Допит потерпілого: криміналістичний аспект

Постановка проблеми. Для встановлення обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, суттєве значення мають показання особи, яка постраждала від кримінального правопорушення. Такі показання можна одержати під час допиту, оскільки саме ця особа володіє інформацією про найважливіші подробиці вчиненого злочинного діяння.

Допит є найбільш поширеною слідчою (розшуковою) дією, за допомогою якої з'ясовується інформація про кримінальне правопорушення. Це зумовлюється його високими інформативними можливостями та надійністю, простотою і швидкістю отримання результату [1, с. 218]. Як спосіб отримання інформації, ця слідча (розшукова) дія має пізнавальне значення. У розслідуванні слідчий не лише отримує відомості про подію кримінального правопорушення і пов'язані з ним обставини, але і використовує результати допиту для встановлення фактів, раніше йому невідомих, перевіряє та оцінює їх, висуває нові версії [2, с. 537].

На думку багатьох науковців, допит потерпілого є найбільш складною слідчою (розшуковою) дією через специфічний характер спілкування того, хто допитує, із тим, кого допитують. Складність його проведення визначається тим, що у показаннях особи, яка допитується, через різні обставини можуть міститися суперечливі факти, помилки, перекручування і вигадки, які необхідно виявити і врахувати на шляху прямування до встановлення істини. Крім того, показання потерпілого, як правило, відрізняються непослідовністю, підвищеною емоційністю та схильністю до перевищення тяжкості вчиненого стосовно нього посягання. Тому допит потерпілого вимагає від слідчого високої правової культури, професійної майстерності, терпіння та знання психології особистості.

Стан дослідження. Теоретичним і практичним питанням тактики допиту потерпілих присвячені роботи таких учених: В. М. Бахарєва, В. П. Бахіна, В. К. Весельського, Ю. М. Грошевого, А. Я. Дубинсько - го, В. А. Журавля, О. О. Закатова, Н. С. Карпова, В. С. Комаркова, Я. В. Комісарова, В. О. Коновалова, Л. М. Корнєєва, В. С. Кузьмічова, Є. Д. Лук'янчикова, М. М. Михеєнка, В. Т. Нора, М. І. Порубова, М. В. Салтевського, О. Б. Соловйова, К. О. Чаплинського, Л. Д. Уда - лової, В. Ю. Шепітька та інших.

Незважаючи на грунтовні дослідження у вказаному напрямі, ця тема постійно перебуває у полі зору науковців у зв'язку з її практичною значущістю для правоохоронної діяльності. Особливості проведення допиту потерпілого потребують подальшого вивчення, що, своєю чергою, обумовлюється необхідністю чіткого дотримання вимог законодавства, зокрема принципів законності та справедливості під час цієї процедури.

Метою статті є з'ясування сутності та предмета допиту потерпілого з точки зору процесуальної науки.

Виклад основних положень. Допит як слідча (розшукова) дія має інформативний характер, оскільки спрямований на отримання слідчим показань від допитуваного, які його цікавлять у межах розслідування конкретного кримінального правопорушення. Його метою є отримання всебічної інформації від допитуваної особи як про подію кримінального правопорушення, особу злочинця, а також інших відомостей, які стосуються обставин події, яка розслідується (мету, мотиви вчинення кримінального правопорушення, умови, які йому сприяли, тощо).

У процесуальній науці про допит найчастіше говорять як про слідчу (розшукову) дію, яка полягає в отриманні від допитуваної особи відомостей про факти, які стосуються предмета доказування, або в отриманні слідчим показань з обставин, які мають значення для розслідування [3, с. 535].

У науковій літературі вчені, висвітлюючи ті чи інші аспекти зазначеної слідчої (розшукової) дії, дещо по-різному її визначають.

Так, В. Ю. Шепітько під допитом розуміє процесуальну дію, яка становить регламентований нормами КПК інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть у ньому участь, і спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у справі [4, с. 254].

Р. С. Бєлкін також визначив допит як процесуальну дію, що полягає в отриманні показань (інформації) про подію, яка стала предметом кримінального судочинства, осіб, які проходять у справі, причини й умови, що сприяли вчиненню й приховуванню злочину [5, с. 63].

Б. Т. Безлєпкін трактує допит як регламентований кримінально - процесуальним законом усний діалог між службовою особою, яка розслідує кримінальне правопорушення, і свідком, потерпілим, підозрюваним та обвинуваченим, який проводиться з метою отримання фактичних даних (усних відомостей), що мають доказове значення [6, с. 177].

На думку В. В. Короля, допит - це слідча дія, в процесі якої слідчий, прокурор, суддя (суд) отримують від допитуваних словесну інформацію про обставини вчиненого злочину та інші факти, що мають значення для встановлення об'єктивної істини і забезпечення правильного застосування закону [7, с. 87].

За визначенням М. І. Порубова, допит полягає в отриманні від допитуваного показань за допомогою прийомів, розроблених на основі слідчої та судової практики криміналістичною тактикою. На думку науковця, допит - це слідча та судова дія, що полягає в отриманні органом розслідування або судом відповідно до правил, установлених процесуальним законом, від допитуваних відомостей про відомі їм факти, що мають значення для правильного вирішення справи [8, с. 22].

Ю. К. Орлов звертає увагу на те, що допит полягає в отриманні не просто показань, а усних показань [9, с. 265].

На відміну від зазначених науковців, О. О. Чувілєв у зміст допиту включає не лише отримання слідчим, згідно з передбаченим законом, показань від свідка, потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого, а також фіксацію цих показань у протоколі допиту [3, с. 535].

Своєрідне визначення допиту запропонував М. О. Громов. На його думку, допит свідка та потерпілого - одна з найбільш поширених слідчих дій, що полягає в обов'язку з'явитися за викликом слідчого і дати правдиві показання: повідомити все відоме їй у справі та відповісти на поставлені запитання [10, с. 285]. Однак погоджуємося з позицією Л. Д. Удалової про те, що допит не можна зводити лише до обов'язку з'явитися за викликом і дати показання. Зазначений обов'язок є не допитом, а лише елементом одних із численних правовідносин, що виникають з огляду на його проведення [11, с. 178]. Тобто сутність допиту полягає не в обов'язку з'явитися до слідчих органів і дати показання, а в отриманні правдивих показань від допитуваної особи.

Також допит визначають як слідчу дію, котра полягає в отриманні й фіксації у встановленій кримінально-процесуальній формі суб'єктом розслідування інформації шляхом безпосереднього комунікативного контакту, а предметом допиту виступає встановлена інформація як будь-які дані, що мають значення для встановлення істини [12, с. 151].

Згідно із визначенням О. Б. Загурського, допит є творчою діяльністю слідчого, яка становить упорядковану сукупність прийомів спілкування з джерелом, що стосується події, яка розслідується [2, с. 537].

У літературі існують й інші процесуальні та криміналістичні визначення сутності цієї слідчої (розшукової) дії, однак вони не суперечать одне одному, а лише уточнюють, доповнюють або конкретизують її розуміння. Проте, погоджуємося з думкою Ю. В. Колесника, що майже всі науковці одностайні в тому, що допит - це завжди спілкування, наявність видимих чи невидимих, явних чи прихованих, свідомих чи несвідомих, простих чи складних перешкод на шляху до встановлення повної картини досліджуваних подій, а предметом допиту завжди виступають будь-які обставини, що мають значення для конкретного провадження і які можна встановити в результаті спілкування із допитуваною особою [13, с. 80].

Таким чином, сутність допиту полягає у тому, що слідчий, застосовуючи відповідні тактичні прийоми, спонукає особу, якій можуть бути відомі обставини, прямо чи опосередковано пов'язані з подією, яка розслідується, надати показання з подальшою фіксацією їх в установленому законом порядку з метою подальшого використання їх як доказів.

Процес спілкування та отримання інформації під час допиту потерпілого має певні особливості. Їх у літературних джерелах пов'язують із "специфічними переживаннями потерпілих", зумовлених учинених стосовно них злочином і його наслідками" [14, с. 59]; своєрідністю сприйняття потерпілим фактів, що мають значення для кримінального провадження та відтворення їх під час допиту [15, с. 120]; зацікавленістю потерпілого у результатах розслідування [5, с. 127]; характером спричиненої шкоди [16, с. 83]; предметом допиту [4, с. 182] тощо.

На хід та результати допиту потерпілого впливають як суб'єктивні, так і об'єктивні чинники: серед них - грунтовне вивчення слідчим матеріалів кримінального провадження, врахування індивідуальних особливостей особи потерпілого, його першого враження від слідчого, психологічної обстановки, в якій відбувається спілкування.

Під час допиту слідчий насамперед повинен виявляти умови, в яких потерпілий сприймав подію кримінального правопорушення та його наслідки, факти, що характеризують його психічний стан під час посягання і після нього [17, с. 42].

У криміналістичній літературі зазначається, що інформаційний обмін між допитуваним і допитуючим не є безмежним, а зумовлений і конкретизується предметом допиту [17, с. 17]. Предмет допиту, як стверджує О. В. Ряшко, визначається двома факторами: обставинами, які слід з'ясувати у справі; даними, які повинні бути відомі особам, що мають стосунок до події кримінального правопорушення [18, с. 410].

Визначення предмета допиту, як стверджує Ю. А. Чаплинська, полягає в установленні обставин, які можуть бути відомі допитуваному. З обсягу зібраних відомостей потрібно відібрати ті, що стосуються предмета допиту.

До таких відомостей належать обставини: 1) пов'язані з подією кримінального правопорушення (спосіб, місце вчинення, час, наслідки тощо); 2) доводять або спростовують винність певних осіб і мотиви їхніх дій; 3) впливають на ступінь і характер відповідальності підозрюваного; 4) стосуються характеру і розміру збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням; 5) сприяють учиненню злочинного акта; 6) будь-які інші відомості, значущі для встановлення істини у розслідуваному кримінальному правопорушенню [1, с. 220]. До предмета допиту В. О. Коновалова відносить: обставини, які стосуються події кримінального правопорушення: факти, які обвинувачують чи виправдовують; наслідки злочинного діяння; обставини, що сприяли вчиненню протиправного діяння [16, с. 6].

Є. Є. Центров виділив найбільш загальні обставини (предмет допиту), які у більшості випадків необхідно з'ясовувати під час допиту потерпілого: 1) відомості про обставини, які передували вчиненню злочинного діяння (обставини знайомства, характер взаємовідносин зі злочинцем, відомості про злочинця, обставини, за яких потерпілий опинився на місці події); 2) обставини вчинення протиправного діяння (де, коли, в якій обстановці воно було вчинено, характер дій злочинця та протидія йому потерпілого); 3) відомості про наслідки злочинного діяння - тілесні ушкодження (їх характер, розташування), викрадені цінності, гроші тощо; 4) відомості про докази або джерела їх отримання: а) наявність на тілі та одязі потерпілого слідів злочинного діяння; б) можливі сліди на тілі та одязі злочинців - розрив одягу, подряпини, укуси тощо; в) можливі сліди та речові докази, які можуть бути виявлені на місці вчинення злочину та інших місцях; г) прикмети речей та цінностей у випадках, якщо вони були викрадені злочинцями;

Г) відомості про очевидців і свідків, яким що-небудь відомо про вчинене протиправне діяння; 5) відомості про психічний стан потерпілого в момент посягання та після нього, а також про умови та особливості обстановки, за яких сприймалася подія, яка вчинена; 6) обставини та мотиви подачі повідомлення (заяви) про вчинення злочинного діяння; 7) обставини, які можуть вплинути на позицію та показання потерпілого як під час досудового розслідування, так і у судовому розгляді [14, с. 40].

Під час допиту потерпілого також з'ясовується його поведінка за протиправного діяння. Так, В. О. Коновалова стверджує, що в допиті потерпілого важливу роль виконує встановлення його віктимної поведінки. Така поведінка у багатьох випадках містить елементи провокуючого характеру, які стимулюють особу, що вчиняє злочин [16, с. 85]. У цьому сенсі автор рекомендує під час допиту потерпілого встановлювати: 1) характер стосунків між злочинцем і потерпілим; 2) динаміку протікання злочинного посягання; 3) мовне спілкування та дії, що передували протиправному діянню; 4) причину, яка зумовила його вчинення [16, с. 87].

У літературі також висловлювалась думка про те, що предмет допиту потерпілого залежить від категорії кримінального провадження (або виду кримінального правопорушення). Наприклад, В. А. Журавель зауважив, що предмет допиту потерпілого визначає формулювання програм-рекомендацій, які мають важливе значення для практики допиту. Програми охоплюють перелік запитань, рекомендованих для з'ясування у кожній категорії розслідуваних кримінальних правопорушень, де наявний допит потерпілого. Програми-рекомендації, як і предмет допиту, мають диференційований характер і залежать від конкретного виду злочину, спричиненої шкоди, типової слідчої ситуації і позицій потерпілого під час допиту [17, с. 6-7].

Погоджуємося з твердженням Ю. А. Чаплинської про те, що на підставі визначення предмета допиту слідчий формулює запитання для допитуваного та обирає систему тактичних прийомів [1, с. 220]. Тому з обсягу зібраних відомостей слідчому необхідно відібрати ті, які стосуються предмета цієї слідчої (розшукової) дії і є найбільш значущими для процесу розслідування.

Висновок. З урахуванням наведених визначень, з точки зору процесуальної науки, пропонуємо розуміти допит потерпілого як процесуальну дію, яка становить регламентований кримінально - процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, які беруть у ньому участь, спрямований на отримання шляхом застосування тактичних прийомів словесної інформації (відомостей) про відомі потерпілому факти, що мають значення для розслідування, з подальшою її фіксацією у відповідному протоколі.

До предмета допиту можна віднести обставини: пов'язані з подією кримінального правопорушення (спосіб, місце вчинення, час, наслідки та ін.); доводять або спростовують винність певних осіб і мотиви їхніх дій; стосуються характеру і розміру збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням; сприяють учиненню злочинного діяння; будь-які інші відомості, які мають значення для встановлення істини у розслідуваному кримінальному правопорушенню.

Література

Потерпілий кримінальний допит

1. Чаплинська Ю. А. Наукові підходи до організації проведення допиту / Ю. А. Чаплинська // Право і суспільство. - 2015. - №3. - С. 218-224. 2. Загурський О. Б. Тактико-психологічні особливості проведення допиту / О. Б. Загурський // Актуальні питання реформування правової системи України: зб. наук. ст. за матеріалами VI Міжнар. наук.-практ. конф. (Луцьк, 2930 травня 2009 р.). - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2009. - С. 537-539. 3. Мельник О. В. Сучасне розуміння допиту та його роль в системі слідчих дій / О. В. Мельник, В. В. Олійник // Актуальні питання реформування правової системи України: зб. наук. ст. за матеріалами V Міжнар. наук.-практ. конф. (Луцьк, 29-30 травня 2008 р.). - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2009. - С. 534-538. 4. Шепітько В. Ю. Криміналістика / В. Ю. Шепітько. - К.: Видавничий дім, 2004. - 724 с. 5. Белкин Р. С. Криминалистическая энциклопедия / Р. С. Белкин. - М.: БЕК, 1997. - 342 с. 6. Безлепкин Б. Т. Уголовный процесс. Общая часть и досудебные стадии (курс лекций) / Б. Т. Безлепкин. - М., 1998. - С. 243. 7. Король В. В. Досудове провадження у кримінальних справах: навч. посібник / В. В. Король. - Івано-Франківськ: Гостинець, 2006. - 288 с. 8. Порубов Н. И. Научные основы допроса на предварительном следствии / Н. И. Порубов. - 3-е изд. - Мн.: Выш. шк., 1978. - 176 с. 9. Уголовный процесс: учебник / под ред. И. Л. Петрухина. - М., 2001. - 276 с. 10. Громов Н. А. Уголовный процесс России: учеб. пособие / Н. А. Громов. - М., 1998. - 303 с. 11. Удалова Л. Д. Вербальна інформація у кримінальному процесі України: монографія / Л. Д. Удалова. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2006. - 324 с. 12. Савельева М. В. Следственные действия: учеб. для магистров / М. В. Савельева, А. Б. Смушкин. - М.: Юрайт, 2012. - 273 с. 13. Колесник Ю. В. Особи, що підлягають допиту, та предмет допиту за чинним КПК України / Ю. В. Колесник // Вісник Академії адвокатури України. - 2014. - Число 1 (29). - Т. 11. - С. 78-84. 14. Соловьев А. Б. Допрос на предварительном следствии: учеб.-метод. пособие / А. Б. Соловьев, Е. Е. Центров. - М., 1977. - 89 с. 15. Порубов Н. И. Допрос в советском уголовном процессе и криминалистике / Н. И. Порубов. - Мн.: Вышейшая школа, 1968. - 176 с. 16. Коновалова В. Е. Допрос: тактика и психология: учеб. пособие / В. Е. Коновалова. - Х.: Консум, 1999. - 123 с. 17. Журавель В. А. Допрос потерпевшего при виктимном поведении / В. А. Журавель // Криминалистика и судебная экспертиза. - К.: Вища шк., 1983. - Вып. 26. - С. 42-51. 18. Ряшко О. В. Допит свідка та потерпілого на стадії досудового розслідування: юридико-психологічний аспект / О. В. Ряшко // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична: зб. наук. праць. - Львів: ЛьвДУВС, 2009. - Вип. 3. - С. 409-415.

Допит потерпілого: криміналістичний аспект

Похожие статьи