Жданівські "ідеологічні чистки" в Україні - Історія України

Згідно з наказом НКВС СРСР № 001552 від 10 грудня 1940 р. виселенню підлягали всі повнолітні члени сімей "оунівців та активних повстанців". Безпосередньо операція розпочалася 10 лютого 1940 року. Всього було виселено майже 140 тис. осіб у 21 край та область і 115 спецпоселень. На початку квітня 1944 р. цей наказ був деталізований у розпорядження наркома внутрішніх справі СРСР Л. Берії № 7129 від 31 березня 1944 р. та "Інструкцію про порядок виселення членів сімей оунівців та активних повстанців у віддалені райони Союзу РСР" (квітень 1944 р.) -- Красноярський край, Омську, Новосибірську й Іркутську області. До категорії виселенців були включені члени та керівний склад ОУН-УПА, а ще їхні родини, навіть неповнолітні діти. Достатнім доказом для застосування таких заходів вважалися свідчення "співучасників по оунівському чи повстанському руху", доноси, довідки сільських рад або ж подання районного чи обласного оперативного органу НКВС-НКДБ -- без належного розслідування чи судових оскаржень. Фактично було відсутнім здійснене належним чином оформлення особових справ, а наявні містили лише анкети, іноді без печаток, підпису особи, що заповнювала ці документи. Як правило, документів, що мали підтверджувати підстави виселення, в особових справах не було.

Унаслідок упровадження цих наказів, а також ще одного сумнозвісного наказу Л. Берії № 0078/42 від 22 червня 1944 р. відносно масових виселень неблагонадійних родин українців у віддалені регіони СРСР, що стосувалося і активних діячів націоналістичного руху, членів УПА та тих, хто підтримував із ними зв'язки і надавав допомогу, станом на жовтень 1944 р. було примусово виселено понад 25 тис. осіб із західних областей України. Чіткішим кроком стала таємна Постанова ЦК КП(б)У "Про посилення боротьби з українсько-німецькими націоналістами в західних областях", ухвалена 10 січня 1945 року. Відповідно до постанови з цих областей у східні та північні райони СРСР було депортовано кілька десятків тисяч українців. У 1945 р. після Ялтинської конференції за наполяганням Й. Сталіна та американського президента Ф. Рузвельта було прийнято рішення про репатріацію -- повернення до СРСР громадян, які в результаті Другої світової війни були інтерновані на терени інших країн. Унаслідок цього було репатрійовано близько 2 млн українців, серед них колишніх вояків ОУН-УПА, дивізії "Галичина" (більша частина їх як політичні в'язні опинилися в радянських концтаборах, відбуваючи покарання від 20 до 25 років ув'язнення)

На нараді секретарів обкомів КП(б)У, начальників обласних управлінь НКВС та КДБ західних областей, що відбулася 15 травня 1945 р. у Львові М. Хрущов констатував, що завдання по розгрому "націоналістичних банд" у цілому виконано. Проте не все було так просто, оскільки, як виявилося, "банди" розпорошилися, і тому Хрущов наголосив на необхідності кращого налагодження і навіть грунтовної перебудови роботи мережі чекістських агентів -- вже добре "напрацьованим" шляхом: регулярних доносів, допитів і переслідувань -- "дізнатися про найбільш небезпечних елементів, які проживають у селі, викликати, арештувати та вислати їх з сім'ями, а селянам оголосити, що це пособники, які допомагали банді". Однак 26 травня 1945 р. Л. Берія віддав розпорядження про відправку до Праги оперативної групи генерал-майора Горшкова для "виявлення активних буржуазних націоналістів". Радянські органи держбезпеки арештували та вивезли до СРСР чимало визначних представників української політичної еміграції, а їхні архіви були для НКДБ безперечним джерелом компрометуючих документів.

Новий етап боротьби з "інакомислячими" припав на осінь 1947 р., коли на виконання постанови Ради Міністрів СРСР № 3214 від 10 вересня 1947 р. виселенню на спеціальні поселення підлягали "родини учасників банд ОУН, пособники учасників ОУН та члени їхніх родин, куркулі-на-ціоналісти та їхні родини". Затвердженим у жовтні "Планом заходів Міністерства внутрішніх справ СРСР для перевезення спецпоселенців із західних областей УРСР" передбачено виселити 75 тис. осіб. Невдовзі Міністерство держбезпеки СРСР збільшило цю цифру до 100 тисяч. На початку 1950-х рр. чисельність українців, виселених на спецпоселення, досягла близько 172 тис. осіб.

Зрозуміти негативне ставлення до націоналізму неважко, якщо зважити на панування традиційно застережливого ставлення до терміна "націоналізм" у масовій свідомості, яке підживлювали скандальною репутацією ультранаціоналістів, жахливими результатами національних конфліктів у різних регіонах, елементарним незнанням суті, особливостей, закономірностей функціонування цього феномена. Проте для української історії характерне впадання в крайнощі: Міністерство освіти України в 1993 р. намагалося запровадити до навчальних планів нову дисципліну -- науковий націоналізм, тобто осмислення політичної історії України -- наукове вивчення історії українського політичного життя і української політичної думки. Загальна політологічна наука (західноєвропейська й американська) мала входити до складу цієї національної політологічної науки. Отже, український націоналізм мав стати теоретичною основою науки про політику, методологією наукового осягнення всіх політичних процесів. Це дещо нагадує штучні породження радянських часів, оскільки у такий спосіб намагалися на місце наукового комунізму поставити іншу панівну методологію -- націоналізм, який не може бути методологією.

"Ждановщина" -- це ідеологічна кампанія в СРСР, розгорнута у 1946-1949 рр. у галузі науки, літератури, культури та мистецтва, в ході якої були піддані нищівній критиці діяльність інститутів історії України та історії української літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури -- письменників, композиторів, режисерів тощо. наступ сталінізму очолив секретар ЦК ВКПб А. Жданов Мета ждановщини в Україні -- посилення контролю над творчими процесами в галузі культури, придушення національно-визвольного руху та будь-яких проявів української самостійницької ідеї. Наслідки: придушення паростків відродження української культури після війни; гальмування, розвитку науки, літератури і мистецтва в країні; обмеження свободи творчості; перетворення літературної критики на засіб утримання митців у рамках офіційної ідеології; ізоляція від надбань західної культури. Нещадної критики зазнали твори укр. літераторів Ю. Яновського, А. Малишка, О. Довженка. Зазнали утисків відомі вчені-генетики: М. Гришко, С. Гершензон, І. Поляков та Л. Делоне. Зазнав переслідувань В. Сосюра за вірш "Любіть Україну".

Похожие статьи




Жданівські "ідеологічні чистки" в Україні - Історія України

Предыдущая | Следующая