ОБЛІК ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА, Значення сільськогосподарського виробництва в економіці України - Облік основних засобів на сільськогосподарських підприємствах

Значення сільськогосподарського виробництва в економіці України

За період реформування агропромислового комплексу в основному створена правова база для ринкових перетворень економіки. Здійснюється аграрна реформа, запроваджуються нові земельні відносини. Розпочато реструктуризацію неефективних сільськогосподарських підприємств, створення нових форм господарювання ринкового типу, формується приватний сектор. Вісім років - строк достатній для того, щоб визначити не проміжні, а підсумкові результати, дати оцінку державній аграрній політиці, з'ясувати, чому входження сільського господарства в ринкову економіку не досягло своєї мети, а соціальний і економічний ефект отримано невтішний, виявити причини затяжної кризи в сільському господарстві, визначити ефективні напрями подальших аграрних перетворень.

Гнучкі зміни в реформуванні агропромислового комплексу зумовлюються вимогами ринку. Дослідники багатьох країн світу вказують на поступове зникнення інституційних і політичних бар'єрів, які відділяли село від міста. Відхід від адміністративно-командної системи організації економіки зробив неможливим існування практики централізованого розподілу ресурсів. Так, у 1990 р. на сільське господарство витрачалась майже третина державного бюджету. Нині, із зміною умов господарювання, держава об'єктивно не може в таких самих обсягах підтримувати сільське господарство. Тому не випадково висувається вимога до уряду про субсидування агропромислового сектора, як це було раніше. Але очевидно і те, що держава не в змозі цього робити, частка АПК в державному бюджеті скорочується, а перспективи її збільшення обмежені.

Стан справ у агропромисловому комплексі вагомо позначається на суспільстві в цілому. Зміни в державі, в економіці пройшли такими швидкими темпами, що державна система не змогла своєчасно на них відреагувати і, як результат, відбулося те, що характеризує сьогоднішню ситуацію в АПК. Однак, на нашу думку, не варто оцінювати зміни тільки з негативної точки зору. Реальний стан справ, як індикатор, підкреслює необхідність нових перетворень.

Нині наголос робиться на тому, щоб вітчизняні кадри господарської ланки, керівники господарств та спеціалісти, і ті, що стоять над ними, якнайшвидше зрозуміли економічну суть ринку. Ринок - це не лише забезпечення грошового і товарного обігу за формулою: гроші-товар-гроші. Відносини ринку забезпечують життєдіяльність практично нової економічної системи, яка домінує у всіх розвинутих країнах світу. Ринок - це вища форма організації матеріального виробництва, яка на декілька порядків переважає планово-розподільну систему, з якої Україна вийшла. В умовах соціалізму все розписувалось і передбачалось чиновниками зверху. Становище споживачів за цим порядком було принижене. В умовах ринку виробники і споживачі міняються місцями. Споживач визначає умови виробникові. Ринок не допускає необгрунтованого, некомпетентного втручання в процеси ринкових відносин "третіх осі б". Пануючими стають економічна свобода та рівність усіх господарських суб'єктів. На жаль, ступінь розуміння основ ринкової економіки у більшості спеціалістів АПК надзвичайно низький.

За останні роки в країні створились умови, за яких товарне виробництво (першооснова ринку) поставлене поза ринковими відносинами. Фінансово-банківська система відійшла від виробництва і обслуговує сферу обігу. Якщо країна визначила курс до ринкової економіки, а закони, на яких грунтується ринок, у ній порушуються або ігноруються, то вона приречена на розбалансованість економіки, спад виробництва, дефіцити тощо.

У процесі реформ не вдалося вирішити головного завдання - змінити відносини власності та земельні відносин. Земля (головний ресурс сільського господарства) не введена до економічного обороту. Її вартість має формальне значення і не входить до аграрного капіталу. До цього часу не створені умови для реалізації громадянами права власності на землю. На порядку денному - подальший перерозподіл землі через земельний ринок. Потрібно розвинути іпотеку землі, створити відповідні банки та ринок землі, систему реєстрації прав власності на нерухомість та вирішити ряд інших важливих питань. Зазначене вимагає теоретичного осмислення, подальших наукових розробок.

Незважаючи на непослідовність економічних перетворень, у країні все ж вдалося створити законодавче поле, яке, в принципі, забезпечує процес зміни економічних укладів та становлення багатоукладної аграрної економіки. Утворюються нові форми господарювання на базі приватної власності на засоби виробництва, змінюється система управління агропромисловим комплексом та сільськогосподарськими підприємствами. Певна частина підприємств колективного сектора адаптувалася до ринкової системи відносин, в якій істотно посилюється пряма і опосередкована дії економічних важелів на кожного суб'єкта ринку. Однак підтримувати високий рівень господарювання на землі не просто. У сільськогосподарських товаровиробників є претензії до органів виконавчої влади, законодавчих структур щодо несвоєчасних розрахунків за продану продукцію, нестабільного матеріально-технічного забезпечення, відсутності паритету у міжгалузевих відносинах тощо. Не менш важлива також ринкова орієнтація приватного сектора, особливо присадибного господарства населення.

У стадії завершення перебуває майнова і земельна приватизація в сільському господарстві, хоч існують проблеми, які вимагають вирішення. Завершено приватизацію підприємств м'ясної, молочної, олійно-жирової та кондитерської галузей. Приватизовано 180 цукрових заводів, або 93% від їх загальної кількості. В процесі реформування власності перебувають підприємства хлібопродуктів - борошномельно-круп'яної та комбікормової промисловості та ін. У ході цих процесів підприємства зазначених галузей проігнорували інтереси сільських товаровиробників, що позначається на економіці АПК в цілому.

У землекористуванні державний сектор скоротився від 24% у 1990 р. до 7% у 2000, недержавний колективний - відповідно зріс від 70 до 76%, приватне землекористування - від 6 до 17%.

Проте держава, здійснюючи економічну політику, як і економічну реформу, особливо у 1991-1993 рр., не враховувала специфіки сільського господарства. Питання аграрних перетворень не були навіть введені до складу економічної політики держави. До цього часу не затверджена Концепція розвитку АПК в ринкових умовах. Політики того часу проігнорували наукові розробки вчених, їх застереження з приводу того, що ринкові відносини, якщо вони не мають ніяких обмежень (правових, соціальних, моральних), без регулюючої ролі держави є дуже небезпечними і руйнівними, призведуть до розбалансування всієї системи. Так воно і сталося.

За роки незалежності, незважаючи на певні реформаційні процеси, в сільському господарстві склалася стала тенденція до зниження обсягів виробництва основних видів продукції рослинництва і тваринництва. Причому складається досить неприваблива ситуація: середньорічні темпи прибутковості більше характерні для 1991-1998 рр., а в 1999-2003 рр. аграрна сфера економіки з прибуткової перетворилася у збиткову, що свідчить про поглиблення розбалансованості сільського господарства України. За даними 2003 р., лише виробництво зерна і насіння соняшнику було прибутковим. Решта культур рослинництва, всі галузі тваринництва - збиткові. У 2002 р. 87,4% господарств колективного сектора закінчили рік зі збитками, у 2003 р. - 93%.

Похожие статьи




ОБЛІК ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА, Значення сільськогосподарського виробництва в економіці України - Облік основних засобів на сільськогосподарських підприємствах

Предыдущая | Следующая