Теорії мети покарання - Поняття, суть і мета покарання

Кримінальний кодекс України встановлює цілі покарання. Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. З цього визначення випливає, що метою покарання є: кара (як відплата за вчинений злочин); виправлення засудженого; запобігання вчиненню нових злочинів засудженими (спеціальна превенція); запобігання вчиненню злочинів з боку інших осіб (загальна превенція).

На думку деяких вчених, мета виражає не тільки те, що повинно відбутися в майбутньому, але і те, що потрібно робити, як і якими засобами, до чого прагнути, щоб здійснити бажане. У цьому проявляється особливість мети, що позначає не будь-яке майбутнє, а лише необхідний результат, який досягається через діяльність. У ній закладене вольове, практичне відношення до зовнішнього світу, процес перетворення в інтересах людини Чучаев А. И. Цели наказания в советском уголовном праве / А. И. Чучаев. -- М.: ВЮЗИ, 1989. - с. 61..

Проблема мети покарання цікавила багатьох вчених-юристів і філософів, що працювали в галузі кримінального права, протягом всієї історії його розвитку. Багато запропонованих ними концепцій і теорій не призвели до однозначного тлумачення цієї складної проблеми. Однак з цих численних теорій можна виділити дві основні групи: а) абсолютні теорії покарання (теорії відплати); б) відносні теорії покарання (теорії досягнення корисної мети) Українське кримінальне право. Загальна частина [Текст]: підручник / [Берзін Павло Сергійович та ін.]; за заг. ред. В. Навроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2013. - с. 126..

Серед абсолютних теорій покарання виділяють теологічні теорії, теорії матеріальної та діалектичної відплати. Представники абсолютних теорій не вбачали у покаранні іншого змісту, крім єдиної абсолютної ідеї - мети відплати за вчинений злочин, тобто покарання призначається тому, ким злочин вчинено, як відплата за нього, сатисфакція. Теологічні теорії (божої відплати), виходячи з того, що злочин є гріх, ставили за мету покарання очищення від цього гріха. Теорію матеріальної відплати розвивав І. Кант, діалектичної відплати - Ф. Гегель, ідеї яких мали суттєвий вплив на розвиток філософських та правових поглядів протягом всього XIX століття, а в поєднанні з іншими трактовками - і у XX столітті.

Прихильників відносних теорій об'єднувало те, що вони вбачали зміст і корисність покарання в досягненні будь-якої конкретної (корисної) мети, наприклад, для того, щоб утримати інших членів суспільства від злочину або для виправлення засудженого. Серед відносних теорій найбільшого розповсюдження набула теорія залякування, якої і зараз дотримуються багато криміналістів Англії та США. Модифікацією цієї теорії є теорія психологічного примушування, що була розвинута відомим криміналістом початку XIX століття А. Фейєрбахом. Як і теорія залякування - це теорія загального попередження, згідно з якою покарання має впливати на громадян, утримуючи їх від вчинення злочинів. А. Фейєрбах вважав, що покарання має завдавати особі, що вчинила злочин, більшого незадоволення, ніж те задоволення, що вона отримала від злочину. Прихильники теорії спеціального попередження відстоювали ідею застосування покарання виключно для того, щоб сам винуватий не вчинив нового злочину. Такі ж ідеї відстоювали і послідовники теорії виправлення, на думку яких покарання має забезпечити виправлення винуватого, тобто невчинення ним нових злочинів.

Теорії досягнення покаранням якоїсь однієї мети не могли задовольнити практику, тому у середині XIX століття з'являються так звані змішані теорії покарання. Загальним для них є поєднання ідей кількох абсолютних і відносних теорій про мету покарання. Прихильники їх в різних варіантах визнають метою покарання: залякування, відплату, відшкодування спричиненої злочином моральної шкоди, виправлення, загальну і спеціальну превенції. Ці теорії різняться не тільки поєднанням мети, а й їх значущістю. В одних пріоритет надається меті залякування, відплати, в інших - меті запобігання або виправлення.

Визначення мети покарання -- одне з найбільш принципових питань кримінального права. "Від його вирішення залежить не тільки побудова багатьох інститутів цієї галузі права, але і цілеспрямоване застосування самого кримінального законодавства" Ной И. С. Сущность и функции уголовного наказания в Советском государстве / И. С. Ной. -- Саратов, 1973. - с. 52.. Чезаре Беккаріа зазначав, що мета покарання міститься тільки в тому, щоб перешкодити винуватому знову завдати шкоду суспільству й утримати інших від здійснення того ж Беккариа Чезаре. О преступлении и наказании / Чезаре Беккариа-- М.: ИНФРА, 2004. - с. 64..

У юридичній літературі перших років Радянської влади багато уваги приділялося питанню мети і завдань покарання. Складність цієї проблеми приводила до того, що окремі автори, вдало сформулювавши ту чи іншу задачу покарання - виправну, попереджувальну, охоронну, у ряді випадків вважали її єдиною, чим спотворювали дійсну роль покарання в Радянській державі. У розглядуваний період лише починали формуватись положення радянської теорії кримінального права про співвідношення примусової і виховної сторін покарання, про співвідношення понять "кара" і "виховання", "кара" і "покарання".

Від мети покарання варто відрізняти його функції, за допомогою яких вирішуються окремі задачі, досягаються проміжні результати на шляху до мети. Змішування мети з функціями в літературі зустрічається, і це не тільки заважає правильному з'ясуванню тих і інших, але і приводить до перекручування соціального призначення покарання, спрямованості кримінальної практики. Наприклад, таке відбувається, коли метою покарання визнається сама кара. При цьому М. А. Бєляєв зазначав, що під карою як метою покарання ми розуміємо заподіяння правопорушнику страждань і позбавлень як відплати за вчинений ним злочин" Беляев Н. А. Цели наказания и средства их достижения в исправительно-трудовых учреждениях / Н. А. Беляев. -- Ленинград: ЛГУ, 1963. - с. 11.. Такий підхід не збігається з нормою закону, якщо не сказати, прямо суперечить йому. І. І. Карпець, відстоюючи таку ж точку зору, писав, що якщо покарання карає і досягається певна мета, з цього виходить, що кара є однією з цілей покарання Карпец И. И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы / И. И. Карпец. -- М.: Юрид. лит., 1973. - с. 102.. Аргументи одного й іншого авторів приводять до висновку, що покарання як кара є самоціллю, що суперечить кримінальному закону.

У КК України 1960 р. було інше формулювання поняття і мети покарання. Зокрема, передбачалось, що покарання є не лише карою за вчинений злочин, але і має на меті виправлення, перевиховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, поваги до правил соціалістичного співжиття, а також попередження здійснення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті заподіяння фізичних страждань чи приниження людської гідності Кримінальний кодекс України: Закон України від 28.12.1960. - [Електроний ресурс]. - [Режим доступу]: http://zakon3.rada. gov. ua/laws/show/2001-05..

Питання про кару і покарання з перших років існування радянського кримінального права було одним з найбільш спірних. Заслуговує на увагу позиція про те, що кара не має бути метою покарання, основна причина такої відмови - "покарання" і "кара" - синоніми. При цьому визначення покарання як кари є некоректним. В. Д. Дуюнов зазначав, що кара є широким соціальним (вірніше, загальносоціальним) поняттям. "Кара - це відповідна негативна реакція держави, суспільства, суспільного об'єднання або певних осіб (наприклад, батьків), а віруючі скажуть - бога, на неправильну поведінку суб'єкта, порушення ним тієї або іншої соціальної норми - норми моралі, релігії" Мицкевич А. Ф. Уголовное наказание. Теория и практика уголовного права и уголовного процесса / А. Ф. Мицкевич. -- М.: Юридический центр Пресс, 2005. - с. 55..

На думку багатьох авторів, кара полягає в позбавленні або обмеженні певних прав і свобод засудженого, що означає примусове заподіяння йому страждань, утисків, утруднень морального, фізичного і майнового характеру. Навпаки, позбавлення і обмеження прав, свобод засудженого виражають кару, осуд, засудженого, і в цьому полягає їх соціальний сенс. Некоректно говорити про які-небудь цілі, що стоять перед карою, цілі можуть ставитися перед явищем, яке володіє певними якостями, але не перед самими якостями, тому можна говорити тільки про цілі кримінального покарання, але не про цілі кари. При цьому фізичні страждання, приниження людської гідності не можуть бути метою кримінального покарання, а тим більше метою кари через пряму заборону, яка міститься в ч. 3 ст. 50 КК України.

Норвезький вчений I. Анденес зазначає, що покарання має загальну попереджувальну дію трьох видів: воно може мати ефект залякування, може посилювати моральні заборони (моральний ефект) і може стимулювати звичну правослухняну поведінку. Для законодавця більш важливо добитися не просто залякування, а формування заборони і звички. Це слід сприймати як аксіому, зважаючи на те, що така мета покарання, як залякування, заперечувалася ще багато століть тому Киричко В. М. Практичний посібник з кримінального права України / В. М. Киричко. - Х. : ФІНН, 2010. - с. 129..

Таким чином, можна зробити висновок, що в радянському кримінальному праві кара - це примус, з метою викликати страждання. Але чи зумовлював таке визначення кари висновок про те, що однією з цілей покарання в СРСР було заподіяння страждань засудженому? Такий висновок був би помилковим, оскільки хоча кара і покарання нерідко вживалися як синоніми, насправді ж ці поняття не ідентичні, як вважають деякі вчені. I тут необхідно було розглянути важливе питання про співвідношення кари і покарання, про зміст поняття примусу у покаранні. Це питання в науці не лише не вирішено, але воно навіть не ставилось. Багато авторів, вважаючи кару елементом покарання, на цьому обмежують своє дослідження.

Отже, у спеціальній літературі 60-х років XX століття активно обговорювалась проблема віднесення до цілей покарання кари, що є актуальним і на сучасному етапі існування кримінального права. Прихильники кари як мети покарання (М. А. Бєляєв, В. Д. Дуюнов, I. I. Карпєць, М. Д. Лисов, A. M. Тарбагаєв, М. І. Якубович та ін.) вважають, що покарання застосовується не лише для запобігання вчиненню злочинів, але і для того, щоб покарати злочинця, оскільки воно є певною відплатою за скоєне. Ця мета - не головна, але є вельми важливим етапом на шляху досягнення інших, більш вагомих цілей. Вчені, які заперечували визначення кари як мети покарання (М. З. Алєксєєв, А. А. Герцензон, М. Д. Шаргородський, А. Л. Ременсон, А. А. Піонтковський, З. У. Полубінська, І. С. Ной та ін.), стверджували, що кара є суттю кримінального покарання, а отже, вона не може бути метою покарання, бо інакше для досягнення такої мети можна було б збільшувати суворість покарань до безкінечності Мицкевич А. Ф. Уголовное наказание. Теория и практика уголовного права иуголовного процесса / А. Ф. Мицкевич. -- М.: Юридический центр Пресс, 2005..

Непрямий доказ на підтримку прихильників мети кари давала своїм визначенням цілей покарання ст. 20 КК України 1960 р. Кримінальний кодекс України 2001 р. змінив колишнє формулювання цілей кримінального покарання, проте навряд чи він змінив саме значення і застосування однієї з цілей покарання - кари. Недоліки такого формулювання в невизначеності поняття щодо кари: чи є вона метою покарання? При цьому законодавець зазначає, що однією з цілей кримінального покарання є кара, акцентуючи увагу на тому, що покарання має на меті не лише кару.

Насправді, кара, репресії - це є ті обмеження і позбавлення, які складають зміст покарання, але не його мету. Якщо слова "покарання" і "кара" є синонімами, то навіщо зазначати в кримінальному законі одну з цілей покарання кару, якщо і так зрозуміло, що за кожний вчинений злочин до особи, яка визнається винуватою у його вчиненні, застосовується певне покарання, санкція, яка обов'язково передбачена Особливою частиною КК України? В більшості випадків можна побачити, що мета кари не може впливати позитивно на засуджених, оскільки кожна людина знає, що якщо вона порушить норми кримінального закону, до неї буде застосоване покарання. Питання кари є дуже важливим не тільки для держави і суспільства в цілому, але й для самого суб'єкта злочину. При цьому обов'язково має мати місце елемент справедливості тієї кари, яка застосовується до суб'єкта злочину. В протилежному випадку буде втрачатися інша мета - запобігання вчиненню нових злочинів засудженими (спеціальна превенція). Таким чином, проблема мети покарання залишається актуальною і потребує проведення подальших спеціальних досліджень.

Похожие статьи




Теорії мети покарання - Поняття, суть і мета покарання

Предыдущая | Следующая