Роль і місце фольклору в естетичній освіті дітей - Регіональні традиції в народній педагогіці як засоби виховання дітей

Робота над Проектом нової програми з української літератури для 12-річної школи спонукала до розгляду питання "Місце і роль фольклору в літературній освіті школярів".

Аналіз наукових праць видатних педагогів минулого, що надавали великого значення творам фольклору у реалізації національної системи виховання й освіти / К. Ушинський, О. Духнович, С. Русова, В. Сухомлинський/, підтверджує думку, що народнопоетичні твори мають надзвичайний потенціал для розвитку інтелектуальної особистості, створення емоційно-естетичного багатства кожної дитини; дають ключ до розуміння вікової психології, дитячих художніх смаків, дитячих творчих можливостей, мають велике значення у справі виховання у дітей духу "народолюбства".

Крім того, твори фольклору - це високохудожні твори з різноманітними засобами зображення предметів і явищ, чіткою ритмічною будовою, яскравою римою, що дає можливість дітям відчути зображувальну силу слова. Все це переконує: вивчення народнопоетичних творів повинно посісти значне місце у навчально-виховному процесі школи та літературній освіті школярів, оскільки писемна література на певному етапі витворилася з фольклору і зберігає з ним тісний зв'язок від давнини до сучасності.

В умовах утворення незалежної Української держави виняткового значення набуває трактування художньої літератури як націотворчого фактора.

Національну сутність літератури як головну її першооснову розглядав ще М. Грушевський. Він вважав, що без неї численні й загалом вартісні елементи світової естетичної скарбниці були б просто колекцією нежиттєвих абстракцій, чужим трафаретом на материнському рушникові. Література для нього була духовністю індивіда особливого типу, що виражала не лише його власну сутність, а й сокровенну сутність нації. Працюючи над "Історією української літератури", в першу чергу враховував специфічні особливості як розвитку національної літератури, так і її риси. Принциповим моментом для дослідника було - особливо широко розкривати місце фольклору в розвитку та становленні писаної літератури, оскільки він є її праосновою.

Роль фольклору в житті народу багатогранна й неоціненна. Так, Б. Степанишин вважає, що фольклорні твори, разом узяті, становлять одну із вершинних складових національної культури, що віками підносило й нині підносить дух нашого народу як вираз його національної сутності, колосального багатства; допомагало й допомагає не втратити історичні обереги й родовідне коріння, зберегти історичну пам'ять нації, без чого не можна реалізувати можливостей нашого художнього слова взагалі і націотворчого впливу на майбутніх громадян України зокрема, формування в них засобами

Художнього слова національної свідомості, плекання національного ідеалу українця /15,- С.12/.

Условнику літературознавчих термінів В. М. Лесина читаємо: "Фольклор (від анг. Тоїк Іоге - народна мудрість, народні знання) - усна поетична творчість трудового народу, характерними ознаками якої є колективність творення, масовість побутування, анонімність, імпровізаційність у виконанні й часта багатоваріантність. Фольклорові як художньому витворові народу властиві прогресивна соціальна спрямованість, ненависть до всякого гніту, демократизм, гуманістичне й оптимістичне звучання, порив у світле майбутнє" /11, - С. 237/.

О. М. Таланчук у навчально-методичному посібнику для вчителів та учнів "Українознавство. Усна народна творчість" дає таке визначення: "Фольклор (англ. Гоїк - народ, Іоге - мудрість, знання) - термін для визначення різних явищ культури, здебільшого усної народної творчості", пояснюючи, що цей термін уперше вжив англійський учений Вільям Томс у 1846 році. А з початку XX століття використовується на визначення словесної народної творчості. При цьому паралельно вживається термін "народнопоетична творчість" /18, - С.244/.

У передмові до збірки кращих зразків українського фольклору "Закувала зозуленька" терміну "фольклор" - народна мудрість, а з часом виробилося більш уточнене його тлумачення: "фольклор - це художнє відображення дійсності у словесно-музично-хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості, нерозривно пов'язаної з життям і побутом. У ній відбито світоглядні, етичні й естетичні погляди народу. Музично-хореографічні форми органічно поєднуються зі словом; першоосновою драматичних форм також є слово, яке найвиразніше матеріалізує художню думку, тому поряд із терміном "фольклор" увійшли в ужиток назви "народна словесність", "народна поетична творчість" /724, - С.5/.

Чіткі наукові визначення, а за ними освічена людина бачить тисячолітню історію рідного народу, складні сходинки суспільного розвою.

І щоб зрозуміти, якою складною була людська еволюція, якими драматичними були ті сходинки і скільки здорового було в народних уявленнях про мораль, культуру, мистецтво, що формувалися колективною свідомістю, прагнучи відродити й зберегти духовні надбання рідного народу, укладачі нової програми ввели найрізноманітніші фольклорні жанри для вивчення в школі. А ще - прагнення допомогти сучасній дитині вчитися шукати й знаходити шляхи й способи "набуття гармонії душі, душевного ладу, внутрішньої рівноваги", навчатися шукати й знаходити у вселюдській культурі художні, наукові й моральні скарби.

Художня цінність народнопоетичних творів визнана багатьма науковцями, освітньо-виховне значення будь-якого фольклорного жанру давно оцінене видатними педагогами минулого та провідними методистами сучасності, що підтверджується включенням їх у підручники та хрестоматії, в книги для читання, використанням у шкільній практиці, в дитячому дозвіллі. Такий висновок дозволяє зробити огляд навчальних програм з української літератури від 1939 року до нині діючих; аналіз книг для читання, які були написані живою українською мовою в умовах її знищення ("Читанка для малих дітей" М. Шашкевича, "Буквар южноруський" Т. Шевченка, "Граматика" П. Куліша, "Рідна школа" С. Черкасенка, "Рідне слово" Б. Грінченка, "Вінок" О. Білоусенка). Першочергового значення у розвитку та вихованні дитини автори відводили творам народнопоетичним, бо вони, за словами О. Білоусенка, разом з творами тогочасної української літератури, етнографічними розповідями дають маленьким читачам такий обшир знань, що допомагає зрозуміти "символи генетичного коду, художні шифри історичного досвіду".

Відомий учений-фольклорист І. Березовський свої дослідження найважливіших явищ розвитку національної фольклористики від її зародження до наших днів проводить в органічному зв'язку з піднесенням народної освіти, науки і літератури. Багато постанов, завдання яких були націлені на розвиток народної освіти в період 20-х - середини 30-х років XX століття, яскраво

Засвідчили, на думку вченого, педагогічну цінність фольклору. Розвиток народної освіти, що відбувався в умовах шир окпіднесення духовних сил народу, забезпечував і загальну увагу до народної творчості у її різноманітних проявах, що допомагало вирішувати справу формування нової людини. У цей час педагогічна преса пробуджувала та підтримувала інтерес до фольклору серед працівників школи та учнів, закликала збирати кращі зразки народної творчості й активніше використовувати ці матеріали в навчально-виховному процесі. У перших розділах своєї монографічної праці автор дає широкі характеристики-аналізи програм, букварів, читанок, хрестоматій, що рясніли народними казками, притчами, анекдотами, прислів'ями тощо. "В деяких букварях (наприклад, С. Титаренко-"Сонечко", К., 1921) до абетки було подано ілюстрації з народних прислів'їв як своєрідний художній матеріал до класного читання.

Широко була представлена народнопоетична творчість також у читанці А. Кушніренка "Навколо нас" (Харків, 1922), третина матеріалу якої становили народні казки, анекдоти, байки, притчі та інші фольклорні твори" /1, - С.37/. Важливе місце в практиці школи фольклор посів як дидактичний матеріал.

Крім шкільних підручників, відзначає дослідник, народні казки, байки, загадки, ігри, шаради тощо пропагувалися в цей час на сторінках багатьох журналів для дітей. Чимало різних добірок дитячих ігор, лічилок, колискових пісень та інших зразків народної творчості, розрахованих переважно на дітей шкільного віку, друкувалося в педагогічних журналах. На допомогу вчителеві виходять окремі фольклорні збірники та методичні посібники.

Талановитий просвітитель і вчений зі світовим ім'ям Софія Русова була серед тих педагогів, які намагалися повернути нашу педагогічну науку в річище національної культури. Основним орієнтиром її педагогічної діяльності було "навчання дітей на тому рідному грунті, на якому зростає дитина. Тільки цілком реальне, живе й послідовне навчання має в душі дитини певний грунт, будить її творчу діяльність, розворушує її думки, цікавість" /10, - С.115/. У своїй педагогічній діяльності вона в першу чергу використовувала казки, прислів'я та приказки, загадки та скоромовки, колискові пісні й перекази - ті різноманітні фольклорні види, в яких зафіксована величезна кількість думок про розвиток дітей та їх виховання, оскільки багато принципів виховання і навчання дітей було відоме народові ще до обгрунтування їх в писаних педагогічних творах. Саме народнопоетичні твори були в свій час замість посібників, підручників та енциклопедій.

С. Ф. Русова присвятила життя творенню національної системи виховання й освіти. Розробляючи свою теорію виховання дитини, збирала певний матеріал про духовне життя дітей, проводила науковий аналіз, обгрунтовуючи експериментальну педагогіку, що дає змогу "проводити виховання і навчання природніше й відповідно до всіх найкращих нахилів дитини".

Серед цього матеріалу, який мав надзвичайний виховний та розвивальний потенціал, була усна народна творчість, що, крім усього, давала ще й розуміння певних нахилів, поведінки дитини, її уподобань, світогляду. С. Русова писала: "Багато спільного в світогляді дітей і дикунів можна знайти в казках, що їх складали первісні народи, і яких тепер діти з таким захопленням слухають. Уся народна література, народні заговори і загадки стали найкращою втіхою дітей усіх культурних народів, усіх інтелігентних родин, бо є щось спільне в тому настрої, в тому антропоморфічному світогляді, в якому складалися ці твори, і в тому настрої і розумовому розвиткові, в якому дитина жадібно до нього прислухається... З цього цінного і багатого матеріалу педагоги мають вже вибрати для дітей найвідповідальніше, в чому душа сучасної дитини може злитися з душею її прадавніх предків"/12, - С.16/.

Крім того, художня, образна форма вираження цих ідей збільшувала силу їх впливу, полегшувала розуміння й запам'ятовування думки і змісту, сприяла емоційному сприйманню творів. Художня форма допомагала більш переконливо, наочно й конкретно розкрити ідею. Вчені зазначають: "Думка, виражена в конкретній формі, глибше вражає, стає більш зрозумілою, легше і на довший час запам'ятовується" /Ю. Т. Ступак /. До того ж народ, чудовий від природи педагог, вгадуючи потребу дитини в поетичному слові, яскравій образності, відбирав для неї із свого фольклорного надбання твори значного потенціалу та естетичного впливу, такі, що формували свідомість дитини, її оптимістичний світогляд. Народ надавав першорядної ваги вихованню підростаючого покоління, тому щедро ділився з дитиною своєю мудрістю, що зберігав фольклор, естетика якого була доступна її розумінню, заохочував до опанування знаннями, збереженими народною пам'яттю протягом тисячоліть.

Народнопоетична творчість для дітей тісно пов'язана з проблемами дитинства і має виразне педагогічне спрямування, відповідає особливостям сприймання дітей певного віку. "Традиційний дитячий фольклор (принаймні значна його частина), - зазначає Г. В. Довженко, - як ніяка інша ділянка народної творчості мав яскраво виявлене ужиткове значення, становлячи невід'ємну частину практичної народної педагогіки. Він сприяв здійсненню основних функцій виховання в цілому: турботі про фізичне й моральне здоров'я підростаючого покоління, розвитку розумових здібностей і підготовці до корисної діяльності юних членів трудящих груп суспільства. Художні якості творів, орієнтація на інтелектуальні можливості й потреби дитини на тому чи іншому етапі її зростання забезпечили їм життєздатність" /5, - С.4/. Дитячий фольклор втілив у собі не тільки відвічний педагогічний досвід рідного народу, а й його основні моральні засади в цікавих і доступних дітям поетичних творах, які гідні бути переданими як безцінне багатство наступним поколінням, оскільки, "яким би не був коштовним спадком досвід інших народів у справі виховання для всіх, - зазначав видатний педагог К. Ушинський, - він є цінним у тому самому значенні, в якому досвіди всесвітньої історії належать всім народам. Як не можна жити за зразком іншого народу, яким би принадливим не був цей зразок, точно так само не можна виховувати за чужою педагогічною системою, якою б чіткою вона не була, як би гарно не була продумана.

Кожний народ в цьому випадку повинен випробовувати свої власні сили" /21, - С.427-428/. А педагогічний досвід, вже накопичений віками, збережений кожним народом як одне з найвеличніших духовних своїх багатств у фольклорі - основі основ виховання дітей. Російський вчений В. Калугін говорить про фольклор як універсальну педагогічну систему, "в якій тисячоліття народного досвіду вже відібрали найприродніші та найнеобхідніші форми розвитку мовлення, музичних здібностей, логічного та образного мислення, трудових навиків, етичних та моральних ідеалів. І не просто відібрали як суму деяких методичних прийомів, а надали їм художньої форми. Фольклор - це та сама система естетичного виховання дітей за допомогою літератури і мистецтва (слова, музики і танцю). У фольклорі все це закладено з самого початку. Народна педагогіка просто не знає інших форм та методів, крім естетичного, художнього виховання. Притому не для вибраних, найбільш обдарованих, а для всіх" 5/8, - С

Роль і місце фольклору в естетичній освіті дітей - Регіональні традиції в народній педагогіці як засоби виховання дітей

Похожие статьи