Українська рукописна книга - Рукописна книга та друкарство XVI-XVII століть в історіографічній спадщині

Рукописна книга - кодекс, що містить твір або твори художнього, релігійного, юридичного чи іншого змісту, написаний вручну. У XVI ст. рукописна книжність стає поширеною не лише у великих містах(Львів, Стрий) у скрипторіях, майстернях для переписування при монастирі, але й у містечках та селах. Спочатку папір привозили із Заходу, переважно з Німеччини, а в першій половині XVI ст. папірні з'явилися в Україна. Один з перших паперових млинів з'явився у Буську 1539-1541р. р.

За другу половину XV -- першу половину XVI ст. збереглося значно більше рукописних книг, ніж за попередній період. Проте це все дуже незначна частина книжкової продукції, створеної у той час. Простежуючи частоту переписування книжок у другій половині XV і першій половині XVI ст., варто відзначити зростання обсягів книжкової продукції, причому це особливо помітно на зламі століть. З другої половини XV ст. значно зросла кількість переписуваних Євангелій, збірників та Міней. Очевидно, це було великою мірою зумовлено пожвавленням церковного життя.

Як уже зазначалося, копії Євангелія кількісно превалювали над списками всіх інших книг упродовж усього розглядуваного періоду. Серед збережених Міней та Тріодей, які так само часто переписувалися в розглядуваний період, найбільше копій датовано першою половиною XVI ст. Часто копіювався Апостол, причому серед інших відомі й копії за виданням Ф. Скорини.

З кінця XV ст. відомі переписи окремих частин Біблії: Пісня пісень кінця XV ст., П'ятикнижжя Мойсея кінця XV ст., копія 40 -- 50-х рр. Біблії друку Скорини, Книга Товії першої половини XVI ст. Списки Кормчих датуються зламом століть (Кормча з бібліотеки Львівського університету, Номоканон початку XVI ст. з бібліотеки Перемишльської капітули). Переписувалися і в першій половині XVI ст. требники (список із Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника)[24].

Поширеними в українській рукописній традиції першої половини XVI ст. були Прологи: Пролог 1520 р. із церкви в Лаврові, два Прологи 30 -- 50-х рр. XVI ст., Пролог 1530 р., від якого збереглася лише передмова.

Найбільше пам'яток патристичної літератури датовано другою половиною XV -- початком XVI ст., трохи менше їх дійшло з першої половини XVI ст. Найпоширеніші серед них переписи творів Єфрема Сирина, Авви Дорофея, Кирила Єрусалимського ("Слова" Авви Дорофея початку XVI ст., Повчання Кирила Єрусалимського 1499 р., "Слова" Єфрема Сирина 1492 р.). Часто поширювалися в Україні збірки творів Іоанна Златоуста -- "Златоуст". Кожен укладач компонував книгу індивідуально за тематичним принципом добору статей морально-повчального змісту. Один із ранніх -- збірник 1474 р. Відомі також списки "Златоуста" кінця XV -- початку XVI ст., що був копією списку 1474 р., та середини XVI ст.

Поширювався й інший збірник морально-повчального характеру -- "Ізмарагд". Сюди входили статті про корисність читання, "слова", адресовані християнам, а також фрагменти з творів отців церкви -- Єфрема Сирина, Іоанна Златоуста, Симона -- єпископа Месопотамського. Відомі два списки "Ізмарагда" з бібліотеки Києво-Михайлівського монастиря -- останньої чверті XV та кінця XV -- початку XVI ст., а також копія початку XVI ст. з бібліотеки А. Петрушевича (нині у Львівській бібліотеці ім. В. Стефаника). Досить часто в Україні переписували переклади "Євангелій учительних" візантійського походження[33].

Пам'ятки агіографічної прози включали до Прологів, Четьїх-Міней, а також збірників мішаного змісту. Історіографічну прозу представляли перекладні пам'ятки: хроніки, хронографи (збереглося порівняно небагато списків, що зумовлено, очевидно, і "зачитуванням" пам'яток у процесі активного використання). Репертуар оригінальної історіографічної книги становили переважно середньовічні літописи, копії яких нерідко поєднувалися з переписами з пізніших історіографічних пам'яток. Так, збірник початку XVI ст. вміщував давньоруський звід, Київсько-Смоленський та Короткий Волинський літописи[8].

У першій половині XVI ст. почала використовуватися юридична література, раніше представлена лише пам'ятками церковного права, зокрема Кормчими. Поширювалися українські переклади Литовського статуту 1454 і 1529 рр. Наприкінці XV -- на початку XVI ст. помітно розширився репертуар художньої літератури, зокрема за рахунок нових перекладів із західних літератур, про що вже йшлося. Репертуар полемічних пам'яток становили переписувані в попередній період переклади творів з грецько-візантійської та південнослов'янської літератур. Вони поширювалися в складі відомих і раніше полемічних збірників, Кормчих, Торжественників.

Від кінця XV ст. почали з'являтися списки творів з відомостями з природознавства, філософії тощо. Упродовж другої половини XV -- першої половини XVI ст. вони входили, як правило, до складу збірників. Серед таких можна назвати українсько-білоруський переклад "Логіки" Мойсея Маймоніда у збірнику другої половини XV ст., який переписав у Білорусі Васько за Миколая Радивила. Слід зазначити, що перекладач дуже ретельно дотримувався тексту оригіналу, використав ним самим розроблену наукову термінологію: "осуд" -- судження, "держатель" -- суб'єкт, "прилог" -- ствердження, "уєм" -- заперечення[8].

Цікавими для читачів були своєрідні "антології" мішаного змісту, що складалися з фрагментів літургійних, патристичних, полемічних, агіографічних, повістевих та ін. творів. Прикладами таких збірників є два рукописи кінця XV -- початку XVI ст. із текстом "Повісті про трьох королів-волхвів", збірник середини XVI ст. Данила Смотрицького з легендарною повістю про Яна Гуса.

Рукописна книжка була одним з важливих чинників культурних контактів між різними регіонами України та поза її межами. У межах України книжковий обмін найактивніше здійснювався, мабуть, між монастирями. Потрапляли в містечка й села книжки, куплені на ярмарках у великих містах (Львові, Києві, Луцьку). Це відбувалося, як правило, в межах певного регіону.

Чимало книг, у тому числі переписаних в Україні, збереглось при монастирях. У першій половині XVI ст. книжкові збірки відомі в київських монастирях Києво-Михайлівському і Видубицькому, у Галичині -- у Спаському, Унівському, Львівському, Онуфріївському, на Волині -- у Дубнівському, Луцькому, Жидичинському, Зимненському. Монастирські бібліотеки формувалися і книжками, що їх переписували ченці, так і за рахунок дарів.

Упродовж другої половини XVI -- першої половини XVII ст. книжки переписували світські особи, ченці та представники білого духовенства. На підставі збережених записів можна зробити висновок, що серед них у другій половині XVI ст. кількісно переважали світські особи. У першій половині XVII ст. зросла частка переписувачів із середовища білого духовенства. Із світських переписувачів, що вказали місце виготовлення книжки, у другій половині XVI ст. приблизно три чверті працювали в містах, натомість у першій половині XVII ст. майже вдвічі зросла частка кодексів, переписаних у селах. На відміну від інших груп світські копіїсти порівняно рідко виготовляли книжку на замовлення, причому більше -- у першій половині XVII ст., ніж протягом попереднього півстоліття. Натомість часто практикували продаж книжки одразу ж після її написання. Зокрема, Євангеліє-тетр 1621 р. купив у Михайла Лодинковича Васько Шолтис, Пролог 1633 р. у Стефана Нижанківського -- мешканка Риботич Фетимія. Велику частину копіїстів становили дяки. Дяки-переписувачі в першій половині XVII ст. працювали переважно в містечках і більших містах, виготовляючи книжку на продаж чи замовлення, рідше -- для власних потреб. Попит на рукописні кодекси залишався досить високим, оскільки нижчі соціальні прошарки духовенства не мали змоги придбати дорогу на той час друковану книжку. Наприклад, дяк Гаврило 1599 р. на замовлення священика Федора переписав Євангеліє-тетр у с. Полюхові, а смереківський дяк Максимій Улицький 1631 р. виготовив Євангелієтетр, яке було куплене для потреб церкви[33].

У певній частині рукописів збереглися згадки про переписувачів-учителів. Зокрема, Євангеліє-тетр 1604 р. писане в Дубецьку на Перемищині рукою Симеона Дубецького, "на тен час в школЂ дЂти оучащого", Апостол 1619 р. скопіював учитель миколаївської школи (на Львівщині) Яків Кузьмич, Євангеліє перед 1635 p. -- Ігнатій "даскалиско" в Делятині.

Переписувачі-ченці зазвичай копіювали книжки на замовлення духовних осіб. Наприклад, "діякон недостойный" 1617 р. виготовив "Маргарит" на замовлення священика Іоанна. Інколи ченці виконували замовлення світських осіб або корпорацій. Зокрема, Устав церковний переписав 1594 р. диякон Лука на замовлення шевського цеху містечка Куликова. У XVI ст., як і в попередні століття, переписувачі -- представники білого духовенства -- працювали здебільшого в містах, менше по селах. Помітне зростання частки священиків у процесі виготовлення книжки в першій половині XVII ст. зумовлене, зокрема, потребою в літургійній книжці, малодоступній для священнослужителів невеликих містечок і сіл. Наприклад, сільський священик Мартин Копистенський 1629 р. виготовив службову Мінею, піп Захарій 1635 р. у містечку Бруслинові -- Євангеліє-тетр, бабицький ієрей Іван Гаврилевич 1639 р. у с. Яворнику -- церковний Устав. Замовниками рукописної книжки, як і раніше, найчастіше виступали представники духовенства. Наприклад, єпископ Діонісій Балабан замовив Чиновник архієрейський 1650 р., ігумен Києво-Михайлівського монастиря Арсеній -- Мінею 1600 р., диякон Ігнатій Савин -- список "Бесід" Іоанна Златоуста 1587 р. У ролі замовників фігурували також заможні світські особи, що здебільшого дарували книжки храмам (кам'янецький староста Мартин Тур, ктитор Києво-Михайлівського монастиря Кузьма Кипшатий). У другій половині XVI ст. досить часто книжки замовляли вихідці із середніх соціальних прошарків суспільства, насамперед міщани (Іван Петраневич із Жидачева, Терентій Падневич з Острога, львів'янин Яків Мойсейович). Згадки про замовників-магнатів (Чорторийських, Заславських, Острозьких) трапляються порівняно рідко. Шляхтичі частіше замовляли книжку для дару храмові (князь Федір Чорторийський) чи для особистого вжитку. Зокрема, князь Богуш Корецький звелів переписати Збірник 1569 р., що вміщував житія смоленського і ярославського князя Федора, деяких ярославських святих, потомками яких себе вважав.

Отже, рукописне книгописання на Україні почало розвиватись з новою силою після відкриття паперових млинів у XVI ст. Пожвавлення церковного життя сприяло переписуванню Євангелій, збірників, Міней, Кормчих. Поширеними в українській рукописній традиції першої половини XVI ст. були Прологи, требники. Переписували твори патристичної літератури, агіографічні збірники. До історіографічних видів належали хроніки, хронографи. З першої половини XVI ст. поширеними стали юридичні та художні твори. У першій половині XVI ст. книжкові збірки відомі в київських, галицьких та волинських монастирях. Переписували книжки світські особи, ченці та представники білого духовенства. Замовниками рукописної книги виступало духовенство, заможні світські особи, вихідці із середніх прошарків суспільства, магнати, шляхтичі.

Похожие статьи




Українська рукописна книга - Рукописна книга та друкарство XVI-XVII століть в історіографічній спадщині

Предыдущая | Следующая