Вступ - Мистецтво сарматів. Художні особливості

Наприкінці ІІІ ст. до н. е. величезні простори причорноморського степу були майже вільні від кочового населення. Залишки скіфів осіли в долині Дніпра та в Криму, створивши об'єднання, відомі з праці Страбона як "Мала Скіфія". Змінилася господарська основа пізньоскіфського суспільства -- кочове та напівкочове скотарство поступилося скотарсько-землеробській економіці. У степу з'явилися нові господарі, що прийшли з-за Дону, -- кочові племена сарматів. Тому в давній історії України період з ІІІ ст. до н. е. по IV ст. н. е. має назву "сарматська доба". Вона збігається з кількома великими періодами світової історії. Початок її припадає на фінал еллінізму, більша частина сарматської доби збігається з римським часом, а заключна фаза захоплює початок доби Великого переселення народів. Саме через це сарматська доба має певні, притаманні тільки їй, особливості.

Головною з них є зайшлий, міграційний характер сарматської культури України. Вона формувалася поза межами Північного Причорномор'я, куди сармати прибували зі сходу своєрідними міграційними "хвилями". Таким чином, історія та археологія сарматів Північного Причорномор'я тісно пов'язана з історією та археологією східних сарматських земель -- степів від Дону до Уралу.

Сармати -- споріднені зі скіфами кочовики східно-іранської мовної групи. Вперше ці численні племена згадуються у праці Геродота під назвою "савромати". На думку філологів, грецьке слово "савромат" походить від давньо-іранського "saoromant", що означає "оперезаний мечем" або "той, хто носить меч". Геродот подає також вельми романтичну легенду про походження савроматів від шлюбів скіфів та амазонок (Herod., IV, 110--116). Оселившися разом, амазонки та молоді скіфи подалися за річку Танаїс, "а потім три дні йшли на схід від Танаїса та три дні на північ від Меотиди. Прибувши до місцевості, де живуть і нині, вони оселилися там (за такими координатами це степи межиріччя Дону й Волги -- авт.). Відтоді савроматські жінки здавна живуть у такий спосіб: вони їздять верхи на полювання з чоловіками та без них, виходять на війну та носять однаковий з чоловіками одяг. Савромати розмовляють скіфською мовою, але здавна зіпсованою, позаяк амазонки не оволоділи нею остаточно", -- писав Геродот. Ця легенда підтверджує доведену на археологічних матеріалах спорідненість скіфів та савроматів.

Найдавніші пам'ятки савроматів, що датуються VI ст. до н. е., знайдені в приуральсько-поволзьких степах, які й були їхньою батьківщиною. Савроматська археологічна культура поділяється на два варіанти: самаро-уральський та волго-донський. Перший пов'язується археологами з ісседонами, а другий -- із савроматами Геродота. Територія донських савроматів межувала на заході зі Скіфією. Незважаючи на спорідненість та безпосереднє сусідство зі скіфами, савромати майже не залишили археологічних слідів в Україні.

У давньогрецьких авторів кінця IV ст. до н. е. Псевдо-Скілака та його попередника Ефора серед мешканців степів біля Танаїса (Дону) названі якісь сірмати. Можливо, це перша згадка про сарматів у письмових джерелах. Однак постійно слово "сармати" починає вживатися в письмових джерелах з II ст. до н. е. Поява в античних джерелах назви "сармати" збігається з виникненням нової археологічної культури -- ранньосарматської, або прохоровської. Її ареал частково збігається з ареалом савроматської, а деякі риси свідчать, що в генезі її брали участь пізні савромати та прибулі з районів Монголії та Західного Китаю споріднені з савроматами і раномовні кочовики. Носіїв прохоровської культури вже можна вважати сарматами письмових джерел. Отже, сармати були якоюсь мірою нащадками Геродотових савроматів, але з переважанням у генезі східних компонентів.

Похожие статьи




Вступ - Мистецтво сарматів. Художні особливості

Предыдущая | Следующая