Інституціональні аспекти відтворення - Відтворення основного капіталу та сучасні проблеми інвестування

Відтворення основного капіталу в інституціональному аспекті, у першу чергу, слід пов'язувати з функціонуванням інституту власності, або інституту, що впорядковує права власності [44]. Реформування відносин власності в Україні було спрямоване на зміну форм (державної та колгоспно-кооперативної на приватну та колективну) і заміну суб'єктів власності (держави на приватних і колективних власників) шляхом роздержавлення, корпоратизації та приватизації. При цьому ефективності останньої не надавалося належного значення: процес приватизації зводився лише до юридичного переоформлення прав власності на активи підприємства і ніяким чином не пов'язувався із залученням додаткових інвестиційних ресурсів та ефективним постприватизаційним функціонуванням [18].

Вважалося, що цього досить для автоматичного підвищення ефективності використання об'єктів власності через розвиток приватної господарської ініціативи та приватного підприємництва, бо приватний власник ототожнювався з приватним підприємцем. Не враховувався той факт, що формування підприємницького прошарку в розвинутих країнах пройшло тривалий еволюційний шлях в умовах природної конкуренції та сформованого бізнес-середовища, тоді як на пострадянському просторі він сформувався швидко: шляхом штучного перетворення у підприємців представників колишньої номенклатури [32].

Трансформування інституту власності в Україні не вирішило проблему створення ефективного власника. Саме поняття ефективності до цього часу не диференціювалося, не виокремлювався суб'єкт, для якого вона мала досягатися. Вважалося, що ефективність для власника, для держави, для населення, для працівників підприємства - одне й те саме. Але це не так, оскільки те, що ефективно для власника, може бути неефективним для держави і для самих працівників. Не враховувалися й інші обставини, зокрема, адекватність суб'єкта власності об'єкту власності, їх адекватність зовнішньому кон'юнктурному середовищу, економічна роль власника у "зв'язці" з підприємцем.

Взаємозв'язок суб'єкта і об'єкта власності буде ефективним за умови існування в країні відповідного політичного, ідеологічного, етичного налаштування всього суспільства. В Україні ж цього не спостерігається. Особливістю трансформування відносин власності є неоднакові умови її виникнення і здобуття різними верствами населення. Якщо велика власність дісталася у спадок від колишньої системи, то середня і мала почали розвиватися під час реформ; якщо велика власність була приватизована фактично шляхом роздавання і розподілу між представниками колишньої номенклатури та директорату, то середня і мала утверджувалися завдяки праці своїх власників, які не мали відношення до влади [31].

При реформуванні інституту власності в Україні також не було враховано світових тенденцій його трансформування, зокрема, укрупнення, капіталізацію та концентрацію об'єктів власності, що спонукало до відповідних змін у структурі її суб'єктів - зменшення частки індивідуальних і збільшення частки колективних форм, посилення процесів відокремлення власника від управління, делегування іншим своїх прав власності та прийняття рішень, перенесення основної відповідальності за ефективне використання власності з самих власників на тих, хто розпоряджається і управляє нею [43, с. 13].

Значний вплив на поглиблення структурних деформацій в економіці справив ціновий чинник, який чималою мірою сформувався внаслідок надмірної відкритості економіки та повної зовнішньої енергоресурсної залежності. Політика вільних цін спричинила зміни у цінових співвідношеннях, досягнувши лише псевдоринкової рівноваги і сприяючи подальшій деградації галузей кінцевого продукту, формуванню в економіці інфляції витрат [33]. Наслідком цього стали міжгалузеві цінові перекоси, зокрема, випереджаюче зростання цін на продукцію добувних галузей, ПЕК та металургії порівняно із зростанням цін на продукцію переробних галузей, вища рентабельність базових галузей порівняно з рентабельністю переробних галузей, що суперечить світовій практиці, коли добувні і сировинні галузі, як правило, є дотаційними. Так, при зростанні загального індексу цін в 1,52 раза в 1991- 2000 рр. ціни на продукцію енергетики зросли в 5 разів, паливної промисловості - в 4,19, чорної металургії - в 3,3, а машинобудування та легкої промисловості - знизилися, відповідно, на 7 та 60 процентних пунктів. Це наочно підтверджує поглиблення промислової кризи, зростання частки галузей проміжного продукту і зменшення частки галузей, що виробляють кінцевий продукт [23, с. 710 - 717].

Зовнішньоекономічний кон'юнктурний та ціновий фактори зробили технологічно відсталі переробні галузі промисловості ще більш інвестиційно непривабливими, позбавивши їх можливості модернізації за рахунок як власних, так і залучених коштів. Ціновий фактор також спричинив подорожчання виробничих потужностей і відповідне збільшення капіталомісткості виробництва та потреби в капіталовкладеннях, оскільки у структурі витрат на виробництво продукції переробних галузей збільшилася питома вага продукції галузей ПЕК та металургії. Отже, кон'юнктурне середовище і структурні деформації, що утворилися в економіці під його впливом, ніяким чином не могли підвищити ефективність використання власності навіть за умови зміни власника.

Розглядаючи економічну роль власника у "зв'язці" з підприємцем, доцільно згадати методологічне припущення про максимізацію корисності суб'єкта при усіх типах дій: власник-підприємець залежно від зовнішніх економічних обставин використовуватиме власність так, щоб вона принесла найбільший прибуток. Якщо ліквідаційна вартість об'єкта власності (кошти від продажу активів при ліквідації) буде вищою за вартість участі (цінність одержаних грошових потоків від використання власності у господарській діяльності), то, з точки зору підприємця, такої власності слід позбавитися. Отже, якщо підприємець і власник виступають в одній "зв'язці", то ефективний власник одразу ліквідує об'єкт власності, якщо в нього немає мотивів до підвищення її продуктивності. Економічна ситуація в Україні наочно це підтвердила: нові приватні власники, які при застосованій моделі приватизації фактично задарма одержали у власність нерентабельні, технічно й технологічно відсталі, зношені та безперспективні об'єкти, одразу розпочали їх розпродаж, але вже не як цілісні комплекси, а у вигляді їх окремих складових. Подібна ліквідація фізичних активів лише прискорила деградацію капіталу, перетворивши його з виробничої в товарну, а потім і у грошову форму, із запасів - в дохід, що "проїдався" [31].

Деградація основного капіталу, яку до останнього часу не призупинено, значною мірою може бути пов'язана зі змінами форм власності, а трансформацію відносин власності не можна вважати успішною, оскільки вона не призвела до формування прошарку ефективних власників, розвитку підприємництва, підвищення конкурентоспроможності виробництва [25].

Приватизація не створила інститут власності, подібний до того, який функціонує в західних економічних системах. Його основою є свобода перерозподілу майнових прав між різними суб'єктами господарювання, кожен з яких наділений чітко визначеними правами і має можливість вільно їх передавати. Це пояснює значна інституціонально-культурологічна особливість України - фактичне злиття інституту власності з інститутом влади, симбіозом якого виступив інститут "влада - власність" (див. додаток А). Остання характеризується неподільною єдністю владних і власницьких функцій: політичне лідерство дає невід'ємне право розпоряджатися усією власністю країни, а власність органічно вимагає наявності політичного авторитету. Цей інститут виникає, коли відбувається монополізація посадових функцій у суспільному поділі праці, коли влада і панування базуються не на приватній власності як такій, а на високому становищі в суспільній ієрархії [53,с.18].

Похожие статьи




Інституціональні аспекти відтворення - Відтворення основного капіталу та сучасні проблеми інвестування

Предыдущая | Следующая