Сарматський народ. Менталітет - Сармати: духовна та матеріальна культура

Так хто ж вони, сармати, безпосередні учасники формування східнослов'янських націй і східнослов'янського менталітету?

Сармамти (грец. УбсмЬфбй) -- кочовий іраномовний народ, що мешкав на межі нашої ери на території сучасної України, тогочасної Сарматії. Споріднений зі скіфами. Епізодично згадується в працях античних істориків. Інколи називається савроматами. У ранньому новому часі, під впливом ідей сарматизму, нащадками сарматів вважали себе шляхта та козаки. В українській публіцистиці та романтичній історіографії 18 -- 19 століття нащадками сарматського народу зображалися русини-українці.

Поділялися на:

    - роксоланів (або Білі Аляни) -- мешкали у Північному Причорномор'ї; - сіраків (Прикубання); - аорсів (на схід від Дону); - язигів; - зі середини І століття н. е. до них додалися алани.

Історія сарматського світу посідає важливе місце в давній історії нашої держави. Навіть період з III ст. до н. е. по IV ст. н. е. в історії України має назву "сарматська доба". Першими сарматськими племенами на території сучасної України були роксолани та язиги, що зайняли степи Північного Причорномор'я. вони створили могутню, хоч і не надто міцну федерацію, Проте, повторити державний досвід скіфів західним сарматам не вдалося -- з середини I ст. до н. е. вони діяли як два самостійні союзи.

По суті - як і скіфи, сармати були грабіжники та шибеники. Їхні постійні набіги й вимоги платити надмірну данину вкрай згубно позначилися на розвитку землеробських племен. Сарматське свавілля зробило життя останніх до того нестерпним, що значна їхня частина пішла подалі на північ, до Десни, так би мовити в Чернігівську область.

Римляни зовнішність сарматів описували так: "Люте обличчя, грубий голос, ні волосся, ні борода не стрижені". Цікаве спостереження, що допоможе збагнути психологію сарматів, повідомляє історик Аріан, один із прокураторів Римської імперії, який часто з ними воював, а тому знав їх не із розповідей: "Їхніх коней спочатку важко розігнати, зате вони витримують яке завгодно навантаження; й тоді можна бачити, як жвавий, кремезний і дорідний кінь знесилюється, а ця мала шолудива шкапчина спочатку переганяє того, а потім залишає далеко позаду".

Людина заводить собаку, схожу на себе за характером. Добрий - доброго, злий - злого. Сармати заводили "схожих на себе за характером" коней. Звідси й виходить, що вони - "довго запрягали", але надалі перли так, що не зупинити. "Розгойдування" - типова сарматська риса.

Найбільший скарб сарматів - їхні жінки. Саме слово "сармат" у перекладі означає "підвладний жінці". Переважав матріархат, а жінки були справжніми амазонками. Дами воювали пліч-о-пліч із чоловіками й не дуже прагнули до споконвічної жіночої мрії - осілості й стабільності. Тому й не залишили по собі ні облаштованих поселень, ні інших свідчень тихого сімейного життя. Чи не від них у східних слов'ян повелося: чоловік - голова, жінка - шия, куди поверне - туди й буде? Чи не від сарматських амазонок до наших перейшли риси, не властиві ні європейкам, ні азіаткам: норовистість, непокора, здатність поставити на місце і чоловіка, і пана, і султана? Чи не від сарматських модниць до наших перейшов вишуканий смак у доборі одягу? Адже європейські жінки, при всіх їхніх можливостях, одягаються все-таки досить просто.

Основою суспільного устрою сарматів була родова община, утворена групою споріднених сімей. Жили вони табором, у наметах, які нагадують юрти монголів. Міст, принаймні на території України, у них не було. Взимку намети вони утеплювали, ні землянок, ні інших стаціонарних жител не будували. Це був народ кочовий - залишалися вони на одному місці доти, допоки худоба не з'їдала траву. Потім пересувалися на інше місце. При цьому кожне плем'я мало свою територію, вихід за межі якої спричиняв міжплемінні військові сутички. Харчувалися сармати м'ясом, сиром, молоком. Розводили коней і овець - тварин, які попри часті переміщення не втрачали вагу. Ховаючи померлих, вони клали поруч із ними речі, якими ті користувалися за життя: чоловікам - зброю, кубки з вином; жінкам - прикраси, дзеркальця, голки.

Самобутні звичаї й традиції сарматів безсумнівно немало вплинули на звичаї й традиції народів, що жили поруч із ними. Зокрема й на звичаї слов'ян. Недарма шляхта Речі Посполитої гордовито наголошувала, що її коріння - сарматське. У мистецтвознавстві є навіть особливий термін - "сарматський портрет". Та й Богдан Хмельницький "скромно" йменував себе сарматським князем. Як вважають лінгвісти, від сарматів в українській мові збереглося багато слів. Наприклад: дбати, тримати, катувати, Дунай, Дніпро, Дністер, Дон та інші. Специфічне українське "Г", якого немає ні в російській, ні в інших слов'янських мовах, - сарматське [5].

Похожие статьи




Сарматський народ. Менталітет - Сармати: духовна та матеріальна культура

Предыдущая | Следующая