Джерела права. Загальна характеристика правової системи - Утворення та розвиток Галицько-Волинської держави

Джерелами права в Галицько-Волинському князівстві були звичаї, Руська правда, князівське законодавство, магдебурзьке право та церковне право.

Галицько-Волинська земля значною мірою зберегла риси права, притаманні Давньоруській державі. Особливості системи права Галицько-Волинської держави такі:

Зміцнення феодального права привілею;

Відтворення соціальної диференціації населення;

Посилення місцевих особливостей унаслідок середньовічного партикуляризму (роздробленості);

Вплив європейського феодального права. Упродовж існування князівства тут переважно діяли

Відомі з часів Київської Русі загальні принципи, інститути та форми правового регулювання суспільного життя.

Східні слов'яни ще до створення Київської Русі мали досить розвинену систему звичаїв, які регулювали поведінку людей. Так, характеризуючи східнослов'янські племена, літописець у "Повісті временних літ" зазначає, що вони "имяху обичай свой і закон отець своих, и преданья, каждо свой нрав".

З часом звичаї перетворюються в правові звичаї, тобто систему правових норм, яка складалася з санкціонованих державою звичаїв. До найбільш старих норм звичаєвого права Галицько-Волинської землі відносились норми, які регулювали порядок здійснення кровної помсти, проведення деяких процесуальних дій, таких, як присяга, ордалії, оцінка показань свідків. Довгий час у Галицько-Волинському князівстві діяла усна форма звичаєвого права. Пізніше норми звичаєвого права знайшли відображення в статтях Руської правди[25, c.76-84].

Руська правда. Дослідники одностайні в тому, що в усіх князівствах і землях Русі, у тому числі і в Галицько-Волинській державі, продовжували діяти норми Руської Правди. Життєстійкість Руської Правди визначалася тим, що вона була збірником феодального права, а її норми активно сприяли захисту та зміцненню феодального правопорядку, забезпечували правові умови для подальшого закабалення селян.

Усі списки Руської Правди залежно від їх змісту діляться на три редакції: Коротка Правда, Поширена Правда і Скорочена Правда (Ск. Пр.). Ці редакції створювалися у різні часи, і тому відбивають соціально-економічні та політичні відносини ранньофеодальної держави у динаміці. У копіях списки Руської Правди не поділені на пронумеровані статті (лише деякі з них мають назви охоронних частин документа); пізніше у науковій і навчальній літературі такий поділ був здійснений.

Слід зазначити, що Руська Правда розкриває не тільки процес становлення права. Вона сама є визначною пам'яткою права Київської Русі, з якої починає своє існування більшість даних про його зміст. Текст Руської Правди знаходимо в літописах, а також в пізніших юридичних збірниках. До нас дійшло понад 100 їх списків, які мають відповідну класифікацію і назву. Наприклад, залежно від місцезнаходження списку він звався Сінодальним (бібліотека Сінода), Троїцьким (Троїце-Сергієва лавра), Академічним (бібліотека Академії наук).

Руська Правда - найважливіша пам'ятка феодального права. Її норми закріпляли привілейоване становище феодалів та їхнього оточення, посилено захищали життя пануючого класу.

Охорона приватної власності - одна із призначень Руської Правди. Так, згідно з ст. 71 Пр. Пр. за знищення знака власності на бортних деревах накладався високий штраф в 12 гривен. Це означало перш за все захист самого принципу приватної власності, на який здійснював замах порушник. В Руській Правді знайшов своє відображення процес посилення охорони приватної власності. Так, якщо в Кр. Пр. розмір штрафу залежав від виду і кількості украденого стада, то в Пр. Пр. (статті 41, 42) він визначався також місцем здійсненого злочину (стадо, украдене із закритого приміщення чи з поля).

В основі феодального ладу лежала феодальна приватна власність на землю. Тому Руська Правда досить достатньо для свого часу приділяла уваги закріпленню і захисту феодальної власності на землю. Взагалі статті Руської Правди пронизані ідеєю збереження перш за все господарства феодалів-вотчинників, хоча вони певною мірою захищали і окремі інтереси селян від грубих форм феодального свавілля, яке могло спровокувати селянські виступи проти феодалів.

Спадкове право формується і розвивається в результаті встановлення приватної власності. В Галицько-Волинській Русі, як і в будь-якому класовому суспільстві, спадковому праву надавалося велике значення. За його допомогою багатства, накопичені поколіннями власників, залишалися в руках одного й того ж класу.

Злочин і кара згадуються в таких писемних пам'ятках права, як русько-візантійські договори (статті про убивство, удар мечем, майнові злочини). Однак основні відомості про кримінальне право містяться в Руській Правді.

В цій законодавчій пам'ятці злочини називаються "образою", під якою розуміють будь-який злочин проти суспільного світу, що виявився перш за все в нанесенні потерпілому матеріальних або моральних збитків.

Об'єктами злочинного діяння виступали влада князя, особа, перш за все феодала, майно, звичаї. Об'єктивна сторона злочину була ще недостатньо виражена, відомі були лише спроба злочину і закінчений злочин [26, c.60-71].

Одним із особливо небезпечних злочинів, що посягали на особу, було убивство. Про цей злочин йдеться в десяти статтях Кр. Пр. (1, 19-27). Ряд статей Пр. Пр. також говорить про різні види убивства (1-8, 11-18). Охорона особи феодала була об'єктом особливої уваги держави. Деякі статті Руської Правди торкаються саме дій, спрямованих проти феодала, за здійснення яких карали досить суворо.

Захисту майна, особливо феодалів, в Київській Русі приділялося багато уваги. Право феодальної власності охоронялося суворими покараннями щодо тих, хто посягав на це право. Руська Правда знає такий тяжкий злочин, як розбій (ст. 20 Кр. Пр.; ст. 7 Пр. Пр.). Багато в Руській Правді говориться про крадіжку - татьбу, тобто таємне викрадення чужого майна. Згідно з ст. 13 Кр. Пр. (ст. 34 Пр. Пр.) передбачалися штрафи за крадіж коней, зброї, одежі.

Метою покарання були відплата і відшкодування збитків. Як право привілея кримінальне право в Київській Русі відкрито проголошувало у формі станових привілеїв класовий характер покарання. Життя, честь й майно феодала захищалися більш суворими покараннями ніж життя, честь і майно простих вільних людей давньоруського суспільства.

Руська Правда виникла на місцевому грунті і була результатом розвитку юридичної думки в як Київській Русі, так і в Галицько-Волинській державі. Руська Правда мала величезний вплив і на становлення більш пізніших пам'яток права північно-східних слов'ян.

Князівське законодавство існувало у вигляді грамот, договорів, уставів, прав тощо. Тут знайшла відображення подальша кодифікація права в Україні-Русі.

Юридичних грамот князів збереглося дуже мало. До нас дійшли лише передсмертні грамоти Володимира Васильовича Волинського 1287 р. про передачу Волинського князівства Мстиславові Даниловичу та міста Кобрина - його дружині Ользі та дві грамоти Андрія 1320 р. про надання торговельних привілеїв торунським і краківським купцям за згодою Боярської і. Дійшла також грамота Юрія II Болеслава від 1339 р. про надання місту Санок магдебурзького права.

Князівські грамоти регулювали найрізноманітніші питання, але, головним чином, це були юридичні норми, які встановлювали певні привілеї.

У договорах князів ми зустрічаємо постанови публічного, міжнародного приватного права. Прикладом можуть бути договори галицьких князів Андрія та Лева з Прусським орденом хрестоносців. Найстарший з них датується роками між 1308 та 1316. Його підтверджували договори Юрія II Болеслава 1325-1327 рр. і поновлювала грамота 1334-1335 рр. того ж князя Оригінал першого договору не зберігся, відомі лише грамоти 1316 та 1334рр.

У цих договорах "довічно" встановлювався оборонно-наступальний союз України (в особі Галицько-Волинського князівства) та Прусського ордену проти Литви, Польщі і татар. Ці договори цікаві ще й тим, що в них,

Крім підписів князя, є підписи представників Боярської ради. До грамот прикладено печатки князя та бояр[27, c.116-118].

Літописи вказують також на існування договорів князів з народом. Але самих договорів - "рядів" не збереглося. Вони вказують на існування правових документів, що слугували впорядкуванню окремих інститутів права власності та зобов'язального права (договорів, угод, доручень тощо). Зокрема, широко застосовувались договори купівлі-продажу рухомого майна, обміну, дарування, заповіту нерухомої власності. Містяться деякі відомості з кримінального права. Так, серед видів покарань називаються смертна кара, вигнання, конфіскація майна, штрафи.

Правова система Галицько-Волинського князівства розвивалася під впливом західноєвропейського феодального права. У XIV ст. на західноукраїнських землях з'являється магдебурзьке право, на основі якого здійснювалося самоврядування в містах[28, c.98-100].

Магдебурзьке право. У XII - XIV ст. змінюється як політична, так і економічна роль міст. У Галицько-Волинському князівстві розквітають ремесла. Данило Галицький засновує нові міста, закликає німців, поляків, українців і "люди ідяху день и день... и бе жизнь и наполниша двори окрест града, поле и села".

У великих містах Галицько-Волинського князівства завжди було багато іноземців. То були хозари, греки, вірмени, поляки, болгари, євреї, араби, німці, італійці, скандинави тощо. Поступово іноземці отримують певні привілеї.

В кінці XIII ст. на українських землях з'являється німецьке міське (магдебурзьке) право. Вперше це право вводиться у Володимирі. Його отримують тільки німці. Магдебурзьке право виводило німців з-під місцевої юрисдикції адміністрації й підпорядковувало юрисдикції міста Магдебурга[29, c.109].

Одним з перших українських міст, яке отримало повне магдебурзьке право, був Санок. Привілей цьому місту на німецьке право було надано в 1339 р. грамотою князя Юрія ІІ Болеслава. В ній він дає війтівство своєму "слузі" Барткові з Сандомиру з правом на третину податків з міщан, з юрисдикцією та іншими привілеями. Вся грамота складена за зразком існуючих в інших країнах надань магдебурзького права. Міщани цього міста на 15 років були звільнені від податків і отримували інші пільги.

Пізніше магдебурзьке право було надано іншим українським містам: Львову (1356) і Кам'янець-Подільському (1374).

Отже магдебурзьке право - це один з видів прав вільних міських общин у середньовіччі. За магдебурзького права малі міста отримували самоврядування і судову незалежність, право власності на землю (зазначену у грамоті), пільги ремісникам і торгівцям, право проводити ярмарки, а також звільнення від феодальних повинностей[30, c.266].

Церковне законодавство. На розвиток права як Київської Русі, так і Галицько-Волинського князівства певний вплив справило введення християнства. З його поширенням православна церква стала використовувати різноманітні норми канонічного права, перш за все візантійського. Стародавньою пам'яткою руського церковного права вважаються церковні статути Володимира Святославича і Ярослава Володимировича, які були найбільш поширені на Галицько-Волинській землі.

Привілейоване становище церкви визначало охорону її служителів, майна від злочинних посягань. В церковному ж Статуті Володимира йдеться про церковну татьбу, приведення в церкву тварин та птахів, про моління в гаях, біля води, про чародійство.

В церковних статутах також, містилися норми, які охороняли сім'ю і моральність від злочинних посягань. Такі злочини передбачалися в церковних статутах Володимира і Ярослава. До них відносилися: умикання, пошибання (згвалтування) боярських дружин і дочок, розпуста (самовільне розлучення з дружиною), народження незаміжньою дочкою позашлюбної дитини, організація масового пошибання дівиць, укладення шлюбу між близькими родичами, перелюбство, приведення в будинок нової дружини без розлучення із старою, двоєженство, співжиття із черницею, кума з кумою, брата із сестрою, свекра із невісткою, одночасне співжиття із двома сестрами, двох братів з однією дружиною, мачухою та ін.[31, c.145-156].

Церковні статути визначали становище християнської церкви в державі, закріплювали привілеї служителів церкви, фіксували позиції церкви як феодала щодо безпосередніх виробників, за рахунок яких вона існувала. Статути узаконювали право церкви на "десятину" - своєрідну форму податку, який повсюдно одержували церковні організації[32, c.140].

Похожие статьи




Джерела права. Загальна характеристика правової системи - Утворення та розвиток Галицько-Волинської держави

Предыдущая | Следующая