Типи та причини конфліктів

Міжнаціональні конфлікти - форма міжгрупового конфлікту, в якому групи з протилежними інтересами відрізняються за етнічними ознаками. Протистояння здійснюється за принципом "ми - вони", "свої - чужі" за етнічною ознакою.

Поняття "етнічний конфлікт" охоплює велике коло різних ситуацій, тому конфлікт у чистому вигляді, який з'явився лише внаслідок ворожості, зустрічається вкрай рідко. Найчастіше подібний конфлікт зароджується на економічній, соціально - економічній або іншій якійсь основі, на певному етапі він може набути національного відтінку і надалі визначати весь хід протікання конфлікту. Об'єктом етнонаціональних конфліктів виступають ті соціальні відносини в суспільстві, що, на думку етносу, порушують їх права.

Суб'єктами виступають етнічні співтовариства, у тому числі етносоціальні - організми (народності, нації).

Проблему престижу і символів, на відміну від матеріальних інтересів, що найчастіше лежить в основі соціальних конфліктів, розв'язати набагато складніше, тому що символічні вимоги неможливо перерозподілити або вирішити через компроміс.

Протиріччя, що виникають у процесі міжетнічних відносин, можуть носити масу всіляких аспектів. Подібну картину ми можемо спостерігати в численних конфліктах на території пострадянського простору. Зробимо спробу виділити найбільш типові групи конфліктів.

Конфлікти, які пов'язані з історичним минулим. В історичній пам'яті народів назавжди зберігаються образи, приниження і горе, що їм було нанесено. Час не завжди заліковує ці рани. Об'єдання якихось факторів може викликати з минулого трагічні наслідки, дуже часто вони можуть відродитися в надзвичайно гіпертрофованому вигляді.

Територіальні конфлікти. Найбільш поширеною причиною виступає прагнення з'єднати роздроблені в минулому території або повернути старі національні кордони.

Конфлікт міжнаціональний територіальний економічний

Конфлікти, пов'язані з відновленням територіальних прав депортованих народів, теж належать до подібного типу конфліктів.

Конфлікти, викликані фактичною нерівністю в економічному, соціальному і культурному розвитку. До цього типу можна віднести і нерівність у рівнях життя. У подібних конфліктах національний фактор може виступати як об'єднуючий символ для боротьби в досягненні справедливості.

Конфлікти, викликані етнодемографічними або еміграційними процесами. Одна з найбільш молодих причин конфліктів для країн Європи, що викликані масовим в'їздом іммігрантів з африканських і азіатських країн. Схожу природу має проблема, пов'язана з масовим переміщенням біженців і переселенців.

Перелічені типи конфліктів, як ми уже відзначали, досить умовні. У чистому вигляді рідко ми можемо їх побачити. Найчастіше вони накладаються один на одного, стають як би "багатотиповими".

Етнонаціональний конфлікт, як і соціальний, є процесом, що протікає в тимчасових межах, має свої етапи, початок, розвиток і своє завершення. Динаміка етнонаціонального конфлікту має декілька стадій, що послідовні у своєму протіканні.

У латентний період можливе існування протиріч між національними групами, однак, поки вони не усвідомлюються, конфліктна ситуація не виникає. Коли погроза небезпеки від однієї зі сторін починає сприйматися реально, виникає конфліктна ситуація.

Відкрита стадія конфлікту починається з інциденту, що стає дійсним детонатором, часто залишаючись для більшості учасників дійсною причиною конфлікту.

На стадії ескалації національні конфлікти мають деякі особливості. У процесі загострення протиборства ми можемо спостерігати наростання інтенсивності в кожних наступних діях обох сторін. Можна виділити такі ознаки:

¦ по-перше, йде різке збільшення кількості учасників конфлікту, наростання йде за рахунок залучення найбільш активних сил;

¦ по-друге, росте кількість проблемних ситуацій І погіршується первинна проблемна ситуація;

¦ по-третє, конфлікт супроводжується наростанням емоційної напруги;

¦ по-четверте, формування стійкого образу ворога, компроміс сприймається як капітуляція, кожна зі сторін націлена тільки на перемогу. Перемога за будь-яку ціну сприймається цілком природною, а жертви при цьому цілком виправданими. Домінування ірраціональних установок орієнтує сторони на можливість і необхідність застосування насильницьких методів;

¦ по-п'яте, ескалація національних конфліктів може супроводжуватися залученням третіх сил. Це може відбуватися, коли конфлікт доходить до стадії "генералізації". Глибинні протиріччя, у свою чергу, породжують нові вогнища протиріч.

Будь-який конфлікт, а особливо міжнаціональний, найкраще попередити, не доводити виходу його з латентної стадії. Крім загальних прийомів і способів роботи з конфліктами, існує цілий ряд специфічних особливостей, характерних для даної сфери.

1. Необхідно зрозуміти суть національного конфлікту і використовувати методи національної політики. Етнічним групам повинні бути створені гарантії щодо їхніх інтересів. Будь-яке обмеження веде до наростання негативних тенденцій. 2. Стратегічною метою національної політики держави п шинне бути прагнення до усунення розходжень між регіонам1., де живуть різні етнічні групи 3. Враховуючи важливість економічного фактора, необхідно пам'ятати, що домінантою етнічних конфліктів завжди виступає політика. 4 Важливим для поліетнічних держав є проблема взаємин центру з регіонами. Наповнення достатніми політичними й економічними повноваженнями національних регіонів дозволить відсунути на другий план чисто етнічний аспект. 5. Екстремісти використовують національну ідею у своїх інтересах тільки тоді, коли для цього є явні або приховані провали в національній політиці, тому в центрі уваги повинні бути "болючі точки". Розв'язання цих проблемних вузлів може позбавити базу для національних екстремістів.

Постійне удосконалення практики розв'язання етнонаціональних конфліктів дало можливість появі так званих альтернативних методик. Суть цього методу у використанні нестандартного, неординарного набору варіантів рішення конфліктів, наприклад, "територія в обмін на мир", економічні або територіальні поступки в обмін на пільги, відновлення прав конкретної етнічної групи. Головною на сьогодні можна вважати появу реальних передумов, щоб при розв'язанні виниклих конфліктних ситуацій уникнути використання насильства.

Під економічним конфліктом розуміється протиборство суб'єктів соціально - економічних відносин з приводу дефіциту економічних ресурсів, для подолання якого необхідно використовувати економічні, соціальні або політичні способи. Слід постійно мати на увазі, що практично в будь-якому соціальному конфлікті можуть бути присутні економічні складові.

Предметом в економічному конфлікті є об'єктивно існуюча або представлена проблема, заради якої сторони вступають в боротьбу.

Об'єктом економічного конфлікту можуть стати ринки збуту, споживачі, фінанси, заробітна платня, тобто все, що має відношення до ринку.

Основні лінії суперечностей. 1. На першому місці за своєю конфліктогенністю знаходиться лінія суперечностей, яка розділяє власника і найманого працівника. Подібні суперечності можна розбити на декілька груп: а) суперечності, пов'язані з низькою заробітною платнею; б) суперечності, пов'язані з невиплатою (затримкою) заробітної платні; в) незабезпечення найманих робітників роботою, яка забезпечила б їм стабільний заробіток.

2. Друга лінія суперечностей відбувається між підприємцями і державними структурами, які регулюють підприємницьку діяльність. 3. Суперечності між різними професійними категоріями громадян через прагнення перерозподілу ресурсів на свою користь.

До форм трудового конфлікту можна віднести: 1) критичні виступи на загальних зборах; 2) колективне звільнення на знак протесту; 3) страйк: 4) масові демонстрації і мітинги; 5) саботаж; 6) бунт. До цих форм можна додати ще ряд специфічних, часто вживаних форм: перекриття магістральних доріг і вулиць, пікетування, марші, голодовки.

Визначення сторін соціально-економічного конфлікту походить з визначення єства типу конфлікту. По суті, в конфлікті можуть брати участь будь-які соціальні групи, які ведуть боротьбу за економічний статус і матеріальні ресурси.

Учасники трудових конфліктів, як правило, достатньо чітко відображаються на законодавчому рівні. У нас це ст. З Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових суперечок (конфліктів)" і ч. 2 ст. 13 Конституції України.

Динаміка конфлікту, як правило, включає особливості протікання у відкритій фазі, пов'язаній з наявністю нормативних актів, які можуть впливати на спосіб протікання конфлікту на цій фазі.

Вирішення конфліктів на макрорівні відбувається перш за все через співпрацю. Взаємний інтерес сторін в стабільності системи і наявність мінімальної законодавчої бази створює умови для врегулювання виниклих конфліктів.

При виникненні економічного конфлікту величезне значення відіграють умови, які не дозволили б перекласти протистояння на рейки агресії і руйнування, а перевели б процес в стан переговорів. Деякі принципи організації переговорів в ситуації трудового конфлікту були розроблені вже давно. До них відносяться такі:

1. Кожна із сторін повинна визнати право на існування одна одної і право мати власний погляд. 2. Учасник конфлікту повинен визнати наявність розбіжностей. 3. Всі учасники визнають правила процедури переговорів. До процесу переговорів можна додати т. зв. "психологічний супровід", який включає: стриманість від розширення і поглиблення конфлікту, дотримання попередніх домовленостей, добра воля, пошук загальних цінностей.

Трудовий конфлікт - це зіткнення інтересів, думок і оцінок між представниками різних груп з приводу трудових відносин.

Достатньо широке коло причин організаційно-господарського і суб'єктивного характеру дозволяють звести індивідуальні трудові конфлікти до двох видів.

1. Трудові конфлікти, що виникають між працівником і адміністрацією підприємства, установи, організації з питань встановлення нових або змінення існуючих умов праці, ще не урегульовані трудовим законодавством або іншими нормативними актами про працю.

Такі суперечки носять непозовний характер і повинні вирішуватися адміністраціями і суспільними організаціями в рамках їх компетенції.

2. Трудові конфлікти, що виникають між суб'єктами трудових відносин з питань вживання вже діючих нормативних актів про працю. Це суперечки позовного характеру і повинні розбиратися в установленому порядку.

Все вище перелічене створює тільки конфліктну ситуацію, яка ще не є трудовим конфліктом. Для того щоб він виник, необхідні контр-дії іншої сторони, спрямовані на захист своїх прав І інтересів.

Під колективним трудовим конфліктом розуміються неврегульовані розбіжності між працівниками і працедавцями з приводу встановлення і зміни умов праці, виконання колективних договорів, угод з питань соціально-трудових відносин.

Тут так само не будь-які розбіжності слід оцінювати як колективний трудовий конфлікт, а тільки ті, які стають неврегульованими. Як і індивідуальні трудові конфлікти, колективні бувають двох видів.

Форми організованої боротьби працівників в захисті своїх прав достатньо різноманітні. Серед них - колективні страйки, пікетування органів влади, мітинги, серед гострих форм групового опору можна відмітити голодовки, поломка устаткування, саботаж, а також різні форми акцій громадянської непокори, включаючи свідоме порушення суспільного порядку з метою залучення уваги громадськості й влади.

Страйк - це крайній, винятковий захід боротьби. Він застосовується найманими працівниками для досягнення своїх цілей і примушує роботодавця до виконання вимог працівників, тобто є своєрідним методом врегулювання колективного трудового конфлікту, який вже вийшов з латентної стадії.

Самі страйки не є однорідними за своїми формами. Так, вони бувають декількох видів:

1. "звичний страйк" - це коли працівники припиняють виробництво і залишають свої робочі місця; 2. "робота за правилами" або "страйк по-італійськи" - це коли працівники не припиняють роботи. Найстрогіше дотримання всіх правил технічної експлуатації, техніки безпеки звичайно приводить до яких-небудь збоїв в роботі; 3. "звільнення роботи" - це коли виробництво продукції не припиняється повністю, а лише скорочується її обсяг або який-небудь сегмент процесу. 4. "пульсуючий страйк" - це часткове, короткочасне припинення роботи або всіма, або на якому-небудь етапі виробничого циклу. 5Слід знати, що право на страйк в будь-якій формі його проведення є конституційною формою захисту своїх прав громадянами.

Сім'я - унікальний інститут взаємодії людей. Унікальність полягає в тому, що цей щонайтісніший союз кількох людей (чоловік і дружина, потім діти, з ними можуть спільно проживати батьки чоловіка або дружини) пов'язують етичні зобов'язання. У цьому союзі люди прагнуть проводити якомога більше часу, приносити радість і задоволення один одному.

Причини конфліктів. У перший період найбільш типовими причинами конфліктів є:

* міжособистісна несумісність; * претензії на лідерство; * претензії на перевагу; * розподіл домашніх справ; * претензії на управління сімейним бюджетом; * реакція на поради родичів і друзів; * інтимно-особиста адаптація.

Міжособистісна несумісність дає про себе знати у тому випадку, коли за індивідуально-психологічними характеристиками у кожної сторони є своя, протилежна думка. Для уникнення подібних конфліктів необхідно знати особливості характерів один одного і разом вчитися управляти ними. Нелегко з уже сформованих двох "я" прийти до одного "ми". Проте спільна терпляча робота над собою створить умови для безконфліктної взаємодії в подальшому житті.

Слід пам'ятати, що дружина чи чоловік (або обидва) можуть сформуватися до шлюбу лідерами. Збереження таких позицій у шлюбі може стати причиною постійних конфліктів. Лідер може вести сім'ю за собою вдало, а може пригнічувати ініціативи іншого, формуючи в нього внутрішнє протистояння, що призведе до відкритого або прихованого конфлікту. Виходом із такої ситуації можуть бути взаємне обговорення проблем, категорична відмова від претензій на лідерство та лояльне ставлення до альтернативної думки іншого і сумісне вирішення сімейних питань.

На початковому етапі сімейного життя нерідкі випадки, коли один із членів подружжя прагне доводити свою перевагу. У нормальній сім'ї чоловік і дружина перебувають в рівних відносинах між собою. Слід шукати хороше один в одного й акцентувати увагу на ньому.

Деякі сімейні пари розділяють домашню роботу на жіночу та чоловічу. Є сім'ї, в яких ця проблема особливих інцидентів не викликає. Проте для багатьох розподіл домашніх справ є вічною і нерозв'язною проблемою та причиною конфліктних ситуацій. Впливають на це типи осіб подружжя чи лінь одного з них (або їх обох

Вихований чоловік ніколи не ділить із дружиною роботу. Він завжди прагне позбавити дружину від будь-якої важкої роботи, і вона відповідає йому тим самим. Така гармонія зменшує кількість конфліктних ситуацій, а непорозуміння вирішуються на рівні інцидентів. Хороші стосунки між подружжям зміцнюються, вони звикають до думки, що необхідні один одному.

Проблеми між чоловіком і дружиною можуть виникати й у тих випадках, коли дружина заробляє більше чоловіка та коли вона йому про це постійно нагадує, прагнучи принизити його чоловічу гідність. Конфліктні ситуації можуть виникати й тоді, коли одному з членів подружжя здається, що інший неощадливо витрачає гроші й купує речі, без яких можна обійтися. Конфліктів буде менше, якщо витрати будуть завжди узгоджені між подружжям. У таких випадках кожному будуть відомі можливості бюджету, і кожен знатиме, що без його участі жодних серйозних витрат не буде.

Слід мати на увазі, що й інтимно-особиста адаптація вимагає від подружжя досягнення морально-психологічної та фізіологічної задоволеності один одним. Якщо один із подружжя починає відчувати психологічні або фізіологічні незручності від інтимної близькості, невдоволеність її результатами, то проблема не буде вирішена сама собою.

Другий період, що викликає кардинальні зміни, пов'язаний із появою в родині дітей.

У третьому періоді, коли в сім'ї з'являються нові члени (невістки або зяті), може виникнути чимало причин для міжособистісних конфліктів. Варіантів появи нової людини в сім'ї може бути багато, проте найпопулярнішим є той, коли чоловік приводить дружину в родину, до батьків.

Сімейні конфлікти завжди залишають важкі негативні емоційні наслідки у вигляді дискомфорту, стресів і депресій. Тому їх краще попереджати. Для цього психологи і конфліктологи пропонують багато різних варіантів поведінки:

- зберігайте витримку в будь-якій ситуації, не втягуйтеся в конфлікт, дайте повністю висловитися стороні, що його провокує; - підходьте до будь-якого інциденту дуже уважно, всебічно аналізуйте його; - виключайте із спілкування будь-які претензії на перевагу, не принижуйте інших, не хваліть себе, показуючи свою невихованість; - визнавайте й аналізуйте відкрито свої помилки, не переносьте свою провину на інших; - не робіть трагедії в сім'ї з того, що хтось помилився (що сталося, то сталося); - будь-які зауваження один до одного з'ясовуйте тільки наодинці, а всі претензії висловлюйте виключно в доброзичливій формі; - якщо не дає спокою думка про те, що ваша дружина (чоловік) стала вашим особистим противником, запитаєте себе, чому це відбулося, чому ви стали таким, що так погано думаєте про кохану раніше людину; - шукайте недоліки в собі, а не у своїх близьких; - всі непорозуміння між собою з'ясовуйте за відсутності дітей, не втягуйте у вирішення конфліктів родичів, друзів; - зусилля у вирішенні конфлікту спрямовуйте не на перемогу своєї близької людини, а на сумісне доброзичливе вирішення ситуації; - позиція щодо виховання дітей має бути єдиною; - не обіцяйте дітям того, що не зможете виконати; - не акцентуйте увагу на недоліках членів сім'ї, знайдіть у їхній поведінці, бажаннях, прагненнях щось хороше, зосередьтеся на цьому; - зміцнюйте зв'язки, що зближують вас із дітьми (довіру, щирість, правдивість тощо); - не докоряйте дитині за будь-який вчинок, але і не перехвалюйте її; - вислуховуйте будь-які поради, але пам'ятайте, що жити вам разом не з порадниками, а з тим, на кого ви скаржитеся.

Типи та причини конфліктів

Похожие статьи