Особливості зображення літературного героя - Характеристика літературного героя

Особливості образу-персонажа. У літературознавстві як синонімічні розглядаються поняття літературного героя, образу-характеру, образу-персонажа. Оскільки емоційне сприйняття художнього образу забезпечує вплив прочитаного на читачів-учнів, то зростає роль аналізу образу-персонажа, що виступає своєрідним "партнером" читача в його спілкуванні з автором та його героями. Поняття "літературний характер" є категорією змісту людської індивідуальності, якості особистості, виражає певну норму людської поведінки [12: 63-66]. Однак у літературному творі існують не певні риси характеру, а персонажі, наділені тими чи тими характерними властивостями, тому поняття образ-характер вужче від образу-персонажа. Важливо навчити юних читачів "бачити" в образі-персонажі не тільки риси характеру, але й визначати його ідейно-художню роль у контексті, індивідуальну та загальнолюдську сутність. Методологічною основою розв'язання цієї проблеми є принцип єдності загального й одиничного: індивідуальне тим яскравіше виражене, чим глибше воно представляє особистість певного типу. Розглядаючи, наприклад, образ Корнія з роману У. Самчука "Марія", бачимо, як "здорова машина селянської праці" поступово виправляла його характер: мову, звички, поведінку загалом, ставлення до землі, праці, людини. Письменник виражає народовідповідний погляд українця на свої біди (тут спершу -- солдатчина, яка спотворила, було, парубка, а пізніше, в радянську добу, -- й привела до нищення хлібороба), а також гаразди, пов'язані з вільною працею на своїй землі. Загальнолюдська сутність цього твору -- в його гуманістичній спрямованості, в запереченні брутальної сваволі й відведенні замаху на життя людини й народу.

Пояснюючи образ-персонаж, читачі знаходять і пояснюють його портрет, визначають риси характеру й помічають відповідні прийоми творення, мотивують самі або приймають авторську мотивацію його вчинків, пояснюють ідейно-художню роль у тексті. Таким чином, автор закладає, а читач розкриває три групи знань про образ-персонаж -- відомості: а) про його зовнішність -- літературний образ-портрет; б) про його риси характеру -- літературний образ-характер; в) про його місце у творі -- літературний образ-функцію. Усі три групи знань про цей образ взаємопроникні, умовно розташовуються читачем по висхідній, і кожна наступна вбирає в себе попередню. У процесі сприймання персонажа відбувається ступеневе проникнення в його образ -- на рівнях: а) емоційного відтворення зовнішності й поведінки героя; б) на емоційно-логічному та в) на узагальню-вальному.

Характеристику образів-персонажів доповнює пояснення образу ліричного героя. Засвоєння цього образу ускладнюється його абстрактним характером: портрет майже не змальовується, риси характеру подаються опосередковано, та й життєва позиція завуальована й потребує зіставлень образу автора з образами героїв його творів. Маючи героя за узагальнену особу, характер якої розкривається переважно у зв'язку з картинами природи, життєвими ситуаціями та моральними проблемами (за В. Недільком), розрізняємо два поняття -- автора і ліричного героя. Останній є носієм авторської ідеї, тоді як перший -- її проектантом. Саме своїм узагальненим змістом образ ліричного героя уявляється об'ємнішим від образу автора, який має конкретніший характер.

Образ ліричного героя є тим стрижнем, куди "нанизуються" всі інші елементи твору. Без цієї "осі" художній твір, особливо ліричний, не може існувати. Є ліричні герої, що коментують події, пояснюють поведінку персонажів, навіть є рушіями подій, як ліричний герой поеми Т. Шевченка "Сон". Постаючи іноді як образ вигаданого оповідача (у повістях М. Гоголя, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка), ліричний герой в інших творах буває незримий, хоча й відчувається за всією системою образів і виявляється в загальній концепції людини, яку сповідує той чи той автор. Як і об-раз-характер, образ ліричного героя може подаватися в розвитку, еволюціонувати разом із становленням автора-громадянина й митця, повертаючись до читачів у різних творах одного автора новими гранями свого характеру. Найбільш виразно це помітно на прикладі творчості Т. Шевченка, кожен етап життя якого накладає помітний відбиток на характер ліричного героя. Пригадаймо, як Кобзар говорив у період "трьох літ" про свої висохлі сльози, що "... лилися з Катрусею в московській дорозі...". Загалом, у поезії Т. Шевченка характер ліричного героя набирає помітних рис образу-персонажа -- стає конкретно-чуттєвим, його можна "побачити" й "почути". О. Кухар-Онишко назвав такий образ ліричного героя прямим. У творі, де ліричний герой має конкретно-чуттєве втілення, план зображення поступається планові вираження, бо служить безпосередньому висвітленню авторської позиції, що значно посилює ліричний фон художнього слова. Сприйняття ліричного героя як виразника естетичного ідеалу митця допоможе читачеві глибше усвідомити специфіку літератури як виду мистецтва, навчить їх розуміти художній твір як осмислену й пережиту митцем дійсність -- другу реальність, в котрій художні картини постають типізованими, звіреними з життям і тому виявляються правдивішими від нього.

На противагу образові ліричного героя вульгарно-соціологічна критика 20-30-х pp. минулого століття піднесла образ героя-маси, який мав би уособлювати духовний світ певної групи людей -- партійного осередку чи трудового колективу, військового об'єднання тощо. Щоправда, чи не вперше в українській літературі такий образ постає в повісті І. Франка (який, за свідченням І. Дзюби, взагалі мав "потяг до масових рухів") "Борислав сміється", однак найбільше він розповився у радянських творах -- В. Сосюри, П. Панча, Олеся Донченка, Ю. Яновського, Олеся Гончара та ін. Таке було веління тієї доби -- ще на зорі жовтневої революції В. Еллан-Блакитний проголосив: "Ми тільки перші хоробрі. Мільйон підпирає нас". Характерно, що в більшості радянських авторів образ ліричного "Я" зливався з багатозначним "ми" й виражав єдність почуттів однієї людини і народної маси. Але не сьогодні склалося, що люди розрізняють у суспільстві себе і їх, поділяючи світ на "Ми" й "вони", маючи на увазі протистояння влади і народу, яке так прагнули свого часу замаскувати більшовики, твердячи: "Народ і партія -- єдині". Особливо помітний цей антагонізм у творах українських емігрантів: У. Самчука, І. Багряного, В. Барки та ін., які виступали проти знецінення особистості й геноциду народу, зумисне спланованого тодішньою владою.

Не применшуючи значення образів персонажа чи ліричного героя для розуміння художнього твору загалом, увагу читача варто звернути й на образ-картину, яка може домінувати в конкретному тексті. Саме бачення образу-картини свідчить про значний літературний розвиток читачів, які спроможні цілісно сприйняти систему образних деталей, кожна з яких спрацьовує на загальну ідею зображеного. У вірші Т. Шевченка "Садок вишневий коло хати" немає слова "Україна", але змальований поетом садок, плугатарі, вечірня зіронька та соловейко є пізнаваними образами нашого краю, цілісний образ якого чітко уявляється автору в казематі. Тож, звичайно, цей вірш не про "садок", а поетична мрія про Україну.

Художня довершеність образу й твору загалом не обов'язково досягається числом у тексті вишуканих тропів чи поетичних фігур тощо. Усе вирішує ситуативний контекст -- певно осмислена комбінація слів, речень і картин. І. Дзюба свідчить: "Читаю Достоєвського.

Який "нехудожній" цей художник! Скільки нібито голого ідеологізму. А сухі фрази. Повідомлення. Описово-інформативно-тлумачний стиль. Занудливо-нав'язливо. ... І цим, відсутністю всілякої "художності", цим геніальним невмінням писати, геніальним невмінням бути художником -- і досягається все: і правда, і сила, і краса" [4: 121]. Ще М. Чернишевський стверджував, що мистецтво письменника -- це мистецтво економно використовувати слова.

Похожие статьи




Особливості зображення літературного героя - Характеристика літературного героя

Предыдущая | Следующая