Революція в Росії 1905-1907 рр. та створення Державної Думи в Росії - Державні думи в Росії та діяльність у них українських депутатів

Початок XX ст. характеризувався значним загостренням в Російській імперії соціально-економічної та політичної ситуації, що переростала в революційну кризу. Царизм, щоб запобігти революції, відволікти увагу народу від внутрішніх проблем, розширити свої колоніальні володіння на Сході, вів у 1904-1905 рр. війну з Японією. Однак і на цей раз анти-демократичний, антинародний, напівфеодальний царський режим програв війну, що прискорило революцію. Вона вибухнула в січні 1905 р., охопивши і Україну. Ще раніше, в 1902 р., почалися селянські виступи з вимогами землі, ліквідаціїпоміщицького землеволодіння. Їх підтримали робітничі страйки та демонстрації.

Під тиском національного руху царизм у 1904 р. розглядає питання про скасування заборони на українську мову, запитує думку Академії наук в цьому питанні, а також Київського і Харківського університетів. Всі вони рішуче висловилися за скасування обмежень у використанні української мови. Але поки уряд розмірковував і зважував всі "за" і "проти" загальноросійський страйк і збройні виступи народу в жовтні 1905 р. Змусили царизм видати Маніфест (17 жовтня 1905 р.), в якому декларувалися свободи і право, в тому числі права вільно видавати мовами народів Росії літературу, пресу, використовувати національні мови в школі. Українські партії виступали за автономію України і одночасно вели пропаГанд соціалістичних гасел. Провідною силою національно-визвольного руху, цієї складової частини демократичної революції, була українська інтелігенція. Її національно-визвольні гасла знаходили підтримку серед селян і робітників, і таким чином рух національного відродження переріс в національно-визвольну війну. Боротьба була непримиренною, вимоги і гасла демонстрацій та маніфестацій, тон української преси були дуже гострими. Царська влада сприймала український національно-визвольний рух як одну із найнебезпечніших частин всього революційного процесу і тому невпинно боролася проти нього, закриваючи українські видання, забороняючи українські товариства, заарештовуючи українських діячів. Особливо посилюються репресії в кінці 1905 -- на початку 1906 років, коли зазнало поразки збройне повстання робітників та інтелігенції Харкова, Донбасу, Москви, спрямоване на знищення царизму і встановлення республіки. В Україні це повстання було значноюмірою підтримане селянством.

Під впливом першої російської революції було здійснено перебудову системи органів державної влади. На підставі низки законодавчих актів - Маніфесту (17 жовтня 1905 р.) Закону провибори до Державної думи (11 грудня 1905 р.), Положення про Державну думу (20 лютого 1906 р.), Положення про Державну раду(24 квітня 1906 р.) та Основних законів Російської імперії (1906 р.) - у Росії вперше було засновано державні представницькі органи. Вони повністю або частково створювалися способом виборів і мали компетенцію обговорення законопроектів. Першою інстанцією розгляду законопроектів було визначено Державну думу, другою - державну раду. Імператор відтоді наділявся правом аконодавчої ініціативи, однак не втратив законодавчої влади (без його підпису жоден закон не набував чинності). Затверджуючи чи відхиляючи законопроект, цар сам вирішував його долю. Крім того, згідно з Основними законами (ст. 87), цар наділявсяправом видавати закони поза Державною думою в разі припинення її діяльності. Винятки з цього повинні були становити лише закони про зміни в Основних законах, законах про Державну думу, Державну раду і вибори до них.

Державна дума утворювалася способом виборів. Державна рада наполовину призначалася царем (друга половина її складу обиралася). Таке створення Державної думи і Державної ради повинно було забезпечити їхню повну підпорядкованість цареві.

Вибор не були загальними і рівними: права участі у виборах було позбавлено майже половину населення. Виборче право не надавалося жінкам, особам до 25 років, студентам, військовикам,"бродячим інородцям", іноземним підданим, засудженим до покарання, пов'язаного зі звільненням з посади чи позбавленням прав тощо. Виборчого права позбавлялася велика кількість із тих робітників, хто працював на підприємствах із кількістю зайнятих менше 50.

Усі виборці поділялися на чотири курії;повітових землевласників, міських виборців, волосних селян і робітників. Для землевласників України було встановлено виборчий ценз, який цілком забезпечував їм право участі у виборчих з'їздах повітових землевласників. Також майновий ценз встановлено для курії міських виборців (володіння торговельно-промисловими підприємствами, сплата промислового або квартирного податку та. ін ) Для цих двох курій було встановлено двоступеневусистему виборів і забезпечено обрання такої кількості виборній к і в, яка забезпечила поміщикам та буржуазіїпереважну більшість депутатів. Землевласники обирали й виборщика від 2000 виборців, міська курія -1 виборщика від 7000 виборців. Селяни обирали депутатів зчотириступеневою, а робітники - за триступеневою системою виборів, з представництвом один виборщик від 30 000 селян і один виборщик від 90 000 робітників. Отже, виборчі пільги арантували широке представництво землевласникам.

Похожие статьи




Революція в Росії 1905-1907 рр. та створення Державної Думи в Росії - Державні думи в Росії та діяльність у них українських депутатів

Предыдущая | Следующая