Завдання та функції національного банку - Визначення місця і ролі Національного банку України

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Виконанням своєї функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, -- цінової стабільності (ст. 6 Закону України "Про Національний банк України").

Основними функціями центрального банку, що визначають його місце і роль в економіці, є:

1) емісія готівки й організація грошового обігу; 2) функція "банку банків"; 3) функція банку уряду; 4) реалізація грошово-кредитної політики.

Виконання цих функцій дає змогу центральному банкові найбільш ефективно організувати діяльність дворівневої кредитної системи для забезпечення потреб суб'єктів ринку в різноманітних кредитно-фінансових послугах.

Емісія готівки й організація грошового обігу. Центральний банк має монопольне право на випуск банкнот, які є єдиним законним платіжним засобом, обов'язковим для всіх платежів на території даної країн й.

За умов золотого стандарту випуск банкнот здійснювався центральними банками під забезпечення золотом та комерційними векселями, а розміри фідуціарної емісії були чітко регламентованими. Це певною мірою забезпечувало належний зв'язок грошової маси з товарним оборотом, однак водночас знижувало еластичність грошової системи та створювало перешкоди для ефективного регулювання економіки кредитними методами.

Тепер банкнотна емісія здійснюється центральним банком у порядку кредитування уряду й комерційних банків під заставу державних цінних паперів і комерційних векселів, а також у порядку списання коштів із рахунків комерційних банків в центральному банку для підкріплення касових резервів банківських установ. Таким чином, забезпеченням сучасних банкнот є активи центрального банку - переважно у формі державних боргових зобов'язань.

Щодо емісії розмінних монет, які є другою складовою готівки нарівні з банкнотами, то їх карбування у розвинутих країнах здійснюється переважно міністерством фінансів на замовлення центрального банку. Останній відповідно до потреб обігу купує монети в казначейства за номінальною вартістю. Відтак держава має зиск від різниці між номіналом монет та фактичними витратами на їх виготовлення - так званий сеньйораж. Однак у багатьох розвинутих країнах обіг монет досить часто обмежується певними максимальними сумами платежу (у ФРН, наприклад, 5 марок розмінною монетою в пфенігах; 20 марок - монетами в марках).

Емісія готівки покладає на центральний банк також певні зобов'язання з організації грошового обігу в країні, тобто не тільки виготовлення банкнот, встановлення їх номіналів, зовнішнього вигляду й ознак платіжності, а й інкасаторських послуг для комерційних банків, заміни зношених банкнот і монет, опрацювання й запровадження єдиних правил ведення касових операцій у країні та інших заходів, що забезпечують нормальний оборот готівки.

Слід зазначити, що значення емісійної функції центрального банку нині дещо знижується, оскільки постійно зменшується питома вага готівкових платежів у загальному платіжному обороті. У розвинутих країнах їх частка не перевищує 5-10%, а сфера застосування обмежена в основному роздрібним товарооборотом. За безготівкових платежів, що здійснюються переважно комерційними банками, джерелом емісії стають їхні позичкові операції. Тому завданням центрального банку є регулювання не лише обороту готівки, а й кредитних операцій відповідно до тенденцій у змінах ВВП країни.

Функція "банку банків". Центральні банки у переважній більшості країн не вступають у безпосередні взаємовідносини з підприємствами, організаціями й населенням, а здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування інших банківських установ, уже через них впливаючи на економічні процеси. Тому функція "банку банків" передбачає діяльність центрального банку як міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції.

З метою забезпечення безперешкодної організації розрахунків у господарстві комерційні банки відкривають кореспондентські рахунки в центральному банку, на яких зберігаються певні суми коштів і через які здійснюються розрахунки між банками. Крім того, центральний банк встановлює норми обов'язкових резервів у відповідній пропорції до розміру вкладів у комерційних банках. Депонування таких резервів у центральному банку здійснюється для забезпечення гарантії платежів за депозитами, а також регулювання кредитних можливостей комерційних банків.

Акумуляція цих сум на рахунках у центральному банку дає можливість використовувати їх для надання короткострокових кредитів комерційним банкам на поповнення тимчасового браку коштів. Центральний банк у такий спосіб забезпечує стабільність функціонування всієї банківської системи, діючи як кредитор останньої інстанції, що дає змогу запобігти масовому банкрутству банків унаслідок якоїсь несподіваної фінансової паніки. Тому центральний банк повинен мати постійну можливість надавати такі кредити, навіть тоді, коли це суперечить іншим цілям його діяльності (наприклад боротьбі з інфляцією).

Крім кредитування й розрахунків, на центральний банк як "банк банків" досить часто покладаються обов'язки з ліцензування й контролювання діяльності інших кредитних установ країни. Центральний банк встановлює обов'язкові для комерційних банків правила здійснення операцій, ведення бухгалтерського обліку і складання звітності, розробляє необхідні кваліфікаційні вимоги до керівництва працівників банківських установ. Ця діяльність центрального банку має на меті запобігати зловживанням у банківській сфері, забезпечити стабільну роботу кредитних інститутів, безпеку вкладів юридичних і фізичних осіб, зменшення ризику банкрутств у економіці в цілому.

Функція банку уряду. Центральний банк виконує роль фіскального агента уряду, забезпечуючи касове виконання державного бюджету та здійснюючи операції, пов'язані з обслуговуванням державного боргу. З цією метою міністерство фінансів відкриває в центральному банку спеціальні рахунки, на яких акумулюються всі надходження до бюджету (податки, збори, інші платежі) та здійснюються необхідні витрати згідно з рішеннями урядових органів. Тобто, центральний банк стає для міністерства фінансів посередником у всіх його розрахунках і платежах. Щоправда, у деяких країнах операції з касового виконання державного бюджету нарівні з центральним банком виконують також окремі комерційні банки. Наприклад, у США казначейство має відкриті на своє ім'я рахунки у федеральних резервних банках, а в тих місцях, де таких банків немає, або там, де казначейству потрібна централізація фондів, рахунки відкрито у великих комерційних банках, що мають назву генеральних депозитаріїв.

Як банк уряду центральний банк є також його кредитором, здійснюючи коротко - і довгострокове кредитування держави у формі прямих позик або купівлі чи посередництва у розміщенні на ринку державних цінних паперів. Пряме кредитування держави центральним банком є характерним здебільшого для країн з низьким рівнем розвитку ринкових відносин, а у розвинутих країнах ним користуються рідко - як правило, у вигляді невеликих позик, що видаються на короткі строки авансом під майбутні надходження в бюджет. Кредитування уряду здійснюється переважно способом придбання державних цінних паперів, які можуть мати значну питому вагу в активі балансу центрального банку. Крім того, на центральний банк можуть покладатися всі обов'язки з обслуговування державного боргу, що виражається не лише у придбанні цінних паперів держави, але також у розміщенні їх на фондовому ринку від імені і з доручення уряду, погашенні цінних паперів, виплаті доходів на них та в інших посередницьких операціях з державними борговими зобов'язаннями.

Операції центрального банку з розрахунково-кредитного обслуговування держави включають також надання консультаційних послуг урядові у питаннях макроекономічного регулювання.

Як банк уряду центральний банк зберігає офіційні золотовалютні резерви країни, що виконують роль гарантійно-страхового фонду в міжнародних розрахунках та використовуються для підтримування курсу національної грошової одиниці відносно інших валют.

Реалізація грошово-кредитної політики. Основою розвитку й стабільного функціонування економіки є наявність гнучкого механізму грошово-кредитного регулювання макроекономічних процесів, яке здійснюється центральним банком з метою ефективного впливу на господарську активність, темпи економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення зайнятості робочої сили.

Основним об'єктом грошово-кредитного регулювання з боку центрального банку є сукупна грошова маса, від розміру якої залежить динаміка основних показників розвитку економіки. У зв'язку з цим залежно від стану господарської кон'юнктури центральний банк може реалізовувати два основні типи грошово-кредитної політики, що справляють взаємно протилежний вплив на динаміку грошової маси (рис. 1). Перший тип - це рестрикційна грошово-кредитна політика (політика "дорогих грошей"), яка спрямована на обмеження обсягу кредитних операцій, підвищення рівня процентних ставок і гальмування темпів зростання грошової маси в обороті. Така політика застосовується як з метою згладжування різких коливань фаз економічного циклу, так і з метою боротьби з інфляцією та для стабілізації грошової системи.

Другим типом регулювання є експансіоністська грошово-кредитна політика (політика "дешевих грошей"), яка супроводжується розширенням обсягів кредитних операцій, зниженням рівня процентних ставок і загальним зростанням грошової маси. Політика грошової експансії застосовується з метою подолання спаду виробництва та пожвавлення ділової активності стимулюванням інвестиційних процесів та збільшенням платоспроможного попиту на товари і послуги.

Законодавче та нормативне забезпечення банківської діяльності. За період 1993 - 1996 років виконано значну роботу щодо створення та вдосконалення правового забезпечення банківської діяльності.

З метою запобігання видання інструкцій, що не узгоджуються із законами України, функціонує система підготовки та реєстрації нормативних актів Національного банку України, яка забезпечує їх уніфікацію та актуальність з урахуванням практики і змін у законодавстві.

Національний банк спрямовує свою нормотворчу діяльність на підготовку ключових інструкцій з основних напрямів діяльності як Національного банку, так і банківської системи в цілому.

На сьогодні вже прийнято Положення про безготівкові розрахунки, Положення про міжбанківські розрахунки, Інструкцію про відкриття банками рахунків в іноземній та національній валютах, Положення про кредитування та багато інших. Усього чинними є більше двохсот нормативних актів НБУ.

Національний банк України не стоїть осторонь законотворчого процесу. Як суб'єктом права законодавчої ініціативи, за Конституцією України, ним підготовлено та передано на розгляд Верховної Ради України ряд законопроектів. Лише до Закону "Про банки і банківську діяльність" за його ініціативою 12 разів вносились зміни та доповнення.

Враховуючи, що діючий Закон України "Про банки і банківську діяльність", який заклав основи створення банківської системи України, на нинішньому етапі розвитку не повною мірою забезпечує правову регламентацію функціонування центрального банку держави, Національний банк розробив і в кінці грудня 1996 року подав на розгляд Верховної Ради України проект закону України "Про Національний банк України".

Необхідність розробки окремого закону про Національний банк України обумовлена стрімким розвитком банківської системи, необхідністю підвищення відповідальності Національного банку як центрального банку держави за забезпечення монетарної стабільності як запоруки успішного економічного поступу України, чіткого окреслення його статусу, місця і ролі в суспільстві та системі державних органів.

Закон "Про Національний банк України" має стати відправною точкою в створенні надійної законодавчої бази для банківської діяльності та реформування банківської системи.

Найближчим часом Національним банком України буде подано законопроекти "Про страхування вкладів фізичних осіб", "Про кредит", "Про банки і банківську діяльність", "Про електронні банківські платежі".

Формування інформаційної системи. Виконання регулюючих та наглядових функцій центрального банку потребує відповідного інформаційного забезпечення.

Протягом 1993 - 1996 років Національним банком України створена інформаційна система, яка базується на чотирьох макроекономічних системах даних - статистиці реального сектора економіки, державних фінансів, платіжного балансу, грошово-кредитній і банківській статистиці. Розробка двох останніх з цих систем законодавче закріплена за Національним банком.

Реалізація Національним банком України заходів, передбачених Державною програмою переходу України на міжнародну систему обліку і статистики та Концепцією побудови банківської статистики і статистики платіжного балансу, забезпечила створення системи звітності, дані якої вже сьогодні з багатьох параметрів відповідають міжнародним стандартам, що дало змогу, починаючи з липня 1996 року, розпочати публікацію монетарних показників та показників платіжного балансу України в збірнику МВФ "Міжнародна фінансова статистика".

"Міжнародна фінансова статистика" - International Financial Statistics (IFS) є щомісячним періодичним виданням

Міжнародного валютного фонду (виходить англійською мовою), в якому подаються статистичні дані про більшість країн - членів МВФ. Крім міжнародних організацій та донорів, це видання широко використовується на фінансових ринках, а також потенційними іноземними інвесторами.

Проте повний перехід па міжнародні статистичні стандарти залежатиме від успішної реалізації програми реформування бухгалтерського обліку та звітності банків, яка передбачає перехід банківської системи на новий план рахунків із січня 1998 року.

З метою проведення виваженої курсової політики та забезпечення стабілізаційного впливу на функціонування зовнішнього сектора економіки Національний банк складає та аналізує платіжний баланс країни. Розроблена спеціалізована система банківської звітності для його складання, а також методика аналізу, яка фактично акумулює всю наявну інформацію із зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі з руху капіталів за кожною країною та валютою в розрізі операцій платіжного балансу.

Національний банк України видає офіційні видання, які доступні підприємцям, науковцям, засобам масової інформації і широкому загалу:

* з 1993 року - щомісячний статистичний бюлетень; * з 1995 року - журнал "Вісник Національного банку України" з додатком: "Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності"; * з 1996 року - щоквартальний додаток до бюлетеня Національного банку "Платіжний баланс України".

Міжнародні зв 'язки. Національний банк представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.

Національний банк України тісно співпрацює з Міжнародним валютним фондом, Всесвітнім банком реконструкції та розвитку, Європейським банком реконструкції та розвитку, Банком міжнародних розрахунків у Базелі, центральними банками Німеччини, Нідерландів, Австрії, Великобританії, Франції, Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Фінляндії, США, а також провідними комерційними банками Західної Європи та США з питань монетарної політики, організації банківського нагляду, банківської статистики, впровадження прийнятих у міжнародній практиці системи розрахунків, складання платіжного балансу тощо.

Нині Національний банк України має кореспондентські відносини більш як із 30 зарубіжними банками.

Усі функції центрального банку перебувають у тісному взаємозв'язку між собою. Так, кредитування держави й комерційних банків дає змогу досягнути окремих цілей грошово-кредитної політики. Водночас платіжний оборот забезпечується належною кількістю грошей, необхідних для процесу розширеного відтворення. Однак, якщо на початкових етапах розвитку центральних банків їхньою головною функцією була емісійна, то за сучасних умов тенденція посилення державного регулювання економічних процесів поступово вивела на перший план функцію реалізації грошово-кредитної політики.

Виконання центральним банком розглянутих функцій безпосередньо позначається на формуванні ним своїх активів та пасивів.

Найважливішим джерелом ресурсів центрального банку є емісія банкнот, що утворює одну із основних статей пасиву його балансу. Важлива роль також належить залишкам коштів на резервних і кореспондентських рахунках комерційних банків та на рахунку уряду. Власному капіталу належить порівняно незначна частка пасивів.

Серед активів центрального банку провідне місце належить інвестиціям у державні цінні папери, що є головною формою кредитування уряду. Суттєве значення мають також вкладення у золотовалютні цінності, а також касова готівка й позичкові операції, хоча останні можуть становити незначну частку активів.

Конкретна структура активно-пасивних операцій центральних банків різниться у різних країнах залежно від національних особливостей функціонування кредитної системи та пріоритетних методів грошово-кредитного регулювання.

Завдання та функції національного банку - Визначення місця і ролі Національного банку України

Похожие статьи