Поняття та ознаки покарання - Поняття, суть і мета покарання

В основі кримінально-правової боротьби із злочинністю кожна сучасна демократична держава виходить з двох неодмінних постулатів:

    - застосування суворих мір покарання до осіб, які е організаторами й активними членами мафіозних структур злочинності (організованих груп і злочинних організацій), а також до злочинців-рецидивістів і тих, що вчинили тяжкі і особливо тяжкі злочини; - застосування м'яких покарань (не пов'язаних з позбавленням волі), а також звільнення від кримінальної відповідальності і покарання осіб, які вперше вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості.

Отже, покарання як система (занадто жорстока, занадто м'яка, або побудована найбільш раціональним чином) не в змозі вирішити проблему злочинності, але держава не може відмовитися від його застосування Мельник М. І., Хавронюк М. І. (ред.) Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 7-ме вид., переробл. та допов. - К.: Юридична думка, 2010 - с. 156..

Покарання як один з центральних інститутів кримінального права є важливим інструментом в руках держави для охорони найважливіших суспільних відносин. Воно є провідною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності і разом з тим покликане забезпечувати поведінку людей відповідно до вимог закону. Кримінальне покарання являє собою реакцію держави на вчинений особою злочин. Для самого ж злочинця покарання - це кримінально-правовий наслідок скоєного їм злочину.

В ч. 1 ст. 50 КК дається визначення покарання: покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні правді свобод засудженого Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 № 2341- III / Верховна Рада України. - Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25. - Ст. 131.. Це визначення дає можливість висвітлити ознаки покарання.

По-перше, покарання - це захід державного примусу, який застосовується тільки до особи, яка вчинила злочин. Воно призначається тільки судом, який виносить вирок від імені держави; ніякі інші органи держави не можуть розглядати кримінальні справи й призначати покарання.

Згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду Конституція України (Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1996. - № 30. - ст. 141.: [Електронний ресурс]. - [Режим доступу]: http://zakon2.rada. gov. ua/laws/show/254к/96-вр.. Це положення дублюється і в ч. 2 ст. 2 КК.

По-друге, покарання є саме примусом. Серед усіх заходів державного примусу воно є найбільш суворим. Покарання призначається й виконується незалежно від волі винного відчужи на собі державний примус. Відбуття покарання після вступу вироку в законну силу є обов'язковим для засудженого. Ухилення від відбуття покарання саме по собі є злочином.

По-третє, покарання полягає в обмеженні прав і свобод засудженого.

Згідно з ч. 3 ст. 63 Конституції засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду Александров Ю. В., Антипов В. І., Володько М. В., Дудоров О. О. та ін. / За ред. Мельника М. І., Клименка В. А., Кримінальне право України: загальна та особлива частини. Підручник у 2-х тт. (затв. МОН України).- 5-е вид. - 2009. - с. 227..

Саме ці обмеження виступають у якості кари за вчинений злочин. Кара становить зміст покарання, вона відсутня в інших заходах державного примусу. Обсяг кари залежить від тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання. Позбавлення й обмеження, які несе з собою кара, можуть бути фізичного, матеріального та морального характеру (часто вони збігаються одночасно).

Позбавлення волі має місце при довічному позбавленні волі, позбавленні волі на певний строк, арешті. Обмеження волі має місце в таких покараннях як обмеження волі й тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців. Обмеження трудових прав здійснюється при позбавленні права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських роботах, виправних роботах, службовому обмеженні для військовослужбовців. Негативні наслідки матеріального характеру тягнуть за собою штраф і конфіскація майна.

Але покарання не повинні завдавати засудженому фізичних страждань або принижувати його людську гідність (ч. 3 ст. 50 КК). Це положення випливає з конституційної норми про те, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (ч. 2 ст. 28 Конституції) Куц В. М. Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник [Текст] / В. М. Куц. - К.: Нац. акад. прокуратури України, 2013. - с. 56..

По-четверте, шляхом призначення покарання суд від імені держави висловлює негативну оцінку як самого злочину, так і особи, яка його вчинила. Ця оцінка є не тільки правовою, а й моральною. Тобто йдеться про державний характер покарання.

Важливим завданням правової держави є охорона основних суспільних відносин від злочинних посягань. Здійснення цього завдання, в першу чергу, виражається у визначенні того, які суспільне небезпечні діяння є злочинними і якому покаранню підлягають особи, що їх вчинили (ст. 1 КК). Отже, караність є складовою частиною кримінально-правових норм, без якої неможливо регулювати і охороняти суспільні відносини. За своєю суттю караність є особливою мірою державного примушування, котра застосовується до осіб, що вчинили злочинні посягання. Покарання як міра державного примушування виступає засобом впливу на поведінку людини, примушує особу до законослухняної поведінки. В цьому і полягає перша важлива ознака покарання - це передусім особлива міра державного примушування (в порівнянні з дисциплінарними, адміністративними, цивільно-правовими засобами), яка є його складовою частиною, що визначає його соціальний зміст. Покарання заподіює великі втрати волі, майна. Держава має виняткову монополію на призначення кримінального покарання. Тільки вона визначає повноваження в сфері призначення і виконання покарання, встановлює підстави застосування покарання, види і мету покарання. Покарання як примусовий захід закріплено в кримінальному законодавстві, яким у нас є КК України. Усі нові закони, що встановлюють кримінальну відповідальність, підлягають включенню в цей кодекс. КК встановлює систему покарань - вичерпний і обов'язковий перелік видів покарань, розташованих у визначеному порядку в залежності від ступеня їхньої тяжкості (ст. 51 КК). Даються також кількісні і якісні характеристики злочинів.

Визначення ст. 51 КК України засновані на нормах Конституції України усі правові норми про покарання, що містяться в КК, КПК, ВТК і інших нормативно-правових актах, повинні відповідати положенням Конституції України і даної статті Конституції. Діючи від імені держави, органи і посадові особи, повноваження яких установлені Конституцією, несуть відповідальність за відповідність практики призначення і виконання покарання вимогам Конституції України, що має найвищу юридичну силу. (ст. 8 КУ). У встановлених законом випадках посадові особи також можуть нести кримінальну відповідальність за порушення законодавства про застосування покарання до засуджених. Присвоєння прав законодавчої влади або спроба підміни суду в області застосування покарання є зазіханням на правопорядок в Україні.

По-п'яте, покарання тягне за собою стан судимості, який викликає певні обмеження для особи й служить засторогою від вчинення нею нового злочину. Судимість властива тільки кримінальному праву Кримінальне право України. Загальна частина: підруч. / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.]; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - [4-е вид., перероб. і доп.]. - Х.: Право, 2010. - с. 80..

Похожие статьи




Поняття та ознаки покарання - Поняття, суть і мета покарання

Предыдущая | Следующая