Авторські неологізми в поезії Ліни костенко, Функції оказіональних слів у поетичному мовленні Ліни Костенко - З'ясування ролі неолексем як комунікативних одиниць у поетичному мовленні

Функції оказіональних слів у поетичному мовленні Ліни Костенко

У мовознавстві упродовж останніх десятиріч пильну увагу дослідників викликають проблеми мовотворчості (праці С. Єрмоленко, В. Герман, Н. Вовчук, О. Жижоми, Г. Вокальчук, Н. Адах та ін.). Незважаючи на те, що чимала кількість спеціальних наукових розвідок присвячена проблемам індивідуально-авторської лексичної номінації, усебічне дослідження новотворів як мовних явищ не втрачає актуальності. В українському мовознавстві досі практично відсутні праці, присвячені комплексному аналізу прикметникових утворень у поезіях Ліни Костенко, тоді як це дає змогу простежити, яким чином вони допомагають зорієнтувати читача на сприйняття поетичного тексту. Отож, для досягненя мети роботи необхідно виокремити та описати (із погляду семантики) найрепрезентативніші тематичні групи авторських складних прикметникових новотворів І. Драча, з'ясувати їх ролі крізь призму психолінгвістичного сприйняття поетичного тексту.

Використання складних прикметників є традиційним для української поезії. Такі одиниці служать або своєрідним стилістичним засобом Ї складним епітетом, за допомогою якого поетичне мовлення набувало урочистості, пафосу, або ж виконують номінативні функції, розширюючи таким чином словниковий склад мови.

Індивідуальний словотвір Ліни Костенко помітно збагачує виражальні можливості сучасної української літературної мови через активізацію дериваційних ресурсів і нові способи їх сполучування.

Отож, головним показником творчої індивідуальності письменника є мовні засоби, використані ним для реалізації свого задуму, оскільки тон і атмосфера твору передусім створюються мовою і залежать від добору мовного матеріалу. На особливу увагу в цьому плані заслуговують інноваційні деривати. Їх поява, з одного боку, зумовлена тим, що талановитий митець часом відчуває брак виражальних засобів, з іншого, - українська мова характеризується високою дериваційною спроможністю, що й стимулює процес творчого пошуку. Словотвір письменника спричинений також потребою виділити певні відтінки смислу, дати оцінку зображуваному, а також необхідністю назвати нові поняття. Поетичні новотвори певною мірою відображають і особливості світобачення та світосприйняття письменника. За спостереженнями дослідників, оказіональне словотворення є однією з найхарактерніших ознак української поезії ХХ - початку ХХІ століть. неолексема лінгвістичний поетичний ліричний

Відтак цілком природним видається посилення інтересу до вивчення особливостей творення, семантики та стилістичних можливостей інновативів на матеріалі української художньої творчості (С. Вовченко, В. Герман, О. Жижома, Ж. Колоїз, Л. Кучеренко, Л. Масенко, Л. Павленко, І. Принцевський, О. Рудь, В. Савчин, В. Чабаненко, Т. Юрченко та ін.). Особливо активно сьогодні студіюються дослідниками поетичної мови стилістичні функції оказіоналізмів.

Однією з прикметних рис ідіостилю Ліни Костенко є наявність у її творах великої кількості індивідуально-авторських новотворів, які в художньому контексті набувають вагомого експресивно-стилістичного значення. На думку В. Чабаненка, "особлива виразність цих утворень пояснюється їх новизною, свіжістю, несподіваністю, а головне - їх контрастністю по відношенню до нормативних лексем".

За словами Л. Краснової, "авторський словник Ліни Костенко - надзвичайно багатогранний. Поетеса високої культури й освіченості, вона не прагне до прісної пуританізації своєї поетичної лексики, "нейтральних барв", за її ж висловом. Тому лексеми її віршів - це унікальне своєрідне явище органічного співіснування різних мовних і стильових рівнів".

Для досягнення необхідних стилістичних ефектів Ліна Костенко звертається до найрізноманітніших способів словотворення. Зокрема, вона використовує активні моделі суфіксального творення для інтенсифікації художнього мовлення, вносячи у твір додаткові експресивно-емоційні конотації. Насамперед в індивідуальному стилі Ліни Костенко привертає увагу наявність цілого ряду надзвичайно виразних утворень із суфіксом - ість: позосталість, покинутість, рідність тощо. Загалом суфіксість і моделі з ним належать до продуктивних в українській мові. За допомогою цього суфікса утворюються абстрактні іменники від основ якісних прикметників. Натомість розглядувані оказіоналізми утворюються від основ дієприкметників (причаєність, утопленість, відносних прикметників (безборонність, дніпровість або навіть іменників (дібровість). Такі іменники-новотвори породжують експресію урочистості, піднесеності: У присмеркові доброї дібровості пшеничний присмак скошеного дня. На крутосхилах срібної дніпровості сідлає вічність чорного коня.

Подібним забарвленням позначені й оказіональні прислівники із суфіксом - о: пташно, камінно, оружно тощо. Особливо яскраво експресія піднесеності виявляється при застосуванні прийому градації: Мені нестерпно, душно, передгрозно, Ліловим чадом туманіє без. Окремі оказіональні прислівники такого типу утворюються черезступенево: пташно, птично, притульно. Експресивне забарвлення таких прислівників зумовлене не тільки лексичним значенням, а й способом творення, оскільки всі вони утворені не від якісних прикметників.

Розмовним колоритом відзначаються здебільшого дієслівні оказіональні утворення поетеси: жумрати, швандрикати, тембрячити.

Відтінок розмовності за відповідних контекстуальних умов та семантики твірної основи можуть набувати також новотвори Ліни Костенко із суфіксами - ящ-ий / - ущ - ий, як-от: забрехуще слово, немрущий дід.

Трапляються у творах поетеси й словотвірні моделі, типові для просторіччя, зокрема з суфіксом - ерія, який, за словами В. Чабаненка, є розмовним іменниковим суфіксом, за допомогою якого утворюються "яскраві стилістеми, експресивні домінанти висловів". Наприклад: З яких жінок - бува, чи не з своїх - він брав натуру для отих баберій, що на фасадах стали, як на сміх, на литки осідаючи дебелі.

Окремі оказіоналізми характеризуються експресією іронії та сарказму. Вони підсилюють ідейне звучання творів, спрямованих на викриття негативних явищ нашого часу і минулих епох - бездуховності, безвідповідальності, зрадництва, прагнення до збагачення тощо: Б'єте своїх, прокляті дурнолобці, наївні бевзі, телепні, хохли! Особливо яскравими у цьому плані є емоційно-оцінні назви осіб, більшість з яких у творах поетеси позначена саме негативним оцінним забарвленням: гуляйда, кидик, кліщак та інші. Такі новотвори поповнюють узуальні синонімічні ряди, як-от: кліщак, перевертень, убоїще; женило, джигун, не послідній таки бабодур.

Прикметникові та дієприкметникові суфіксальні інновативи залежно від контексту та семантики твірної основи теж можуть набувати різних експресивних відтінків. Наприклад, оказіональні дієприкметники у відповідному контексті можуть породжувати експресію сатири: В яких лісах іще ви забарложені? Що яничари ще занапастять? І мертві, і живі, і ненароджені нікого з вас довіку не простять!

Певний експресивний потенціал властивий також префіксальним оказіональним утворенням. Вони привертають увагу читача насамперед своєю незвичайністю. Це найвиразніше проявляється при їх ампліфікації: Не знав, не знав звіздар гостробородий, що в антисвіті є антизірки, що у народах є антинароди, що у століттях є антивіки.

Іронічних відтінків сповнений префікс пів - у новотворах півгетьман, напівнездари, напівталанти.

Оказіоналізми допомагають створити певний колорит архаїчності. Наприклад, у поемі "Скіфська одіссея", ампліфікуючи новотвори із префіксом пра-, Ліна Костенко створює атмосферу давнини: В кабиці дотлівала дровиняка. І вітер віяв із вечірніх плес. І спало все - пракішка й праконяка, прапівень, пракорова і прапес.

У поезії Ліни Костенко наявні іменники, утворені способом нульової суфіксації, які посилюють емоційну насиченість слова і сприймаються як синоніми до суфіксальних слів: : брид, гукіт, млява, ушкода. Трапляється у віршах поетеси і пов'язане з нульсуфіксацією явище "воскрешення" (термін В. Винокура) безсуфіксних форм, а саме відновлення з топонімів імен їх засновників: місто Чернігів ^ Черніг, Труханів острів ^ рибалка Трухан.

Представлені у доробку поетеси й оказіоналізми, утворені способом конфіксації, що теж мають певне експресивне навантаження. Яскравими є, наприклад, конфіксальні дієслова, які у відповідних контекстуальних умовах можуть набувати іронічного забарвлення: Все гнав думки мулькі та недоречні.

Та, наробившись, храповито спав. Погладшав, запузатів, постаречнів. І втратив серце до козацьких справ. Залежно від контексту аналізовані утворення можуть передавати також оцінне ставлення до зображеного, наприклад, негативне: То що ж ти серце із мене вийняла? Ти ж мені душу всю запомийнила.

Конфіксальні прикметники використовуються поетесою в гумористичному плані: Отак жили ті греки безодежні. Вели човни вздовж берега в рогіз. І німфа, що жила в печері прибережній, дивилася на них, сміялася до сліз.

Привертають увагу читача й оказіональні конфіксальні прислівники, утворені за аналогією до узуальних від неочікуваних твірних основ: І так щодня, щовечора, щоранку, так щодуші! - мигтить у всі кінці.

Семантика слова може набувати того чи іншого стилістичного забарвлення не лише внаслідок афіксації, а й при осново - та словоскладанні. Різнотипне поєднання слів, основ і коренів у таких лексичних одиницях, на думку В. Савчин, дає можливість виражати найрізноманітніші суб'єктивно-експресивні відтінки думки. Серед оказіоналізмів, утворених способом складання, найбільшу частину становлять іменники та прикметники. З-поміж таких новотворів-іменників вирізняються насамперед назви осіб, які "завдяки своїй багатокомпонентності мають більші стилістичні можливості в порівнянні з простими, велику понятійну й естетичну місткість". Вони позначені як негативною, так і позитивною конотацією: гидомир, дев'ятосил, масткослов, страхолюд, дурнолобці, великовоїн, хан-здобичник та ін.

Прикметники-композити можуть надавати зображуваному відтінку огиди, зневаги: І як же ту блідороту неміч ти брала собі, рознещасна, на ніч? За інших же контекстуальних умов композити містять відтінок ліризму, замилування: вишневогуба Румунія, ожиново-пташиний ліс.

Колориту врочистості надають композити, утворені за зразком старослов'янізмів: Було столів велике застеляння. Були землі всещедрої плоди.

Новотвори-юкстапозити у поетичному контексті мають переважно поетичне, урочисте забарвлення: Син білявого дня і чорнявої ночі вечір-мулат підійшов до порога. Такі оказіоналізми часто будуються на основі метафоричного перенесення, являють собою згорнене порівняння. У поезії Ліни Костенко вони виступають яскравими художніми образами: слово-філігрань, руки-митарі, вітер-голодранець, дорога-безконечниця, горобці-хвилини тощо, що особливо підкреслюється при їх ампліфікації: Є вірші - квіти. Вірші - дуби. Є іграшки вірші. Є рани. Є повелителі й раби. І вірші є - каторжани. Окремі неолексеми використовуються поетесою для стилізації під народнопоетичну творчість: Земле ж моя, нащо ти рожаїста? А чом же ти, земле, не з каменю-трути?

Залежно від семантики твірної основи оказіоналізми цієї групи можуть набувати розмовного або навіть просторічного забарвлення, містити відтінок іронії: Ось я тут п'ю горілку-задрипуху. А може, хай вже гетьманує він?

Оказіональні прикметники-юкстапозити, що вражають своєю оригінальністю й несподіваністю, набувають експресивно-оцінного забарвлення й використовуються для сатиричної характеристики персонажів: Така вона стомлена, анемічна, гіпопотамо-гіпотонічна. Волосся фарбоване під мімозу, обличчя в стані анабіозу [4, 400].

Значного стилістичного ефекту досягає письменниця внаслідок нагромадження складних слів з однаковим першим компонентом: Божевілля моє, божемилля, богомілля моїм сльозам!

Стилістичні можливості індивідуально-авторських неологізмів зростають завдяки їх використанню разом з однокореневими словами загального вжитку: Комарі на скрипку грають, комарівни завмирають. Ні вікна, ані зорі, - комарюють комарі. Вживання оказіоналізму поряд з його твірним словом спричинює появу тавтології, проте саме вона допомагає виділити смислову домінанту поезії: Люди мої, рідна моярідність! Щось мені так сумно, аж лякаюсь; Такі чужі чужіші чужини.

Оказіоналізми, утворені за аналогією, вживаються паралельно з узуальним словом і надають поезії стрункості й викінченості композиції, створюють ефект паралелізму: Росла у тілі передсмертна втома, передпісенна туга - у душі.

Лексичні оказіоналізми виступають важливим засобом при створенні поетесою різних описів. Так, у пейзажній замальовці авторські новотвори допомагають увиразними картину природи, надають певної настроєвості, ліризують пейзаж: І ті корчі, і те коріння, розлите повінню з весни, і золотаве звечоріння в зелених кучерях сосни. Важливе значення для опису природи мають оказіональні кольороназви, як-от: Дніпро, старенький дебаркадер, левино-жовті береги.

Особливого виражального ефекту при зображенні природи Ліна Костенко досягає, поєднуючи узуальні й оказіональні кольороназви: А вже язик пурпуровий у миснику лиже тарілку. А вже оранжеве небо у чорно-ятряних віхтях.

Дериваційні новотвори поповнюють арсенал засобів образності, виступаючи в ролі яскравих епітетів, як-от: безшабельні нащадки, левино-жовті береги, зрівноважені чола.

Оказіональна експресія може увиразнюватися за допомогою різних стилістичних прийомів - каламбурів, омонімів, паронімів, парономазії, оксиморона, тавтології тощо. Ефект каламбуру Ліна Костенко досягає завдяки зближенню однакових за звучанням слів, що належать до різних частин мови: Десь був Дега. Де? Га?; Казна козацька. Казна що? Болить, що ти таке казна-що! Зближувані одиниці найчастіше виступають омонімами: Тут бій, тут смерть, тут стогін на сто гін або паронімами: Лежу розп 'ятий, та вже раз п'ятий! ; Он Димер - все димарики й домарики.

Трапляються випадки, коли обидва антонімічні слова є оказіональними утвореннями: Було нам важко і було не зле. І західно, і східно. Яскравими зразками антонімії є парні оказіоналізми з однаковим формантом: напівмандрівний - напівосілий, напівнездари - напівталанти.

Важливе значення мають лексичні оказіоналізми і для фонетичної організації художнього полотна. Так, виступаючи членом синонімічного ряду, новотвори підтримують загальну ритмічну організацію вірша: У передмістя вулиці вузенькі. Такий там брязкіт, гуркіт, гукіт, дзенькіт!

Функції оказіональних слів у поетичному мовленні Ліни Костенко

Похожие статьи