Слов'янство та його історична доля - Слов'янство та його історична доля

Звідки ж узялися слов'янські племена? Їхні корені знаходять ще серед скіфських племен, наприклад, Геродот називає неврів, що мешкали на північ від скіфів-орачів, напевно, в Поліссі. Ці племена найчастіше вважаються слов?янами, балтами, або балто-слов?янами (на думку О. Стрижака, неври - кельти). У віддалених від кочового Степу місцях (північна Київщина, Поросся, Прип?ять ще перед V ст. до н. ч. склалася балто-слов?янська контактна смуга, виникли центри осілості (Чорноліська і дещо пізніше Милоградівська культури).

У басейнах Збруча, Серету й Прута ще з передскіфських часів жили племена землеробів - культура фракійського Гальштату - переважно фракійці та іллірійці, які мирно співіснували з чорнолісцями (фрако-праслов?янами). З приходом скіфів це населення було змушене залишити свої домівки й переселитися на захід - в Подністров?я, Закарпаття, Потисся та на територію сучасної Словаччини. Велесова Книга повідомляє про іллірійців: "Тут бо кажуть всяке, та правди ніде діти - іллірійці були поглинені нами" (ВК, 7-Є), тобто сучасною термінологією, асимілювалися з русами. В іншому місці іллірійці називаються ільмерцями: "Був народ родичами з ільмерцями, із того кореня роди наші" (ВК, 2-А). Цікаво, що в ХІХ ст. в Хорватії й Славонії існував рух Відродження під назвою "ілліризм". Сучасні мовознавчі дослідження доводять дійсну спорідненість цих етносів з праукраїнцями (див.: О. Стрижак).

Гето-дакійські племена, що в VІІ ст. до н. ч. заселяли Східну Словаччину, Північно-Східну Угорщину та Трансільванію належали до єдиної етнокультурної спільноти, що мали тісні зв?язки зі слов?янами Східної та Середньої Європи. На Волині та на Київщині, вірогідно, був осередок найдавнішої прабатьківщини слов?ян, яка з часів раннього заліза залишалася стабільною в етнічному плані, про що свідчить найбільше поширення власне слов?янських гідронімів (назв річок). Волинську культуру "милоградців" прийнято вважати праслов?янською або прабалтійською (угро-фінською).

Вони просунулися в напрямку Білоруського Полісся. Таку зміну можна пов?язати з геродотовим повідомленням про перехід неврів "до країни будинів через навалу змій". Геродотові будини, це вірогідно, був союз балто-слов?ян, фінів та іранців, які мали столицю - протомісто Більськ, що його ототожнюють з Геродотовим Гелоном (за Велесовою Книгою, Голуном). Сам же Геродот писав, що під час скіфо-перської війни перси спалили дерев?яне місто будинів, тому припускають, що це і є Більське городище (Шрамко Б. А. Бельское городище скифской эпохи (город Гелон). - ст. 57; а також Гавриш П. А. у кн.: Киммерийцы и скифы. - Мелітополь, 1992. - С. 24-25).

Довгий час прабатьківщиною слов?ян, за усталеною від літописця Нестора традицією, вважали Подунав?я. Словацький етнограф Павел Йожеф Шафарик вважав, що слов?яни походять з північно-східного Прикарпаття. Акад. О. Шахматов стверджував, що праслов?янська батьківщина розміщувалась на території Прибалтики. Та найточніше визначив етнічну територію слов?янських племен чеський археолог, етнограф та славіст Любор Нідерле, концепція якого підтверджена багатьма археологічними дослідженнями ХХ ст.

Слов?янські території простягалися від Середньої Вісли й Карпат на заході до Середнього Дніпра на сході, Прип?яті на півночі та Південного Буга (Бога) на півдні. Саме тут, за спостереженнями лінгвістів, розміщені найдавніші слов?янські гідроніми.

Український вчений-санскритолог Володимир Шаян писав: "Загально відомо, що назви рік, а зокрема їх лінгвістичне опреділення відносно їх походження й значення, помагають у науці до визначення населення, яке дані ріки назвало, а отже - було там поселене на певному відтинку часу. Якщо ці дані збігаються з подібними висновками з археології, передісторії, чи ранньої історії, тоді вони набирають ваги допоміжних джерел для визначення етнографічного складу неселення... Каталог українських рік є дуже багатий. Він обіймає 2 613 позицій і приблизно 2 600 назв. Назви рік як: Золота Липа, Цвітоха, Голубиця, Гуска, Смуга, Безодня, Руда, Білка, Жилка, Кропивниця, В?юн, Бистра, Гнилка, Старуха, Вербова, Багата і майже весь каталог доказує, що всі ці назви рік є або відразу зрозумілі, або легкі до пояснення у відчутті й мовній системі української мови. Пояснення потрібні тут тільки для чужинців" (ВПН, с. 778).

Населення України ще з епохи бронзи не було однорідним в етнічному плані. Якщо лісостепові й поліські землі були заселені племенами східних слов?ян, осілих хліборобів, то південь степової зони займали племена скотарів, яких найчастіше пов?язують з іраномовними скіфами й сарматами. Однак, не всі вчені погоджувалися з цим поглядом. Наприклад, Віктор Петров завжди стверджував, що Скіфська імперія була конгломератом різних народів, а самі скіфи "ніякі не туранці і не іранці. Вони етногенетично - продукт розвитку попередньої (післятрипільської, передскитської) епохи" (Походження українського народу, с. 47).

Слов?яни - автохтонне населення Європи. Прабатьківщиною слов?ян, на думку більшості сучасних вчених, є басейни річок Прип?яті та Вісли, а також північні схили Карпат. Саме звідси вони розселилися в інші регіони Європи: на північний схід, де вони посіли землі угро-фінських племен (басейни Оки та верхньої течії Волги), на Захід аж до р. Лаби (німецька назва Ельба), на південь - на Балкани.

Українці є нащадками східно-слов?янського племені антів, з яких утворилися відомі нам праукраїнські племена: поляни (в Центральній Україні, середнє Подніпров?я), древляни (на північний захід від полян), сіверяни (північний схід), уличі й тиверці (на півдні), волиняни й дуліби, а також білі хорвати (на Заході України). Історик VІ ст. Йордан у своїй праці "Getica - De rebus Geticis" писав про антів: "Анти є найхоробрішими поміж тими народами, що розселені над закрутом Понту (тобто Чорного моря) і поширились від Дністра до Дніпра, рік, які віддалені одна від одної на багато днів подорожі. Але на березі океану (в ті часи океаном вважали Балтійське море), де води ріки Вісли вливаються трьома гирлами, мешкають відіварії, народ, який складається з різних племен, за ними ести...". Тобто територія антів не досягала до Балтійського моря. Далі в Йордана є вказівка на те, що анти називають Борисфен Данапером (отже, назва Борисфен була чужомовною, а Дніпро - місцевою, автохтонною).

У цього ж автора зазначено, що в давні часи анти, склавини (слов?яни) і венети були одним народом і мали одну назву, один антропологічний тип ("вони - як правило високі і міцної статури мужі, а їхнє тіло і волосся не зовсім світле, але й не чорне, бо вони є легкорусявого кольору"), а також говорили спільною мовою, їм належали дуже великі земельні простори, вони мали демократичний устрій і всі справи вирішували на народних вічах. Йордан також вказує, що найголовнішим Богом в антів вважався Бог-Громовержець, а також шанувалися русалки і різні духи, яким приносили пожертви, переважно біля річок.

Серед інших східнослов?янських племен відомі дреговичі та кривичі, які стали Предками сучасних білорусів, а радимичі та в?ятичі поклали початок етногенезу московитів-росіян. Племена Пшеворської археологічної культури, в ІІІ-ІІ ст. до н. ч. з території Польщі поступово пересувалися на схід у басейни Західного Бугу та Верхів?я Дністра.

Похожие статьи




Слов'янство та його історична доля - Слов'янство та його історична доля

Предыдущая | Следующая