Поняття, суть і мета покарання, Історична і соціальна обумовленість покарання - Поняття, суть і мета покарання

Історична і соціальна обумовленість покарання

На протязі історії суспільство та держава по-різному, по-своєму визначали ті діяння, які відносяться до злочинних. Досить таки часто серед такого виду поведінки опинялися дії, пов'язані з непокорою свавіллю та жорстокості з боку держави, не сприйняттям пануючої ідеології, висловлюванням думок, що не відповідають думці правлячого класу; тобто такі дії, що мають політичне забарвлення. Але завжди перелік злочинних діянь містив в собі посягання на особу, власність, існуючий порядок управління. Традиційно першим і головним засобом в боротьбі зі злочинністю завжди було кримінальне покарання: власне держава не змогла б забезпечувати нормальну і стабільну життєдіяльність суспільства без цього кримінально-правового інституту. Тому довгий час покарання залишалося єдиним і самим надійним засобом боротьби зі злочинністю - змінювалися лише види і система покарань в залежності від того, в якій суспільно-економічній формації перебувало суспільство. Стан, що характеризував відношення суспільства до інституту покарання та рівень його розвитку відображався в існуючих на певному етапі розвитку людства кримінально-політичних ідеях. Це обумовлено тим, що проблема боротьби зі злочинністю завжди нерозривно була пов'язана з ідеологією, політикою, політичними ідеями та політичними інститутами. Нерозривність суспільного життя та кримінального покарання відображає таке поняття як кримінальна політика, що розглядається як засоби ліпшої організації правосуддя взагалі і конкретно кримінальної репресії. Тобто види і система покарань є відображенням пануючих у тому чи іншому суспільстві поглядів на засоби боротьби зі злочинністюКарпец И. И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. М.: "Юрид. лит.", 1973. - с. 22. ЗНОСКИ ЗРОБИ У ДУЖКАХ В КІНЦІ РЕЧЕННЯ, НАПРИКЛАД [3, С. 45].

М. С. Таганцев писав: "Історична оцінка всякого... закону є одним із перших прийомів критичного аналізу права" Таганцев Н. С. Русское уголовное право. Часть общая: В 2 т. - Тула: Автограф, 2001. - Т. 1. - с. 28.. Наведений вислів повною мірою стосується і такого явища правової реальності як покарання.

Кримінальне покарання відповідає поглядам, пануючим у суспільстві відповідно до основних умов його існування. Якби в законодавство були введені застаріли покарання, що не відповідають визначеному історичному періоду, вони розглядалися б як історичний анахронізм. І, навпаки, якби в законодавство вводилися такі покарання, до яких суспільство не підготовлене ні політично, ні етично, їх чекало б та ж участь Кримінальне право. Загальна частина [Текст] : підручник / А. С. Беніцький та ін. ; під ред. А. С. Беніцького, В. С. Гуславського, О. О. Дудорова, Б. Г. Розовського. - К. : Істина, 2011. - с. 77..

Соціальна обумовленість покарання полягає в тому, що суспільство в особі державних органів, які виражають його інтереси визначає, які саме суспільно небезпечні діяння є кримінально караними і встановлює вид і міру покарання за ці діяння. Кримінальний закон і покарання повинні відповідати укладу життя суспільства, стану економіки і фінансів держави, етичним і правовим поглядом, що складаються на цій базі, які характеризують суспільні відносини і класові устрої суспільства.

Видатні мислителі, філософи усіх часів в своїх працях значну увагу приділяли кримінально-політичним ідеям. Незадоволення щодо стану справ в сфері боротьби зі злочинністю призвело до того, що людство всерйоз замислилося над причинами її виникнення та більш ефективними засобами боротьби з нею. Тому виникнення кримінологічних теорій сприяло загостренню дискусій стосовно кримінального права взагалі та кримінального покарання конкретно. Основний поділ між кримінологічними теоріями проходить у двох напрямках.

По-перше, їх можна поділити на дві великі групи в залежності від того, чи признають їх автори та прихильники значну роль біологічних факторів в генезисі злочинної поведінки чи ні. Відповідно в цій площині можна виділити теорії біологічної та соціологічної орієнтації. По-друге, всі підходи до впливу на злочинність можна поділити на радикальні та помірковані в залежності від того, чи передбачається корінна зміна соціальної системи для досягнення позитивних результатів в боротьбі з кримінальним феноменом, чи існуючий соціальний порядок розглядається як константа, в рамках якої необхідно відшукати можливості для зниження або стабілізації злочинності Дубинин Н. П., Карпец И. И., Кудрявцев В. Н.:Генетика, поведение, ответственность. О природе антиобщественных поступков и путях их предупреждения 2-е изд., перераб. и доп. М.: Политиздат, 1989. - с. 56..

Перший напрямок говорив про злочинність і про біологічну прирожденність чи схильність людини до злочину. Його вплив позначився на методах і засобах боротьби зі злочинністю. Другий напрямок у кримінології виник з визнанням соціальної природи і соціальних причин злочинності. Стосовно до проблеми засобів боротьби зі злочинністю представники цього напрямку в кримінології стояли і стоять за широкий вибір запобіжних заходів соціального плану і такої системи покарань, що сприяла б соціальної реадаптації злочинців. Слід розглянути теорії причин злочинності.

Так, розвиток генетики відкрив широкі перспективи для висунення сміливих гіпотез про передачу схильності до злочину генетичним шляхом. В 20-і роки німецькі вчені Й. Ланге та Ф. Штумпфіль, досліджуючи злочинців з числа близнят з однаковим генотипом, намагались довести вирішальну роль природних задатків в механізмі злочинної поведінки. Але наступні дослідження Г. Кранца та К. Христиансена спростували їх висновки. А в подальшому і сам метод дослідження близнят був підданий сумніву. Цей метод не дозволяв зрозуміти, чому близнята здійснюють однакові злочини: чи то генетична схильність, чи то однакові умови сімейного виховання Там же. - с. 57..

Паралельно з методом дослідження близнят для обгрунтування генетичної схильності до злочинів використовувались методики біохімічного аналізу (ендокринна обумовленість злочинної поведінки). В 1924 році американський дослідник М. Шлапп опублікував статтю, в якій обнародував результати вивчення ендокринної системи злочинців. Згідно його даних, майже третина всіх в'язнів страдають емоційною нестійкістю, що обумовлено захворюваннями залоз внутрішньої секреції.

Клінічний напрямок кримінології теоретично обгрунтував необхідність нейтралізації за допомогою хімічних препаратів гормонів, що викликають агресивність людини. І ці методи були впроваджені в практику.

В 60-і роки дослідження генетичних факторів злочинності вступило в нову фазу. П. Джекобс провела одне з перших досліджень хромосомної схильності до злочинів. Обстеживши в'язнів в Шотландії, вона встановила, що серед злочинців частка осіб з хромосомною аномалією типу XYY набагато більше ніж серед правослухняних громадян.

Новий напрям розвитку психіатричного підходу до аналізу злочинності дали дослідження австрійського вченого З. Фрейда, сутність теорії якого розкриваєтсья за допомогою трьох понять: "Воно", "Я", "над-Я". Агресія є складовою частиною "Воно", яке стримується за допомогою "Я". Ця схема значно поглибила розуміння багатьох мотиваційних процесів, зокрема в кримінальній галузі. На її основі американський вчений Уайт зробив оригінальний аналіз феномена злочинності. На його думку, людина народжується злочинцем, а її життя - процес пригнічення руйнівних інстинктів, які закладені в "Воно". Сам Фрейд майже не намагався аналізувати феномен злочинної поведінки. На його думку інстинкт смерті "функціонує в кожній живій істоті і намагається привести її до загибелі, зводячи життя до первинного стану неживої матерії" Ковтун Н. Про кару як мету покарання / Н. Ковтун // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2007. - № 45. - с. 163..

Ідеї Фрейда отримали значний розвиток в рамках клінічної кримінології. Так, в 19 ст. Феррі та Горафало розробили концепцію небезпечного стану злочинця, сутність якої полягала в тому, що злочинця не треба карати, а виводити з стану підвищеної схильності до злочину. В 20 ст. ця концепція була покладена в основу нетрадиційного напряму науки про методи впливу на злочинність - клінічної кримінології. Представники цього наукового напряму практично відкидали кару як превентивний стримуючий засіб. Методи впливу на злочинність, які розроблюються вченими цього напрямку, пов'язані з невизначеним покаранням злочинців (позбавлення волі до тих пір, поки комісія лікарів не дасть висновок про втрату небезпечного стану). Ця практика в 70-80-і роки була досить популярною в ряді країн. Нажаль, надії на радикальне оздоровлення суспільства за допомогою різноманітних методик не виправдались Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика У 3 кн. Кн. 3: Практична кримінологія. К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2008. -- 320 с. - с. 57..

Найбільшою популярністю серед соціологів початку 20 ст. користувалась концепція аномії. В 1938 р. Р. Мертон опублікував статтю "Соціальна структура та аномія" в якій застосував концепцію аномії відносно проблем кримінології. Одна з головних ідей Мертона полягала в тому, що основною причиною злочинності є протиріччя цінностей, на досягнення яких суспільство націлює людей, і можливостями їх досягнення по встановленим суспільством правилам. Стаття Мертона дала міцний поштовх використання феномену аномії при поясненні причин злочинності.

В 1938 році поряд з іншими з'явилась цікава робота вченого з Колумбійського університету Ф. Таннербаума "Злочинність і суспільство", в якій він намагався застосувати до вирішення кримінологічних проблем соціологічну теорію Дж. Міда, який розглядав суспільне життя як серію соціальних ситуацій і типових реакцій людей на поведінку оточуючих (інтеракцій). Застосувавши ці положення до проблем пояснення злочинної поведінки, Таннербаум досить переконливо довів, що неправильна реакція суспільства на злочини є одним з найбільш значних криміногенних факторів. В кінці 30-х років багатьма соціологами дуже гостро було поставлене запитання про те, чи справедливо розглядати в якості суспільно небезпечних тільки ті діяння, за які закон передбачає покарання. Реально не все, що заборонено законом є небезпечним для суспільства. Розроблена Таннербаумом концепція "недопустимості драматизації зла" в значній мірі охопила ці ідеї. Вона лягла в основу інтеракціоністського підходу до вивчення злочинності, який в подальшому трансформувався в теорію стигми. "Стигма" в перекладі з латинської означає "тавро". Ця теорія достатньо повно розкрила глибинні механізми кримінального рецидиву. На розвиток теорії стигматизації значно вплинула гіпотеза Селліна про те, що в пошуках відмінностей злочинців від незлочинців кримінологи досліджують різницю між засудженими і незасудженими. В дійсності серед несудимої частини суспільства злочинців також немало, і серед незасуджених різниця між злочинцями незлочинцями неістотна Голіна В. В., Головкін Б. М. Кримінологія: Загальна та Особлива частини. Підручник/ В. В. Голіна, Б. М. Головкін, М. Ю. Валуйська, О. В. Лисодєд та ін.; за ред. В. В. Голіни і Б. М. Головкіна. - Х.: Право, 2014. - с. 169..

Кримінологічні ідеї впливали раніше і впливають зараз на кримінальну політику, кримінально-правові теорії, законодавство і на організацію кримінальної репресії. Кримінально-політичні ідеї і розуміння про роль репресії в суспільстві, значенні її як засобу боротьби зі злочинністю було ідеалом не тільки фахівців-юристів, але і політичних діячів, філософів і соціологів. Сучасні кримінально-політичні ідеї та пов'язані з ними погляди на злочин та покарання по суті відображають боротьбу різноманітних течій. Однак цього не зовсім досить, оскільки сучасний стан справ в цій сфері свідчить про недостатню ефективність сучасного інституту покарання.

Варто зауважити, що проблемам, які пов'язані з покаранням, його соціальною та правовою ефективністю та визначенню головних напрямів в кримінальній політиці значна увага приділяється з боку міжнародно-правових організацій. Пошуки в цьому напрямі зачіпають як матеріальне так і процесуальне право.

Похожие статьи




Поняття, суть і мета покарання, Історична і соціальна обумовленість покарання - Поняття, суть і мета покарання

Предыдущая | Следующая