Клерикалізм - традиційна суспільно-політична течія, Соціалізм і комунізм - Світовий політичний процес і традиційні суспільно - політичні течії

Клерикалізм (від лат. clericalis -- церковний) -- суспільно-політична течія, представники якої виступають за посилення позицій церкви в політиці і духовному житті суспільства. Клерикалізм має такі різновиди: католицький, іудейський, ісламський. Усі вони відображають взаємозв'язок політики і релігії. Клерикалізм має великі політичні партії, що володарюють у ряді країн світу, створює свої профспілкові, молодіжні, жіночі та інші організації. Діяльність релігійних організацій включає акції політичного характеру -- участь у виборах державних органів, місцевому управлінні, вплив на уряд, формування громадської думки тощо.

Соціалізм і комунізм

Комунізм (від лат. communis -- загальний, всезагаль-ний) -- суспільно-політична течія, яка стверджує за мету встановлення суспільства, заснованого на єдиній загальнонародній власності на засоби виробництва, забороні приватної власності, утвердженні планування як регламентації з боку держави процесів виробництва і розподілу продукції, здійсненні самоврядування, досягненні рівноправ'я, розподілу матеріальних і соціальних благ "за потребами".

Термін "комунізм" виник наприкінці XVIII -- на початку XIX ст. Першими проповідниками комунізму стали кабетис-ти -- представники французьких пролетарів, прихильники Етьє-на Кабе, а також необабувісти О. Бланкі, Т. Дезамі та ін. Комунізм Кабе -- це суспільство, побудоване на рівності, єдності, братерстві, демократії і перехід до якого можливий шляхом мирних реформ, на основі переконань.

Класичне формулювання і викладення ідеології комунізму було дано К. Марксом і Ф. Енгельсом у "Маніфесті Комуністичної партії" (1848 р.) та в інших працях. Зосередивши увагу на аналізі капіталізму середини XIX ст. як системи, його історичного місця у розвитку суспільства, вони обгрунтували об'єктивну необхідність соціалізму, який має утвердитись на грунті високого рівня розвитку суспільства. Комуністичне майбутнє, що має розвинутись на основі соціалізму як вища його фаза, К. Маркс і Ф. Енгельс розглядали гіпотетично. Вони уявляли його як нічим не обмежену можливість розвитку й удосконалення людини і суспільства, як етап у поступальному соціальному розвитку.

Погляди К. Маркса і Ф. Енгельса змінювались у процесі соціально-політичних змін реального суспільства Європи, а також у процесі наукового пізнання їх. Так, уже у 90-ті роки Ф. Енгельс переглянув свої погляди щодо революції та її історичної необхідності, особливостей розвитку капіталізму кінця XIX ст. та ін. Відомо, що К. Маркс і Ф, Енгельс піддали нищівній критиці казармений комунізм, який, на жаль, згодом, у XX ст., став ідейним джерелом адміністративно-командної системи соціалізму в ряді країн.

Перша невдала спроба втілення ідей комунізму на практиці мала місце під час повстання паризьких комунарів у 1871 р. У XX ст. ідею комунізму було використано комуністичними організаціями як політико-ідеологічну зброю в Росії, країнах Східної Європи, на Кубі, в Китаї, Північній Кореї та в інших країнах.

Комуністичні партії XX ст. висунули своє розуміння марксизму. Вони також спиралися на інтерпретацію марксизму В. Леніним та його послідовниками, тобто творцями та ідеологами воєнного комунізму. Воєнно-комуністична модель соціалізму, на грунті якої розвивався сталінський тоталітаризм, мала такі основні ознаки: заперечення ринкових відносин; мілітаризація праці; згортання демократичних механізмів управління; ідейно-політичний монополізм; ігнорування індивідуальних, суб'єктивних засад у суспільному житті; відчуження людини від влади і власності, результатів праці і культурно-духовних цінностей; недооцінка саморозвитку особи як основної особливості руху суспільної системи. Однак будь-яка політика, програма суспільного розвитку, що не враховує пріоритетність людського виміру, перестає бути прогресивною.

В ході аналізу політичного розвитку XX ст., постає питання: що ж привернуло до комунізму увагу багатьох політиків і широких мас? Чому інтелектуальний арсенал людства ще й сьогодні не може позбутися цієї утопії? Великі маси людей пішли за комуністичними партіями саме тому, що в ідеї комунізму вони бачили найвищий ступінь уявлень про соціальну справедливість. Реалізація їх в той час у багатьох пов'язувалася з революційними перетвореннями.

На початку XX ст. революційне комуністичне крило відмежувалося від реформістського напряму, тобто від соціал-демократії. У березні 1919 р. комуністичний рух інституювався у самостійну течію -- НІ Комуністичний Інтернаціонал, який припинив своє існування у 1943 р. Комуністичні партії були створені майже у 100 країнах світу, в їхніх лавах налічувалося понад 50 млн членів.

У жовтні 1917 р. була спроба реалізувати ідеали свободи, рівності і братерства, які проголосила ще Французька буржуазна революція. Проте експеримент "комуністичного будівництва" закінчився поразкою партійно-державної адміністративної системи в СРСР та країнах Східної Європи. 90-ті роки XX ст. -- це період падіння комуністичних режимів, припинення владної діяльності комуністичних партій в СРСР та країнах Східної Європи. Останніми країнами з монопольним пануванням компартій ще залишаються Куба і Північна Корея. Певні риси комуністичної системи зберігаються у Китаї, хоча там відбуваються значні зміни.

Посткомуністичні системи, що прийшли на зміну тоталітарним режимам, мають пройти періоди посттоталітарних перетворень на новій, демократичній основі, увійти в цивілізаційне русло історичного розвитку. Значного поширення в останні століття набула соціалістична суспільно-політична течія.

Соціалізм -- суспільно-політична течія, що спрямовує дії на створення суспільства, для якого характерні панування свободи як можливості робити все, що не завдає шкоди іншим людям, справедливості як рівності стартових можливостей для всіх громадян, солідарності як можливості для людини розраховувати на допомогу і соціальний захист з боку суспільства і держави. Соціалізм як ідея найяскравіше втілення дістав у творах великих гуманістів Т. Мора, Т. Кампанелли, Д. Уінстенлі, Г. Ба-бефа, А. Сен-Сімона, Ш. Фур'є, Р. Оуена і особливо К. Маркса і Ф. Енгельса.

Термін "соціалізм" увів у науковий обіг у 1834 р. сенсімоніст П. Леру. Під лозунгами соціалізму виступають соціал-демократи, лівацькі групи різного гатунку, революціонери-демократи та ін. Одну з багатьох концепцій соціалізму в руслі соціал-реформістської політичної течії було названо "концепцією демократичного соціалізму". У витоків її стояв німецький соціал-демократ Е. Бернштейн (1850 -- 1932), який на Заході вважається одним з класиків сучасного соціалізму. Соціал-демократія як політичний рух зародилася в Німеччині у минулому столітті. Спочатку ідеологія соціал-демократії збігалася з ідеологією комунізму. Соціал-демократія і комунізм до 20-х років XX ст. фактично були тотожними. Концепція соціалізму стала відповіддю на потреби розвитку суспільства. Соціалізм виявив себе як ідея, як організація, рух і практика будівництва нового суспільства у ряді країн світу. У 1869 р. було створено Соціал-демократичну партію Німеччини. Наприкінці XIX -- на початку XX ст. соціал-демократи висловили думку щодо необхідності переосмислення ряду положень марксизму. В цей час вже не спостерігалося крайнього зубожіння пролетаріату, зникнення середніх прошарків, про що писав у середині XIX ст. К. Маркс, а відбулася певна стабілізація капіталізму. Необхідність соціалістичної революції як форми завоювання влади пролетаріатом виявилася сумнівною. Диктатура пролетаріату, що була згодом абсолютизована В. Леніним, розглядалася як політичний атавізм. Саме у реформі соціал-демократи бачили основний засіб політичних перетворень у суспільстві.

Соціал-демократичний рух, конституйований на початку 20-х років XX ст., на час свого подальшого існування еволюціонував як у політиці та ідеології, так і в соціальній сфері та організаційній структурі. На зміну Робітничому соціалістичному Інтернаціоналу (1923-- 1940) прийшов Соціалістичний Інтернаціонал, створений у 1951 р. Нині до нього входить близько 80 партій, з них 27 -- правлячі (самостійно або в коаліції). В їхніх лавах налічується понад 17 млн. чоловік. Серед лідерів соціал-демократії відомі такі видатні політики, як В. Брандт (ФРН), У. Пальме (Швеція), Ф. Міттеран (Франція), Ф. Гонсалес (Іспанія), Б. Краксі (Італія), Ф. Вра-ницький (Австрія), Р. Хоук (Австралія) та ін. З розвитком соціал-демократичного руху відбувалися зміни у соціалістичній ідеології, в системі ідей, які він прагнув втілювати у життя.

Під терміном "соціалізм" протягом останніх півтора століть розуміли в одному випадку соціалістичну ідею як одну з можливих концепцій соціальної справедливості, а в іншому -- як особливу організацію виробництва та розподілу продуктів і благ, альтернативну ринковій системі. Інколи суспільствознавці, політики та ідеологи помилково ототожнюють ці два поняття.

В основу соціалістичної ідеї покладено концепцію само-цінності людини незалежно від її соціального та економічного статусу. Головним змістом соціалізму, його світоглядною цінністю є те, що суспільство повинно не тільки проголошувати, а й гарантувати кожному можливість існування і духовного розвитку. Суспільство мусить взяти на себе відповідальність за самореалізацію людини. Всі люди рівні перед Богом, і саме спільність людей має забезпечити реальне втілення цієї рівності. Зрівняльність у розподілі та споживанні, що проповідується багатьма прихильниками соціалізму, є вторинною. Ідею рівності знаходимо і в індивідуалістичних концепціях ринку. В них вона розуміється як рівність можливостей. Соціалістична ідея не відкидає цього принципу. Більше того, вона проголошує, що суспільство повинно гарантувати розвиток людських можливостей, творчий потенціал людини незалежно від того, бідна вона чи багата, бідні чи багаті її батьки, користуються ринковим попитом продукти її повсякденної діяльності чи ні. Як свідчить історичний досвід, будь-який перерозподіл порушує принцип рівності можливостей, обмежує здатність людини виявити свою індивідуальність. Його негативним наслідком є і те, що значна частина населення починає вірити у можливість скористатися соціальними благами і впевнена у тому, що цим вона зобов'язана державі, урядовцям. І найприкріше те, що перерозподіляє здобуті блага не той, хто створив цінності, а урядовці і навіть злочинці. Це яскраво виявилося в практиці радянської моделі соціалізму. Однак ці недоліки системи розподілу, які виявили себе у Радянському Союзі та інших країнах, що називались соціалістичними, зовсім не означають, що соціалістична ідея може бути повністю відкинута. Свобода людини і принцип рівності своєрідно трактуються в індивідуалістичній і соціалістичній концепціях. Однак суперечності цих тверджень не мають антагоністичного характеру за принципом "або -- або": тут не тільки можливий, а і вкрай необхідний розумний компроміс. Знаходження консенсусу, золотої середини і є сферою діяльності політиків, мистецтвом регулювання суспільного життя. Соціалістична ідея у політичній сфері була і залишається важливим чинником для визначення соціально виміряної політичної лінії тих чи інших суспільних сил, держави. Навіть глибока економічна криза, що охопила країни, які виникли внаслідок розпаду Радянського Союзу, не дає підстав для заперечення соціалізму взагалі, адже відомі досягнення в усіх сферах життя п'ятої частини людства, що будує нове суспільство, орієнтуючись на соціалізм. У матеріалах XVIII і XIX Конгресів Соцінтерну, прийнятій "Декларації про принципи Соціалістичного Інтернаціоналу" (1989 р.).

Похожие статьи




Клерикалізм - традиційна суспільно-політична течія, Соціалізм і комунізм - Світовий політичний процес і традиційні суспільно - політичні течії

Предыдущая | Следующая