Склад правопорушень - Правопорушення. Поняття, склад та види

Будь-яке правопорушення має свою структуру, яку називають складом правопорушення. Тобто склад правопорушення -- це сукупність названих у законі ознак, за наявності яких небезпечне і шкідливе діяння визнається конкретним правопорушенням.

К. Г. Волинка відмічає, що категорія складу правопорушення докладніше розроблена в науці кримінального права щодо складу злочину. Однак вона має і загальноправове, загальнотеоретичне значення, використовується в різних галузях права.

Склад правопорушення, який обов'язково закріплений у чинному законодавстві, включає в себе такі елементи:

Об'єкт;

Об'єктивну сторону;

Суб'єкт;

Суб'єктивну сторону правопорушення.

Тобто правопорушення характеризується ознаками, які мають об'єктивний і суб'єктивний характер.

Об'єктом правопорушення можуть бути соціальні цінності чи конкретні блага, на пошкодження, позбавлення чи знищення яких спрямоване протиправне діяння. Об'єктами правопорушення є різні матеріальні та духовні цінності, які визначаються об'єктами правовідносин. Це може бути: власність, життя, здоров'я людини, державна безпека, порядок управління, гідність особи тощо. Наскільки різноманітні відносини в суспільстві, настільки різноманітні об'єкти правопорушення. Ними можуть бути майнові, трудові, політичні й інші права й інтереси суб'єктів права, державний і суспільний лад, стан навколишнього середовища, життя, честь, гідність, здоров'я людини.

Об'єктивна сторона - включає протиправне діяння, його шкідливий або небезпечний результат. До об'єктивної сторони входить необхідний причинний зв'язок між протиправним діянням і шкідливими або соціальне небезпечними наслідками. Таке діяння може бути виражене як в активних діях, так і в результаті бездіяльності, коли суб'єкт не виконує зобов'язуючих норм права. Юридична відповідальність настає лише за фізичні протиправні діяння. Не можуть бути підставою відповідальності думки, переконання, бажання, настрої, світогляд, соціальні або особисті властивості. До об'єктивної сторони належать також час, обставини, місце здійснення діяння, яке суперечить нормам права.

Суб'єктом правопорушення є повністю деліктоздатна фізична або юридична особа. Деліктоздатність дуже тісно пов'язана з віком особи. За різні правопорушення юридична відповідальність настає з різного віку. Так, за статтею 22 ККУ кримінальна відповідальність настає з 16 років, а за особливо тяжкі злочини -- з 14 років, за адміністративні правопорушення - з 16 років (ст. 12 КАП), за дисциплінарні - з 16 років, а в окремих випадках - з 15 років.

Колективним суб'єктом правопорушення може бути юридична особа, державний орган, громадська та інші організації, дії яких пов'язані з колективним ухваленням рішень.

В деяких підручниках виділяють також таке поняття як осудність. Осудність фізичної особи означає, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними.

Суб'єктивна сторона юридичної відповідальності виражається в психічному ставленні особи до скоєного, куди входять вина, мотиви, мета правопорушення.

Під провиною слід розуміти психічне ставлення особи до скоєного нею суспільне небезпечного діяння і суспільне небезпечних наслідків у формі наміру та необережності.

Вина існує в таких формах: намір (умисел) та необережність.

Намір як форма провини характеризується тим, що особа усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї дії (бездіяльності), передбачає суспільне небезпечні та шкідливі наслідки і бажає чи свідомо допускає їх настання. Залежно від вольового критерію намір поділяють на прямий і непрямий. У теорії права намір поділяють на завчасно обдуманий; такий, що виник раптово; неконкретизований.

Намір поділяється на прямий і непрямий. Прямий намір буває тоді, коли суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його небезпечні наслідки і бажає настання цих наслідків. Непрямий намір є тоді, коли суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його негативні наслідки, але байдуже ставиться до можливості їхнього настання. Для визнання змісту і спрямованості умислу важливе значення має з'ясування мотиву та мети вчинення злочину. Мотив -- це усвідомлена спонука особи, яка викликала у неї намір вчинити злочин. Мета злочину - це бажання особи, яка вчиняє суспільно-небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків.

Мотив -- це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її скоїти правопорушення. Мотив близько наближається до провини, але не зливається з нею. Він впливає на свідомість людини, зумовлює характер її дій, формує спрямованість волі, визначає зміст провини.

Мета -- це уява особи, котра скоює правопорушення, про бажаний результат, до якого вона прагне.

Мотив і мета близькі за значенням. Якщо мотив пояснює, чим керується особа, скоюючи правопорушення, то мета показує спрямованість діяння правопорушника, найближчий результат, себто те, до чого правопорушник прагне, чого хоче досягти.

Необережність під час скоєння правопорушення має місце тоді, коли особа передбачала настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння і легковажно розраховувала на їх запобігання, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Необережність також виступає у двох формах:

Протиправна самовпевненість, коли особа передбачає можливість настання негативних наслідків своєї дії чи бездіяльності й легковажно розраховує на відвернення цих наслідків, хоча й усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння (невідповідність його закону, службовим, професійним або загальноприйнятим правилам тощо);

Протиправна недбалість, коли особа не передбачає можливості настання негативних наслідків своєї дії або бездіяльності, хоча повинна була передбачити такі наслідки і могла їх передбачити. У цьому випадку винний не усвідомлює протиправність своєї поведінки, тому не передбачає можливості настання негативних наслідків. Порушення припису правової норми, вчинене без вини, відображається поняттям правової аномалії.

Похожие статьи




Склад правопорушень - Правопорушення. Поняття, склад та види

Предыдущая | Следующая