Міжнародні норми і принципи соціального страхування


В умовах інтеграції України до міжнародного, зокрема європейського, співтовариства важливим видається врахування принципів права у галузі соціального захисту, встановлених міжнародними актами. Проблема застосування законодавцем і судами загальної юрисдикції загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і міжнародних договорів України все більше набуває практичного значення. Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства (ч. 1 ст. 9 Конституції України). Частиною правової системи України є також міжнародні договори, укладені Українською РСР до проголошення незалежності України, стосовно яких Україна як держава -- наступниця УРСР продовжує здійснювати міжнародні права і обов'язки. Україна також є правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції України та інтересам України. До ратифікованих міжнародних актів належать низка конвенцій Міжнародної організації праці, Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод, ухвалена Радою Європи та ратифікована Україною. Окрім того, Україна підписала і Європейську соціальну хартію, яку ще належить ратифікувати. Зазначені акти серед іншого містять і принципи у сфері соціального захисту.

Загальні принципи європейського права сформульовані актами органів Ради Європи та Європейського Союзу (постановами, директивами, регламентами, рішеннями). Особливого значення набувають принципи, що випливають з рішень та загальних принципів права, сформульованих Європейським судом з прав людини та Судом ЄС. Серед них слід виділити принципи: захисту основних прав людини; надання права на звернення до суду; юридичної ясності; захисту законних сподівань; недискримінації і рівності в поводженні, пропорційності, забезпечення процедурних прав. Зокрема важливе значення серед формальних принципів належить принципу юридичної ясності, якого слід дотримуватися при формулюванні правових норм. На жаль, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який має надзвичайно важливе значення, не відповідає цьому принципу. Закон перенасичений визначеннями економічного змісту, вміщує складні формули для розрахунку пенсії, страхового стажу, вирахування заробітку. Пересічному громадянину важко зрозуміти такі норми, осягнути рівень справедливості такого механізму, а це знижує ефективність його правозастосування.

Положення конвенцій МОП, які встановлюють принципи запровадження системи соціального забезпечення, здобули міжнародне визнання. Зокрема норми багатьох конвенцій виходять із принципу рівноправ'я. Цей принцип був основним у Конвенції МОП № 19 про рівноправність у галузі відшкодування при нещасних випадках (1925 p.), яка має найбільшу кількість ратифікацій. Принципом рівності пронизані положення Конвенцій № 118 про рівноправність громадян країни та іноземців і осіб без громадянства в галузі соціального забезпечення та № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення.

В умовах трудової міграції практичного значення набуває принцип збереження прав, що набуваються, та збереження вже набутих прав. Слід звернути увагу на те, що йдеться про два етапи збереження прав: перший -- коли особа перебуває у стадії набуття соціального права (подання заяви; встановлення соціального ризику, якого особа зазнала; порядок визнання правовстановчих юридичних фактів; порядок призначення певного виду соціальної допомоги); другий -- особі вже призначено певну соціальну виплату і необхідно забезпечити його збереження незалежно від зміни місця проживання, перебування на території іншої держави.

За законодавством різних країн умови та порядок набуття соціальних прав можуть суттєво відрізнятися, що зрештою може обмежувати соціальні права громадян. За умов відкритого суспільства, відкритих кордонів, зокрема в межах Європейського Союзу, де діє принцип свободи руху не тільки капіталу, а й товарів, послуг та осіб, громадяни набувають страховий стаж на території різних держав і це не повинно ущемлю-вати їхні пенсійні права.

Першою конвенцією, яка дозволила підсумовувати різні періоди праці щодо пенсій по старості, втраті годувальника та по інвалідності, була Конвенція № 48 (1965 p.). Згодом була прийнята Конвенція № 157 про встановлення міжнародної системи збереження прав у галузі соціального забезпечення (прийнята 21 червня 1982 p.; набрала чинності 11 вересня 1986 p.), яка передбачає, що кожна держава-член прагне брати участь разом з будь-якою відповідною державою-членом у системі збереження прав, що набуваються в будь-якій галузі соціального забезпечення, з якої відповідна держава має чинне законодавство. Держави-члени можуть здійснювати свої зобов'язання шляхом укладення дво - або багатосторонніх договорів на взаємних умовах. Система збереження прав, що набуваються, передбачає перелік видів соціального забезпечення та категорії осіб, щодо яких вона застосовується; підсумовування періодів страхування -- періодів сплати страхових внесків, роботи за наймом, професійної діяльності або проживання, залежно від випадку соціального ризику; адміністративну взаємодопомогу в оформленні документів заявникам. Подвійний облік одних і тих самих періодів страхування не допускається. Якщо законодавством різних країн передбачено надання одного виду допомоги з різним механізмом вирахування, передбачено право особи на призначення допомоги більш високого розміру.

Угодою про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (Угоду ратифіковано Законом № 237/94-ВР від 10 листопада 1994 р.) визначено способи координації соціального забезпечення. Зокрема ст. 25 передбачено, що Сторони укладають угоди з тим, щоб: (І) прийняти, дотримуючись умов і порядку, що застосовуються в кожній державі-члені, положення, необхідні для координації систем соціального забезпечення робітників, які мають українське громадянство і працюють на законних засадах на території держави-члена. Ці положення, зокрема, забезпечуватимуть, щоб: всі періоди страхування, праці або проживання таких робітників у різних державах-членах складалися разом з метою отримання пенсій за віком, у випадку інвалідності та смерті й з метою медичного обслуговування таких робітників; будь-які пенсії за віком, у випадку смерті, інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійного захворювання, за винятком спеціальних пільг, що не передбачають внесків до пенсійного фонду, вільно переводилися за курсом, який застосовується за законом дебітора -- держави-члена або держав-членів; (II) прийняти, дотримуючись умов і порядку, що застосовується в Україні, положення, необхідні для надання робітникам, які є громадянами держави-члена і на законних засадах працюють в Україні, режиму, подібного до того, який визначений у другій частині пункту (І).

Збереження набутих прав як принцип права, спрямоване на усунення суперечностей при виплаті пенсій і допомог, пов'язаних із принципом територіальності, перебування або проживання особи поза територією держави, за законодавством якої такі допомоги були призначені. Будь-яка допомога, виплата якої була призупинена на тій підставі, що особа проживає на території не компетентної держави-члена, а іншої держави, відновлюється з дня набрання чинності цією Конвенцією для відповідної держави. Ця Конвенція поширюється на всі загальні та спеціальні системи соціального забезпечення, які фінансуються як за рахунок страхових внесків, так і на безвнесковій системі, за винятком спеціальних систем для жертв війни, соціальної та медичної допомоги.

Збереження набутих прав регламентується дво - та багатосторонніми угодами між державами, у яких передбачаються взаємні фінансові розрахунки. Так, якщо право на медичне обслуговування, допомоги по вагітності та пологах набуто на території однієї держави, а виплата провадиться на території іншої, перша держава відшкодовує другій стороні фактичні витрати, або витрати у межах встановлених сум. Для отримання допомоги по безробіттю провадиться підсумовування періодів виплати допомоги в кожній державі.

Україною укладено значне число міждержавних договорів про взаємне працевлаштування і соціальний захист громадян.

В структурі права соціального забезпечення виділяють загальну та особливу частини.

Загальну частину формують правові норма, які визначають основні права громадян в галузі соціального забезпечення, державні соціальні стандарти та соціальні гарантії, принципи соціального забезпечення, організаційно-правові форми та види соціального забезпечення та ін. До особливої частини права соціального забезпечення включаються норми, які врегульовують умови, підстави та порядок надання окремих видів соціального забезпечення.

Особливістю системи права соціального забезпечення є наявність підгалузей права, котрі об'єднують групи однорідних відносин. Зараз можна виділити підгалузь права загальнообов'язкового державного соціального страхування, та право соціальної допомоги. Кожна із підгалузей має свою загальну частину, свої принципи. Проте, вони знаходяться в зоні дії загальних положень цілої галузі права соціального забезпечення. До складу кожної із підгалузей входять правові інститути.

Поняття і види принципів права соціального забезпечення Принципи права - це керівні ідеї, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання. Значення принципів полягає в тому, що вони у стислому вигляді відбивають найсуттєвіші риси права. Однак, не можна розглядати принципи лише як керівні ідеї, оскільки ідеї - це категорії правосвідомості або правової науки. Ідеї існують незалежно від втілення в нормах. А принципи права, як і само право, існують реально і об'єктивно; будучи явищами ідеологічними, вони водночас існують у самому праві. Таким чином, правові принципи (загальні, галузеві) безпосередньо закріплюються в правових нормах, або випливають із їх змісту. Ті ідеї, які не закріплені в нормах права не можна вважати правовими принципами. В сучасному законодавстві галузеві принципи закріплюються в правових нормах.

Розрізняють загальні та спеціальні принципи права соціального забезпечення

До загальних відносять:

    1. Законодавче визначення умов та порядку здійснення соціального забезпечення. Конституція України передбачає, що лише законами визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Законами визначаються права людини в галузі соціального забезпечення, основи соціального страхування в Україні, його види, способи акумуляції та розподілу коштів на соціальні потреби, затверджуються соціальні стандарти, різні види соціального забезпечення та механізми реалізації права на певний вид забезпечення. 2. Поширення права соціального забезпечення на всіх громадян. Україна встановлює рівну і однакову для всіх можливість отримання забезпечення в разі повної, часткової, або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках. Рівність і однаковість означає відсутність будь-якої дискримінації за ознаками статі, раси, походження, мови, національності, майнового стану, посади та ін. У статті 46 Конституції вказано, що громадяни мають право на соціальний захист. А законодавство свідчить, що кожна особа. В найбільшому обсязі цими можливостями користуються громадяни України, іноземці - при наявності відповідних міжнародних угод, а біженцям надаються лише окремі види соціального забезпечення. В законодавстві не передбачено заборон щодо отримання пенсій, допомог, послуг чи пільг. Але принцип загальності не означає безумовності права на отримання певного виду соціального забезпечення. Тобто, визначаються конкретні умови для отримання конкретного виду соціального забезпечення: сплата страхових внесків, наявність стажу, рівень доходу, законність перебування на території України. Доступність соціального забезпечення означає, що законом встановлені такі вимоги для виникнення права на той чи інший вид соціального забезпечення, які не створюють труднощів в їх отриманні. Тобто має бути мінімальна кількість документів, які підтверджують той чи інший юридичний факт який має значення для отримання того чи іншого виду соціального забезпечення. 3. Універсальність, множинність та диференціація видів соціального забезпечення. Множинність видів соціального забезпечення зумовлена універсальністю соціального забезпечення. Фізична особа має мати забезпечення у всіх випадках настання непрацездатності та втрати заробітку за обставин, які держава вважає соціально значимими. Такими обставинами норми права визнають старість (настання пенсійного віку), хворобу, трудове каліцтво тощо. Соціальні ризики, які виступають юридичними фактами при виникнення, зміни та припиненні відносин у соціальному забезпеченні. Перелік не зменшується, а навпаки, розширюється. У разі настання того, чи іншого соціального ризику держава надає особі підтримку різним способами (пенсія, допомога, компенсація, пільга.) Зміст диференціації полягає в тому, щоб покращити матеріальне становище різних соціально незахищених категорій громадян. Існують певні фактори, які впливають на працездатність і деколи призводять до втрати заробітку. Такими факторами є вік, стать, тривалість і умови праці, місцевість, де проживає особа та ін. Все це знаходить відображення у змісті відповідних правових норм. Виникає необхідність надання додаткових прав для окремих категорій громадян, які з незалежних від них причин не можуть реалізувати загальну для всіх норму. А це є не що інше як пільги. Іншою підставою для надання пільг є особливі заслуги громадянина. 3. Здійснення забезпечення на рівні не нижче встановлених в державі соціальних стандартів. 4. Стабільність і гарантованість соціального забезпечення. До спеціальних відносять принципи окремих підгалузей та інститутів права соціального забезпечення: соціального страхування, соціальних допомог, пенсійного права. Наприклад, для соціального страхування характерні принципи солідарності і субсидіювання, обов'язковості державного соціального страхування для найманих працівників, надання права участі в соціальному страхуванні для осіб, які зайняті підприємницькою, творчою діяльністю тощо, державна гарантованість реалізації застрахованими громадянами своїх прав, економічне та цільове використання коштів страхових фондів. Праву соціальних допомог притаманні принцип адресності, і принцип соціального захисту найменш захищених верств населення. Спеціальними принципами пенсійного права є гарантованість пенсійне забезпечення в разі втрати працездатності в зв'язку із інвалідністю, старістю, втратою годувальника, диференційованість пенсійного забезпечення в залежності від умов праці, трудового(страхового) стажу.

Використана література

Міжнародний договір соціальний забезпечення

    1. Закон України "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 14.01.98 № 16/98ВР. 2. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 № 1533ІІІ. 3. Бондарчук М. До питання поняття соціального страхування //Підприємництво, господарство і право. -- 2001. -- № 7. -- С. 75-76. 4. Залєтов О. М., Соболєв А. М., Бондар О. В. Страхування від нещасних випадків: Навч. посіб. -- К.: Міжнар. агенція "ВееZone", 2003. -- 352 с. 5. Сирота И. М. Право социального обеспечения в Украине: Учебник. -- 3е изд., перераб. и доп. -- Х.: Одисей, 2002. -- 384 с. 6. Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2002. -- 200 с. 7. Фильев В. Й. Социальное страхование в России и зарубежных странах. -- М.: Бизнесшкола "ИнтелСинтез", 1997. 8. Юрій С. І., Шаварина М. П., Шаманська Н. В. Соціальне страхування: Підручник. -- К.: Кондор, 2004.- 464 с. 9. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. С. С. Осадець. -- К.: Видво КНЕУ, 2002.-- 599 с.

Похожие статьи




Міжнародні норми і принципи соціального страхування

Предыдущая | Следующая