Етнічна належність археологічних культур, які визнаються як слов'янські чи праукраїнські - Слов'янство та його історична доля

Чорноліська археологічна культура переважною більшістю вчених визнана праслов?янською (Тереножкін А., Рибаков Б., Мелюкова А. та ін.). Вона посідає особливе місце в етногенетичних процесах ще кімерійської доби (Х-VІІ с. до н. ч.). Ця культура відкрита українськими археологами в 1949 р. у верхів?ях р. Інгулець на території великого лісового масиву - Чорного лісу, яка простягалася вздовж басейну р. Тясмин, на околицях м. Умані, на Канівщині, на півдні Київщини, Поділлі й Волині аж до р. Горинь та на Лівому березі Дніпра вздовж р. Ворскли. Житла на берегах Тясмина мали площу до 60-100 кв. м і були заглиблені в грунт на 1 м, з вогнищами та хатнім начинням, глиняним посудом, зернотерками та ін.

Поселення чорнолісців були укріплені валами діаметром 40-100 м. На валах зводилися дерев?яні зрубні огорожі, а з боку поля викопувалися один або кілька ровів. Так, Чорноліське городище захищене трьома лініями валів та ровів. Вважають, що ця фортеця була головним південним форпостом Чорноліських племен. Глиняний посуд прикрашений візерунками, що символізують зоране поле (заштриховані геометричні фігури). Крім землеробства, чорнолісці займалися розведенням свійських тварин: рогатої худоби, коней, кіз, овець, свиней.

Найбільшим поселенням Чорноліської культури є Суботівське городище, яке знамените найбільшим у Європі мечем того часу, довжина сталевого клинка якого дорівнює 95 см, а разом з бронзовим руків?ям - 108 см. Як вважають історики, Суботівське городище могло бути столицею Чорноліських племен, бо воно захищене цілою групою невеликих фортець. Вірогідно, тут існувала надплем?яна організація. Київський дослідник С. А. Скорий висловив думку про експансію кімерійців у Чорноліські землі, бо поряд з типовими чороноліськими могилами (з обрядом спалення) наявні курганні поховання кімерійського (степового типу із захороненнями в землі). Саме в цей час в Чорноліських поселеннях з?являються речі кімерійського типу, а також, вірогідно завезені кімерійцями, вироби кавказьких та малоазійських майстрів.

Зарубинецька культура - автохтонні племена, що мешкали на північ від сарматів, "між кельтами і германцями" (за Тацитом). Відома їхня назва бастарни, яких також історики Пліній Старший, Птолемей, Тацит ще називають венедами. Вони також згадуються в Помпея Трога в 233-229 рр. до н. ч. на Балканах, куди вони ходили воювати і де їх називали "бастарнами-пришельцями". Городища Зарубинецької культури - Бабина гора, Пилипенкова гора, Юрковиця - мають залишки оборонних споруд та ровів, де також знайдені вістря сарматських стріл, що підтверджує військові напади кочових сарматів на місцеве слов?янське населення бастарнів. Також і в кількох сарматських похованнях знайдені речі Зарубинецької культури, зокрема кераміка, фібули, що на думку археологів, є речами жінок-полонянок з племені бастарнів. Однак, відомі не тільки військові сутички сарматів з бастарнами, Тацит писав, що бастарни "стають все бридкішими від шлюбів із сарматами", можливо, він мав на увазі зміну антропологічного типу в змішаних шлюбах.

Венедська єдність розпалась внаслідок готських завоювань. Готи вийшли з Ютландії і, пройшовши через польські землі, в ІІ ст. завовали Волинь. Волиняни тікали від готів на Подніправ?я та Подністров?я. Тут їхні пам?ятки відомі археологам як Київська та Зубрицька археологічні культури. В Подністров?ї ці племена під впливом місцевого населення даків (гетів) а також римсько-германської культури поступово формують Черняхівську археологічну культуру. Отже, Черняхівська культура - це культура праслов?янських племен Північно-Західного Причорномор?я, що також частково змішалися з пізніми сарматами.

Віктор Петров писав: "Культура Черняхівського типу генетично, спадково пов?язана з культурою Зарубинецького типу, а вже ця остання несе на собі ознаки нівеляційних впливів Середземноморського культурного світу античности" (там же, с. 75).

Готи ж, пройшовши через слов?янські території, опинилися в Криму. Тут вони досить рано приймають христинство і створюють свою державу, однак в кінці ІV ст. під ударами гунів готська держава розпалась, а король Германаріх в 375 р. покінчив життя самогубством.

Після нього готами правив Вінітар, який воював з антами і "прославився" тим, що, порушивши закони тогочасного міжнародного права, під час мирних переговорів убив князя антів Буса (за іншими джерелами - Божа) та розіп?яв на хрестах сімдесят руських старійшин. Велесова Книга цей злочин приписує самому Германаріху і повідомляє про помсту молодшого князя Вендеслава: "І тут смута велика була в русах. І повстав молодший Вендеслав, і зібрав русів, і повів на них. І стократ розтрощив готів, і не було жалю ні до кого" (ВК, 32). Готський же історик Йордан, перебільшує могутність готів, а слов?янського месника називає Баламбером (можливо перекручене слов?янське Велимир), однак, ніде правди діти, пише: "Баламбер після смерті Германаріха підкорив готів Вінітара у битві біля річки Ерак, і вбив стрілою Вінітара, і забрав його племінницю Володимиру собі за жону".

На думку історика Леоніда Залізняка, антам і склавинам Йордана відповідають Пеньківська і Празька археологічні культури (Нариси, с. 124). Після готсько-слов?янських війн слов?яни відомі під їхнім звичним іменем венетів. Гунські війни V ст. спричинили переселення антів і склавинів на Нижній Дунай, південний його берег, де започаткували південно-слов?янську гілку. Саме про це повідомляють візантійські джерела, як про загрозу слов?янського нашестя на Візантію, однак імператори змушені були дозволити слов?янам селитися на Балканах. З Балкан анти проникають далі у Грецію і Малу Азію, про що візантійський імператор Костянтин Багрянородний записав у своєму щоденнику: "Послов?янилася наша земля і стала варварською".

Склавини ж вирушають до верхів?я Дунаю, Лаби та Салє (Заале), і, змішавшись з місцевими слов?янськими племенами, створюють плем?яні групи ободритів і лужицьких сербів.

Похожие статьи




Етнічна належність археологічних культур, які визнаються як слов'янські чи праукраїнські - Слов'янство та його історична доля

Предыдущая | Следующая