Вплив української пісні на морально-естетичне виховання дітей - Регіональні традиції в народній педагогіці як засоби виховання дітей

У вихованні дітей свою визначну роль відіграють і пісні. Вони є тими прадавніми живими скарбами, "що йдуть по землі, йдуть від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу". Це прекрасний матеріал для виховання високих моральних, етичних уявлень, глибоких і благородних почуттів. Пісні України - поетичний вияв працелюбності й співучої вдачі нашого народу, образне втілення його історії, моралі, мрії і прагнень.

Для дітей мають велике пізнавальне і виховне значення давні календарно-обрядові пісні, пісні про природу, про людську працю, а також пісні-ігри, заклички або замовляння, жартівливі пісні й небилиці, лічилки тощо. Саме для молодших дітей було створено цілий цикл пісень, які славили працю, людину-творця, засуджували лінощі, недбальство, заохочували до активного життя.

Календарно-обрядова поезія до сьогодні зберігає джерела до розуміння самобутності нашого народу. Як вважають дослідники специфіки цього народнопоетичного жанру І. Нечуй-Левицький, О. Воропай, С. Килимник, Г. Лозко, О. Таланчук, у ньому найяскравіше відбився світогляд українського народу.

Так, в унікальній праці "Світогляд українського народу" (Київ, АТ "Обереги", 1992) класик української літератури Іван Семенович Нечуй-Левицький викладає свій досвід осягнення світогляду рідної нації, співвідношення в ньому народних традицій, віри, науки, філософії, історії. Після першої публікації у 1876 році книга була заборонена, а потім і забута. У 1992 році вдруге постала перед українським читачем, стала справжнім відкриттям цілого неповторного самобутнього світу наших пращурів. В обрядах і звичаях, в колядках, щедрівках, веснянках, купальських піснях, у весняних іграх, в приказках, забобонах і ліках сільських знахарок збережено багато цікавого з української міфології як вияву "давнього поганського світогляду" наших пращурів. А основою його, вважає автор, були "небесні явища, котрі більш від усього вразили фантазію і мисль народу. Небо, засіяне зірками, сонце, місяць, зоря, хмари, дощ, вітер, роса, грім, блискавка -- все те поперед усього звертало на себе увагу, зачіпало фантазію і розбуджувало мисль дужче і раньше, ніж земля і все, що на землі..." (ст. З).

З надзвичайною любов'ю і теплом пише І. С. Нечуй-Левицький про "давнього Українця", відзначає його добрий розум і багату фантазію, дбайливість, прагнення краси й гармонії з оточуючим світом. "Давній Українець" був людиною практичною. Висновок такий випливає із авторських спостережень над тими творами фольклору, що зберігають давню українську віру, давній український світогляд. Отже, мета давнього українського поганства - практична: люди молилися до своїх богів, просили собі всякого добра, оскільки їх лякали і дивували чорні снігові хмари й холодні вітри, зміна пір року, дня й ночі, світла й темряви. Тому й образи для своєї релігії люди брали з природи, "котра обгартувала їхнє життя з усіх усюдів, як і всі народи з давніх-давен в своїй міфології переносили поперед усього землю на небо. Тим-то й вийшло так, що все в міфології, що справді діється на небі, все те ніби діялось десь на землі" (ст. 4). І, як бачимо з обрядових пісень, щоб захистити себе від темних грізних сил, незрозумілих явищ, дуже небезпечних у практичному житті, людина молилась їм, закликала до себе, хотіла "прихилити до себе ласку небесних сил, щоб мати густо кіп на полі, багато роїв у пасіці, багато ягнят, телят, лошат, щоб мороз не поморозив жита, пшениці і всякої пашниці, щоб у саду родило дерево, а в дворі плодилася птиця" (ст.4).

Досліджуючи обрядову поезію, І. Нечуй-Левицький спостеріг, що український народ із землі на небо переніс форми сімейного побуту. Тому найчастіше у колядках та щедрівках "колядчаними божествами" виступають батько-господар, мати-господиня, дочка-панна, син - красний панич.

Похожие статьи




Вплив української пісні на морально-естетичне виховання дітей - Регіональні традиції в народній педагогіці як засоби виховання дітей

Предыдущая | Следующая