Геософічні аспекти зовнішньополітичних векторів українства від XVII сторіччя
Геософічні аспекти зовнішньополітичних векторів українства від XVII сторіччя
Потреба у філософському осмисленні геопросторових явищ зумовила появу нової галузі знання на межі географії та філософії -- геософії. Хоча дослідження, що по суті є геософічними, провадилися ще у стародавні часи, сам термін "геософія" став уживаним лише в ХХ ст., причому тільки в Західному світі [2, 3]. Більшого поширення в українській науці набув термін "історіософія", під яким розуміється галузь знання на межі історії та філософії -- поняття, аналогічне поняттю "геософія".
Геософія становить теоретичну базу для розуміння багатьох явищ та процесів, що належать до кола інтересів антропогеографії, зокрема, етногенетичних, демографічних, політико-географічних тощо. Покладена в практичну площину, геософія сприяє реалізації прагнень етносу або держави відстояти свої інтереси, становлячи, таким чином, філософсько-методологічну основу геополітики. Остання, як і геософія, передбачає врахування природних передумов виникнення, формування й розвитку людських спільнот. Цими природними (точніше, природно-географічними) передумовами можуть бути характер рельєфу, кліматичні особливості, тип грунтів тощо, й кожний із цих чинників пов'язаний із певним геопросторовим розташуванням, напрямком руху відносно даної країни, сторонами горизонту.
Зважаючи на те, ми пропонуємо вживати поняття "геополітичний вектор", під яким розуміємо геософічно осмислений зовнішньополітичний вектор, тобто напрямок (виражений у сторонах горизонту) в бік держав, із якими певна країна або етнос має той чи інший характер взаємин. Ми нараховуємо шість типів геополітичних векторів -- активного антагонізму (поборювання), пасивного антагонізму (напруги), активного синергізму (партнерства), пасивного синергізму (добросусідства), а також активного та пасивного нейтралітету. У свою чергу, вектор поборювання може бути вектором експансії (з боку держави-агресора) або вектором спротиву (з боку держави чи етносу, що захищається). З названих шістьох основних типів векторів три вказують на активний характер міждержавних взаємин, три -- на пасивний. У той же час два типи векторів характеризують приязний характер взаємин, інших два -- неприязний, ще два -- нейтральний. Самі вектори можна також називати активними й пасивними, приязними та неприязними. Співвідношення між типами геополітичних векторів ілюструє табл. 1.
Таблиця 1 Типи геополітичних векторів держави або етносу
Ступені приязні взаємин |
Активні взаємини |
Пасивні взаємини |
Приязні (синергетичні) |
Партнерство |
Добросусідство |
Неприязні (антагоністичні) |
Поборювання (експансія або спротив) |
Напруга |
Нейтральні |
Активний нейтралітет |
Пасивний нейтралітет |
Розглядаючи проблему під геософічним кутом зору, ми ведемо мову про зовнішньополітичні вектори українства (тобто української народності, пізніше -- нації), а не України, через переважно бездержавний характер вітчизняної історії останніх сторіч.
У першій половині XVII ст., тобто в переддень Хмельниччини -- історичної події, що докорінно змінила напрямок національного розвитку нашого народу, ворожі Україні потуги розташовувалися, головним чином, на захід і на південь від неї. Оттоманська Порта й Кримське ханство від початку становили небезпеку для українських земель через постійні набіги підлеглих султанові татар та работоргівлю українками на невільничих ринках. Власне, ці явища й зумовили появу наприкінці XV ст. українського козацтва. Річ Посполита своїм брутальним ставленням до українства дедалі більше робила з нього свого ворога. Епізодичний характер контактів козаків із Москвою до XVII ст. не давав чіткого уявлення про можливий рівень добросусідства у їхніх взаєминах, але протекторат Московщини залишався можливим запасним варіантом для України при появі певних зовнішньополітичних обставин. Отже, можна зробити висновок про переважно південно-західний геополітичний вектор спротиву Козацької держави іноземній експансії перед 1648 р.
Перебіг подій під час національно-визвольної війни суттєво змінив цей вектор. По-перше, Богдан Хмельницький систематично підтримував стосунки з Портою, яка також була зацікавлена в ослабленні Польщі. Союзниками козаків певний час були й кримські татари. По-друге, наш гетьман значно активізував контакти з московським царем, із яким, врешті-решт, і уклав на початку 1654 р. Переяславську угоду щодо протекторату Московщини над Україною (за іншою версією - це була військово-політична угода двох православних держав проти католицького та мусульманського світу - прим. ред).
Як відомо, Б. Хмельницький дуже швидко побачив згубні для українського народу наслідки Переяславської ради, після чого вступив у переговори зі Швецією та Семигородом. Вектор спротиву Козацької держави став іншим. Починаючи з 1654 р., головна небезпека для українства стала насуватися з північного сходу. Саме тоді набирала сили Московська держава, що за півстоліття стала Російською імперією. У той же час Оттоманська Порта й Річ Посполита поступово занепадали, причому остання наприкінці XVIII ст. взагалі втратила незалежність і територіальну цілісність. Позаяк найвигідніше мати за союзників держави достатньо сильні, але такі, чия потуга повільно зменшується (що, на думку Л. Гумільова [1], пов'язано із втратою державоформуючим етносом пасіонарності), то цим можна пояснити приязні стосунки з Польщею І. Виговського, а з Туреччиною -- П. Дорошенка й П. Орлика.
Треба відзначити, що між гетьмануванням І. Виговського, з одного боку, та П. Дорошенка, з іншого, сталася подія, що на кілька десятиріч унеможливила військово-політичне блокування України з Польщею. Йдеться про Андрусівське перемир'я Польщі з Московщиною (1667 р.), внаслідок якого і східний, і західний напрямки стали для Козацької держави однаковою мірою векторами спротиву. Іншого виходу, крім орієнтації на Порту, в Дорошенка та Орлика не було. Вектором партнерства для України в останній третині XVII -- на початку XVIII ст. став південний, а за І. Мазепи (при наближенні шведів) -- і північно-західний.
Таким чином, можна твердити, що загалом після Переяславської ради вектор поборювання України став північно-східним, а вектор партнерства -- південно-західним. "Північ", "схід" як сторони горизонту стали відтоді символами поневолення нашого народу. Таке становище незмінно тривало впродовж трьох із половиною сторіч. Певним винятком можуть бути хіба що часи Другої Світової війни, коли підпільна Українська держава мала однаковою мірою протистояти і східним, і західним агресорам -- усі сторони горизонту були тоді для українства векторами спротиву.
Попри падіння Російської імперії (1917 р.) та СРСР (1991 р.), сьогоднішня Російська Федерація не лише не позбулася своєї кількасот літньої агресивної зовнішньої політики, але й виявляє тенденції до відновлення становища наддержави. З іншого боку, тепер як із півдня (через Чорне море), так і з заходу нашими сусідами є держави-члени НАТО -- потенційні союзники України. Готовність же Польщі, Туреччини, Угорщини вбачати в нашій державі рівноправного партнера залежить насамперед від політичної волі української влади.
Отже, виходить, що й сьогодні, коли нависла небезпека повторення Переяслава, знову вектором спротиву України має стати північно-східний, а вектором партнерства -- південно-західний. Проголошене понад 70 років тому Миколою Хвильовим гасло "Геть від Москви! До психологічної Європи!" можна перефразувати на геософічний кшталт: "Зі сходу -- небезпека, на заході -- захист!".
У цілому можна зробити висновок, що XVII сторіччя великою мірою поділило історію України, починаючи від козацької доби, на "до" і "після". Це підтверджують і геософічні аспекти, пов'язані зі сторонами горизонту, а саме -- зміна головних векторів спротиву українства іноземній експансії.
Література
- 1. Гумилев Л. Н. Конец и вновь начало. -- Санкт-Петербург -- Москва, 2002. 2. Banse E. Die Seele der Geographie. Geschichte einer Entwicklung. -- Braunschweig, 1924. 3. Piskozub A. Mdzy historiozofi a geozofi. -- Gdask, 1994.
Похожие статьи
-
Відомий американський економіст Денніс Мідоус, автор екологічного бестселера 1970-х під назвою "Межі зростання", в якому він з точністю передбачив...
-
Методологічні аспекти дослідження есхатологічної свідомості у перехідну добу
Сучасна доба глобалізації та інформаційних технологій принципово змінює статус людини, її прагнення та бажання. Стабільні стани в суспільстві були і...
-
В першому розділі ми вже розглядали деякі важливі аспекти людського буття, зокрема, такі, як людську неспеціалізованість, унаслідок якої буття людини...
-
Введение, Научная революция и философия XVII века - Наукоцентризм философии Нового времени
В эпоху Нового времени утвердилось представление о законе как исходной управляющей и контролирующей силе в обществе и природе. Признать, упорядочить и...
-
В основі онтології неотомізму знаходиться гілеморфізм - висхідне до Арістотеля вчення про два початки буття - матерію та форму. "Матерія" - пасивний,...
-
Архетип трікстера у європейському філософсько-літературному дискурсі
Ключові слова: архетип, трікстер, гармонія, дисгармонія, духовна традиція. Different approaches to the interpretations of the archetype of trickster in...
-
Эмпиризм и рационализм - Новоевропейская философия XVII века
Средневековый спор номинализма (опирающегося на опыт) и рационализма (опирающегося на разум) в Новое время трансформировался в полемику эмпиризма и...
-
Научная философия XVII века - Философия Нового времени
XVII век открывает следующий период в развитии философии, который принято называть философией Нового времени. Начавшийся еще в эпоху Возрождения процесс...
-
Соціокультурні аспекти міжетнічного партнерства та діалогу
Анотація Досліджено процес міжкультурної комунікації як цілісність взаємозв ' Язків у сприйнятті культур інших народів. Обгрунтовано актуальність...
-
Ідеологія як квазірелігійна ознака визначення культурно-цивілізаційної ідентифікації українства в добу модерну Абсолютна більшість людей завжди відчуває...
-
Становлення і розвиток філософської думки в Україні (XI - XVII ст.) - Вітчизняна філософія
На величезній території, що обмежувалася на заході Верхньою і Середньою Віслою, півночі -- Прип'яттю, північному сході та сході включала пониззя Березини...
-
Есхатологічний вектор у філософії Г. С. Сковороди
Есхатологічний вектор у філософії Г. С. Сковороди Ставлення до вітчизняних культурних і, зокрема, наукових надбань сьогодні нарешті зазнає грунтовних...
-
Энергия понимания, Фрагменты из классических источников - Новоевропейская философия XVII века
1. Почему эмпиризм характерен для философии XVII века? 2. Ф. Бэкон аллегорически указывает на три возможные пути познания - "паука", "муравья", "пчелы"....
-
Постмодерн і трансформація ціннісної основи людського буття - Ціннісні аспекти людського буття
Поняття "постмодерн" (або "постмодернізм"), що позначає сучасний цивілізаційний злам, "не стільки виявляється новою історичною епохою, скільки часом...
-
Екоурбанізм: проблема визначення поняття - Екоурбанізм в контексті перспектив постмодерної культури
Теоретичні дослідження екоурбанізму почалися у другій половині ХХ століття та пов'язані з іменами працівників Чикагського університет, - Роберта Парка,...
-
Поняття світогляду, його специфіка, структура, функції
Поняття світогляду, його специфіка, структура, функції Світогляд - необхідна складова людської свідомості, пізнання. Це не просто один елемент у ряді...
-
Держава -- суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що...
-
На відміну від своїх попередників, котрі не розмежовували суспільство й державу, він розглядав їх як окремі утворення. Філософ узагальнивши і...
-
Право як засіб реалізації загальнолюдських цінностей - Філософія права, її предмет і завдання
В основі становлення і розвитку людства як системи, що самоорганізується, лежить низка факторів. Насамперед, це реалізація потенціалу кожного члена...
-
Ніколло Мак'явеллі. - Політичні та правові вчення епохи Реформації
Ніколло Мак'явеллі (Machiavelli), 1469-1527, -- видатний політичний мислитель Відродження, основоположник нової світської політичної науки. Політичні...
-
У сучасній літературі до цих пір широко поширені за рідким виключенням натуралістичні і социоцентрічні концепції, особливо в конкретних науках, в яких...
-
Поняття і сутність традиції - Традиції, їх роль у пізнанні та бутті людини
Традиція -- набір вистав, звичаїв, звичок і навиків практичної діяльності, передаваних з покоління в покоління, які виступають регулювальниками...
-
Концепція свободи індивіда у творчості Іммануїла Канта
Концепція свободи індивіда у творчості Іммануїла Канта Подковенко Т. О. Стаття присвячена дослідженню філософсько-правових поглядів І. Канта щодо...
-
"Благородний муж" як соціальний тип у філософії Конфуція
"Благородний муж" як соціальний тип у філософії Конфуція Історія людства є історією розвитку уявлень людей про самих себе. Досвід поколінь, держав і...
-
Філософія, коло її проблем, призначення і сенс в житті людини і суспільства
Філософія, коло її проблем, призначення і сенс в житті людини і суспільства Філософія - надзвичайне складне, багато в чому таємниче духовне явище, що не...
-
Соціальний вимір гідності людини у філософії стоїцизму
Соціальний вимір гідності людини у філософії стоїцизму Проблема гідності людини значуща не тільки в етичній, духовній площині, вона актуальна і в...
-
Прогнози для XX ст. з точки зору філософії освіти: соціологічні та освітні передбачення
Прогнози для XX ст. з точки зору філософії освіти: соціологічні та освітні передбачення Безперервне оцінювання сучасності й прогнозування майбутнього...
-
Армія та суспільство: проблема осмислення взаємодії в філософії Давнього світу
Армія та суспільство: проблема осмислення взаємодії в філософії Давнього світу Сучасне суспільство перебуває на шляху трансформації від індустріальної...
-
ВИСНОВКИ - "Кінець історії" у концепції Ф. Фукуями та його критика
Доведено, що у філософії історії ХХ ст. сформувався новий концепт, який відображав настрої вичерпання евристичного характеру історії, неможливості...
-
Феномен історичної пам'яті Живою історичністю буття, животворним духом історії є пам'ять. Без пам'яті яка поєднує в єдине смислове поле сенси минулих...
-
Критика ідей Ф. Фукуями - "Кінець історії" у концепції Ф. Фукуями та його критика
Критика на "Кінець історії та останню людину" була ще більшою ніж на однойменну статтю. Деяких критики висловлювали свою незгоду із самою концепцією...
-
Добродетель - Этика Аристотеля
Аристотель, рассмотрев этику в плане человеческой (а не божественной) воли, сделал человека ответственным за свою судьбу и благополучие. Этим он отверг...
-
Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства - Проблема людини в філософії
Людина є єдиним створінням у світі, яке усвідомлює свою кінечність (смертність), тому її життя для неї самої виступає як проблема. Проблема сенсу життя...
-
Учение о методе и его влияние на философию XVII века - Философия Бэкона
Философия XVII столетия, видела главную свою задачу в разложении, раздроблении природы, обособлении, отдельном изучении конкретных тел и процессов, а...
-
Антропологічні аспекти сучасної епістемології
Антропологічні аспекти сучасної епістемології Проблеми теорії пізнання відіграють важливу роль у сучасній філософії [1]. Гносеологічні дослідження...
-
Рациональная метафизика XVII&;nbsp;в. (Декарт, Лейбниц, Спиноза) - Основы философии
Декарт. (1596-1650) Декарт - выдающийся ученый. Он творец аналит. геометрии, ввел метод координат, владел понятием о функции. От Дек. Ведет начало сист....
-
Всі наші міркування про людину підводять до висновку, що основою буття людини постає діяльність як особливий, специфічний прояв людської активності....
-
К совершенству стремились в XVII-XIX веках именно частные науки, которые только-только начинали обретать статус самостоятельности и науки. Это был период...
-
Сучасний стан соціально-економічного розвитку людської цивілізації окреслює наступне коло наукових проблем: необхідність наукової детермінації поняття...
-
ИСТОРИЧЕСКИЕ ЭПОХИ - Карл Ясперс и его убеждения
Рисуя схему мировой истории, К. Ясперс выделяет четыре гетерогенных периода: "Человек четыре раза как бы отправляется от новой основы. Сначала от...
Геософічні аспекти зовнішньополітичних векторів українства від XVII сторіччя