Історія портрету - Рельєфний портрет Василя Стефаника

Найкращим початком в зображенні людини в історії мистецтв можна назвати період Єгипту. Невід'ємну частину храму і гробниць являють статуї фараонів. Виконані в рамках чітких канонів. Люди зображались в однакових, спокійних, нерухомих позах, ніби застигли навіки. Не дивлячись на те, що канони обмежували пози портретів, майстри зуміли в них внести життя. Часто в гробницях зустрічаються сімейні портрети (Рахотепа і його дружини Нофрет перша пол. З тис. до н. е.). Портрети фараонів, стоячих в середині гробниць і храмів, вражають життєвою силою, сповнені могутністю, строгістю і розуму. Пози їх канонічні. Ліва нога виставлена вперед, ніби вони здійснюють свій перший крок в вічність. Сидячі статуї, побудовані за принципом симетрії і рівноваги, наповнені внутрішньої напруги (фараон Хефрен перша пол. З тис. до н. е.).

В період Грецької Класики скульптури охарактеризовувались реалістичністю. Основна тема робіт - міфи. На відміну від Єгипетського періоду, греки володіють пластикою тіл і драперій, заявляється більш виражений настрій (Поліклет "Доріфор" сер. 5 ст. до н. е., Лєохар "Аполон Бельведерський" біля 340 р. до н. е., Пракситель "Гермес з Діонісом" біля 330 р. до н. е.).

Рим, на відміну від Єгипту І Греції, в жанрі портрету зробив великий крок вперед. Портрет як самостійний жанр прослідковується з 1 ст. до н. е. В Римі виникло нове розуміння цього жанру. Римські художники детально вивчали обличчя конкретної людини з її неповторимими рисами. В портретному жанрі найбільш яскраво проявляється побутовий реалізм, гостра спостережливість, історична чуттєвість римлян і їхнє вміння узагальнити в ясній і стислій формі. Люди, зображенні в портретах, стримані, серйозні, в обличчях відображене життя думок і пристрастей (портрет Каракали біля 211-217рр. н. е., Люція Цецілія Юкунда друга пол. 1 ст. н. е., портрет сіріянки друга пол. 2 ст. н. е.).

З готичним зодчеством нерозривно пов'язаний розвиток пластики, їй належало перше місце в образотворчому мистецтві того часу. Вона підсилювала емоційність і яскравість готичної скульптури. Готична скульптура - органічна частина архітектури собору. Вона включається в архітектурну конструкцію, входить в склад функціональних елементів побудови.

Скульптура в епоху середньовіччя в стані повної залежності від архітектури, в епоху Відродження знову набирає самостійного значення. Як рівноправний компонент вона входить в архітектурні ансамблі на основі співдружності, але не підлягає їй. Звільняючись від тісних критеріїв релігійно-мистецького сенсу, вона звертається до життя, до проблем дійсності людини. Поряд з образами, які збереглися ще з християнської міфології і античності, об'єктом зображення скульпторів є тепер і живі люди, герої сучасності. Розвиток отримує жанр портрета, створюються кінні статуї, які прикрашали площі міст. Значно змінюється і характер рельєфа, образні можливості якого розширились в зв'язку з використанням живописного прийому перспективи, і нових матеріалів, а саме поліхромної кераміки. Майстри, які творили в той час, - Донателло (біля1386-1466 рр.); "Давид", кінна статуя "Гаттамелати", Верроккьо: яскравим представником тої епохи був Мікеланджело (1475-1564 рр.) "Давид", "Гробниці Джуліано і Лоренцо Медічі", "Брут".

В XX ст. реалістичне мистецтво втрачає свій сенс, в монументальних пам'ятниках, розрахованих на масове зацікавлення, реалістичний метод залишився до другої світової війни. Великий перелом реалістичної пластики XIX ст. належить Франції, де в не офіціальній академічній традиції звучання скульптури набирає глибину думки, динаміку, відображення стрімкого ритму сучасного життя. Великими майстрами 1880-х рр., були Роден, Бурдель, Майоль, Деспіо, які поклали новий етап в розвитку французької скульптури XX ст., затвердивши в ній нове уявлення особистості, наділеної могутнім інтелектом, здатної до активної, перетворюючої світ діяльності.

Сучасний стан скульптури набув великих змін, ідеї вимагають узагальнення форм, сам матеріал стає надзвичайно різноманітним.

Рельєф

Класичний рельєф посідає певною мірою проміжне місце між скульптурою і живописом. За матеріалом і технікою, за значенням для нього дотикального сприйняття рельєф належить скульптурі. Разом з тим він має спорідненість із живописом, оскільки пов'язаний із площиною, зі стіною, схильний до розповіді, до багатофігурної композиції, до розгортання руху повз глядача. Проте було б помилкою вважати рельєф деякою комбінацією, сумішшю скульптурних та живописних елементів: рельєф не є ні напівзрізаною скульптурою, ані живописом, перевтіленим у реальні тіла. Рельєф являє собою цілком самостійне мистецтво зі своїми принципами та своєю, значною мірою своєрідною концепцією простору.

Рельєф - це не звичайний скульптурний об'єм і не живописна площина, а перевтілений, деформований, сплющений об'єм.

В скульптурі рельєфом називають зображення об'ємів - скорочених чи повних - розміщених на площині таким чином, що вони складають з цією площиною єдине ціле.

Скульптурний рельєф має два основних види: горельєф (високий рельєф) і барельєф (низький рельєф).

Звичайно горельєфом називають такий вид рельєфу, в якому допускається відрив об'ємів або їх частин від фону, а самі об'єми скорочені мало або навіть зовсім не скорочені. Прикладом найбільшого приближення горельєфу до фронтальної круглої скульптури є скульптура грецьких фронтонів, в своїм об'ємі зовсім не скорочена, але композиційно пов'язана з фоном в єдине ціле і призначена для розгляду з фасу.

Барельєфом називають рельєф із сильно скороченими об'ємами, які щільно дотикаються з фоном. Фігури і предмети в барельєфі виступають на площині зображення не більше ніж на половину свого скороченого об'єму. Найпростішим барельєфом є медальєрний рельєф, який не допускає не тільки відриву об'єму від фону, але і ніяких відривів між формою і фоном, оскільки розрахований на вільний вихід із форми.

Дати точний рецепт, як отримати гарний рельєф, не можна, але чуття краси можна розвинути, якщо розглянути а тим більше копіювати класичні рельєфи.

Рельєфи були дуже поширені в мистецтві Стародавнього Сходу. Рельєфи розповідали не тільки про вірування народу, але й про історичні події, що проходили в той час.

До наших днів дійшли прекрасні твори скульптури різних епох і народів. Так, рельєф фараона Нармера (біля 3000 р. до н. е.) зображає перемогу фараона І династії Нармера, царя Верхнього Єгипту, над Нижнім Єгиптом. Фігура фараона повна грізної величі.

Важливу роль відігравали рельєфи, що створювалися на стінах гробниць і храмів богів, фараонів, царів. Принцип фризового розвитку сюжету типовий для рельєфу Стародавнього царства.

В Ассирії (XIV - XIII ст. до н. е.) - введене правильне профільне зображення тіла людини на площині, а також намагання передачі подій згідно певної послідовності розповіді. Рельєфне зображення на вівтар Тикульти-Нунурти І (цар Тикульта-Нунурта І в молитовній позі). Рельєфи Саламансара ІІІ (VIII ст. до н. е.)розповідають про похід царя Саламансара ІІІ в Північну Сірію. В рельєфах на стінах палацу Ашшурбаніпала в Ніневії (VII ст. до н. е.)показані різні сцени з життя військового табору, царського полювання на левів та ін. В усіх цих фігурах підкреслюється фізична могутність, сила, здоров'я, прославляється влада правителя.

Рельєфи Стародавньої Греції покривали фронтони, фризи і балюстради храмів. Прекрасним рельєфом є фриз Парфенона а також рельєф балюстради храму Ніки Аптерос в Афінах (409 р. до н. е.) - "Ніка, що розв'язує сандалю".

Скульптура Грецької Класики характеризувалась реалістичністю на відміну від Єгипетського періоду, греки володіють пластикою тіл і драперій, з'являється більш виражений настрій.

Римляни в області манументальної скульптури не створили таких визначних пам'ятників, як грецькі, але вони збагатили пластику: розробили побутовий та історичний рельєф.

Рельєф складав невід'ємну частину архітектурного декору. Двохсотметрова стрічка рельєфів тріумфальної колони Трояна розповідає про похід римських військ проти даків.

В Римі досяг розквіту реалістичний скульптурний портрет. Портрет як самостійний жанр прослідковується з І ст. до н. е. Римські художники детально вивчали обличчя конкретної людини з її неповторними рисами.

Використовувався рельєф і в Середньовічному мистецтві Західної Європи (рельєф Собору Паризької богоматері, XIII ст., рельєф кафедри Флорентійського собору Донателло "Танцюючі діти" 1430 р., рельєф порталу церкви Сан Петрівно в Болонії "Якопо" делла Кверча, "створення Адама" 1425-1438 р., та ін.).

В епоху Відродження Мікеланджело створює рельєф "Мадонна біля сходів", згодом "Битва кентаврів". Це новий тип героїв: клубок тіл, сплетених у смертельному поєдинку.

Сансовіно створює цілий ряд рельєфних картинних композицій, де багатофігурні сцени розгортаються на пейзажному фоні. Кращою роботою такого види вважаються двері санскритії в соборі св. Марка.

Розвиток отримує жанр портрету, створюються кінні статуї, які прикрашають площі міст. Значно змінюється і характер рельєфу образні можливості якого розширилися у зв'язку із використанням живописного прийому перспективи і нових матеріалів.

ХХ ст. - реалістичне мистецтво втрачає свій сенс, в монументальних пам'ятниках, розрахованих на масового глядача, реалістичний метод зберігся до другої Світової війни.

Великі завоювання реалістичної пластики належать Франції. Великими майстрами 1880-х років були Бурдель, Майоль, Деспіо, які поклали початок новому етапу розвитку французької скульптури ХХ ст., затвердивши в ній нове уявлення особистості, наділеної могутнім інтелектом, здатної до активної, перетворюючої світ діяльності.

В Україні у другій половині ХІХ ст. розвиток скульптури позначений подальшим наближенням до життя, співіснуванням різних напрямів. Міські площі, вулиці, визначні громадські й державні споруди прикрашаються творами монументальної скульптури. Встановлені пам'ятники Б. Хмельницькому, М. Гоголю, І. Котляревському, А. Міцкевичу.

Про значні досягнення української скульптури свідчить творчість Л. Позена (1849-1926 р.. Найдавнішими творами на тему історії є "Скіф" і "Запорожець у розвідці". Позен створив ряд скульптурних портретів, пам'ятники І. Котляревському та М. Гоголю в Полтаві. Постамент, прикрашений рельєфами і архітектурними оздобами. Рельєфи на постаменті відображають сцени з творів письменника. Композиційне і образне вирішення рельєфів близьке до живописного.

На західноукраїнських землях центром розвитку мистецтва скульптури був, як і раніше, Львів, в якому працювали П. Війтович, А. Попель, М. Паращук.

Львівський театр опери і балету є справжньою окрасою міста. Над тимпаном театру три скульптурні групи, на вершині постать крилатої жінки з пальмовою гілкою. Це велична скульптура роботи П. Війтовича. На фронтоні, класичному трикутнику, який утворюють постаті, внутрішній простір займає рельєф на міфологічний сюжет. Рельєф виконав скульптор А. Попель за ескізами П. Війтовича.

З монументальних творів слід виділити пам'ятник Адаму Міцкевичу (автор А. Попель та М. Паращук), встановлений у 1905 р. у Львові. Висока гранітна колона з "вічним вогнем" на вершині є символом вічної краси, запалюючої сили художнього слова.

Похожие статьи




Історія портрету - Рельєфний портрет Василя Стефаника

Предыдущая | Следующая