Моральна програма Ісламу - Мистецтво як засіб спілкування, моральна програма Ісламу

Ісламська доктрина моральності виходить із абсолютного значення норм моралі, установлених Кораном. Вона відриває ці норми від конктретно - історичних умов суспільного розвитку й потреб людей і повідомляє їхніми вічними й незмінними. Аллах, що створив, по твердженнях релігійних діячів, ісламську мораль, є абсолютною досконалістю. Звідси виводять вони й вчення про абсолютну істинності, вічності й незмінності ісламської моралі, яка, на їхню думку, придатна "для всіх часів і народів". Нічого й ніколи не може змінитися в цій моралі, затверджують богослови. Проходження її і навіть тільки віра в аллаха забезпечує вища моральна досконалість особистості. Поряд із принципом етичного абсолютизму ісламське навчання затверджує принцип морального догматизму. Воно жадає від прихильників релігії безумовного виконання моральних норм як даних богом і не підметів розумному обгрунтуванню, незалежно від соціальних наслідків такого поводження. Богослов'я виходить із того, що так, а не інакше людина повинна поводитися не тому, що це розумно або доцільно, а тому, що так запропоноване понад, завгодно богу. Самостійне, критичне відношення індивіда до освоєння багатств суспільної моралі тут виключене. Справді, хіба сміє людин, ця низинна, дрібна, метушлива істота (по оцінці віроповчальних книг), критично осмислювати, ставити хоча б на мить під сумнів норми, запропоновані Всевишнім. Послідовне насадження цих принципів, вимога неухильного проходження їм веде до твердження серед послідовників ісламу сліпої, некритичної прихильності нормам мусульманської моралі, войовничої нетерпимості до інакомислення й інакомислячих, що виключає всякий діалог з ними. Така нетерпимість в історії неодноразово оберталася масовим фізичним знищенням ідейних супротивників під прапором "боротьби з невірними".

Виходячи з навчання ісламу про вічність, незмінність і універсальність, придатності її норм для всіх часів і народів, мусульманам, що живуть у суспільстві розвиненого соціалізму, пропонується керуватися в житті нормами й принципами моралі феодального суспільства.

Марксистсько-ленінська наука переконливо довела неспроможність тверджень про надприродне походження моралі. Опираючись на досягнення в розвитку суспільної думки й історичні факти, К. Маркс і Ф. Энгельс переконливо показали, що будь-яка система моральності є відбиття соціальних відносин, що існують у суспільстві, і тому явище історичне, що розвивається. У класовому суспільстві не було й не могло бути загальнолюдської моралі. "...Ми затверджуємо, - писав Ф. Энгельс, - що всяка теорія моралі була дотепер в остаточному підсумку продуктом даного економічного становища суспільства. А тому що суспільство дотепер рухалося в класових протилежностях, то мораль завжди була класовою мораллю: вона або виправдувала панування й інтереси панівного класу, або ж, як тільки пригноблений клас ставав досить сильним, виражала його збурювання проти цього панування й представляла інтереси майбутності пригноблених" (Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т. 20, с. 95-96).

Ісламська програма затверджує, що тільки бог може створити мораль, людина ж не в змозі виробити моральні поняття, що тільки неухильне проходження приписанням аллаха робить індивіда моральним, спроба ж людини діяти за своїм розсудом веде до пороку. Низинна природа людини тягне людину до гріха, і тільки страх божого покарання примушує її бути доброчесною, віщають, керуючись установками віроповчальних книг, захисники релігії протягом сторіч. Це показує, що ісламська мораль виходить із того, що поводження людини визначається зовнішнім примусом, острахом божої кари. І тут ми бачимо невір'я в можливості людини, у дієвість шляхетних спонукальних мотивів, у здатності людини робити шляхетні вчинки й тим більше виконувати вимоги боргу вільно, без зовнішнього примусу, без страху бути покараним за це.

Ісламська мораль виходить із низького рівня моральної свідомості людини, припускаючи, що людина може діяти правильно лише в тому випадку, якщо йому буде зазначено, що даний його вчинок у будь-яких обставинах, при будь-яких ситуаціях буде правильним. Така мораль орієнтує людину на бездумну поведінку. І в цьому є своя логіка: якщо всі дії людей давно визначені понад, те людині немає ніякого сенсу замислюватися над складностями життєвих ситуацій.

Згідно з ісламською мораллю, моральність можлива тільки в рамках релігії, усяка ж людська мораль зізнається неістинної. Мусульманська традиція виключає можливість існування атеїстичної моральної свідомості. Атеїзм фактично прирівнюється до аморальності. У Корані досить часто ставиться знак рівності між невірними й несправедливими. Тільки віруючі можуть творити добро, невіруючим цього не дане.

Неспроможність точки зору ісламу із приводу неможливості існування моральності поза релігією спростовується багатьма доводами. Насамперед моральні норми довгий час існували поза всяким зв'язком з релігією.

По-друге, людське суспільство може успішно існувати без релігії. Суспільство ж без моралі неможливе. Наочним прикладом тому є суспільство масового атеїзму, яким є соціалістичне суспільство. У ньому релігія стала анахронізмом, який усе більше й більше втрачає свої позиції. Що ж стосується моралі, то її роль і значення в справі регулювання людських відносин усе більше зростає.

Давно відомо, що будь-який тип моралі, щоб бути регулятором певних відносин між людьми, оцінювати їхнє поводження й установлювати норми, повинен мати розроблену "програму життя", певну цільову настанову. Який же сенс життя людину з погляду ісламської моральності?

Усе для блага людини, в ім'я людини -- такий девіз реального соціалізму, що втілює в життя навчання наукового комунізму. Головний девіз ісламу - усе в ім'я аллаха, для прославляння його імені. Молитися, виконувати обряди, трудитися, учитися й навіть любити й ненавидіти людей повинен лише в ім'я аллаха.

Вищий моральний борг, першочергове життєве завдання людини відповідно до ісламського віровчення - це служіння богу, його вихваляння. Усе інше є другорядним, малозначним, несуттєвим.

Таким чином, зміст людського життя, виявляється, не в прагненні до здійснення реальних земних ідеалів, спрямованих на створення умов для всебічного розвитку всіх членів суспільства, а в постійному служінні надприродній силі, у безустанному прагненні заслужити прихильність цієї сили, яка одна й може забезпечити індивідові царство небесне.

На відміну від марксизму, що вважає людину вищою цінністю у світі, іслам визнає цінність людини лише остільки, оскільки він створений богом і служить йому. У силу, цього зміст і ціль людського життя іслам бачить не у всебічному й гармонічному розвитку людини, не в розгортанні його дарувань і здатностей не в ім'я суспільного прогресу, а в служінні богу, у вимолюванні в нього милостей. "метою життя мусульманина є наближення до бога, -- читаємо ми в одній з публікацій всесвітньої федерації ісламських місій. - Мусульманин живе не для себе, він живе в ім'я бога, і всі його дії як мусульманина повинні вести до цієї мети..." При цьому богослов вважає, що, "чим більше уваги людин приділяє цьому, тим значніше стає його духовне й моральний розвиток". Такі судження прямо випливають із установлень Корану, у якій від імені аллаха говориться: "Я адже створив джинів і людей тільки, щоб вони мені поклонялися" (51:56). А щоб було відомо, як часто це повина робити людина, у Корані вказується: "прославляй хвалою твого добродія до сходу сонця й до заходу, і в часи ночі прославляй його й серед дня, -- може бути, ти будеш задоволений" (20: 130).

Релігія спотворює зміст і цінність людського життя. Вона вимірює їх тим, наскільки набожна людина, наскільки глибока його віра в божество, наскільки багато часу й здатностей він віддає служінню надприродній силі. І саме життя, по навчанню ісламу, дається людині для того, щоб вона поклоніннями, смиренністю й терпінням прагнула заслужити милість аллаха, а разом з нею надію на вічне блаженство в раю. Отже, саме єдине, неповторне земне людське життя ніякої самостійної цінності не має. Воно лише випробування на шляху в потойбічний світ. Коран попереджає: "життя - тільки гра й забава..." (6: 32). Хто ж хоче користуватися її благами, тому "ні у майбутньому житті нічого, крім вогню, і марне те, що вони зробили тут, і порожньо те, що вони творили" (11:19).

Такі установки підводять веруючого до думки про те, що існування людей, які не поклоняються аллаху, нетільки немають змісту, але і виправдано. І висновки робились віруючими в минулі століття, що полегшало зменшенню виникнення експлуататорським класам піднімати під прапорами ісламу робочих - мусульман на боротьбу і знищення робітникчих-иноверців.

Досягнення особистого щастя як зміст людському життя також відкидається віровченням. Людина повинна пожертвувати особистим щастям в ім'я служіння аллахові, тому що земне життя - "тільки користування оманне" (57:20), а "ваше майно й діти - тільки спокуса, і в Аллаха велика нагорода" (64:15 ). Заслужити право споглядати аллаха на тім світлі - от вище щастя для правовірного. Досягнути ж цього можна знову ж тільки безустанними молитвами й дотриманням усіх приписань релігії, відмовою від земних спокус.

Такі установки про мету й зміст людському життя могли виникнути й виникли в експлуататорському суспільстві, де в працюючої людини, задавленої соціальним гнітом і позбавленням, не було ніякої надії змінити положення, що створилося. Сподіватися на щастя в земному житті він не міг. Не могли й не хотіли давати йому таку надію й панівні класи, а також релігійні ідеологи, що стояли на стражу інтересів останніх. Проповідуючи страх божого покарання й залишаючи якусь надію на можливість знаходження щастя "на тім світі" в обмін на смиренність і терпіння в земному житті, служителі культу допомагали панівним класам тримати у вузді експлуатованих.

Виносячи мету й зміст людського життя за межі самого життя, зв'язуючи їх зі служінням надприродній силі, іслам тим самим визначає й характер критерію моральності.

Відповідно до віровчення ісламу все у світі відбувається з волі аллаха, тому всі свої вчинки людина повина робити в ім'я його. Учинок же, зроблений по його волі й з його іменем, не може не бути моральним. Тому не випадково, визначаючи критерій морального поводження, релігійні діячі в главу кута кладуть саме посвячення того або іншого вчинку аллахові, поклоняючись йому (згадаємо хоча б про те, що богослови пропонують будь-яка справа й навіть будь-який крок починати із проголошення форм ім'я Аллаха Милостивого, Милосердного"). Оскільки ж ритуальні дії найбільш богоугодні, те і їхнє моральне значення з погляду релігії особливо велике. Саме так і тлумачилося протягом століть моральне веління.

Для ісламської моралі не має значення, наскільки моральні вимоги відповідають об'єктивним потребам людей, прогресу громадського життя. Богослови вчать, що тим або іншим вимогам необхідно випливати, тому що вони запропоновані Кораном або Сунной, тобто відповідно аллахом або пророком Мухаммедом.

Перед віруючим - членом розвиненого соціалістичного суспільства - встає у зв'язку із цим багато питань. Як бути в тому випадку, коли запропоновані Кораном і Сунной вимоги суперечать духу часу, заважають людям у їхньому повсякденному житті? Наприклад, яку позицію займати сучасним мусульманам у їхніх взаєминах з невіруючими й іновірцями? Коран попереджає, що невіруючі не преминуть нашкодити мусульманам, вони хочуть, щоб віруючі потрапили в лихо, тому що невіруючі -- явні вороги. "книга ясна" призиває віруючих боротися з невіруючими, "поки не буде спокуси, і релігія вся буде належати Аллахові" (8:40 ), робити "велике побиття їхнє" (47:4 ). Коран також призиває: "избивайте многобожников" (9:5). Аллах вважає моральним принципом "душа - за душу, і око - за око, і ніс - за ніс, і вухо - за вухо, і зуб - за зуб..." (5: 49) і т. д. і т. п.

Так, мусульманська моральна проповідь ставить перед віруючими складні питання, пропонує дозволяти нерозв'язні протиріччя, що деформируюче діє на моральну свідомість прихильників ісламу.

Мусульманська етика затверджує, що людина, що бажає досягти вищої моральної досконалості, насамперед повинна керуватися навчанням ісламу про добрі й злі вчинки: робити передбачені цим навчанням добрі вчинки й відсторонятися від злих. Наближення до досконалості припускає постійне очищення від гріхів. До звільнення ж від гріхів ведуть молитви, обряди й пост, запропоновані навчанням ісламу, говорять служителі культу.

П'ять першорядних обов'язків мусульманина - п'ять стовпів віри, - як завжди про це говорили релігійні діячі, "наближають мусульманина до Аллаха й забезпечують йому благополуччя в обох мирах". Тепер же з'ясовується, що виконання мусульманином стовпів віри сприяє також становленню людини як "повноціного й всебічно розвиненого в моральному й культурних відносинах" індивіда.

На цій підставі, що мусульманські богослови кличуть правовірних до самовдосконалення, було б невірно вважати, що тим самим віруючим дається підбадьорююча система їхнього морального розвитку. Духівництво й у цьому питанні сіяє непевність у рядах правовірних. Одному богу відомо, говорять богослови, удасться чи моральне вдосконалювання особистості або всі його старання підуть порохом, будуть даремними.

Похожие статьи




Моральна програма Ісламу - Мистецтво як засіб спілкування, моральна програма Ісламу

Предыдущая | Следующая