Друковані джерела XVI - XVII ст. - Рукописна книга та друкарство XVI-XVII століть в історіографічній спадщині

З числа взятих на облік книг, виданих в Україні до 1648 р. включно, 18,6 % надруковані церковнослов'янською мовою, 13,9 % -- церковнослов'янською і українською, 11,2 % -- українською. Оскільки церковнослов'янською мовою видавалися переважно найбільші за обсягом видання (літургічні книги, пам'ятки патристики), в загальному обсязі друкованої продукції частка церковнослов'янських текстів значно вища: понад 75 %. При цьому треба мати на увазі, що в Україні церковнослов'янська мова сприймалася в той час не як чужа, а як найвищий стиль рідної літературної мови. Крім церковнослов'янської мови, що застосовувалася в Росії і в південних слов'ян, мова українських видань відзначалася (крім іншої вимови) переважно системою наголосів, а також насиченістю елементами середньоболгарського правопису.

Протягом 1586 -- 1615 рр. тексти українською книжною мовою становили 8,5 % загального обсягу книжкової продукції друкарень України, а в 1616 -- 1645 рр. -- 9,1 %. Друкування цією мовою спричинило деяку модифікацію кириличного шрифту, щоб врахувати особливості української вимови. Зокрема, вживалися два варіанти літери г: г для позначення фрикативного звуку і г для вибухового (останній був розроблений на основі одного з варіантів грецької "гамми").

Книги латинською і польською мовами становили відповідно 26,2 і 28,7 % загальної кількості книг, надрукованої в Україні до 1648 р. включно. Оскільки переважно це були брошури, загальний обсяг їх незначний (5,4 і 10,2 % обсягу друкованої продукції друкарень України). Слід також зазначити велику питому вагу малотиражних видань -- тез, диспутів, тих панегіриків, які друкувалися не для поширення, а для дарування меценатам[20].

До історіографічних джерел, які досліджують історію книгописання та книгодрукування належить праця Володимира Рожка "Українське православне книгописання і книгодрукування на Волині XI - XX ст. Історико-краєзнавчий нарис є першим виданням про пам'ятки православного книго писання та книгодрукування. Документальні та історичні джерела, виявлені автором в архівах історичної Волині, праці наших земляків з Інституту дослідів Волині у Вінніпезі[27].

У Львові діяла також вірменська друкарня, що надрукувала дві книжки старовірменською літературною мовою (грабар) і одну книжку літературною мовою більшості українських вірмен (вірмено-кипчацькою) .

Разом в Україні з 1648 -- 1574 рр. діяло 25 друкарень. З них 17 належали українцям і видавали книжки переважно церковнослов'янською і українською мовами, 7 друкарень вели книговидання латинською і польською мовами. Згадані 25 друкарень діяли в 17 місцевостях, з них 7 -- у селах, решта -- у містах і містечках. Головними центрами видавничої діяльності стали великі торговельні міста -- Київ, Львів, Острог: тут були наявні не лише кадри ремісників, книжників, редакторів, але й можливості ширшого збуту. При великих друкарнях були свої книгарні. Продажем книжок займалися також працівники друкарень, купці і крамарі, які розповсюджували книги поряд з іншими товарами. Цікаве джерело про це -- реєстр витрат і прибутків львівського купця Петра Кунащака, який торгував українськими книгами одночасно з продажем полотна, дзвонів та інших виробів.

Даючи загальну оцінку початкового періоду історії українського друкарства, слід визнати, що найбільш творчим в його історії став перший етап -- остання чверть XVI і перші десятиріччя XVII ст. Саме тоді, в умовах економічного піднесення і активізації суспільного руху, найвідчутнішим був вплив ренесансної культури. Діячам друкарства цього часу вдавалося поєднати вітчизняні традиції з творчим сприйняттям міжнародного досвіду. Не дорівнюючи за кількісними показниками західноєвропейським країнам, друкарство України за структурою і характером було ближчим до друкарства Західної і Центральної Європи, ніж до друкарства Росії. Українські видання були більш секуляризованими за змістом і за оформленням. Друковану книгу використовували не тільки в богослужіннях, а й для домашнього читання, у шкільному навчанні. Нерідко друки переписувалися. Все це засвідчує функціонування друкованої книги як істотного чинника культурного життя, участь друкарів і книговидавців у процесі творення і поширення культурних цінностей[20].

До важливих друкованих джерел XVI - XVII ст. належать друковані книжки Франциска Скорини. Ф. Скорина переклав усі книги Біблії і в 1517 р. видав перші її томи. Першою книгою, яка була ним надрукована, став Псалтир. На сьогоднішній день збереглися лише 2 його примірники. Серед дослідників цього питання немає єдиної думки щодо кількості книг, видрукуваних Ф. Скориною в Празі. Вони вважають, що всього він надрукував від 20 до 23 книг "Старого Заповіту". На жаль, усієї Біблії видати не вдалось[29].

Ф. Скорина у Вільно заснував типографію. Протягом 1522-1525 рр. у ній надруковано 22 видання. Передусім видавець надрукував "Малу подорожну книжку" - своєрідний комплект із 21 видання. Серед них: Часословець, Псалтир, Акафісти і Канони, Паскалія. Частину Акафістів і Канонів Ф. Скорина склав сам.

У 1525 році Ф. Скорина надрукував Апостол. Ця частина Нового Заповіту була вперше видана кирилівським шрифтом.

Це видання - один із шедеврів давньоукраїнського друкарства. На старослов'янську мову Біблію повністю переклали в 1499 році в Новгороді. Князь зміг дістати у Москві її переклад. Крім того, щоб ознайомитись із списками в Сербії та Болгарії, туди помандрували І. Федоров з помічниками. Дослідники вважають, що наклад її був не менш 2000 примірників. Книга мала 1256 сторінок. Видання цієї книги стало важливою подією в історії культури східнослов'янських народів.

Видання першої книги в Києві тісно пов'язане з ім'ям видатного українського православного, церковного і культурного діяча Єлисея Плетенецького. 20 грудня 1616 року в Києві було видано першу книгу - Часослов.

У 1616-1624 рр. Є. Плетенецький видав 11 значних творів релігійного, історичного та полемічного характеру. Зокрема Антологіон (1619), Номоканон (1620, 1624), Служебник (1620)[32].

Протягом XVI-XVII ст. друкарні засновуються в багатьох містах України. Збільшився випуск нових книжок. Так, Львівська друкарня в 1591-1622 рр. видрукувала 13 книжок, Острозька - за 1574-1595 рр. - 18 книг, Київська - за 1615-1630 рр. - 40 книг, серед яких значну частину складали монументальні твори на 500-1500 сторінок.

Гроші йому дали ремісники-українці. В 1573 році він отримав від них позику 700 злотих, що на той час становило величезну суму. Дослідники вважають Апостол 1574 року першою точно датованою друкованою в Україні українською книгою. Апостол 1574 року складається з 35 восьмиаркушевих зошитів, тобто 560 сторінок. Заголовки тексту було виконано з гравіювальних форм, що надало особливої витонченості і якості орнаменту. Відомо місцезнаходження 77 примірників Апостола. З них у країнах колишнього СРСР знаходяться 60.

Другою найбільш важливою книгою Івана Федорова, яку надруковано в Львівській друкарні, вважають, Азбуку. Вона - перший слов'янський підручник кирилівським шрифтом. Збереглося лише кілька примірників цієї пам'ятки давньоукраїнського друкарства. Книга складається з 5 восьмиаркушевих зошитів (80 сторінок).

На початку 1576 року І. Федоров переїхав на Волинь - спершу в село Дермань, а згодом до Острогу. Саме в той час в Острозі було засновано слов'яно-греко-латинський колегіум. Цей навчальний заклад настільки перевершив інші українські школи, що нерідко його називали академією. Князь К. Острозький запросив І. Федорова в Острог, дав гроші для створення друкарні[12].

Праця в четвертій друкарні - Острозькій була найбільш плідною. За неповних чотири роки, з 1578 по 1581, друкар здійснив 5 відомих видань, серед них знаменитої Острозької Біблії. У 1578 році видруковано острозьку Азбуку. Зберігся лише один її примірник. У 1580 році виходять у світ Псалтир та Новий Заповіт. Книга мала 988 сторінок. На сьогодні відомо місцезнаходження 48 ії примірників, 6 з них - у країнах далекого зарубіжжя. Того ж року було надруковано "Книжку зібрань речей найпотрібніших коротко викладених..." та "Хронологію" Андрія Римши. "Книжка зібрань речей найпотрібніших коротко викладених..." - перший в історії вітчизняної бібліографії абетково-предметний покажчик, за допомогою якого можна швидко знаходити новозаповітні тексти.

Видавничі плани князя Острозького були грандіозними. Він вирішив видрукувати вперше повну слов'янську Біблію. Робота над нею тривала в 1580-1581 рр.

У другій чверті XVII ст. українські та білоруські парафіяльні братства, як і раніше, відігравали помітну роль у національно-культурному русі. Однак у видавничій діяльності провідних братств настав затишок. Віленська братська друкарня, починаючи з другого десятиріччя XVII ст., перейшла до братського монастиря, і контроль братчиків над нею слабнув. У Львівській Ставропігії спостерігався певний спад активності братської організації. Щойно в 1628 р. нові керівники братства вирішили відновити діяльність друкарні і запланували до видання Октоїх -- його продаж обіцяв значний прибуток. Було проведено збір коштів для потреб друкарні, на цю мету виділено і частину доходів від фінансових операцій братства.

Стара будівля друкарні на той час згоріла, і друкування довелося тимчасово перенести до братської школи. Це призвело до "великого утиснення". Тому в 1633-1634 р. під наглядом члена братства Романа Стрілецького спеціально для друкарні надбудовано другий поверх шкільного будинку, після чого нижній вивільнився для школи. Ще в старому приміщенні 23 березня 1630 р. друкар Андрій Скольський видрукував брошуру, яку присвятив господареві Молдавії Миронові Барновському -- "Вірші з трагедії Христос пасхон". Це була українська переробка (яку, мабуть, здійснив сам Скольський) трагедії, створеної в Візантії XI-XII ст. на матеріалі творів Евріпіда, Есхіла, Лікофрона, а також Євангелія та апокрифів. Наступного року надруковано твір Йоаникія Волковича -- "Розмишлянє о муці Христа Спасителя нашего, притим веселая радость з тріумфального єго воскресенія... при церкви братской... през отрочат отправованиї" . Це перша з тих, що дійшли до нас, спроба українського драматичного твору на тему страстей Христових[12].

Значно пізніше, 1642 р., у братській друкарні вийшла "Еуодія" віршований панегірик студента Замойської академії Григорія Бутовича на честь львівського єпископа Арсенія Желиборського. Дуже ймовірно, що інші аналогічні твори друку до нашого часу не дійшли, але це не може змінити висновку, що їхня роль у друкарській продукції братства не була велика. За 1630-1644 рр. відомо 18 видань братської друкарні, з них 14 (бл. 90% за обсягом) були книжки богослужбові. Це три видання Октоїха (1630, 1639, 1644), три великого обсягу Анфологіони (1632, 1638, 1643), два Євангелія (1636, 1644), не менше трьох видань Псалтиря (1634, 1637, 1643), Служебник (1637), Часослов півуставний (1642). Братство планувало також видання дрібношрифтового Євангелія, Тріодей "квітних і пісних" , Євангелій учительних, Требників і навіть службових Міней на 12 місяців. Про видання книжок, "училищу потребних", уже не йшлося. Така зміна напрямку видавничої політики Львівського братства викликана низкою причин -- зниженням рівня викладання в братській школі, великим попитом на літургійні тексти, необхідністю поліпшити матеріальне становище братства.

Як зазначалося, в 1630-1633 рр. у братській друкарні майстром був Андрій Скольський. У 1634-1637 рр. його місце посів Михайло Сльозка. Коли останній заснував власну друкарню (про це далі), братство запросило на майстра Івана Кунотовича (1638-1639), потім того ж Скольського (1641-1643), а від 1644р. знову Сльозку.

Переважно діяли два друкарські верстати одночасно, кожен з яких обслуговувало чотири-п'ять працівників. Так, 1645 року були зайняті десять друкарів: майстер Андрій Скольський, його компаньйон Степан Комаренський, чотири челядники, тобто підмайстри (складальники Михайло і Матвій, батирщики Іван і Севастян), чотири учні (Лесько, Тимко, Ярмола і "зицер" ). Деякі з учнів стали пізніше підмайстрами, а потім майстрами-набірниками ("зицерами"). В 1645 р. Тимко фігурує в документах братства як друкарчик, 1647 р. його називають Тимофієм зицером, 1646 р. у записі на проданому ним примірнику могилянського Требника зустрічаємо його вже як "Тимофея Олександровича Згорац[кого]... друкаря илвовского" .

Братство не мало власної палітурної майстерні і замовляло оправу для своїх видань різним палітурникам, серед яких у різний час були С. Райнекер (1634-1637), Василь Савула, Іван Передримирський, Андрій Михалевич (40-і роки). При цьому вони могли користуватися знаряддями, зокрема штампами ("фігурами мосяжними"), що були власністю братства[11].

Як видно з протоколів братства та його листування, друкарнею і розповсюдженням книжок повністю керували світські міщани-братчики. Це викликало незадоволення духовних осіб, які не раз вимагали повернути друкарню в підпорядкування ченцям Онуфріївського монастиря, як це було протягом 1608-1616 рр. Навіть колишній ректор братської школи Йов Борецький, ставши київським митрополитом, подавав за приклад львів'янам Віленське братство, яке доручило школу і друкарню ченцям братського монастиря. Через декілька років скитський ієромонах Леонтій радив передати керівництво друкарні ігуменові монастиря і ставив за приклад знову ж таки Вільнюс, де "отці мають в власті своєй" друкарню та всі інші справи, яких "свіцькії не тикаються"[13].

Друкарством намагалися займатись і львівські передміські братства. З документа 1639 р. відомо, що старшина Богоявленського братства Петро Черкавський сприяв спробі Андрія Скольського заснувати власну друкарню на Галицькому передмісті (докладніше про це в наступному розділі); зі Скольським були пов'язані син та дружина Петра Черкавського і в 1645 р. Е. Ружицький висловлює з цього приводу досить правдоподібне припущення, що співпрацю родини Черкавських з друкарем Скольським слід вважати доказом спроби Богоявленського братства взяти участь у видавничій діяльності.

"В усякому разі, -- пише дослідник, -- його члени надавали фінансову підтримку справі друкування кириличних книжок, насамперед, шкільних, а ймовірно і літургійних" . Як братство, так і священик братської церкви розповсюджували також книжки, придбані від друкарні Ставропігійського братства. 1636 р. митрополит Петро Могила затвердив Крем'янецьке братство і дозволив відкрити "школи", де вивчалися би згідно "порядку школ киевских" і під загальним керівництвом київського ректора "науки визволенні' розними язики".

Невдовзі після відкриття школи опубліковано скорочений варіант "Граматики" Мелетія Смотрицького -- "Грамматіка или писменница языка словенскаго тщателем въкратцЂ издана в Кремянци року 1638" . Гравюра з зображенням Богоявлення на титульному аркуші вказує, що друкарня, з якої вийшла книжка, діяла при Богоявленському братстві й монастирі.

1638 р. в Крем'янці видруковано ще дві книжечки: виклад виступу луцького єпископа Афанасія Пузини на єпархіальному соборі ("Синод ведле звичаю доречного... септемврія 26 року 1638 в церкві кафедралной Луцкой... отправований і в том же року в Кремянці для відомости видрукований" ) і "О мистиріях іли тайнах" -- передрук "Дидаскалії" Сильвестра Косова (раніше, 1637 р., ця брошура друкувалася в Кутейні у Східній Білорусії). З прикінцевої частини "Синоду" видно, що обидва видання опубліковано одночасно. Очевидно, друкарня почала діяти вже після вересневого собору, адже ще 12вересня 1638 р. єпископ Пузина замовляв друкування "Поученія ієреєві" львівському друкареві Михайлові Сльозці. Крем'янецьке братство було організоване на зразок Луцького, в якому провідна роль належала не світським міщанам, а навколишнім шляхтичам і ченцям братського монастиря. Це дозволяє припустити, що й друкарство в Крем'янці було в руках ченців[20].

Тематика стародруків і їх розподіл за жанрами відбивають загальні тенденції розвитку культури на світанку нової доби. Не випадково перші видання були літургійними і навчальними, але й не випадково друкарство впродовж перших десятиріч свого існування рухалося в напрямі поступової, хоч досить повільної, секуляризації. В 1586-1615 рр. літургійні тексти і молитовники становили 13% кількості назв видань і 41% їх загального обсягу (в Острізькій друкарні -- 50% обсягу видань, в братській -- 55%). Відсоток цих видань за обсягом більший від їх частки за кількістю назв, оскільки світські видання репрезентовані переважно невеликими за обсягом брошурами. Істотну частку друкованої продукції становили богословські (25,4%) і релігійно-полемічні (13,3%) твори, які відображали актуальні тенденції тодішнього культурного життя, служили ідеологічним обгрунтуванням суспільно-політичних рухів і течій. Частка навчальних посібників становила лише 11% кількості публікацій і 12,5% їх загального обсягу. Але при цьому слід враховувати, що ці цифри умовні, оскільки і в навчальних виданнях переважали тексти чисто релігійного спрямування, а з другого боку, богословські книги часто використовувалися і як навчальні посібники.

Від першодруків кінця XVI -- початку XVII ст., зокрема видань Івана Федорова і князя Василя-Костянтина Острозького, українська книга наступних десятиріч успадкувала декоративність, насиченість формами декору, характерними для українських рукописів (заставки, в'язь, окремі види рубрикації), так і загальноєвропейськими елементами оздоблення друкованих книг (набірні орнаменти, кінцівки-маскарони, лінійне обрамлення). Продовжуючи збагачення репертуару способів оформлення книги, друкарні львівського єпископа Гедеона Балабана на початку XVII ст. впровадили до вжитку ілюстративні гравюри, а також характерні для ренесансної книги ініціали із зображеннями людей і тварин і кінцівки-маскарони[27].

Отже, основними історіографічними працями про рукописання в Україні є праці про рукописні пам'ятки Якима Запаска. Історик зазначав, друковані книжки на Україні в XVI --XVII ст. видавались церковнослов'янською, українською мовами літургічні твори та панегірики, латинською та польською мовами брошури, вірменськими мовами. Центрами книжного друкарства стали друкарня Івана Федорова у Львові, князя Василя Костянтина Острозького в Острозі та Єлисея Плетенецького у Києві. Іван Федоров видав у 1574 р. першу точно датовану в Україні українську книжку, перший слов'янський підручник кирилицею "Азбуку". З діяльністю українського православного, культурного діяча пов'язане видання першої книги у Києві е літургійні твори та молитовники. Актуальні питання культурного та суспільно-політичного життя розкривались у богословській та релігійно-полемічній літературі. Друковані книги XVI --XVII ст. мали своєрідне художнє оформлення, що включає ознаки декоративності українських рукописів (заставки) та загальноєвропейським оздобленням набірних орнаментів, наявністю ілюстративної гравюри та ініціалів зображень людей і тварин.

Похожие статьи




Друковані джерела XVI - XVII ст. - Рукописна книга та друкарство XVI-XVII століть в історіографічній спадщині

Предыдущая | Следующая