Типи і форми політичної діяльності суб'єктів політики - Політична діяльність

Типи і форми політичної діяльності суб'єктів політикипов'язані з перетвореннями у суспільстві і державі. Політична діяльність охоплює всі сфери політики і має свою внутрішню структуру. Структура політичної діяльності:

    1) політичне керівництво державою і суспільством; 2) політичне функціонування; 3) участь громадян у політичному житті суспільства; 4) політичний маркетинг.

Кожен з напрямів політичної діяльності має свої особливості. Політичне керівництво -- це діяльність, спрямована на визначення системи цілей і завдань, формування політичної стратегії і політичної тактики на основі аналізу реальних політичних процесів і прогнозування політичного розвитку.

Політичне керівництво включає такі компоненти:

    1) вироблення і обгрунтування стратегічних цілей і завдань (як перспективних, так і поточних), які ставлять передсобою суб'єкти політики; 2) визначення основних тактичних методів, форм і засобівполітичної діяльності, за допомогою яких можна більш ефективно досягти поставлених цілей і завдань; 3) визначення кадрової політики.

Політичне керівництво здійснюється в основному через такі його основні форми, як державна і партійна діяльність. Важливу роль у цьому відіграють представницькі органи. Державні представницькі органи і представницькі органи партій (різною мірою, залежно від політичного охоплення мас і впливу на них, рівня розвитку та ін.) формують політичну платформу.

Політична платформа -- це основні принципові теоретичні та ідейні положення, практична програма, вимоги, лозунги, які висувають і якими керуються у своїй діяльності держава, політична партія, політичні рухи і громадські об'єднання. У політичній платформі визначаються політична стратегія і політична тактика, а також політичний курс.

Політична стратегія -- це визначення довгочасових цілей, черговості завдань, загальної довгострокової лінії політичної поведінки, основних напрямів діяльності на основі наукового аналізу реального політичного процесу і законів політичного розвитку.

До стратегічних напрямів належать: економічна стратегія, військово-політична стратегія, зовнішньополітична стратегія, стратегія у галузі науки, освіти, культури та ін. Кожен з них може конкретизуватися у головних завданнях, актуальних на поточний політичний момент. Наприклад, економічна стратегія держави охоплює цінову, податкову, бюджетну, банківську політику, соціальний захист, зовнішньоекономічну політику тощо.

Політична стратегія може бути здійснена, якщо зрозуміло, за допомогою чого можна її досягти. Отже, відповідно до політичної стратегії визначається і політична тактика.

Політична тактика -- це сукупність методів, форм, способів поведінки і дій у процесі політичної діяльності для досягнення стратегічних цілей і завдань.

Політична тактика випливає з політичної стратегії і підпорядковується їй. Політична тактика і політична стратегія як складові політичного керівництва тісно пов'язані. Політична стратегія і тактика дедалі більше відмовляються від старих стереотипів і наповнюються низкою нових якостей світового розвитку. До них належать: свобода вибору народами соціально-політичного ладу; деідеологізація міжнародних відносин; пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими; відмова від війни як засобу вирішення політичних проблем; людський вимір політики та ін.

Конструктивна політична стратегія, спрямована на прогресивний політичний розвиток, потребує конструктивного вибору засобів її здійснення. Це насамперед мистецтво компромісів, договірні стосунки, попередження екстремальних ситуацій, піднесення ролі права, здійснення превентивної дипломатичної діяльності, уникнення воєнних дій, людський вимір політичних дій, звернення до громадської думки, ізоляція і нейтралізація противника та ін. Тактичними діями є також вибір лозунгів, політичні маневри, використання політичного моменту, політичний наступ або відступ, засоби переконання, звернення до воєнних методів, способи ізоляції, партнерства, нейтралізації, перегрупування політичних сил, здійснення контролю, використання засобів масової інформації та ін.

Реалізація політичної стратегії і тактики залежить від уміння здійснювати політичний маневр, розраховувати політичний час, політичне поле дії та відступу тощо. Критерієм успіху в цьому є передусім оптимізація політичної діяльності, яка пов'язана з раціоналізацією, цільовою функціональністю, корисністю, ефективністю. Політична оптимальність -- це насамперед ознака якості політичної діяльності. Оптимальність як характеристика стану діяльності -- це процес розвитку політики, зумовлений внутрішніми спонуканнями і можливостями саморозвитку її, а також зв'язком політики з іншими соціальними структурами.

Політична платформа, викладений у ній політичний курс історично описуються в термінах "лівизна", "правизна", "центризм".

"Лівизна" означає орієнтацію діяльності на утвердження і розвиток прогресивного політичного і суспільного ладу, забезпечення інтересів тих соціальних груп, які становлять соціальну основу певного ладу і безкомпромісне усунення інших соціальних груп, що протистоять їм. Традиційно лівих характеризують такі якості, як пацифізм, антирасизм, антиклерикалізм, занепокоєння розвитком свобод, утвердження рівності та ін."Правизна" -- орієнтація діяльності на підтримку реакційних, консервативних груп та їх інтересів, спрямування дії супроти прогресивних груп. Правими вважаються ті, хто обстоює культ сили, ієрархії та порядку, жорстко контролює сферу політики, спирається на силу щодо зовнішнього ворога.

"Центризм" -- орієнтація на досягнення союзу всіх соціальних груп і компроміс у вигідних і припустимих межах між протилежними групами.

Спектр альтернативних політичних курсів діяльності становлять ультралівий, радикально-лівий, лівоцентристський, правоцентристський, помірно правий, радикально-правий та ультраправий курси.

Традиційний поділ політичних сил і курсу їхньої діяльності на "лівих", "правих" і "центр" веде родовід від часів Французької революції 1789 р. Тоді на засіданнях Національної Асамблеї праворуч від спікера сиділи консерватори -- прибічники збереження монархії, а ліворуч -- радикали, які обстоювали ідеї загальної рівності. Місця у центрі залу займали помірковані. Згодом правими стали називати послідовників збереження існуючого ладу, а лівими -- тих, хто схилявся до радикальних змін. Відтоді критерієм класифікації став політичний темперамент.

Політологи справедливо вважають, що межа між правими і лівими інколи дуже умовна. Як писав французький дослідник Л. Філій, "праві визначаються лише порівняно з лівими і, навпаки, ліві -- порівняно з правими. Жодне ідеологічне угруповання не перебуває винятково справа, кожне може бути або правіше, або лівіше, ніж інше. Ось чому одне й те саме угруповання може бути правим, а інше -- лівим в один і той самий час".

Як свідчить життєвий політичний досвід, залежно від конкретної політичної ситуації "ліві" можуть стати "правими" і навпаки. Ця тенденція найбільш наочна у періоди змін і соціальної нестабільності в суспільстві. Можливе перетинання, зближення вимог "правих" і "лівих", що дедалі більше характеризує сучасну світову політику. Наприклад, останнім часом успіху на виборах у своїх країнах добивалися ті со-ціал-демократичні партії, які враховували ліберальну тенденцію (Іспанія, Франція, Австрія), і програвали ті, які схилялися до класичної моделі демократичного соціалізму (Швеція, Німеччина). Так само і японські ліберали, англійські консерватори, німецькі християнські демократи вигравали на виборах тому, що враховували досвід соціал-демократії і у своїй політичній діяльності приділяли максимальну увагу соціальним проблемам, створенню системи соціальних гарантій, поліпшенню життєвого рівня населення. Як показали події навколо ратифікації Маастріхтських угод, у країнах Європи спостерігається зближення системної орієнтації позицій політичних об'єднань лівоцентристської (соціал-демократи), центристської (ліберали) та правоцентристської (консерватори) орієнтації діяльності.

Політичне керівництво спирається на політичне функціонування.

Політичне функціонування -- це діяльність політичних інституцій (державних структур, політичних партій, громадсько-політичних об'єднань), пов'язана з політичним управлінням суспільством, підтримкою його у заданому стані.

Політичне функціонування пов'язане із створенням і діяльністю апарату управління. Апарат політичного управління складається з державного, партійного апаратів та апарату громадських об'єднань (тією мірою, якою він торкається проблем політики або впливу на неї). Професійна апаратна політична діяльність грунтується на політичних, правових нормах, політичних традиціях і звичаях.

Політичне функціонування передбачає організацію діяльності різних політичних інституцій, управління ними і підтримку механізму їх функціонування, добір і розстановку кадрів, контроль за їхньою діяльністю, визначення механізму прийняття рішень і втілення їх, охорона їхньої дії та ін.

Політичні інституції -- це стабільні регулятори суспільно-політичних процесів і поведінки людей, вони носії політико-правових норм і цінностей. Інституціональний механізм призначений для пізнання політичних процесів, що відбуваються, з'ясування і відображення політичних інтересів соціальних спільнот, організації політичної діяльності.

Політичне керівництво і політичне функціонування визначаються політичною участю (участю у політичному житті) широких мас і водночас спираються на неї. З пізнанням політичних закономірностей розвитку політика як сфера життєдіяльності дедалі більше відкривається для свідомої творчості широкого кола населення, що має на меті конструювання нових, прогресивних форм суспільного життя. Ефективність свідомого впливу на політичні процеси зростає з розширенням участі мас в управлінні державними і громадськими справами, розвитком системи самоврядування і самоуправління.

Політична участь -- це включення індивідів та соціальних спільнот у процес політичної життєдіяльності за допомогою вироблених у політичній практиці форм політичного впливу на політичні структури з метою втілення своїх політичних потреб, інтересів, постановки вимог, вираження настроїв і пропозицій.

Похожие статьи




Типи і форми політичної діяльності суб'єктів політики - Політична діяльність

Предыдущая | Следующая