Анархізм як вияв правового екстремізму - Світовий політичний процес і традиційні суспільно - політичні течії

Анархізм (від. грец. Anarchia - безвладдя, стихійність). Безвладдя, - соц. політ. течіїя, що спрямована на звільнення від всіх політичної, економічної, духовної влади заперечних держави як форми організація суспільства та її владного впливу, утвердження досягнення нічим не обмеженої свободи людини як своєї мети. Ідеї анархізму знаходимо у праці "Республіка" давньогрецького філософа Платона. Елементи анархізму присутні й у філософії стоїків (Зенон, Хризип -- у Давній Греції, Сенека, Марк Аврелій -- у Римі), у працях філософів-просвітителів (Руссо, Дідро), ідеології "скажених" епохи Великої французької революції. Вперше спробував проаналізувати політичні й економічні форми анархізму наприкінці XVIII ст. англійський письменник У. Годвін.

Як суспільно-політична течія анархізм формувався у 40 -- 70-х роках XIX ст. у країнах Західної Європи, де була значною частка дрібнотоварного і ремісничого виробництва. Основні теоретики анархізму -- П. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін, П. Кропоткін. У XIX ст. анархізм поширюється у Франції, Швейцарії, Італії, Іспанії і США. Певний вплив він мав серед народників Росії. Активність анархізму спостерігалася в період російської революції 1905--1907 pp. У революції 1917 р. анархізм подекуди перероджується в бандитизм. Сучасний анархізм не додав нічого нового до "традиційного" і характеризується такими ознаками: уявлення про державу як абсолютне зло; заперечення будь-якої влади, у тому числі і державної, тлумачення її як посягання на свободу людини; утвердження повної свободи без будь-яких меж; відмова від організованості і дисципліни як засіб переходу до суспільства без класів, держави і політики; вимога негайного здійснення соціальної революції, встановлення бездержавного суспільного ладу, руйнування всіх форм суспільного життя; відмова від матеріальних і духовних цінностей (у тому числі політичних), які виробило людство; захист дрібної приватної власності, дрібного землекористування; розгляд майбутнього бездержавного, неполітичного суспільства як федерації виробничих асоціацій, комун, що гарантують свободу особи і є формою самоорганізації і самоврядування. Анархісти недооцінюють значення політики, регулятивну роль держави. Вони не визнають політичну владу як важливий і необхідний інститут суспільного життя. Це неминуче призводить до невизнання влади взагалі і демократичних форм реалізації її зокрема. Визнання влади -- це контроль над нею, невизнання її--не що інше, як обман або самообман, оскільки влада стає безконтрольною з боку громадян. Об'єктивний аналіз анархізму свідчить, що такі його представники, як М. Бакунін, П. Кропоткін, висловили ряд ідей, які актуальні й досі. Так, вони відкидали будь-яку форму деспотії, культ одноосібного правління, пригнічення особистості, стверджували ідеал взаємодопомоги і солідарності у відносинах людей, вірили у реальні можливості самоорганізації і саморегуляції, передбачали безперспективність державного соціалізму, вважали, що зосередження влади в одному центрі неминуче призведе до створення роздутої бюрократичної форми правління, що найбільш природними є федеральний устрій, самоврядування на місцях тощо. Анархію вони розуміли не як хаос, а як реальні і не підтверджені досвідом можливості самоорганізації. Однак така організація йде знизу, а не зверху, як це робиться за суворої централізації.

Історично анархізм як політичне явище поширюється в ситуаціях крайнього відчаю, криз, у переломні моменти. Наприкінці XIX -- на початку XX ст. виник особливий його різновид -- анархо-синдикалізм. Анархо-синдикалізм -- це громадсько-політична позиція, прихильники якої вважають себе складовою соціалістичного й робітничого руху, відстоюють ідеали самоуправління, федералізму, профспілкової демократії, незалежності трудових колективів. Прояви анархістської активності спостерігаються і досі. Серед певної групи населення укорінюється прагнення повернути до життя ідеї анархістів, створити певні організації. Анархізм зберігається у країнах Західної Європи, Америки у вигляді різних федерацій, груп, громадських рухів та ін. Серед них набула поширення концепція "лібертарного соціалізму", її прибічники абсолютизують індивідуальну свободу, висловлюють недовіру до влади, заперечують позитивну роль держави і політичних партій, будь-яку систему планування, ієрархічну структуру, визнаючи лише горизонтальні зв'язки виробничих комун. Вплив їх незначний, але як реальність цей рух не може не враховуватись у політиці.

Похожие статьи




Анархізм як вияв правового екстремізму - Світовий політичний процес і традиційні суспільно - політичні течії

Предыдущая | Следующая