Комісія Сперанського. Систематизація законів з 1649 року - Історія держави і права Англії та Страродавньої Індії

На початку XIX ст. Росія була феодальною державою з монархічною формою правління. Влада імператора (царя) була необмеженою. В руках царя зосереджувалася як законодавча, так і виконавча влади. Не існувало і єдиної судової системи. Суди були становими, і судові функції виконували місцева адміністрація і поліція.

Розвиток капіталістичних відносин і криза феодально-кріпосницької системи господарювання викликали широке невдоволення у населення країни, яке проявлялося, зокрема, у виступах селян проти поміщиків. Висловлювала незадоволення і прогресивна частина дворянства, що вилилося у виступах декабристів у 1825 р. Тому царизм урізав навіть деякі права дворянства. Так, наприклад, Микола І, боячись проникнення у Росію ідей французької революції заборонив молодим дворянам виїзд за кордон. Генерал-губернатори одержали широкі права у нагляді за дворянами. Замість земського суду у повіті, на чолі з виборним справником, було створено поліцейське повітове управління.

Разом з тим право володіння землею разом із закріпаченими селянами було закріплено тільки за поміщиками. Правда, з 1848 р. право володіння землею набули й інші стани населення, за виключенням кріпосних селян. Усе царське законодавство було спрямоване на те, щоб законсервувати розвиток суспільних та економічних відносин у Росії. Російський історик права Кізеветтер писав, що "кріпосне право є зло, але зачіпати його було б злом ще більшим". Царизм не пішов по шляху видання нових актів, які б сприяли розвиткові нових суспільних і економічних відносин. Він вирішив привести у порядок розрізнені існуючі закони, які були видані, починаючи з 1649 р.

Комісія під керівництвом Сперанського спочатку склала Повне зібрання законів (1830 р.), яке складалося із 40 томів і шести томів додатків, а у 1835 р. було складено і введено в дію Звід діючих законів у 15 томах, який включав, толовим чином, норми феодального права.

Перші десять томів Зводу законів включали норми цивільного права. В них вперше було дано поняття права власності, під яким розумілося право "виключно і незалежно від сторонньої особи володіти, користуватися і розпоряджатись майном вічно і потомственно". Майно ділилося на рухоме і нерухоме. У свою чергу нерухоме майно ділилося на благопридбане і родове, яким особа могла вільно розпоряджатися. Правда, у деяких місцевостях заборонялося передавати благопридбане майно полякам і євреям.

Закон захищав не тільки право власності, але й право володіння. Володіння могло бути законним і незаконним, добросовісним і недобросовісним. Зобов'язання випливали із договорів, які укладалися у письмовій формі.

У сімейно-шлюбному праві простежується закріплення панівного становища чоловіка, який мав право особистої власності над дружиною. Тільки з дозволу чоловіка дружина могла одержати паспорт, влаштуватися на роботу.

У 1846 р. було введено в дію "Уложення про покарання кримінальні і виправні", в якому було дано визначення поняття злочину, види злочинів та види покарань. Під злочином розумілось протизаконне діяння і невиконання того, що законом передбачено. Серед видів злочинів виділяються злочини проти держави (повстання, зрада, замах чи підготовка замаху на життя або здоров'я царя), проти релігії (богохульство, святотатство, зманювання християн в іншу віру, порушення церковної служби), проти порядку управління (зловживання владою, невиконання обов'язків, розголошення службової таємниці, казнокрадство і т. ін.), проти особи (вбивство батьків, родичів, пана, господаря, майстра, попа) проти сім'ї й моралі (обманний шлюб, багатошлюбство, подружня зрада, згвалтування) і, нарешті, майнові злочини (знищення межових знаків, розбій, грабіж, кража, пошкодження або знищення чужого майна).

Види покарань поділялися на кримінальні й виправні -- смертна кара, каторга, заслання, вислання. Особи, що підлягали таким видам покарань, позбавлялися також усіх прав стану. Тих, кого відправляли на каторгу, заслання або вислання, піддавали ще й тілесним покаранням.

Вищою судовою інстанцією був сенат. У губерніях існували палати кримінального і цивільного суду. Існували повітові суди у справах дворян і державних селян, міські магістрати і ратуші розглядали справи купців і міщан. Дворяни мали право висилати своїх кріпосних до Сибіру, а також тілесно карати їх.

Отже, як цивільне, так і кримінальне законодавство переслідувало за мету захистити інтереси панівного класу (дворян) і законсервувати феодально-кріпосницькі відносини в Росії.

Поразка Росії у Кримській війні (1853 -- 1856 рр.) і загальне невдоволення населення змусили царизм піти у 1861 р. на відміну кріпосного права.

"Положення про селян, що вийшли із кріпосної залежності" стосувалося двох сторін селянського життя: особистої залежності селян і поземельних відносин.

Рабовласницька влада поміщика над селянином була ліквідована, але це не означало, що колишній кріпосний став вільним і рівноправним з поміщиком громадянином. Він залишився "повіяним" і поміщику і уряду. Він був обмежений у пересуванні, у виборі занять, у розпорядженні майном, для нього існували особливі паспортні правила, особливі судці (волосні), особливі покарання (різки).

У користуванні селян Росії 50 губерній було 142 млн. десятин землі, з них 113 млн. (80%) перебувало у громадському і лише 29 мли. у подвірному володінні.

Оскільки земля була різної якості, то кожен домо-господар одержував свій наділ роздрібленим на ряд полосок у різних місцях. Інколи одна десятина ділилась на 10 і більше частин. Відповідальність за справне надходження повинностей і податків окремих домогосподарів несла сільська громада, яка могла покарати винного різками. До цієї кари селянина міг засудити волосний суд, що обирався селянами. В той же час відповідальні особи, обрані як сільськими, так і волосними сходами підкорялись з одного боку повітовій поліції, з другого боку -- губернським по селянських справах присутствіям. Сільські і волосні виборні власті були підкорені і предводителям дворянства, і мировим посередникам.

Селянин не міг без паспорта відлучитись із села, а він видавався лише з дозволу сільського старости. Паспорти були короткострокові, і староста завжди міг повернути селянина до села. Якщо окремому селянину було важко вийти з громади, то громаді легко було позбавитися від небажаного члена. Закон надавав їй право "ссылать порочных общинников в Сибирь".

Селяни могли укладати різного роду угоди, пред'являти позов, займатись торгівлею і промислом, володіти рухомим і нерухомим майном, брати шлюб без згоди поміщика.

Але поміщики зберігали цілий ряд прав: право опіки над селянами, "представництво" їх інтересів у суді, право вотчинної поліції (їм були підкорені в поліцейському відношенні сільські волості).

Найбільш послідовною із буржуазних реформ 60-80-х рр. була судова реформа.

Старі станові суди, що зберігалися з часів Катерини II, були замінені загальними судовими установами для осіб всіх станів, і, формально всі судилися в одних і тих же судах, за одними і тими ж законами, при одному і тому ж порядку судочинства.

В основі карної системи лежало тілесне покарання, яке нерідко спричиняло до смерті.

Комітет при 2-ому відділі імператорської Канцелярії висловився за відміну жорстоких покарань і за збереження різок лише до побудови достатньої кількості в'язниць.

Указом 17 квітня 1863 р. відмінено шпіцрутени, "кошки" і частково "плети". Для осіб, засланих до Сибіру на каторжні роботи і на поселення, "плети" зберігались, як кара за втечу чи новий кримінальний проступок.

Різка зберігалась також для солдат у дисциплінарних батальйонах, селян (за вироком волосного суду).

Для жінок тілесна кара відмінялась, але для засланих на каторгу і поселення зберігалась.

Закон зберіг тілесне покарання не тільки за рішенням суду, але й в адміністративному порядку на випадок непідкорення, тому селян масами били різками.

Система розгляду кримінальних справ у різних судових інстанціях була різною. Волосному суду були підсудні маловажливі проступки селян, як то, про тілесні пошкодження, протипожежні порушення і т. п.

Мировому суду -- справи, що не перевершували штраф більше 300 крб. і арешт не більше 3-х місяців та ув'язнення до 1,5 року.

Основна маса цивільних і кримінальних справ розглядалась в окружному суді, де більша частина справ розглядалась судом присяжних засідателів. Справи про державні злочини розлядались без засідателів.

Література

1. Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. - К.: Вентурі, 1994. - 288 с.

Похожие статьи




Комісія Сперанського. Систематизація законів з 1649 року - Історія держави і права Англії та Страродавньої Індії

Предыдущая | Следующая