Абсолютні й відносні характеристики істини - Православ'я і особливості вивчення культу. Істина та її критерії

Об'єктивність є вихідною фундаментальною характеристикою істини, з якою (об'єктивністю) тісно пов'язана інша фундаментальна характеристика істини -- абсолютність, тобто її принципово стійкий, сталий характер. Істинне знання є істинним завжди, воно практично вічне. Проте вказані риси абсолютності істини є справедливими лише в діалектичній єдності з іншою фундаментальною характеристикою істини -- її відносністю. Порушення цієї діалектичної єдності, спроба відокремити абсолютність під відносності (й навпаки) так само, як і в разі відокремлення об'єктивності від суб'єктивно-практичного грушу істини, ведуть до зникнення істини, перетворення її на свою протилежність -- заблудження.

Розглянемо діалектичну взаємодію абсолютності й відносності істини на такому історичному прикладі. Як уже зазначалося, в античному й феодальному суспільствах люди були переконані в тому, що земна поверхня є площиною. Сьогодні ми кажемо, що це -- заблудження. Кожний школяр (і навіть дошкільнята) нині знає, що Земля має сферичну поверхню, і може навести відповідну аргументацію на користь свого уявлення. Та при цьому постає питання: хай люди і справді помилялися, вважаючи Землю пласкою, але ж чому всі помилялися однаково? Чи не існувала туг якась об'єктивна обставина, що породжувала в головах людей однакове (хай і помилкове) уявлення?

А чи було це уявлення взагалі помилковим? Попри всю, здавалося б, неймовірність такого припущення, воно виявляється не таким уже й неймовірним. Згадаймо ту важливу обставину, що зміст нашого знання (істинного насамперед) визначається не самою реальністю як такою, а "зміною її людиною", тобто практикою. Звичайно ж, земля і в античності, і в середні віки, як і тепер, була сферичною. Але ж тогочасна і нинішня практика -- далеко не одне й те саме.

Люди давніх часів народжувались, жили і вмирали, як правило, на одній і тій же, переважно невеликій, території (ділянці земної поверхні), адже практика далеких мандрів не була розвинута. Далекі подорожі здійснювали одиниці, і про них складали легенди (подорож аргонавтів у Колхіду, мандри Одіссея та ін.). Інакше кажучи, практика взаємодії індивіда тих далеких часів з поверхнею Землі обмежувалася надзвичайно невеличкою її (земної поверхні) ділянкою. Навіть легендарні подорожі аргонавтів та Одіссея, якщо співвіднести їх маршрут з усією поверхнею земної кулі, виявляться надзвичайно скромними.

Якщо розміри такої ділянки порівняти з розмірами всієї поверхні земної кулі, то перша щодо другої виявиться нескінченно малою величиною. З геометрії ж відомо, що кривизна сфери на нескінченно малій ділянці її поверхні прямує до нуля, тобто форма поверхні такої ділянки практично є площиною. Тому стародавні твердження про плоску форму поверхні землі аж ніяк не були заблудженням. Навпаки, це була істина --об'єктивна (тільки-но ми навели математичні аргументи на її користь) і абсолютна (форма земної поверхні на нескінченно малих її ділянках практично є площиною). Зазначимо, що архітектор, який обирає ділянку для майбутнього будинку, ніколи не вносить у свої досить складні розрахунки поправку на кривизну земної поверхні. I все ж люди того часу помилялися по в тому, що вважали ту невелику територію, на якій вони проживали, плоскою за формою (тут вони мали рацію), а в тому, що поширювали правильне, істинне в певних межах (у межах нескінченно малої ділянки земної поверхні) положення за межі його чинності.

І справді, поступово розширюючи сферу чинності істинного положення про плоску форму земної поверхні, ми на якомусь етапі досягаємо тієї межі, за якою кривизна земної поверхні перестає бути незначущою величиною. Це межі, залишаючись у яких та стосовно яких паша істина залишається абсолютною (і взагалі істиною).

Отже, абсолютність істини с абсолютність відносно певних меж, е відносною абсолютністю. Таким чином, кожна істина, розглядувана в межах своєї чинності, є абсолютною, але водночас вона щодо самого факту існування таких меж є відносною. Абсолютна й відносна істина -- це не дві різні істини, а одна й та сама істина, розглядувана під різними кутами зору. Зрозуміло, що порушенім меж відносності істини негайно веде до її перетворення у свою протилежність -- заблудження.

Таким чином, кожне заблудження можна розглядати як істину, поширену за межі її чинності. І це не прост формальне міркування. В історії науки відомо немало фактів, коли на підставі аналізу легенд, стародавнього епосу знаходили у цих фантастичних текстах фактичну (істинну) основу. Так було визначено, що в основі давньогрецького міфу про Фаетона лежить реальний. факт падіння на естонському острові Сааремаа 3--3,5 тис. років тому велетенського метеорита.

Багато цікавих розвідок фактичної основи давніх міфів знаходимо в працях 3.Фрейда. Та особливо сенсаційними в цьому плані слід визнати відкриття німецьким археологом-самоуком Г. Шліманом легендарної Трої і трохи пізніше могили Атридів у Мікенах. Це були відкриття, в яких Шліман керувався виключно текстом "Іліади" (у визначенні місця, де слід шукати Трою) і міфологічними переказами про трагічну долю Агамемнона, ватажка грецького війська під стінами Трої (при розкопках у Мікенах). Згодом метод Шлімана використовували й інші археологи.

З аналізу діалектики абсолютної і підносної істини виводиться й наступна її фундаментальна характеристика -- конкретність. І справді, абстрактна постановка питання про істинність того чи іншого твердження приводить до неозначеного (такого, що включає взаємовиключаючі відповіді) рішення. Так, на загальне запитання: корисний чи шкідливий доні, отримаємо таку загальну відповідь: і корисний, і шкідливий; або: плоска чи сферична поверхня Землі? Відповідь: і плоска, і сферична. Звернімося для прикладу до оцінки відомого вчинку гетьмана України І. Мазепи російським імператором Петром І у листі до полтавського полковника після одержання звістки про виступ Мазепи проти Москви: "Изменник, богоотступник, вор... для собственной своей тщетной славы и властолюбия учинил, а шведа для того в Украину призвал, дабы поработить сей малороссийский народ" [8; 19]. Ці слова на століття стали офіційною оцінкою українського гетьмана в Російській імперії, а після краху останньої набули статусу офіційної оцінки і в радянській історії. Але ж у реальному історичному контексті "зрадником" був не Мазепа, а Петро І, оскільки саме він порушив "Березневі статті" 1654 p., підписані царським урядом. Історично адекватною вбачається оцінка маловідомого російського історика Мартинова: "Союз зі Швецією не становив ніякої небезпеки для політичної свободи України... Спроба Мазепи знищити чужинське панування на Україні справжня й щира" [8; 7].

Таким чином, будучи об'єктивною за своїм змістом, істина виявляє при цьому риси абсолютності і відносності, що характеризує її як історично багатопланову і, отже, конкретну. Всі ці фундаментальні характеристики істини розкривають її як складну, діалектичне суперечливу й водночас цілісну гносеологічну конструкцію. Така цілісність знаходить свій вияв у постійній незавершеності істини.

Орієнтовна на можливості їх виявлення та реалізацію істина постійно відкриває за межами такої реалізації нові можливості, виявлення та реалізація яких відкриває все нові й нові горизонти наступних можливостей. Адже, як уже наголошувалося, істина не є "байдужим відображенням" усього існуючого, вона є "відображенням реального світу як "поля потреб та інтересів" людини.

Істина ніколи не постає "істиною-результатом", вона --і в цьому її чи не найголовніша характеристика -- завжди є істиною-процесом.

Похожие статьи




Абсолютні й відносні характеристики істини - Православ'я і особливості вивчення культу. Істина та її критерії

Предыдущая | Следующая