Типи художніх образів - Характеристика літературного героя

Типи художніх образів. Особливості змісту і творення, естетичної спрямованості художніх образів спонукають до визначення їхньої типології. Оскільки характерною ознакою художнього образу є відбиття в ньому типових явищ змальовуваної дійсності, то найперше він ідентифікується за принципами типізації -- називаємо реалістичні, романтичні, фантастичні, сатиричні образи [1: 4]. Уже в "Слові о полку Ігоревім" невідомий автор здійснив вибір між реалістичним і романтичним, ускладнено-метафоричним змалюванням історичного походу (М. Наєнко). Якщо реалістична типізація передбачає правдиве зображення дійсності -- "типових образів у типових обставинах", то романтична оперує незвичайними характерами у виняткових, екстремальних ситуаціях. Однак це не означає, що романтична типізація подає викривлену картину життя і романтичні образи -- менш правдиві.

Вони цінні вже тим, що одухотворяють мрію, фантазію автора й читача, підносять над буденністю людські характери й дії і тим самим роблять їх більш виразними та впливовими. Романтичні образи, як і всі художні (в літературі принаймні), також наділені типовими характерностями життя, а їх відмінність від реалістичних зумовлюється не стільки змістовим наповненням, скільки своєрідними -- романтичними -- художніми засобами. Романтична течія в українській літературі представлена "Словом о полку Ігоревім", творами О. Довженка і Ю. Яновського, Олеся Гончара і М. Стельмаха; читачів хвилюють незвичайні образи поезії Б. Олійника й І. Драча, Ліни Костенко і Д. Кременя. І ніхто не скаже, що їхні образи в чомусь неправдиві чи нетипові для нашого історичного буття.

Фантастичні й сатиричні образи найбільш яскраво подані в казках і фантастичних романах та у гротеск-но-сатиричних творах. Сатиричні образи за принципом типізації найбільше наближені до реалістичних і відзначаються дещо прихованим змістом або, навпаки, гіперболізованим, навмисне згрубілим і від того ще огиднішим. їхнє головне художнє навантаження -- не лише викрити, а й висміяти потворні явища в житті людей. Такі сатиричні образи найбільш виразно представлені в українській драматургії поч. XX ст., у класичних творах Остапа Вишні, а також наших сучасників -- П. Глазового, Є. Дударя.

Казкові образи Котигорошка чи красного Іванка, який визволив закляте місто, є архетиповими втіленнями Добра й Звитяги, прояви яких багато важать у реальному житті людей. Ці та подібні образи теж можуть трактуватися як правдиві -- за змістом і значенням, проте вони наділені власне казковими рисами й за принципом типізації виокремленні в групу фантастичних образів. Будь-яка казкова картина тісно пов'язана з реальністю: образ відьми має людську подобу, Змій нагадує відповідних представників тваринного світу, образ Лиса є уособленням хитрої істоти та ін. їхній вигляд, мова, вчинки, прагнення, взаємини з іншими узяті з реальності й уже тому відбивають її. Чим характерніші деталі цих образів, тим виразніше представлені типові явища тієї дійсності, яка склала життєву основу певного твору. Які б образи не діяли -- реалістичні, романтичні чи фантастичні, вони можуть бути одного змісту й значення -- служити, наприклад, архетипами Добра, яке бореться проти Зла, Правди, яка йде проти Кривди. Порівняймо суперечності образів Григорія Многогрішного і Системи з роману І. Багряного "Тигролови", Кресафта і партапарату з оповідання Олеся Гончара "Кресафт", образів Правди і Кривди з української соціально-побутової казки тощо. Це так звані вічні образи, які, з одного боку, є втіленням сконденсованого досвіду народу (за К.-Г. Юнгом), і, з другого, відбивають нескінченну, бо нову для кожного наступного покоління людей боротьбу між Добром і Злом. Тому й назвав М. Стельмах свого героя з роману "Правда і кривда" Безсмертним.

Звичайно, різниця художніх образів за принципом їхньої типізації умовна й не передбачає чітких меж. Структурування образної системи художнього твору здійснюється виключно для зручності її пояснення. Нині спостерігаємо модерне змішування образів проти принципів їх типізації, внаслідок чого в одному творі чи збірці поєднуються основні типи художніх образів. Ідеться про поему Ю. Рибчинського "Поїзд" (2005 p.), а також останні збірки поезій І. Драча "Противні строфи" (2005 р.) і Д. Кременя "Полювання на дикого вепра" (2006 p.), аналіз яких може бути предметом окремих статей.

Існує й інший підхід до творення художніх образів та їх типології -- за рівнем узагальнення. Визначаємо літературний тип, образ-характер, образ-картину, образ-дію, образ-деталь, образ-предмет тощо. В образі -- літературному типі -- автор досягає найвищого рівня узагальнення, внаслідок чого цей образ є вираженням цілої епохи, символом певного часу. Літературні типи найбільш повно уособлюють Добро або Зло, бо завжди є або ідеально прекрасними, або потворними.

Це можуть бути міфічні образи (образ Прометея), романтичні (образи Дон Кіхота чи Гамлета) та реалістичні й сатиричні (образи Пузиря, Гобсека, гоголівські персонажі тощо), бо можуть персоніфікувати й певні людські характери, які набувають архетипового значення. Отже, літературні типи можуть уособлювати як певну епоху, так і типовий людський характер.

Нижчого, але досить високого рівня узагальнення набирають образи-алегорії, скажімо, з вірша І. Франка "Каменярі" або байкові чи казкові. Більшість із них може наближатися до персоніфікації певного людського характеру, хоча й меншого масштабу, ніж вище названі образи.

Значно нижчого рівня узагальнення досягають образи-характери: суперечливі, проте особливо конкретно-чуттєві, внаслідок чого можемо "побачити" й домалювати літературний портрет чи пейзаж, проникнути в духовний світ героя, з'ясувати його роль у художніх колізіях. Образи-характери, здебільшого подані в розвитку, повніше й виразніше розкривають типові явища в житті людей, бо своєю неоднозначною позицією відчутніше зачіпають читачів, спонукають їх гостріше ненавидіти чи радіти, втягуючи в процес художніх подій, примушують активніше робити свій морально-етичний вибір. Розкриття складних і суперечливих образів потребує неабиякої майстерності й життєвого досвіду письменника, чіткої й виваженої світоглядної позиції. Авторські пошуки в цьому напрямі приводять до змалювання випуклих і структурованих, насичених деталями художніх картин, які, в свою чергу, складають системну й цілісну тканину літературного тексту. В читачів посилюється враження реальності зображуваних подій, і образи-персонажі, наприклад, сприймаються як живі люди, що значно посилює особистісний вплив мистецтва слова. Письменники обирають для цього переважно епічні твори, зокрема великі прозові форми, де є належний художній простір і час. Для прикладу можна взяти романи: "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Панаса Мирного (образи Чіпки й Максима Гудзя); "Марія" У. Самчука (образи Мар й Корнія); повісті "Микола Джеря" та "Кайдашева сім'я" І. Нечуя-Левицького (образи Миколи Джері й Кайдашенків) тощо.

Похожие статьи




Типи художніх образів - Характеристика літературного героя

Предыдущая | Следующая