Висновки - Людський вимір етнонаціональної політики та його реалізація в Україні

У висновках дисертаційної роботи підбито підсумки людського виміру етнонаціональної політики, узагальнено результати аналізу людського виміру етнополітики в Україні, визначено перспективи подальшого дослідження проблеми.

Результати дисертаційного дослідження конкретизуються у таких висновках:

    1. Характеристиками людського виміру політики визнано: ступінь розвитку і використання основних прав і свобод людини; міру реальної участі індивіда у політичному житті, можливості впливати на владу й прийняття нею рішень. Рівень реалізації прав людини визнано критерієм політики, її людським виміром. Безпосередньо з людським виміром пов'язана і етнонаціональна політика. Остання покликана забезпечити національні права і свободи громадян будь-якої національності в державі. Таким чином, людський вимір етнонаціональної політики, це, насамперед, здійснення прав людини, серед яких національні права, права націй та етнічних меншин посідають особливе місце. 2. Виділено та проаналізовано підходи до проблеми співвідношення колективних і індивідуальних прав як складової людського виміру етнополітики. Зроблено висновок, що обидва типи прав не суперечать один одному, а наголос на людському вимірі етнонаціональної політики долає існуюче протиставлення колективних і індивідуальних прав. Колективні права є не просто сумою індивідуальних прав, а визначаються цілями і інтересами колективних утворень, при цьому їхня правомірність повинна неодмінно проходити перевірку "людським виміром" - правами індивіда. Цивілізоване розуміння принципу самовизначення етноспільнот невід'ємне від принципу непорушності прав людини. 3. Розглядаючи концепцію людського виміру гельсінського процесу, основні міжнародні документи з цієї проблематики, та відповідність законодавчої бази української етнополітики до міжнародних стандартів, зроблено висновок, що національне законодавство в цій сфері наближається до міжнародних та європейських норм, але актуальним завданням етнонаціональної політики в Україні є завершення формування нормативно-правової бази. Необхідно прийняти Закони "Про внесення змін до Закону України "Про національні меншини в Україні", "Про розвиток і застосування мов в Україні", "Про іноземного українця", "Про корінні народи в Україні". 4. Дослідивши суперечності в етнополітичній термінології, подано власні пропозиції щодо використання етнополітичних термінів. Вказується на недоцільність використання термінів "етнічна меншина" і "національна меншина" як синонімів, для аналізу ситуації в Україні більш вдалим визнано термін "етнічна меншина". 5. Уточнюється тлумачення принципу самовизначення, доведено, що суб'єктом права на самовизначення є кожна етноспільнота, але форми та рівні самовизначення мають бути різними. 6. Відмічено, що держава традиційно ставиться до етнокультурних громад як до об'єкта своїх політико-адміністративних впливів та регуляцій, а не як до повноцінних партнерів у формуванні та здійсненні етнополітики. На місцевому рівні така етнополітика може передбачати: постійно діючі ради представників меншин при органах виконавчої місцевої влади; регулярні громадські слухання та інші форми прозорої та підзвітної етнокультурної політики місцевої та центральної влади, які можуть бути свого роду демократичним моніторингом етнополітичних відносин. 7. У контексті людського виміру етнонаціональної політики проаналізовано проблему толерантності в етнонаціональних відносинах; виявлено досить високий рівень терпимості українських громадян, але відмічається і паралельно існуюче неприйняття представників інших етносів, упереджене ставлення до певних етнічних груп. Запропоновано шляхи створення позитивних іміджів національних меншин в Україні.

Похожие статьи




Висновки - Людський вимір етнонаціональної політики та його реалізація в Україні

Предыдущая | Следующая