська земля звільняється від хараджа: з неї стягується ушр десятина. Обсяг ушра коливається від 5 до 10 % (у залежності від родючості землі).

Харадж можна розділити на дві частини: поземельний податок, що грунтується на податку на майно, і податок на доход. Величина доходу на майно визначається в залежності від розміру земельної власності, грунту, системи зрошення, числа дерев і т. д. Прибутковий податок - пропорційний і досягає 20-50 %, знаходячись у залежності від величини врожаю і ринкових цін. ісламський мусульманський закят харадж

Тому що харадж не згадується в Корані, ісламська держава має великий вибір дій у відношенні його стягування й розміру. Обсяг хараджа визначається відповідно до консенсусу (іджма) між чотирма релігійними правовими школами (ханафітської, шафіїтської, маликітської та ханбалітської) та економічним становищем країни.

Значну роль в ісламській економіці займають ісламські банки. Теоретики ісламської банківської справи критично відносяться до принципів функціонування банку, тому що діяльність останнього суперечить шаріатові, що забороняє надання грошей під відсотки.

Що б банківська система відповідала ісламській філософії й ідеології, вона повинна дотримувати наступних принципів:

S головна роль в акумуляції капіталу повинна належати державі. Ніякі банківські вклади в приватні сектори економіки не допускаються;

S ісламський уряд у нагромадженні банківського капіталу не прагне до одержання фіксованого відсотка, а виходить зі своєї економічної доктрини;

S забороняється узяття відсотка, нагромадження і витрата золота й срібла. Така, на перший погляд, двоїста позиція має на увазі відношення доктрини до грошового обігу, відповідно до якого, кращою є, бартерна система торгівлі;

S твердження принципу "закята";

S виховання в дусі ісламу, що губить пристрасть до наживи.

Оскільки уявлення в ісламі ролі й функції банків не збігаються з реальною ситуацією в міжнародній банківській справі сьогодні, виникла необхідність в адаптації норм шаріату до форм і методів банківських операцій.

Як уже відзначалося, ісламська банківська система забороняє збір ріба, оскільки шаріат розглядає це як прибуток, отриманий без додатка виробничих зусиль.

За дозволеними шаріатом банківськими операціями ("халаль") відносяться наступні види угод за участю ісламських банків:

S "мудараба" ("спекуляція"; у банківській справі участь у прибутку) відповідно до цієї форми угоди власник надлишкових засобів довіряє їх особі, яка володіє необхідними можливостями для їхнього ефективного використання. Доход від засобів, розподіляється відповідно до акадом (спеціального договору). Збитки несе власник засобів, а довірена особа в такому випадку не одержує винагороди. Ісламські банки можуть виступати в якості як довірена особа;

S "мушакара" (партнерство або співучасть). Капітал вносять як банк, так і клієнт. При цьому підписується спеціальна угода, відповідно до якої, клієнтові відчисляється частина прибутку, а частина, що залишилася, поділяється між ним і банком відповідно до їх часток у фінансуванні;

S "мурабаха" (перепродаж, біржова гра). Банк купує сировину або устаткування від імені клієнта і згодом перепродує йому ж, але за підвищеною ціною. Ця різниця заздалегідь обмовляється;

S "іджара" (здача в оренду). Являє собою контракт. Дуже часто контракт про оренду доповнюється актом про покупку, відповідно до якого клієнт платить у розстрочку та стає, згодом, власником даного устаткування, виплативши вартість як устаткування, так і оренди [6].

Структура ісламських банків, тобто відношення між банком з одного боку, і власником капіталу і підрядчиком з іншого боку, грунтується на принципі мудараба. У відносинах з позикодавцем співвласником у підприємстві. У відносинах з підрядчиком, що бере позичку, банк діє як пасивний співвласник. Таким чином, у "ісламській економіці" існує активний трикутник відносин між власником капіталу, банком і підрядчиком.

Вихідний пункт діяльності ісламських банків полягає в тому, що будь-яка форма відсотка в ісламському суспільстві заборонена. Тому, ісламські банки функціонують відповідно до принципу поділу прибутку і збитку.

При фінансуванні проекту банк, що виступає в ролі позикодавця, укладає угоду з підрядчиком у заздалегідь обумовленій пропорції.

Одночасно мається угода між банком і власником його капіталу, що говорить, що прибуток банку поділяється відповідно до заздалегідь обговорених квот. Власник капіталу банку може забрати або прибуток, отриманийпри здійсненні специфічного проекту, або весь прибуток банку. Власний чистий прибуток банку це різниця між квотами прибутку. Банк поділяє прибуток з підрядчиком, а потім свою частку з власником капіталу.

У багатьох випадках релігійна основа ісламських банків є перевагою в порівнянні з традиційними банками. По релігійних розуміннях, мусульмани відмовляються поміщати капітал у традиційні банки або брати відсотки. Ісламські банки служать підходящим засобом для залучення вкладників, у яких, у противному випадку, накопичувався б непродуктивний капітал.

Ісламські банки зуміли проникнути в ті сфери, у яких не діяли звичайні банки. Ісламські банки, особливо державні, орієнтовані на взаємодію з дрібними хліборобами, що раніш не вступали в контакт із банками, почасти через недовіру до них, почасти через небажання звичайних банків фінансувати невеликі, низькоприбуткові проекти.

Таким чином, ісламські банки зуміли направити раніше капітал, що не використовувався у продуктивну сферу. Це мало особливе значення, приймаючи в уваги слабкий розвиток ринків акцій у мусульманських країнах.

Тому що ісламські банки функціонують майже як інвестиційні компанії, відношення між банком і підрядчиком міцніше, чим відношення між звичайними банками й особами, що беруть у них позичку.

Ці міцні відносини мають і переваги, і недоліки. Переваги полягають у тому, що банк, спираючи на свої пізнання, може допомогти підрядчикові уникнути явної помилки, навіть якщо можливості банку вплинути на підрядчика обмежується контрактом мудараба.

Це означає, що витрати підрядчика на інформацію і допомогу фахівця можуть бути зменшені. Можливий недолік: вплив банку на певний строк істотно обмежує волю дій підрядчика. Контракт мудараба гарантує особі, що бере позичку, повну волю дій на термін позички, але банки мають великий вплив, коли позичка відновляється або мова йде про новий контракт, особливо, якщо підприємство не дало прибутку.

Прибуток від фінансованою позичкою діяльності поділяється між банком і підрядчиком. Потім частка прибутку банку поділяється між банком і власником капіталу.

При повній невдачі власник капіталу утрачає свій капітал, банк свою винагороду за посередництво в наданні позички, тобто свою частку прибутку, а підрядчик свою частку прибутку, доход. Таким чином, ризик банку здається значно меншим, чим ризик власника капіталу і підрядчика.

Функція контролю вважається однією з ведучих серед тих, що здійснюються ісламськими банками. Слід зазначити очевидний релігійний контекст контролю, оскільки його основою вважаються норми, що утримуються в Корані.

Види контролю, що можуть торкатися різних сторін діяльності ісламського банку. Серед них прийнято виділяти вищий, божественний контроль; контроль, який здійснює людина та контроль суспільства.

Вищий божественний контроль являє собою догматику нагляду Аллаха над усім, що він створив.

Такий контроль, на думку юристів-богословів, є найдієвішим і ефективним його видом, і з цим можна погодитися, якщо взяти до уваги роль релігії в житті ісламських держав, а також відношення мусульман до коранічних розпоряджень.

Під контролем, здійснюваним людиною, розуміється контроль, що виходить від людини і є результатом його совісності. Такий контроль, по представленню мусульманських богословів, здійснюється через мобілізацію внутрішніх сил людини, не прибігаючи до зовнішнього контролю. Необхідно відзначити, що цьому контролеві в ісламських державах надається немаловажне значення.

Нарешті, зміст суспільного контролю зводиться до нагляду з боку ісламського суспільства.

Основа такого контролю, як вважають деякі вчені, полягає в тому, що ісламське суспільство є джерелом повноважень, що реалізує державу і його інститути. Інші думають, що контроль з боку суспільства є справою Аллаха, про що говориться в Корані.

На практиці це виглядає в такий спосіб. До виконання якої-небудь банківської операції здійснення суспільного контролю відбувається шляхом одержання рад (саме рад) з боку регулювальних органів, а після проведення, або виконання такої операції шляхом удосконалювання її виконання або виправлення.

Таким, чином в умовах жорстокої конкурентної боротьби з існуючими економічними системами та традиційними банками дійсного розквіту ісламських фінансів можливо очікувати лише після спільних зусиль вчених та практиків, які сформулюють нові оригінальні механізми фінансових операцій, що будуть відповідати законам шаріату.

Література

Прозорова С. М.

Журавлев А. Ю.

Журавльов А. Ю.

Взаємозв'язок релігійних та економічних чинників в ісламському віровченні

Похожие статьи