Диференціація понять "моральна свідомість", "моральна діяльність", "моральне відношення" - Сутність, структура та функції моралі
У "Філософії духу" та в "Філософії права" Гегель розглядає відмінне між мораллю та моральністю (нравственность) у звгязку з проблемою свободи волі. Він пише, що свобідна воля є "рефлексованою в себе, так що вона має своє наявне буття в межах самої себе, і внаслідок цього визначена в той же час як приватна (частная) воля, -- право субгєктивної волі, -- моральність" [3, с 328]. Мораль і моральність співвідносяться на грунті ідеї свободи волі як різні рівні саморозгортання свободи духу.
Мораль -- це явище визначеної в собі волі субгєкта. Внаслідок того, що воля притаманна людині, вона існує як у собі суща, розумна воля (і моральна). Дійсною вона стає в діяльному вияві. Моральність, за характеристикою Гегеля, є певна конкретність, а саме: "тотожність добра і субгєктивної волі, їх істина" (2, с 176).
Дещо огрублюючи думку, можна сказати: мораль -- це ідея людяності; моральність -- реальний їх вияв у діяльності субгєкта.
Діалектика моралі й моральності відкривається через поняття: "всезагальне" і "особливе". Моральність відношення здійснюється в межах свободи і необхідності. Вона реалізуюється в дільності вибору добра або зла. Обгєктивним критерієм цінності вибору є відповідність субгєктивного воління всезагальній ідеї морально доброго. Характеризуючи дихотомію добра і зла в діяльності субгєкта з його правом на особливість змісту у вчинках, Гегель пише: "...Добро в собі і для себе є абсолютна ціль світу і обовгязок для субгєкта, який повинен мати розуміння добра, зробити його своїм наміром і здійснювати в своїй діяльності" [3, с. 336].
Моральне начало відображає потреби збереження суспільності в її історично визначених формах, а саме: сімгя, громадянське суспільство, держава. Гегель називає свобідну волю, виявлену в моральності, "субстанційною волею". Субстанція, що знає себе свобідною, є дійсною як дух народу.
Тут дійсність і діяльність утворюють "певний всезагальний продукт". Сучасна етична теорія, спираючись на розроблену в історії філософії (передовсім у німецькій класичній філософії) ідею нетотожності морально бажаного (ідеал) і реальності моральних стосунків, проводить диференціацію моралі на моральну свідомість і моральну діяльність [5, с 248]. О. Дробницький констатує: "Питання про те, чи слід розрізняти поняття моральної поведінки (вчинки, діяльність, "практику") та моральну свідомість, можна вважати в принципі вирішеним" [5, с 249].
Моральна свідомість як явище духовності людського життя є дійсною у двох формах. У вигляді належного та бажаного в стосунках вона обгєктивується в нормах, правилах, кодексах моралі. Це способи буття моралі, відчужені в ідею всезагальної абсолютної досконалості. Обгєктивована в ідеї досконалості (при всій історичній відносності останньої) моральна свідомість зберігає себе як ідеал людяності (якщо не актуальний, то, принаймні, потенційний).
У невідчужених формах моральна свідомість обгєктивується в реальних субгєктах життєвості, що усвідомлюють всезагально бажане в стосунках як особисто бажане і надають йому в своїй свідомості та діяльності особистісного способу буття. Саме в такому сенсі, тобто щодо явища обгєктивації моральної ідеї у свідомості субгєкта, слушно звучить думка О. Дробницького, що моральна свідомість "виражає зобовгязаність "через себе", не виокремлює своє уявлення про обовгязок від того, як вима гається діяти" [4, с 32]. Саме в моральній свідомості субгєкта особливе і всезагальне тряпляються в діалектичній єдності й набувають можливості перейти в стан буття. На першому етапі Цього процесу ідея опредметнюється в образі, конкретизуючись в уяві багатством форм та способів свого потенційного буття. Отже, свідомість здобуває можливість обгєктивації в діяльності -- у моральній практиці. Реальні підстави вияву моральності у формах індивідуально-неповторного буття всезагального Гегель розкриває у "Філософії історії". Процес характеризується як діалектичне сходження субгєкта щаблями досконалості. Підстави її виводяться з двох основних джерел. По-перше, 3 ідеї (явище всезагального); по-друге, з пристрасті субгєкта, або інакше -- з розуму і волі, що в субгєкті співвідносяться як єдність протилежностей. Вони є основою духовної цілісності субгєкта моральної свідомості. Пристрасть спонукає волю, а розум організує її, сприяючи утвердження обгєктивно необхідного у формах бажаного. "Частковий інтерес пристрасті, -- говорить Гегель, -- нерозривно повгязаний з виявленням всезагального, тому що всезагальне є результатом часткових і конкретних інтересів та їх запереченням" [1, с 32].
При цьому моральна свідомість субгєкта утверджує дійсність людяності в двох формах: у переконаннях та у практичних діях.
У моралі завжди відсвічує сутнісна єдність людства. Вона відображається у змісті моральних ідей (обгєктивовані всезагальні форми буття суспільності) та в змісті субгєктивно бажаного в стосунках (у свідомості субгєкта ідея належного конкретизується в образ бажаного). Предметом обгєктивації є уявлення про добро і зло, про справедливість і несправедливість, про сенс життя і щастя, про ставлення до смерті тощо.
Дослідники вказують на реальність проблеми співвіднесення у моральній свідомості історично-конкретних уявлень про бажане і належне, з одного боку, та вселюдського у ній -- з іншого. Слушно акцентується увага також на єдності в моральній свідомості історичного та логічного, реальної міри людяності (історично наявне) та ідеалу її. Людська життєвість відображається в моральній свідомості як діалектична єдність особливого і всезагального. При цьому дійсність всезагального наявна в моральній свідомості не лише як ідея, але й як дійсне буття людяності. Як слушно зазначає О. Титаренко, "лише історично взята мораль розкриває величезний досвід людства, що узагальнює надії та розчарування, радість і страждання багатьох поколінь людей, що рухалися шляхом морального прогресу" [9, с. 9]. Інакше кажучи, феномени моральної свідомості мають смисложиттєвий сенс. Тому вони визначаються у вигляді імперативів -- вимог їх дотримання або, навпаки, уникання. В моральних імперативах ставиться вимога утримуватися в межах людяності як окремій людині, так і суспільству (суспільствам) в цілому. Виходячи із сказаного щодо сутності моральної свідомості, можна дати визначення: моральна свідомість -- це сукупність знань про належне в стосунках та уявлень про ДРг цільність моральних вимог з погляду їх ефективності для збереження суспільності життя та самоутвердження субгєкта життєвості.
Якщо в моральній свідомості більшою або меншою мірою зберігається уявлення про морально належне, то значно складніше з моральною практикою.
Проблема гармонізації звгязку моральної свідомості та моральної діяльності була відкрита й осмислена ще у філософії Давньої Греції. Вона була предметом особливої уваги Сократа; її розвгязували Платон і Арістотель, філософи пізньої античності та їх наступники. Зберігає вона свою актуальність і нині, формулюючи проблему, О. Дробницький пише: "Очевидно, що далеко не завжди мислимі людьми моральні вимоги співпадають із тим, як люди найчастіше поводяться "на практиці" [5, с 249]. На цій підставі слушно розрізняються мораль і звичай. Останній не ставить особу перед проблемою особистісного вибору.
Звичаєвість, згідно з теорією "ідолів мислення" Бекона, застосованою до сфери моралі, народжує нерефлексивну поведінку. Тут практика стосунків суперечить моральності тою мірою, якою звичай відстав від уявлень про людяність, здобутих людством в історичному поступі.
Сократ спонукав людей діяти свідомо: шляхом розумного вибору вчинків та вибору шляхів і оптимальних засобів їх досягнення (з огляду на їх моральну змістовність). Він прагнув долучити до морально доброго як такого, що органічне людині. Ця ситуація реальна тою мірою, якою інтерес суспільного цілого та окремого субгєкта не розійшлись між собою як непримиренні. Добра воля, оперта на знання шляхів самоздійснення, реалізує себе в моральній практиці як гармонія інтересів суспільства і особи. Це, зрештою, оптимальна ситуація звгязку моральної свідомості та моральної практики. Рефлексія над собою в плані морального вибору повгязана тут не з альтернати-вою: діяти чи не діяти або діяти, утверджуючи добро чи зло. Вона зосереджена на питанні: як слід діяти, щоб уникати можливого зла на шляху до добра. Це питання вибору, складність якого відома ще з часів ранньої античності як "феномен Едіпа".
Проблема виникає там, де рівень суспільності та вимог, що вона ставить перед особистістю, не відповідає уявленням останньої про особистісно бажане, а отже, внутрішньо необхідне. Неорганічність вимог, якщо вони навіть сприймаються субгєктом як належні, виявляє себе у невідповідності моральної свідомості і моральної практики. Саме на підставі їх неорганічності субгєкту, вимоги не знаходять адекватного втілення в моральній практиці. Виявляючи реальну суперечність між моральними вимогами та реальною поведінкою людей, Мандевіль пише: "Людей слід судити не на підставі тих наслідків, до яких можуть привести їх вчинки, а на основі самих фактів і спонукальних мотивів, виходячи з яких, як виявляється, вони діяли" [6, с. 101]. Проблема тут приховується не стільки в незнанні шляхів до морально доброго, скільки в неспівпадінні уявлень про сутність добра. Тут треба мати на увазі, що людині скоріше неорганічно чинити зло навмисно. Тому люди часто воліють краще мімікрувати в середовище, уникати дії зі страху порушити наявну рівновагу стосунків, ніж діяти, не маючи гарантій безумовної позитивності наслідків.
Реальна проблема неадекватності моральної свідомості та моральної практики ставить етичну теорію перед неохідністю оперти феномени моральної свідомості на більш реальний грунт, ніж субгєктивний досвід. Таким грунтом є моральнісне відношення.
Моральнісне відношення-детерміноване обгєктом і має все-проникний характер. Воно виявляє себе як діяльнісне опанування предметом небайдужості відповідно до обгєктивної логіки розгортання якостей останнього. В цьому аспекті моральнісне відношення близьке до естетичного, що розгортається як взаємодія з обгєктом відповідно до мірки його виду. В моральній діяльності відношення (його моральність) виступає "механізмом" та умовою творення специфічно людської життєвості. Моральнісні відносини конкретизують наявний рівень людяності життя. Останнє відображається як у виборі обгєктів, що викликають небайдужість, так і у способі реагування на них. Скажімо, нездоровий інтерес сучасної культури до виявів аморалізму в стосунках (садизм, насильство, збоченство тощо), апологія їх засвідчують хворобу цивілізації, втрату нею психічного і фізичного здоровгя -- хворобу духу.
У ставленні людства до природи відсвічує той рівень аморалізму, який є оберненою стороною аморалізму ставлення до себе самого. Тіло, що стало центром, основною метою відношення" вимагаючи задоволення все нових своїх потреб, зрештою доходить до саморуйнування. При цьому субгєкт переводить в положення засобу світ навколо себе. Ситуація абсолютизації людством своїх тілесно-матеріальних потреб стає яскравим виявом слабкості сучасної цивілізації. Руйнування наявної у моральному відношенні гармонії матеріального та духовного стає показником обмеженості сучасної цивілізації. Проблема тут -- не в цивілізації як такій (вона є благом для людства), а в характері розгортання відносин людини з природним світом та ставлення до себе самої. Аморалізм зумовлений протиставленням їх один одному згідно з принципом: людина -- мета; природа -- засіб. Відносини в межах соціуму вибудовуються за тим самим принципом. Суспільність, що в певному сенсі є "природою" людської життєвості, розглядається її субгєктом лише як засіб. Себе ж субгєкт утверджує як мету безвідносно до моральності засобів.
Відчуження людства від суспільності власної природи та від суспільності, конкретизованої в особі кожного субгєкта життєвості, спричиняє втрату моралі як цінності. Криза її виражена у втраті здатності моральних взаємодій навіть на рівні безпосередніх стосунків, які класичне мистецтво оспівало і утвердило як духовні цінності: любов, дружба, вірність, самопожертва тощо.
Нині ідея моральнісного відношення людини до світу зберігає себе переважно як явище філософської рефлексії над буттям. Моральні імперативи як явище моральної свідомості утверджуються в сенсі засобу утримання суспільності стосунків. Вони можуть розгортатися в явища творення атмосфери людяності -- тобто у моральну практику.
У єдності моральної свідомості, моральної практики та моральнісного відношення відображається суспільність як сутнісна визначеність людського життя.
Похожие статьи
-
Мораль як діяльнісно-практичне відношення до світу - Сутність, структура та функції моралі
Сутність моралі виявляється у відношенні. Воно утверджує специфічно людську творчу здатність: здатність моральнісної взаємодії зі світом; суспільність...
-
Проблема сутності моралі - Сутність, структура та функції моралі
Дослідження сутності та специфіки моралі має свою історію і здійснюється у декількох напрямках. Увага дослідників зосереджується на феномені моральності...
-
Моральна діяльність: особливості, структура - Місце вчинку в системі моральної діяльності людини
Діяльністю взагалі можна іменувати "форму активності, що характеризує здатність людини чи пов'язаних з нею систем бути причиною змін у бутті". Суб'єктом...
-
Вступ - Поняття моралі та моральної свідомості
Моральна свідомість, як складне психологічне утворення, повинна мати певну структуру. Слід зазначити, що серед філософів, психологів, педагогів не існує...
-
Структура моралі - Взаємозв'язок моральних та релігійних цінностей
Досі, розглядаючи мораль як соціальне явище, ми зосереджували увагу на її загальних особливостях і функціях, а не на внутрішній структурі. Однак і при...
-
Етична свідомість і її структура - Антична етика. Моральні норми
В навчальній, науковій та науково-популярній літературі нерідко можна зустріти терміни "моральна свідомість", "наукова свідомість", "естетична...
-
Функції морально-професійних кодексів - Етика як наука. Завдання етики
Професійна етика покликана дати теоретичне обгрунтування сутності трансформації загальних норм і принципів моралі до специфічних умов професійної...
-
СТРУКТУРА МОРАЛИ, Моральное сознание, его структура - Основы общей морали
- Моральное сознание, его структура - Нормы и принципы как элементы морали, их классификация - Нравственные отношения и нравственная деятельность, их...
-
Етика Іммануїла Канта. - Сутність основних категорій етики
У філософії вона відома як етика "внутрішньої переконаності і доброї волі", яку справедливо характеризують як ідеалістичну і формалістичну. Концепції...
-
Загальнолюдська мораль - Властивості та функції моралі
Що ж становить загальнолюдський зміст моральності? Якщо базуватися тільки на емпіричних спостереженнях, відповісти на це запитання було б майже...
-
Концепція моральної діяльності ? одна з основних складових чистин етики. Саме з практичних справ, реальної поведінки ми здебільшого дізнаємось про...
-
Специфіка і структура естетичної свідомості - Етикет, естетика та моральна порядність
Естетична свідомість - продукт історичного розвитку суспільства, що існує як форма суспільної свідомості і відображає рівень естетичного освоєння світу....
-
Етика - це філософська дисципліна, що вивчає мораль, моральність. Від стоїків йде традиційний розподіл філософії на логіку, фізику й етику, що часто...
-
Специфика моральных ценностей и их структура - Основы общей морали
Моральные ценности обладают такими свойствами, как Объективность, трансцендентность, всеобщность, единство, единственность, иерархичность,...
-
Поняття "естетичне": зміст, сутність - Зміст поняття "естетика"
Естетичне -- якісно визначене відношення. Це особливе емоційно-небайдуже, осмислююче, переживаюче відношення людини до виразних форм дійсності та...
-
Особливості класової моралі - Властивості та функції моралі
Класова мораль грунтується на такому підході, який акцентує унікальність тих або інших локальних спільнот та обстоюваних ними моральних цінностей. При...
-
Введение - Естетична свідомість
Естетична діяльність суспільного суб'єкта, що розвивається протягом тривалого історичного часу, створює цілий комплекс почуттів, представлень, поглядів,...
-
Естетична свідомість як специфічна форма свідомості - Зміст поняття "естетика"
Поряд з естетичною структурою свідомості як особливим еволюційним утвором варто виокремити своєрідну її форму -- естетичну свідомість. Естетична...
-
Естетична структура свідомості - Зміст поняття "естетика"
У попередній лекції ми з'ясували, що всі предмети природного світу мають форму й упорядковані структури. Ми обгрунтували також, що необхідною передумовою...
-
Висновок - Властивості та функції моралі
При виборі системи моральних цінностей перевагу слід, безперечно, віддавати загальнолюдським, універсальним нормам моральності (маючи на увазі, звичайно,...
-
Мораль, ее функции и структура - Моральные нормы в обществе
Мораль (от латинского moralis - нравственный; mores - нравы) является одним из способов нормативного регулирования поведения человека, особой формой...
-
Моральное измерение личности - Предмет этики
Мораль, начиная с греческой античности, понималась, как мера господства человека над самим собой, показатель того, насколько человек ответствен за себя,...
-
Одной из функцией морали считается оценочная функция. Мораль не только регулирует поведение человека, но одновременно и оценивает поступки людей, цели их...
-
Вступ - Властивості та функції моралі
У своєму реальному соціальному бутті мораль різнолика: свої особливі цінності й норми поведінки мають більші або менші соціальні групи, економічні класи,...
-
Моральність і прогрес суспільства - Властивості та функції моралі
Попри всю складність, багатовимірність і непередбачуваність процесів морального життя людства внаслідок їх протікання, все ж відбувається нагромадження...
-
Мистецтво як засіб спілкування - Мистецтво як засіб спілкування, моральна програма Ісламу
Розглянемо мистецтво, визначальною властивістю якого є самоствердження змістовної цілісності і форми, художньо-образне вираження реальних передумов і...
-
Моральные ценности добра и зла Моральные ценности добра В повседневной жизни мы нередко используем слово "добро" и несмотря на лексическое единство...
-
В наш час в різних науках початкові етапи суспільної історії досить часто подають як Традиційні суспільства , відносячи сюди такі способи суспільної...
-
Структура этики - Нормативная этика и высшие моральные ценности
Структура этики включает в себя широкий спектр проблем теоретического, историко-философского и прикладного характера; отражает динамику развития...
-
Становлення етики як науки в Україні
Як наука етика заявила про себе в Україні завдяки старанням учених Києво-Могилянської академії, котрі розглядали її як один із видів філософії (моральна...
-
"Нові етики" у контексті постнекласичного етичного дискурсу
"Нові етики" у контексті постнекласичного етичного дискурсу Розглянуто тенденції розширення предметного поля етики як основи "практичного розуму" в...
-
Природа моралі - Взаємозв'язок моральних та релігійних цінностей
Християнські богослови традиційно говорять про божественну природу моралі. Індивід отримує її як у вигляді "природного морального закону" (внутрішнього),...
-
Соціально-історичні концепції походження моралі
СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ПОХОДЖЕННЯ МОРАЛІ Соціально-історична природа моралі визнавалися представниками різних філософських напрямів і шкіл. До їх...
-
Евангельская моральная доктрина Христианство привнесло ощутимые новации в интерпретации нравственной жизни. 1) В противовес античному идеалу мудреца,...
-
Етика ХХ століття - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Етичні шукання в екзистенційній філософії. Виникла в 20-і роки. Ця "філософія існування" (від лат. ехistentia -- існування) особливу популярність набула...
-
Етика Георга-Вільгельма-Фрідріха Гегеля
У філософському набутку Г.-В.-Ф. Гегеля немає жодної праці, цілковито присвяченої проблемам етики. Проте вся його філософська система в певному розумінні...
-
Мова етики і її співвідношення з мовою моралі - Етика Новітнього часу
Мова є системою знаків, яка забезпечує людське спілкування, мислення і вираження думок. У ній об'єктивується не тільки суспільна свідомість, а й...
-
В другій половині ХІХ ст.. відбувається досить активний перехід до некласичної філософії, яка відкидає, як романтичні, претензії філософської класики на...
-
Етичний вибір, моральний вчинок, звичай, традиція постають певними різновидами моральної діяльності. Увага до цих понять зумовлена перш за все тим, що...
-
Виникнення моралі. - Виникнення моралі
Узагальнююче визначення передумов виникнення моралі включає, по-перше, формування у стародавньої людини абстрактного мислення, здатності утворювати...
Диференціація понять "моральна свідомість", "моральна діяльність", "моральне відношення" - Сутність, структура та функції моралі