Грошово-кредитна система Росії в умовах адміністративно-командної економіки - Еволюція грошово-кредитної системи Росії

Зміни у сфері грошового обігу на території колишнього СРСР розпочалися відразу після встановлення радянської влади. У грудні 1917 р. В. Ленін запропонував проект зміни грошового обігу і план примусового залучення в банк грошових нагромаджень населення та обміну грошових знаків, що перебували в обігу, на нові.

Сутність ленінського проекту грошової реформи полягала в тому, що передбачалося призначити якомога коротший термін, протягом якого кожний громадянин повинен був подати декларацію про кількість наявних у нього грошей і одержати замість них нові, причому до певної норми гроші планувалося обмінювати карбованець за карбованець, а понад цю норму -- у меншому розмірі, за принципом спадної прогресії. Як захід для підготування до реформи передбачалося очистити грошовий обіг від різноманітних сурогатів грошей -- купонів, облігацій, марок, бон тощо.

Реформу передбачалося почати восени 1918 p., проте здійснити її не вдалося через громадянську війну та іноземну воєнну інтервенцію.

У період "воєнного комунізму" неминучим було різке скорочення доходів державного бюджету і не менш різке збільшення його витрат, особливо на оборону країни.

На початок 1921 р. 93 % усієї заробітної плати виплачували в натуральному вигляді. Водночас скасовувалося стягнення з трудящих квартплати і комунальних платежів.

Це свідчило про порушення принципу еквівалентності обміну, гроші вже не могли нормально виконувати функцію міри вартості.

Початком нової економічної політики стала заміна продрозкладки продподатком. Селянинові надавалося право після сплати натурального податку вільно реалізовувати на ринку залишки сільськогосподарських продуктів.

У жовтні 1921 р. створюється Державний банк.

У 1922--1923 pp. було проведено дві деномінації. При першій 1 крб. дорівнював 10 тис. крб., при другій грошова одиниця зразка 1923 р. дорівнювала 100 грошовим одиницям зразка 1922 р.

Основні принципи побудови грошової системи соціалістичного типу сформувалися у процесі здійснення грошової реформи 1922--1923 pp. Реформа почалася з випуску в обіг банківських білетів у червінцях. Банкноти забезпечувалися золотом у розмірі 25 % суми грошей, що випускалися в обіг (хоча на золото вони не розмінювалися), а решта -- векселями і легкореалізовуваними товарами. Золотий вміст червінця було встановлено такий самий, як вміст золотої десятки дореволюційного карбування (7,7423 г чистого золота).

Через дефіцит державного бюджету до березня 1924 р. існувала система паралельного обігу двох видів грошових знаків.

4 квітня 1922 р. введено монополію на купівлю золота, платини, іноземної валюти. Купувати їх мав право тільки Наркомфін.

У лютому 1924 р. емісія радянських знаків припинилася, в обіг були випущені білети державного казначейства номіналом один, три і п'ять рублів, а також срібна й мідна монети. Між казначейськими і банківськими білетами встановлюється тверде співвідношення -- 1 червінець = 10 руб. казначейськими білетами.

У 1930 р. Держбанк приступив до впорядкування касових планів, на підставі яких почав здійснювати пряме планування грошового обігу.

У роки війни в СРСР для обмеження розміру бюджетного дефіциту було запроваджено систему нормованого постачання й відпуску промислових і продовольчих товарів населенню за картками із збереженням твердих довоєнних державних цін. Було збільшено податкові платежі до бюджету насамперед за рахунок підвищення прибуткового податку на 100 % та ін.

Було створено спеціальні суспільні грошові фонди: фонд оборони і фонд Радянської Армії, випускалися спеціальні воєнні позики; у діючій армії створювалися мережі польових кас Держбанку.

Повоєнна економіка СРСР характеризується заміною натуральних відносин грошовими відносинами і підвищенням ролі грошей. Грошовою реформою у 1947 р. скасовано карткову систему розподілу продуктів, гроші стали єдиною формою розподілу за працею. Водночас з грошовою реформою передбачалося провести конверсію всіх раніше випущених позик.

У результаті грошових реформ сформувалася специфічна грошова система СРСР. В. Ротлейдер дав таке її визначення: "Грошова система СРСР -- це встановлена на основі виданих органами верховної влади і управління законів і постанов планомірна організація грошового обігу".

Грошовою одиницею СРСР був карбованець, сота частина карбованця називалася копійкою. Радянська держава зберегла найменування грошової одиниці та її сотої частини, що склалися в XIV ст.

Карбованець мав визначений золотий вміст, встановлений урядом СРСР. Золотий вміст радянського карбованця вперше встановлено в 1922 р. у зв'язку з випуском в обіг сталих грошей (білетів Державного банку). З 1922 по 1961 р. золотий вміст карбованця змінювався двічі -- у 1937 і 1950 р. З 1 січня 1961 р. золотий вміст карбованця становив 0,987412 г чистого золота. В СРСР в обігу були грошові знаки трьох видів: білети Державного банку СРСР, білети Державного казначейства, металева монета. Білети Державного банку випускалися в обіг вартістю 10, 25, 50 і 100 крб., білети казначейства -- 1, З, 5 крб., монети -- вартістю в 1, 2, 3, 5, 10, 15, 20, 50 коп. і 1 крб.

Згідно з Конституцією СРСР керівництво грошовою системою здійснював тільки уряд СРСР.

Органом, який виконував усі накази уряду СРСР щодо управління грошовою системою, був Державний банк, наділений правом здійснення емісійних операцій.

Державний банк СРСР мав загальносоюзне значення. У союзних республіках функціонували його філії, контори, відділення, агентства, які підпорядковувалися тільки Правлінню Державного банку.

В основі валютних, розрахункових і кредитних відносин СРСР із зарубіжними країнами лежав розвиток його зовнішньоекономічних зв'язків -- зовнішньої торгівлі, економічної й технічної співпраці у будівництві промислових та інших об'єктів за кордоном, у галузі науки, техніки, культури, туризму, а також проведення розрахунків з утримання посольств, консульств та іншого персоналу за кордоном. Розвиваючи валютні відносини з іншими державами, Радянський Союз спирався на принцип монополії зовнішньої торгівлі та валютної монополії.

Монополію зовнішньої торгівлі введено декретом РНК РРФСР "Про націоналізацію зовнішньої торгівлі". У цьому декреті зазначалося, що вся зовнішня торгівля націоналізується. Торгові операції з купівлі й продажу всяких товарів (видобувної та переробної промисловості, сільського господарства та ін.) з іноземними державами і окремими торгівельними підприємствами здійснюються від імені Російської Республіки спеціально уповноваженими органами. Крім цих органів ніхто не має право проводити торгові операції з вивезенням товарів за кордон [42, с 50].

У жовтні 1925 р. у спеціальному рішенні Пленуму ЦК РКП(б) "Про зовнішню торгівлю" було підтверджено монополію зовнішньої торгівлі.

Запровадження зовнішньої торгівлі та інших форм економічних зв'язків із зарубіжними країнами здійснювалося державою через систему органів державного управління, а також через спеціалізовані зовнішньоторговельні банки та інші організації.

Із монополією зовнішньої торгівлі в СРСР нерозривно була пов'язана державна валютна монополія, на основі якої будувалися валютні розрахункові та кредитні відносини.

Радянській державі в особі уповноважених нею органів належало виключне право на здійснення угод із зарубіжними країнами в іноземній валюті, операцій з валютними цінностями і управління валютними ресурсами країни.

Валютними цінностями вважалися іноземна валюта (банкноти, казначейські білети, монети), платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви тощо) і фондові цінності (акції, облігації та ін.) в іноземній валюті, банківські платіжні документи в карбованцях (чеки та ін.), які купувалися за іноземну валюту, з правом перетворення їх на таку саму валюту, дорогоцінні метали -- золото, срібло, платину і метали платинової групи, крім ювелірних виробів та інших побутових виробів з цих металів.

До валютних запасів СРСР належали запаси конвертованої валюти (долари, швейцарські марки, фунти стерлінгів та ін.) разом із централізованим золотим запасом країни. Валюта зберігалась у касах Державного банку і Зовнішньоторговельного банку або на рахунках в іноземних банках.

Керівництво валютними кредитними і розрахунковими організаціями було покладено на Державний і Зовнішньоторговельний банки, Держплан СРСР, Міністерство фінансів СРСР.

Зберігали і розпоряджалися валютними ресурсами СРСР Державний та Зовнішньоторговельний банки. Тільки через них здійснювалися платежі в іноземній валюті та іншими валютними цінностями при розрахунках із зовнішньої торгівлі та інших міжнародних розрахунків.

Керівництво у сфері валютних та кредитних відносин з іноземними державами на основі державної монополії покладалося валютним законодавством СРСР на радянський уряд.

Державному банку було надано право купувати іноземну валюту і дорогоцінні метали, кредитувати зовнішню торгівлю, здійснювати угоди в іноземній валюті, мати кореспондентські зв'язки з іноземними банками та виконувати через них банківські операції, отримувати іноземні кредити.

З 1 січня 1961 р. операції з міжнародних розрахунків і кредитування зовнішньоторговельного обороту та інші валютні операції почав виконувати за дорученням Державного банку також Зовнішньоторговельний банк СРСР.

Зовнішньоторговельний банк СРСР, який був спеціалізованою ланкою банківської системи країни, виконував операції, пов'язані з розрахунками за експорт та імпорт товарів і послуг, забезпечував кредитними ресурсами зовнішньоекономічний оборот, здійснював міжнародні кредитні операції.

Контроль за виконанням валютного законодавства покладався на Міністерство фінансів СРСР, яке видавало на його основі й для його розвитку інструктивні та інші нормативні документи. Органами валютного контролю були також Державний і Зовнішньоторговельний банки, які виконували валютні операції суворо відповідно до валютного законодавства.

Для забезпечення безперервних міжнародних розрахунків держава повинна була мати певні валютні резерви, які у вигляді валюти зберігалися у закладах Державного та Зовнішньоторговельного банків і на рахунках в іноземних банках (авуари).

Створення і використання валютних резервів, розробка валютних планів, регулювання і контроль за їх виконанням становили зміст валютного планування СРСР.

Валютне планування здійснювалося в такому порядку: міністерства та відомства, що здійснювали валютні та міжнародні кредитні операції з іншими державами, складали проекти валютних планів на кожний рік.

Валютні плани міністерств і відомств узгоджувалися з показниками народногосподарського плану. Валютні плани включали валютні надходження і платежі в іноземній валюті за торговими, неторговими і кредитними угодами.

Передбачені у валютних планах суми в іноземних валютах обчислювалися також у радянських карбованцях. Проекти валютних планів, які надавалися міністерствами та відомствами, розглядалися Держпланом

СРСР і Міністерством фінансів СРСР і включалися до проекту зведеного валютного плану (платіжного балансу), який затверджувала Рада Міністрів СРСР наприкінці року, що передував запланованому.

Виконання зведеного валютного плану і валютних планів відомств здійснювалося через Зовнішньоторговельний банк, який складав звіт про їх виконання. Водночас міністерства і відомства, які затверджували валютні плани, готували звіти про їх виконання.

Валютний курс у країнах соціалізму грунтувався на купівельній спроможності грошової одиниці, яка відбивала середній рівень цін товарів на різноманітних ринках, в основі яких лежали суспільно необхідні затрати праці.

Так, на 6 червня 1985 р. курсове співвідношення радянського карбованця і болгарського лева було 100 крб. = 100 левів, карбованця і марки НДР -- 31,25 крб. = 100 марок.

В СРСР існували такі валютні курси:

* офіційний (паритетний), зафіксований на основі встановленого валютним законодавством золотого вмісту; * офіційний зі знижками (надбавками) для неторговельних операцій; * офіційний курс Державного банку до валют капіталістичних країн; * курс до колективної валюти країн РЕВ -- перевідного карбованця.

Офіційні валютні курси Державного банку СРСР діяли на всій території країни, застосовувалися, зокрема, в обліку зовнішньоторговельних та інших організацій, які виконували розрахункові операції із зовнішніх зв'язків.

Розвиток кредитної системи СРСР відбиває процес створення та особливості функціонування планової економіки.

7 жовтня 1921 р. був заснований Державний банк РРФСР (у 1923 р. перетворений у Державний банк СРСР). Після створення Державного банку РРФСР почали створюватися його контори та відділення у великих містах. На 1 квітня 1922 р. діяло 45 відділень банку. В 1922--1925 pp. створюються галузеві і територіальні спеціальні банки, місцеві кредитні заклади, кредитна кооперація, система ощадних кас. 8 жовтня 1922 р. для сприяння розвитку промисловості створено Промисловий банк у формі акціонерного товариства, який у 1924 р. дістав назву Торгово-промисловий банк СРСР.

Наприкінці 1922 p. виникло акціонерне товариство Електрокредит, яке займалося здебільшого кредитуванням будівництва електростанцій на селі. У 1924 р. це товариство було реорганізоване в Акціонерний банк з електрифікації.

Для розвитку зовнішньоторговельних операцій у 1922 р. створюється акціонерний Російський комерційний банк з участю шведського капіталу. В 1924 р. уряд викупив усі акції шведського капіталу і перетворив Російський комерційний банк на Банк для зовнішньої торгівлі.

Для сприяння відновленню і розвитку комунального та житлового будівництва з 1923 р. створюються комунальні банки. У 1925 р. створено Центральний банк комунального господарства і житлового будівництва.

Для розвитку споживчої кооперації в 1922 р. на пайовій основі створено Банк споживчої кооперації, перетворений у 1923 р. на Всеросійський кооперативний банк.

У 1922 р. створено Всеукраїнський кооперативний банк, а з 24 січня 1922 р. створюються спеціальні заклади сільськогосподарського кредиту -- кредитні і кредитно-ощадні кооперативні товариства.

У 1923--1925 pp. були організовані республіканські банки сільськогосподарського кредиту РРФСР, України, Білорусії, Закавказзя, Узбекистану, Туркменії.

У 1924 р. створено Центральний сільськогосподарський банк СРСР. У 1925 р. у цьому банку організовано постійний фонд для кредитування бідноти та колгоспів на особливих пільгових умовах.

З 26 грудня 1922 р. починають створюватися державні ощадні каси.

Створений 24 червня 1924 р. при управлінні Державного банку Комітет у справах банків вирішував питання про загальні напрямки політики кредитних закладів, розглядав кредитні плани Державного та інших банків, розподіляв кредитні ресурси.

Реформа 1 квітня 1930 р. передбачала ліквідацію комерційного кредиту і цілковиту заміну його прямим банківським кредитуванням, запровадження принципів повернення, строковості, планово-цільового характеру банківського кредитування, забезпеченість матеріальними цінностями виданих кредитів, запровадження нових раціональних форм безготівкових розрахунків через банки, концентрацію короткострокового кредитування і платіжного обороту в Державному банку, суворе розмежування функцій між Державним банком і банками довгострокового кредитування та фінансування капіталовкладень.

Завершила кредитну реформу постанова уряду від 5 травня 1932 р. Відповідно до постанови організовано чотири спеціальні банки для фінансування і кредитування капіталовкладень, які підпорядковувалися Народному комісаріату фінансів СРСР:

* Банк фінансування капітального будівництва промисловості і електрогосподарства, перетворений з Банку довгострокового кредитування промисловості і електрогосподарства; * Банк фінансування соціалістичного землеробства, організований замість численних кредитних товариств і республіканських сільськогосподарських банків; * Банк фінансування капітального будівництва кооперації, створений на базі Всеросійського кооперативного банку; * Банк фінансування комунального і житлового будівництва. У роки Другої світової війни зберігалося централізоване державне управління кредитною системою і всіма її ланками та видами операцій без зміни основних принципів кредитування.

Важливі завдання під час війни виконували ощадні каси. Вони забезпечували обслуговування населення, зокрема виплачували вклади за ощадними книжками робітникам, евакуйованим з районів воєнних дій, продовжували залучати нові вклади, розміщували серед населення облігації державних позик, білети грошово-речової лотереї. Видавалися кредити на збільшення виробництва товарів широкого вжитку з місцевих сировинних ресурсів. В умовах війни Державний банк пішов шляхом розвитку взаємозаліків.

До складу повоєнної кредитної системи ввійшли Державний банк СРСР, Всесоюзний банк фінансування капітальних вкладень, Банк для зовнішньої торгівлі, державні ощадні каси, кредитні кооперативи трудящих, державні ломбарди і радянські акціонерні банки за кордоном [71, с 123].

Основою діяльності кредитної системи та її ланок був народногосподарський план, а його складовими -- кредитний і касовий плани Державного банку СРСР.

Основні функції Державного банку:

* акумуляція грошових ресурсів; * емісія грошей та організація грошового обігу; * кредитування народного господарства; * фінансування капіталовкладень; * організація безготівкових розрахунків; * касове обслуговування народного господарства; * касове виконання державного бюджету.

Характерною ознакою банківської системи СРСР була розгалужена мережа банківських закладів. Так, Державний банк мав близько 4,3 тис. закладів.

Будівельний банк виконував такі функції:

* фінансування капіталовкладень; * акумуляція грошових вкладень для капітального будівництва; * короткострокове кредитування підрядних будівельних організація; * організація безготівкових розрахунків у будівництві.

Зовнішньоторговельний банк СРСР виконував функції кредитування зовнішньої торгівлі, міжнародних розрахунків і валютного регулювання.

Кредитні кооперативи створювалися при місцевих комітетах профспілок за місцем роботи працівників з метою надання їм короткострокових кредитів.

Державні ломбарди видавали громадянам короткострокові кредити на строк до одного року під заставу цінностей і особистого майна.

Основна функція ощадних кас -- залучати заощадження населення у вклади. На 1 січня 1981 р. на території СРСР функціонувало 79,7 тис. ощадних кас.

Акціонерні банки СРСР за кордоном -- Московський народний банк і Ейробанк, засновані в 1919 і 1921 р. у Лондоні і Парижі, згодом у Цюриху, Франкфурті-на-Майні, Відні, Люксембурзі.

Грошово-кредитна система Росії в умовах адміністративно-командної економіки - Еволюція грошово-кредитної системи Росії

Похожие статьи