Модернізм у польській літературі - Драма "Шевці" С. Віткевича в контексті польського модернізму

Ключовою проблемою пояснення модернізму в Польщі є реконструкція визначників сучасності як парадигми, яка охоплює не тільки різноманітні і відмінні явища, але ті, які суперечать один одному. До терміну "сучасності" від самого початку двадцятого століття, належали як питання однакові в літературі по всій Європі, а також ті, які були абсолютно різні в різних країнах. Історія у ХХ столітті була іншою в Англії, Скандинавії, Франції, Швейцарії, у Німеччині у Польщі, Росії, на Балканах, а також у США або в Південній Америці. Так що проблеми "сучасності" були - в різних країнах різні - питання художні і нехудожні, літературні, і ті, які не мають нічого спільного з літературою. Справа в тому, що модернізм був не тільки рухом літературним (художнім), хоча література (і мистецтво) були його найбільш важливими цінностями і способами їх вираження. У двох словах: модернізм був великою ревізією дев'ятнадцяти столітньої моделі світу--як його спроба радикально змінити, так і зберегти його досягнення. Як розгляд модернізму в його буквальному сенсі--уживаючи цитату С. Бжозовського "бунт квітів проти свого коріння". Як захист культури перед новими загрозами, модернізм був великою герменевтикою перед її сучасними досягненнями. Крім того, в центрі модернізму були не тільки художні питання (тут: літературні), але перш за все соціальні, філософські, антропологічні, релігійні, етичні, моральні і т. п., які література модернізму по-своєму фільтрувала, висловлювала, діагностувала або просто відкривала, а потім переходила до спеціалізованих галузей знань. Найвидатніші польські письменники XX ст. є також одночасно модерністами і мислителями (Іжиковський, Гомбрович, Віткевич, Мілош, Я. Мацкевич, Стемповський, Ват, Лем, Я. Я. Щепанський та ін.) В їх творчості, звичайно, розкриваються проблеми сучасної поетичної літератури, але питання, які повинна мати та література, підпорядкована не тільки аналізу художньої мови, а питанням про філософію людини, концепцію сучасності, про місце культури в ній і сенсі історичних досягнень XX ст. для відомостей про те, ким є людина[7,318].

Якщо в конденсований спосіб назвати питання, які--крім художнього--були в літературі минулого століття показниками сучасності, то назвати треба, наприклад, такі: наукова революція і її наслідки, що складаються з одномірної, безперервної, об'єктивної, по суті, стабільної картини світу)Дедекінд, Больцман, Ейнштейн, Гедель, Гейзенберг, Бор, Планк); психоаналіз і нова психологія; місце еротизму і сексуальності в житті людини; соціальний статус жінок(емансипація) і різних питань фемінізму; мультикультуралізм; форма і зміст тоталітаризму)нацистського і комуністичного); протистояння між лібералізмом і тоталітаризмом; націоналізм і універсалізм(космополітизм); пам'ять в суспільній свідомості; проблема у етнології, історії, релігії, ідеології, філософська антропологія; нове розуміння мови і космічних систем словесної культури; стереотипи масової культури; стереотипи в моделюванні образу світу за допомогою засобів масової інформації або пропаганди; цензура як джерело табу в суспільній дискусії на теми і т. д[4,20]. Справді, модернізм був в довгій перспективі внаслідок процесу індустріалізації, проте в самому мистецтві був багатогранною теорією культури і її аспектів, дослідженням цих аспектів і наслідків сучасності--особливо для розуміння людини.

У цій моделі модернізму у польській літературі існує місце для вкрай різних ідей "сучасності" як, наприклад, у творчості Мілоша, Герберта, Рожевича і Шимборської, Одоєвського та багато інших письменників. Але мова не про імена, а про так зване стабілізоване розуміння "модернізму" в історії польської літератури XX ст., які не будуть задіяне тільки в одне, доволі прийняте розуміння сучасності. Сьогодні це є нашою теоретичною конструкцією, сучасною інтерпретацією ідей, проблем чи окремих елементів поетики. Реконструкція сучасності в літературі не може покладатись лише на описі тієї чи іншої стратегії вираження, яка, буде завжди виокремлена на основі довільних критерії, прийнятих перекладачем. Література модернізму ще не знала для всіх ідентичного показника сучасності, а історія літератури вже неодноразово жартувала з тих "Наполеонів", які носять його в рюкзаку...[15,590].

Історик літератури, який пише про модернізм у Польщі мусить ввести різні концепції сучасності в літературі, тому що все разом--як його радикальне заперечення і доповнення--створюють явище, яке можна назвати "модернізмом". Тепер ніхто не може знати, які з дев'ятнадцятивічних визначень модернізму будуть надихати письменників наступного покоління. Варто пам'ятати, що історія літератури XX ст., а також польської літератури, це історія про швидку девальвацію наступної концепції "сучасності" ц мистецтві, а навіть їх відторгнення наступними поколіннями[15,590].

Найбільшим недоліком поділу літератури на періоди не те, як часто підкреслюється "нарізання" історії літератури, але їх непридатність до опису польської літератури XX ст. в цілому. Найзручнішим терміном, який більш-менш узгоджено уможливлює опис а не розвиток літературних явищ у всьому їх різноманітті--просто "модернізм". Як же тоді може виглядати ціла схема історично-літературного модернізму?

Польська література XX ст з'являється з так званого перелому анти позитивізму кінця XIX ст. Перше покоління польських письменників і модерністських артистів присвоїли польському мистецтву головні артистичні і філософські ідеї Заходу і Сходу, ідеї автономії та мистецтва, її зв'язку різних галузей, зв'язку літератури зі знаннями про людину( філософією, психологією, етнологією), ідею наднаціонального і культурного для транс культурного характеру мотивів і артистичних ресурсів, а перш за все ідею багатозначності твору[17,476]. Заслугою перших модерністів було звернення уваги на умовний характер художньої творчості, на соціальний, а не індивідуальний характер її форм. Вже в період Молодої Польщі викристалізувалася думка, що сучасним мистецтвом є аналіз, викриття, відставка готових форм представлення реальності (Іжиковський, Берент, Яворський, Віткевич); що завданням "нового мистецтва" є прагнення синтезувати елементи спрощення, витягнути їх сутність або викинути них як повністю штучні і умовні. Модерністи на переломі століття покинули натуралістичну ідею мистецтва як "шматок життя" і "етнографічного документу". "Нове мистецтво" не повинне було починатися, як донині, від додавання форми до предмета, а навпаки. Її ініціальним елементом ставала форма, під час формування якої лише виникав предмет. Почавши від Ван Гога для всіх модерністів очевидно, що мистецтво це не копіювання реальності, а його конструювання. Правила цього конструювання могли бути радикально різними( так як натуралістично-символічна ідея "темпераменту артиста", гібридні твори--"мішки", монтажі різних записів і т. д.) однак та ідея триває незміною протягом XX ст. у всіх домінантах модернізму, втілюючись в різноманітні ресурси, естетики чи цінності. ЇЇ ефектом було санкціонування плюралізму літературних "медіа" ( видів, стилів, тем), тобто імпульс перманентного переступання границь літератури. Після 1918 року та ідея не являє вже ні для кого ані відкриття, ані виклику, є просто азбукою сучасного мистецтва завдяки якого утворюється література.[17,476-478].

Перший період творчості письменників-модерністів припав на час не існування польської держави, тому лише виникнення Другої Республіки радикально змінило характер модернізму в Польщі, надаючи йому більш інституційні форми. Незважаючи на радикальну опозицію по відношенню до першого утворення модерністів, в двадцятих роках продовжилась зацікавленість головними ідеями європейського "сучасного(нового) мистецтва". У загальному сприйнятті зникло розуміння мистецтва як метафізичного абсолюту (типове для Молодої Польщі), а головними девізами стали в літературі показники модернізму(повсякдення, загальність) і сучасності(експеримент, забава, деформація, пародія, форма). Однак ті ідеї походили фактично з ранньомодерністських натхнень перелому XIX і XX ст. [10, 316]. (кубізм, футуризм, дадаїзм), хоч після 1918 р. що вважається показником радикального зриву з літературою попередньої декади. Адже також модерністи другої і третьої декади XX ст. ідентично як художники раннього модернізму, не були задоволені з того, що бачать і які ефекти цього побаченого в літературі. Тому, однаково для авангардистів, футуристів, кубістів чи сюрреалістів, подібно як раніше в символістів, експресіоністів чи класицистів, ідея представлення світу позначала конструювання справи як автономного буття--незалежно від того, чи був ним ранньомодерністський пейзаж душі, авангардний текст як монтаж чи одноразовий, ситуативний гатунок висловлювання. Автономний по відношенню до реальності модерністський текст ставав однак одночасно залежним від постаті автора і модальності його мови як джерела створення реальності. Модерністи авангарду досягнули також ключового винаходу культури раннього модернізму--по візуалізації тексту(радикально, ясна річ, змінюючи її сенс). Орнамент сецесії замінили в "тексти-картини", вимагаючи читання з декількох точок зору, а малюнки і нотні записи залучили до вербального запису.

Зв'язок між цими двома періодами польського модернізму мав також персональний характер. Після 1918 року надалі творили письменник які сформувалися в першому періоді модернізму: напр. Іжиковський, Берент, Віткевич, Рубанок, Жеромський. Інші, дотепер дебютанти такі як Ват--залишалися під безпосереднім впливом раннього модернізму. Значення їх творчості стало виразнішим в тридцятих роках, коли зникла зацікавленість сучасністю авангарду, а відродилась зацікавленість результатами наук про людину--психоаналізу, суспільної психології, теорії уяви, сприйняття, нових концепцій історії і т. д. Коли в двадцятих роках домінував модерністський культ урбанізації, а також необмежених художніх і цивілізаційних можливостей, то в тридцятих роках наростає зацікавленість провінцією, психологічними, ідейними і суспільними заплутуваннями особистості і суспільства, а також відчуття катастрофи, що наближається.

В результаті Другої Світової війни(двох окупацій--німецької і радянської) був знищений доробок модернізації попередніх поколінь--установи і суспільна структура II Речі Посполитої. Під час війни загинули або померли більшість польських модерністів першого періоду( Іжиковський, Берент, Віткевич), померли або були вбиті молодші письменники(Щульз, Чехович, Трембінський, Гінчанка), інші були змушені емігрувати( Гомбрович, Страшевич, Топорська, Гемар, Лейпціг). Література, яку створювали як під час війни в Польщі, такі і за її межами, була продовженням модернізму Другої Речі Посполитої. Безперервність модернізму у польській літературі XX ст. врятувала еміграційна література. У свою чергу польські письменники, поступово звільняючись з комуністичних цензурних і інтелектуальних обмежень, відкрили нові простори суспільного, індивідуального та художнього досвіду. Ці відмінності між еміграційною та національною літературою належать до характерних рис польського модернізму після 1945 р. Ключовою традицією для модернізму в еміграційній літературі були тридцяті роки. Якщо в еміграційній літературі домінувала "класична" концепція мови, то в національній літературі великими досягненням були різноманітні пост авангардові варіанти лінгвізму. То завдяки ним специфічною ознакою польського модернізму сталася програмова недовіра по відношенню до мови як системи і її суспільного використання. Після 1956 року, а фактично після 1976 наступає в Польщі повільний осмос обох літератур, апогей яких припадає на дев'яності роки, коли модерністські твори еміграційної літератури від кількадесяти років стають партнерами найновішої національної літератури і головною областю зацікавлень критики. У дев'яностих роках поділ на еміграційну та національну літератури перестає існувати, в результаті чого з'єднуються з собою два різні варіанти польського модернізму. Опис цих двох модерністських традицій чекає на свого дослідника. [15, 586-590].

Незважаючи на політичні зміни в останніх декадах 20 ст. є натхнення, яке ввело до польської літератури повоєнні модерністські покоління. У цьому періоді відродилися характерні домінанти для літератури Другої Речі Посполитої, однак вже в інших конфігураціях. Місце символізму зайняли: віталізм, конвенціоналізм, релаціонізм. В останніх декадах модерністські традиції надалі присутні в творчості письменників, які дебютували як впродовж останніх десятирічь ( напр. Івашкевич, Малевська, Герберт, Шимборська, Білошевський), так і в останні роки( Токарчук, Стасюк). Ці традиції оживила також польська рецепція найважливіших досягнень західного модернізму, напр. Ніцше, Маліновського та інших. Як це не парадоксально, відродження ідеї сучасності супроводжується спробами вийти за рамки модерністської традиції, чому служать пост модернізовані найоригінальніші твори польського модернізму, а перш за все, адаптація гасел постмодернізму в різноманітних його версіях, напр. як деконструкція естетичних та ідейних канонів, канонізація масової культури, ідея концепції програмового творення текстів з літературних стереотипів, анти літератури, а також інкорпорація ринку до поетики текстів. Важко однак сьогодні сказати, чи ці явища є перевищенням границь модернізму, чи всього лише наступним його варіантом. Історично літературний аналіз неможливий з огляду на занадто малий часовий проміжок. [17,474].

Похожие статьи




Модернізм у польській літературі - Драма "Шевці" С. Віткевича в контексті польського модернізму

Предыдущая | Следующая