Основний зміст роботи - Людський вимір етнонаціональної політики та його реалізація в Україні
У вступі обгрунтовано актуальність дослідження обраної теми, визначено ступінь розробки наукової проблеми. Визначено мету, завдання, методологічні засади, об'єкт і предмет дослідження, наукову новизну отриманих результатів, їхнє теоретичне і практичне значення, подано структуру дисертації і перелік наукових конференцій, на яких апробувалися основні результати дослідження.
У першому розділі "Теоретико - методологічні засади людського виміру етнонаціональної політики", який складається з трьох підрозділів, розробляється концепція людського виміру етнонаціональної політики, досліджуються актуальні підходи до цієї проблеми.
У першому підрозділі "Категоріально-понятійний апарат аналізу" розкривається сутність основних категорій дослідження, уточнюється їхній зміст та аналізуються існуючі категоріальні суперечності. Визначено принаймні два підходи до пошуку предмета дослідження людського виміру етнополітики в Україні. Термін "етнонаціональна політика" визнається більш актуальним, оскільки саме він охоплює всі можливі відтінки взаємовідносин етноспільнот з державою та між собою.
Значну увагу приділено такому базовому поняттю, як "етнічність". Розглядаються основні наукові концепції етнічності: примордиалістська (Г. Айзенс, М. Вебер, К. Гіртць, У. Коннор, М. Новак, Е. Сміт) та конструктивістська (Б. Андерсон, Е. Геллнер, Д. Горовиць). Аналізуються погляди сучасних вітчизняних дослідників (І. Кресіна, Л. Нагорна) на проблему етнічності та етнічної ідентичності, остання порівнюється із національною ідентичністю. Стверджується, що національна ідентичність, на відміну від етнічної, спирається на свідомий вибір і залежить від раціональних чинників, а основним іі пріоритетом є політичний інтерес. Розглядаються моделі національної ідентичності, які теоретично розроблені для України, наголошується, що у Преамбулі Конституції України поєднуються національно-культурний та трансцендентний підходи. У дослідженні детально аналізуються терміни "етнос", "нація" і "народ". Акцент робиться на теоріях етносу Ю. Бромлея і С. Широкогорова. Відмічається, що існує близько 100 визначень нації та понад 10 теорій нації: політична (Г. Гроцій), психологічна (О. Бауер, Е. Ренан, У. Коннор), культурологічна (К. Реннер, Г. Сетон-Уотсон), історико-культурологічна (К. Каутський), етнічна (Г. Нільсон, М. Новак, Е. Сміт). Для уточнення змісту терміну "нація" розглядаються запропоновані в американській науковій літературі терміни "етнонація" та "політична нація". Зроблено висновок, що онтологічно нація - це етнос на найвищому, сучасному ступені розвитку, етнос, що є зрілим у соціальному і культурному розумінні. Структурно нація - це громадянське суспільство і національна (тобто створена культурно спорідненим народом) держава. Функціонально нація - суб'єкт етнополітичного процесу, наслідок соціальної мобілізації. Аналізуючи роботи М. Вебера, І. Сталіна, В. Тишкова, А. Здравомислова, Р. Брубейкера, наголошується, що складнощі наукового пізнання нації зумовлені високим ступенем ідеологізації і політичної заангажованості проблеми. Неоднозначність поняття "нація" ускладнює його науковий аналіз, але полегшує використання у політичній практиці. Певний результат міг би дати філософсько-антропологічний підхід, що грунтується на розгляданні етнічної проблематики крізь призму поняття "людина" як центральної категорії всього суспільствознавства.
Для аналізу документів з людського виміру етнонаціональної політики необхідно з'ясувати співвідношення термінів "національна меншина" і "етнічна меншина", які зустрічаються в міжнародних документах без визначення. Погоджуючись із концепціями С. Веглі, М. Харріса, Р. Шермерхона, Г. ван Амерсфорта, зазначено, що меншина - це група людей, яка кількісно поступається домінантній групі і перебуває у занедбаному стані. Стверджується, що для аналізу ситуації в Україні більш прийнятним є термін "етнічна меншина". Уточнено поняття "корінний народ", під яким розуміється автохтонна етнічна спільнота, яка історично склалася і проживає на одній території, є етнічною меншістю у складі населення країни і немає за її межами власних етнотериторіальних (автономія) чи етнополітичних (держава) утворень.
У другому підрозділі "Людський вимір етнонаціональної політики як новий етап демократизації міжнаціональних відносин" сформульовано цілісну концепцію людського виміру етнонаціональної політики, розглядаються основні підходи до визначення поняття людського виміру. Наголошено, що саме орієнтація на людину та її інтереси покликана сприяти консолідації суспільства. "Людське" в понятті "людського виміру" інтегрує все гуманістичне, сталу незворотність у дотриманні фундаментальних людських цінностей. Доведено, що пріоритет людини, піднесений до рангу визначального, надає будь-якій сфері спеціалізованих перетворень у суспільстві й державі системного, гуманного, а отже, демократичного характеру. На відміну від економічних, політичних, військових та інших пріоритетів, які за своєю сутністю мають виключно спеціалізований характер, критерій "людина" - споконвічно загальний і системний. Орієнтація на пріоритет прав і свобод людини унеможливлює рецидиви сакралізації держави, влади, мови. Людина має стати основою концептуального розвитку суспільства, а універсальним критерієм державної політики - гуманність. Для посткомуністичних країн, до яких належить Україна, гостро стоїть проблема адаптації до нових гуманітарних стандартів.
Незважаючи на часте використання поняття "людського виміру" політики, загальновизнаного визначення й досі не вироблено. Загалом воно містить права та основні свободи людини, захист прав етнічних меншин та інші гуманітарні питання. Крім того, людський вимір - один із аспектів (поряд з військовим та економічним) комплексного підходу Організації Безпеки і Співробітництва в Європі до проблем безпеки. Безпека є надзвичайно складним поняттям, яке містить економічні, інформаційні, екологічні, а також етнічні чинники. Важливими характеристиками людського виміру є: ступінь розвитку і використання основних прав і свобод людини; міра реальної участі мас і конкретного індивіда у політичному житті, можливість упливати на владу; рівень політичної свідомості, освіти та культури у суспільстві; якість домінантних політичних цінностей у суспільстві; ступінь демократизму та гуманізму суспільства; врахування у політиці інтересів і позицій соціальних, етнічних груп. Рівень реалізації комплексу прав і свобод людини є критерієм політики, її людським виміром. Безпосередньо з людським виміром пов'язаний гуманізм, який у часи потрясінь і негараздів слугує єдиним фактором об'єднання і стабілізації.
Людський вимір політики розглядається крізь зіставлення моралі, політики та прав людини. Перенесення принципу людського виміру на етнополітику означає, насамперед, здійснення прав людини, серед яких права націй, етнічних меншин посідають особливе місце. Етнонаціональна політика покликана забезпечити національні права і свободи етноспільнот та громадян будь-якої національності в державі. Визначаються такі елементи людського виміру етнонаціональної політики: 1) за обсяг виміру (вимірювану величину) береться етнонаціональна політика, а конкретніше - політико-правова її сфера: права людини та їхня реалізація; 2) за одиницю виміру використовується міжнародні стандарти прав людини; 3) суб'єктами, які проводять вимір, є вчені : історики, філософи, політологи, соціологи; 4) методи, якими проводиться дослідження: компаративістський, контент-аналіз правових актів України, зарубіжних країн та провідних міжнародних організацій; 5) результатом виміру має стати експертна оцінка рівню прав людини та стану їх реалізації в державі. Наголошено, що поряд з правами людини існують колективні права (права народу, нації, етноспільноти). Їхня правомірність повинна неодмінно проходити перевірку "людським виміром" - правами індивідів.
У третьому підрозділі "Нормативно-правова база етнонаціональної політики" розглядаються основні міжнародні й вітчизняні документи, що регулюють етнонаціональну політику. У Заключному документі Віденської зустрічі розкривається поняття людського виміру, під яким розуміється насамперед повага до всіх прав людини. У документі вперше наголошується на необхідності приведення національних законодавств і практик держав-учасниць ОБСЄ у відповідність до міжнародного права. На теренах колишнього СРСР людський вимір етнонаціональної політики відображено у Конвенції про забезпечення прав осіб, що належать до національних меншин. Держави СНД стали учасницями ОБСЄ, тому гуманітарні питання не можуть вирішуватися у відриві від правових основ ОБСЄ.
Виділяються особливості, притаманні домовленостям у межах процесу НБСЄ-ОБСЄ з людського виміру: 1) об'єднання питань прав і свобод людини з питаннями гуманітарного характеру; 2) домовленості містять положення про те, що зобов'язання, прийняті в галузі людського виміру, не відносяться до виключно внутрішніх справ держави; 3) положення пактів про права людини деталізуються в документах НБСЄ; 4) документи НБСЄ пов'язують ефективність прав і свобод людини зі встановленням принципів справедливості як основи правової держави; 5) виділяються певні групи населення, захист прав яких потребує підвищеної уваги (робітники-мігранти і національні меншини). Указано на три негативні аспекти у діяльності ОБСЄ щодо захисту прав етнічних меншин: 1) використання подвійних стандартів ОБСЄ щодо прав людини; 2) утручання ОБСЄ лише ускладнює втілення справедливої політики щодо меншин; 3) ОБСЄ не має наміру залишити свої опікунські функції та втручання у внутрішні справи держав. Зосереджено увагу на обов'язкових умовах, яких мають дотримуватися представники національних меншин. Відмічена тенденція до інтернаціоналізації прав меншин. Підкреслюється, що рух у напрямку кодифікації прав людини і прав меншин підтримується західними організаціями, їхні пропозиції зазвичай містять західні моделі як універсальні. Але найсерйозніша потреба у захисті меншин існує за межами Заходу, тому надзвичайно важливо розпочати міжцивілізаційний діалог про права меншин.
Другий розділ "Право етноспільнот на самовизначення - докорінний принцип етнонаціональної політики" складається з трьох підрозділів, у яких за допомогою системного підходу, структурно-функціонального та історичного методів аналізується проблема самовизначення етноспільнот, форми самовизначення та співвідношення індивідуальних і колективних прав.
Перший підрозділ "Етнонаціональне самовизначення в контексті глобалізаційно-трансформаційних процесів" висвітлює основні етапи становлення права на етнонаціональне самовизначення. Звернено увагу на різні тлумачення цього принципу (від розуміння його як можливості організовувати своє існування у політичному, економічному і культурному відношенні без втручання інших держав до проголошення у межах державного утворення права різних етноспільнот на культурну самобутність і на представництво у політичних органах). Робиться висновок, що право на самовизначення розуміється і як право на захист меншин. Право народів на самовизначення актуалізовано розпадом СРСР і соціалістичного табору. Наголошено, що самовизначення передбачає попереднє визначення його одиниці - національного "я", якому буде надане це право. У розвиток ідей Ю. Римаренка, Л. Шкляра, С. Римаренка це право відноситься до категорії колективних. Право народів на самовизначення є одним з основних принципів міжнародного права, воно закріплено у Статуті ООН і багатьох міжнародних правових документах. Підкреслено, що традиційний підхід визнає суб'єктом самовизначення не націю, а народ, тобто територіальну спільноту. Розглянуто співвідношення принципів національного самовизначення та територіальної цілісності, вказано на подвійні стандарти світового співтовариства щодо цього, на відсутність загальновизнаного трактування співвідношення цих принципів.
У другому підрозділі "Проблема співвідношення індивідуальних прав людини й колективних національних прав" виділяється три покоління прав людини. Перше покоління сформульоване у негативній формі - це громадянські й політичні права, покликані захищати від будь-якого обмеження її свободи. Друге - у позитивній формі. Третє - так звані "колективні" права. Розглянуто можливі напрямки подальшого розвитку прав народів (радикальний, консервативний, компромісний). Наголошено, що питання про співвідношення прав людини і прав народів - це частина більш загального питання про співвідношення індивідуальних і колективних прав. Підкреслено, що правомірність колективних прав має проходити перевірку "людським виміром" - правами індивідів. З погляду людського виміру, людина є альфою і омегою суспільного життя, але демократія як система влади передбачає не лише вільне самовизначення особи, а й громади, поєднання інтересів громадянина і спільноти. Однак система прав людини набула теоретичного обгрунтування й інституційного забезпечення (посада омбудсмена), і масштаби цієї системи з гарантіями колективних прав незрівнянні. Одночасно з питанням про забезпечення індивідуальних прав людини і колективних прав народів історично виникла і розвивається проблема меншин. Суб'єктом права на самовизначення визнаються всі етноспільноти, але форми їхнього самовизначення мають бути різними ( від національно-культурних товариств до національної держави).
У третьому підрозділі "Форми етнонаціонального самовизначення та проблеми їхньої реалізації " аналізуються можливі форми самовизначення відповідно до суб'єкту. На початку ХХ ст. автономія активно вивчалася як форма самовизначення, і панувала думка, що територіальна автономія не може слугувати вирішенням національного питання. Як вихід пропонувалася персональна чи екстериторіальна автономія (ідея К. Кульчицького). Сучасне тлумачення культурно-національної автономії, порівняно з класичною моделлю національно-персональної автономії, втратило такі характеристики, як персоналізм, екстериторіальність та визнання етноспільноти суб'єктом права. Аналізуючи концепцію Ф. Резніка про "багатонаціональні федерації", наголошується, що не всі ці країни технічно є федераціями, але всі вони втілюють модель державного устрою, за якого національні меншини об'єднуються у державі на федеративних засадах через якусь форму територіальної автономії. У них проведені внутрішні кордони і розподілені повноваження таким чином, аби забезпечити кожній групі можливість зберегти себе як окреме соціокультурне утворення. Підтримано оцінку багатонаціонального федералізму У. Кимлічкою як найбільшого досягнення західної демократії ХХ ст. Федерація та унітарна держава розглядаються як різні ступені самовизначення, детально аналізуються аргументи прихильників можливого федеративного устрою України та аргументи прибічників унітаризму. Наголошено, що унітарна і федеративна форми не повинні розглядатися як самоціль, а мають бути лише засобом розв'язання проблем, які стоять перед країною. На підставі проведеного аналізу зроблено висновок, що зміна форми державного устрою, що пропонувалася під час виборів президента 2004 року, може затримати процес завершення українського державотворення та формування української політичної нації. Сьогодні Україна має лишатися унітарною державою.
Третій розділ "Специфіка етнонаціональної політики України" містить три підрозділи і присвячений аналізу особливостей етнонаціональної політики в Україні через людський вимір.
У першому підрозділі "Етнонаціональна сфера як об'єкт політики" на базі новітніх статистичних даних аналізується етнополітична сфера України за радянських часів і сьогодення. Розглянуто зміст етнонаціональної політики та її законодавча база, акцент робиться на людському вимірі. Дається визначення етнонаціональної політики: це різновид політики у поліетнічній державі, до якої належать політичні взаємовідносини державної нації з етнічними групами на її території, а також етнічних груп між собою, конфлікти інтересів цих основних суб'єктів етнополітики навколо питання розподілу влади, соціальних і матеріальних благ, збереження й розвитку ідентичності груп. Ключовим принципом етнополітики в умовах трансформації політичної системи є визнання поліетнічності та полікультурності українського суспільства як цінності. Культурне, релігійне і мовне розмаїття суспільства має бути визнано позитивним чинником, що забезпечує його духовне багатство, а всі етноспільноти - невід'ємною частиною суспільства. Визнається, що мирне життя полікультурного суспільства потребує дотримання додаткових умов: громадської єдності, загальної політики інтеграції країни в соціальному, регіональному, етнічному і правовому планах; створення клімату терпимості та міжкультурного діалогу. Завдяки цим принципам кожна етноспільнота збереже свою ідентичність, розвине її, збереже свою культуру, мову і традиції, та разом із тим зробить свій внесок в інтеграцію суспільства. Аналізуючи розроблену Т. Грозицькою консенсусну теорію демократії як оптимальну модель для України, підтримуємо такі принципи щодо етнонаціональної сфери: представництво меншин, гарантоване право на автономію для меншин (територіальну і нетериторіальну), право вето для меншин. Відсутність гарантованого представництва меншин в органах державної влади обмежує реалізацію їхніх прав. Розглядаються міжнародні документи, до яких долучилася Україна, робиться висновок, що на сьогодні етнонаціональна політика української держави - це відповідальність не лише перед своїми громадянами, а й міжнародною спільнотою.
У другому підрозділі "Етноспільноти як суб'єкти політики" проаналізовано діяльність різних етнокомпонентів сучасного українського суспільства як суб'єктів політики. На користь суб'єктності етноспільнот в Україні свідчать такі дані: діють 429 офіційно зареєстрованих національно-культурних товариств, з яких 25 мають всеукраїнський статус. 39 етнічних груп реально конституювалися як національні меншини і утворили свої національні громадські організації, що репрезентують і обстоюють перед органами державної влади та органами місцевого самоврядування права й інтереси своїх національностей. Відзначено поетапне відродження етнічних меншин в Україні, їхнє перетворення з об'єктів етнонаціональної політики держави на самостійних суб'єктів. Закінчився процес "збирання етнічності", створення національних товариств, асоціацій, центрів. Завершується другий етап - "мобілізація етнічних груп", коли від мовних, релігійних та культурних питань етноси переходять до проблем соціально-економічного становища групи. Наступає третій етап - "політизації етнічності", тобто переведення усвідомлених етнічною групою потреб у політичні програми, гасла. Етнічна меншина вже не задовольняється суто культурницькою роботою, а вимагає участі у розподілі влади. Свої інтереси етноспільноти намагаються реалізувати і через політичні партії. Аналізуються підходи до визначення норм та принципів взаємодії між титульною нацією та етнічними спільнотами, що знаходять своє відображення у програмних документах, і окреслюються основні концептуальні угрупування політичних об'єднань: партії, які дотримуються національно-демократичної концепції; партії національно-радикального спрямування; партії неокомуністичного напряму; політичні партії соціал-ліберальної (загальнодемократичної) концепції. Зазначено, що провідну роль у відродженні української державності та створенні гармонійної моделі міжетнічного співжиття у суспільстві відіграють ті об'єднання, які враховують інтереси, особливості розвитку й нагальні потреби всіх етносів України; протидіють націонал-екстремізму, шовінізму та расизму; створюють умови для національної й соціальної злагоди у суспільстві.
У третьому підрозділі "Толерантність у етнонаціональних відносинах" відмічається, що держава здатна регулювати етнонаціональні відносини головним чином через силу закону, а громадянське суспільство - через моральну оцінку. У світлі концепцій Т. Гоббса, Д. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Г. Сковороди, одним із базових моральних регуляторів людських відносин визнається принцип толерантності. Відзначено, що людство пройшло шлях від толерантності-терпимості як вимушеної реакції на "інше" - через нейтральне сприйняття та захист "іншого" - до свідомого надання слабкому "іншому" певних переваг у самореалізації. Толерантність має природу морального ідеалу, що формується внаслідок історичного відбору правил співіснування, норм поведінки і переходить на рівень світосприймальних позицій у свідомості суб'єктів взаємодії.
Наводяться дані соціологічних досліджень, які демонструють досить високий рівень міжетнічної толерантності в Україні. Власне соціологічне дослідження підтверджує цю тезу, але з деякими застереженнями. Так, кожен четвертий опитаний є носієм етнічних упереджень. Як з'ясувалося, основним джерелом їх формування є засоби масової інформації. Доводиться, що треба змінити стратегію діяльності національно-культурних організацій у напрямку її переорієнтації на формування позитивного іміджу своєї етноспільноти.
Аналізуючи "Декларацію принципів толерантності", особливу увагу звернено на виховання у дусі толерантності, яке починається з надання людям знань про їхні права та свободи з метою забезпечити їхню реалізацію та зміцнити прагнення кожного до захисту прав інших. Постійне звернення до принципу толерантності як складової людського виміру має сприяти запобіганню використання силових методів врегулювання етнічних конфліктів, які вже довели свою неефективність. Підкреслюється, що толерантність не може бути однобічною, гарантією стабільної етнополітичної ситуації може бути виключно взаємна толерантність етноспільнот.
Похожие статьи
-
Висновки - Людський вимір етнонаціональної політики та його реалізація в Україні
У висновках дисертаційної роботи підбито підсумки людського виміру етнонаціональної політики, узагальнено результати аналізу людського виміру...
-
Етнополітичний суспільство гуманістичний Актуальність теми дослідження зумовлена поліетнічним складом населення України і гуманітарними стандартами, яких...
-
1. Стогова О. В. До питання про людський вимір етнополітики// Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. "Питання політології." - 2000. - № 470.- С....
-
Анотація - Людський вимір етнонаціональної політики та його реалізація в Україні
Стогова О. В. Людський вимір етнонаціональної політики та його реалізація в Україні. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата...
-
Політичний культура держава суспільство У вступі обгрунтовується актуальність теми, стан і рівень наукової розробки проблеми, мета і завдання...
-
У Вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито зв'язок роботи з відповідними науковими програмами і темами, визначені...
-
Вступ, Людський вимір політики і напрями політичної соціалізації особи - Людина і політика
Людина, особистість - первісний суб'єкт політики, наділений здатністю брати участь у політичному житті, впливати на владу. Ставлення людини до політики...
-
Зростання популярності ультраправих партій як загроза чинній моделі етнонаціональної політики України Результати виборів до обласних, міських, селищних...
-
Мета досліджень, Короткий зміст роботи - Політико-правові засади становлення державності України
Комплексне й системне дослідження суспільно-політичних процесів, що мають визначальний вплив на формування Української державності з урахуванням дедалі...
-
У Вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, розкривається сутність і стан наукової проблеми, розв'язанню якої присвячена дисертація....
-
Оптимізація волонтерської діяльності в Україні на сучасному етапі - Волонтерський рух в Україні
Волонтерська діяльність є основою побудови та розвитку громадянського суспільства. Вона втілює в себе найшляхетніші прагнення людства - прагнення миру,...
-
Вступ - Волонтерський рух в Україні
Символіка соціальний український волонтер Актуальність теми: сьогодні в Україні спостерігається вибух волонтерського руху, оскільки в країні ведеться...
-
Політичний лідер -- це особа, яка займає перші позиції у політичних структурах: державній владі, органах місцевого самоврядування і політичних партіях,...
-
Теорія і практика суспільного розвитку підтверджують істинність тези: лише розвинуте, зріле громадянське суспільство є передумовою і запорукою...
-
Поняття і типологія політичних режимів - Авторитарний політичний режим та його види
Авторитаризм політичний управління Політична влада різноманітна по формах і засобам прояви. Для відображення різних аспектів її функціонування...
-
Науковій літературі У статті визначається стан наукової розробки теми "Голод 1932-1933 років в Україні", звертається увага на особливості висвітлення її...
-
Поняття й сутність демократії - Історичні форми демократії
Демократія - політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється...
-
Сутність національної безпеки - Національна безпека і політичні засоби її забезпечення
Відомо, що основні ідеї сучасного розуміння національної безпеки вперше сформульовані у "Законі про національну безпеку", прийнятому у Сполучених Штатах...
-
Формування перших політичних партій на Україні На поч. ХХ ст. для українського національного відродження розпочався новий етап - політичний. Він...
-
З метою увічнення пам'яті жертв політичних репресій та голодоморів в Україні, забезпечення глибокого осмислення історичного минулого українського народу,...
-
З більшою чи меншою долею вірогідності до партій лівого та лівоцентристського напряму, лише серед суб'єктів виборів 1998 року, можна віднести:...
-
Регіональні відмінності політичної культури в Україні - Політична культура
Регіональність політичної культури України є важливим чинником її сучасного стану. Вчені-політологи здійснили ряд спроб дати аналіз політичної культури...
-
З метою забезпечення належного вшанування жертв та постраждалих від голодоморів, відновлення історичної справедливості, глибокого усвідомлення...
-
Ушановуючи пам'ять мільйонів громадян, які стали жертвами Голодомору 1932 - 1933 років, з метою донесення правди про геноцид Українського народу до...
-
Актуальність теми дослідження. Національні вибори в будь-якій державі повинні бути наріжним каменем стабільної демократії. Вони завжди значна подія в її...
-
Особливості функціонування волонтерської діяльності в Україні - Волонтерський рух в Україні
Одним із важливих наслідків розбудови громадянського суспільства в Україні став активний розвиток відносно нового для країни соціального явища -...
-
Українська політична думка зародилась і розвивалась у контексті європейської політичної думки, яка справляла на неї визначальний вплив. Одним із важливих...
-
Актуальність теми дослідження. Конституція України гарантує громадянам право на свободу думки та слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань,...
-
ПОЛІТИЧНА СИМВОЛІКА - Політична комунікація
Невід'ємною складовою формування, фіксації та самовідтворення ідентичності будь-якої нації та держави як соціокультурної й політичної спільноти є...
-
Михайло Драгоманов - основоположник політичної науки України
Для України Драгоманов справді був тим "апостолом правди і науки", що його з такою тугою виглядав народ перед смертю Шевченка. Народ, що не шанує своїх...
-
Міжетнічна взаємодія на західноукраїнських землях у міжвоєнний період
1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Актуальність теми дослідження визначається ключовою роллю взаємодії етнічно національних спільнот у формуванні...
-
Особливості політичної системи сучасного російського суспільства - Особливості політичних систем
Політична структура Росії становить найбільший інтерес у зв'язку її динамічністю. У нашій країні істотним чинником розпочатого руху від тоталітарного...
-
Вступ - Походження влади і розвиток вчень про неї
Влада - одне з фундаментальних почав суспільства і політики. Поняття влади є одним з центральних у політології. Воно дає ключ до розуміння політичних...
-
1. Перший трактує націю як суму якоїсь кількості людських одиниць, що відрізняються від інших спільними ознаками. Такими ознаками можуть бути мова,...
-
Окремої уваги заслуговують питання моральності та співвідношення мети і засобів її досягнення. Необхідно зазначити, що представники західної ліберальної...
-
Теоретичні засади демократії Утвердження в тій чи іншій країні демократичного політичного режиму не є результатом прагнення певних політичних сил чи...
-
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА Актуальність наукового дослідження проблеми забезпечення прав і свобод людини у процесі соціально-політичного реформування...
-
Стаття 69 Конституції України зазначає, що "Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії."[16,...
-
Загальна характеристика роботи Вступ . Здобуття Україною державної незалежності обумовило підвищений інтерес науковців, насамперед істориків та...
-
Політичний рух, його риси та особливості - Особливості елементів політичної системи суспільства
Розвиненість політичної системи, ступінь її демократизації, масштабність інститутів громадянського суспільства зумовлюють (і зумовлюються) різноманіттям...
Основний зміст роботи - Людський вимір етнонаціональної політики та його реалізація в Україні