Страхування майна підприємців від вогню та інших ризиків - Страхова послуга як специфічний товар

Завданнями страхування від нещасного випадку є: проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці; відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань; відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Фонд соціального страхування від нещасних випадків є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також емблему, яка затверджується його правлінням. Фонд соціального страхування від нещасних випадків набуває прав юридичної особи з дня реєстрації статуту у спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади. Фонд соціального страхування від нещасних випадків знаходиться у місті Києві.

Найважливіша функція управління виробництвом - створення умов для успішної діяльності підприємства. Тому до основних принципів i цілей менеджменту належить вдале подолання ризикових ситуацій, яке забезпечує в перспективі максимальну фінансову стійкість. Саме на це спрямовано страхування підприємницьких ризиків, зокрема страхування майна. Слід зазначити, що в усіх розвинутих країнах для підприємців нормою є страхування найбільш небезпечних ризиків, пов'язаних з виробничою діяльністю, з метою запобігання шкоді від настання різних негативних подій. Це, в свою чергу, сприяє відновленню виробничого процесу шляхом відшкодування спричинених збитків.

Майнове страхування - це галузь страхування, в якій об'єктом страхових відносин є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням i розпорядженням майном юридичних або фізичних осіб, які здійснюються на підставі добровільно укладеного договору між страховиком i страхувальником.

Згідно зі ст. 10 Закону України від 27.03.91 р. № 887-ХІІ "Про підприємства в Україні" майном підприємства є основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Тобто під терміном "майно" слід розуміти будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби, інвентар, сировину, матеріали, товари та інші матеріальні цінності.

Відповідно до Закону України від 04.10.2001 р. № 2745-III "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" (далі - Закон № 2745-III) та Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва i Мінфіну України від 16.07.2001 р. № 98/343 та зареєстрованих у Мін'юсті України 03.08.2001 р. за № 663/5854, страхування майна є добровільним видом страхування.

Прогресивний характер розвитку страхового ринку створює об'єктивні умови для активного удосконалення цього перспективного виду страхування.

Існує багато видів страхування майна підприємств, традиційними з яких є:

    * страхування майна юридичних осіб (на випадок вогню, стихійного лиха та крадіжки); * страхування майна застави (особливо в банківських операціях); * страхування предмета іпотеки; * страхування електронних пристроїв; * страхування будівельно-монтажних ризиків; * страхування товарів на складах; * страхування експонатів виставок тощо.

Серед основних проблем, що виникають при страхуванні майна підприємств від вогню та інших небезпек, особливе значення має проблема оцінки майна. Це відбувається через постійне зростання цін на рухоме та нерухоме майно.

Статтею 9 Закону № 2745-III визначено, що при страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами i тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування.

Повністю нейтралізувати вплив зростання цін на страхову оцінку майна неможливо, але є можливість зменшити його наслідки. Ефективним, але складним шляхом вирішення цієї проблеми є страхування з умовою відшкодування витрат, віднесених до реальної (ринкової) вартості майна на день його пошкодження (загибелі). У цьому разі можливе використання умов укладання договору на річний термін з періодичним коригуванням страхових платежів. Застосування таких договорів означає, що i страховик, i страхувальник беруть на себе ризик переплати або недоплати залежно від кількості страхових випадків.

Якщо ж майно застраховане у кількох страховиків i загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується всіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування (ст. 9 Закону № 2745-III).

Слід підкреслити, що для оцінювання основних фондів застосовується їх повна балансова вартість за вирахуванням величини зносу:

Товарно-матеріальні цінності як власного виробництва, так i придбані підприємством оцінюються за розміром фактичної собівартості або за цінами, що діяли на день укладання договору з вирахуванням зносу;

Об'єкти в стадії незавершеного будівництва - за розміром матеріальних i трудових витрат, фактично здійснених на час страхового випадку;

Продукція в процесі виробництва або обробки - за вартістю витрачених на момент страхового випадку сировини, матеріалів i вкладеної праці;

Експонати виставок, музейні коштовності, колекції, авторські роботи, антикваріат - за вартістю, визначеною за пред'явленими страхувальником документами, або згідно з експертною оцінкою.

Значний вплив на величину зібраних страхових премій при страхуванні майна підприємств має тарифна політика конкретної страхової компанії. Найвищі тарифи застосовуються для обладнання, ступінь ризику ушкодження якого є найвищим: електронне обладнання та побутова техніка. Найнижчі тарифи використовуються при страхуванні будівель та приміщень, оскільки ймовірність ушкодження їх вогнем є найнижчою.

Отже, чинним законодавством установлено, що державне або комунальне майно може надаватися в оренду тільки за умови обов'язкового укладання орендарем договору страхування від ризику випадкової загибелі або пошкодження такого майна.

Тому можна стверджувати, що витрати платника податку - орендаря, понесені ним у вигляді страхових внесків за договором страхування державного або комунального майна, наданого йому в оренду в установленому порядку для використання у власній господарській діяльності, включаються до складу його валових витрат.

Слід звернути увагу на питання щодо дати збільшення підприємством-страхувальником валових витрат на суму страхових платежів.

Згідно з пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до валових витрат підприємства-страхувальника включаються будь-які витрати зі страхування ризиків, зазначених у цьому підпункті. Тобто датою збільшення валових витрат підприємства-страхувальника на суму страхових платежів (будь-то майнове або інший вид страхування) вважається податковий період, в якому витрати у вигляді сум страхових платежів були здійснені підприємством.

На практиці постає запитання: чи можна, посилаючись на вищезазначену норму Закону № 334/94-ВР, відносити до валових витрат підприємства суми витрат зі страхування будівель профілакторію, медсанчастини, спорткомплексу, дитячого садка, бази відпочинку тощо?

Зауважимо, що вищезазначені основні фонди підпадають під визначення капітальних активів групи 1 основних фондів, що не використовуються в господарській діяльності, тобто згідно з пп. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 Закону № 334/94-ВР є невиробничими фондами. Як наслідок, віднесення таких витрат зі страхування будівель інфраструктури до складу валових витрат підприємства-страхувальника вважається неправомірним.

Страхова компанія, визнавши, що подія, яка призвела до загибелі або пошкодження майна, є страховим випадком, протягом п'яти - десяти днів з моменту отримання заяви від страхувальника повинна скласти страховий акт, зазначивши в ньому факт, причини та наслідки страхового випадку, а також розмір матеріального збитку.

Розмір збитку у разі загибелі (руйнування) будівель, споруд та іншого майна, що належить до основних засобів, визначається на основі його дійсної вартості за вирахуванням вартості залишків, а у разі пошкодження згаданих будівель, споруд тощо - на основі вартості відновлення (ремонту), але в межах страхової суми.

До суми збитку входять також втрати внаслідок вжитих заходів, необхідних для рятування майна, зберігання та впорядкування застрахованого майна після настання страхового випадку.

У разі виникнення суперечок між сторонами щодо причин та розміру збитків кожна зі сторін має право вимагати проведення експертизи. Експертиза проводиться за рахунок сторони, що вимагала її проведення.

У кінці такого акта проставляється загальна сума матеріального збитку, завданого власникові транспортного засобу.

Після всіх розрахунків матеріального збитку страховик складає розрахунок розміру страхового відшкодування, який є додатком до страхового акта.

Похожие статьи




Страхування майна підприємців від вогню та інших ризиків - Страхова послуга як специфічний товар

Предыдущая | Следующая