Подвижниця театру - Творчість Марії Заньковецької

Творчість заньковецький актриса драматичний

"Мій дебют на українській сцені був у Єлизаветграді... Я виступила в "Наталці Полтавці". Я хвилювалася у першій дії, не чула свого голосу, коли співала "Віють вітри". За кулісами я від хвилювання впала і пам'ятаю, як заметушилися усі навколо мене, Михалча (лікар) підніс мені краплі, Карпенко-Карий - вина. У другій дії я вже оволоділа собою і твердо вела свою роль"

27 жовтня 1882 року на сцені міського театру в Єлисаветграді (нині Кіровоград) Марко Кропивницький поставив драму І. Котляревського "Наталка Полтавка". Дебют Марії Заньковецької на професійній сцені почався саме з головної ролі Наталки Полтавки. Далеко не кожна з найвідоміших світових актрис дебютувала з таким успіхом.

Так розпочалася історія професійного театру корифеїв, який досяг класичних вершин акторської та режисерської майстерності й набув світової слави.

Театр корифеїв - унікальне явище того часу! Засновниками його стала сім'я Тобілевичів - сузір'я видатних митців Миколаївщини: три брати, відомі під псевдонімами Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський і Панас Саксаганський, та їхня сестра Марія Садовська-Барілотті.

Мистецтво корифеїв, серед яких Марія Заньковецька була яскравою зіркою, мало велике значення для формування українського національного театру, розвитку драматургії, створення школи сценічної майстерності для наступних поколінь українських митців.

Провідні актори театру корифеїв творили славу українського театру. К. Станіславський у 1911 році писав: "Такі українські актори, як Кропивницький, Заньковецька, Саксаганський, Садовський - блискуча плеяда майстрів української сцени, увійшли золотими літерами на скрижалі історії світового мистецтва..."

Театр корифеїв мав величезний успіх не лише в Україні та Росії, але й у Молдові, Польщі, на Закавказзі. Величезна популярність митців, творчість яких була уособленням народного естетичного ідеалу вражала навіть прискіпливу Петербурзьку публіку.

У репертуарі корифеїв найбільший успіх мали п'єси з українського життя:

    § "Наймичка", § "Наталка Полтавка" § "Чорноморці" § "Глитай" § "Назар Стодоля" § "Суєта" § "Сава Чалий"

Особливу радість актрисі доставляла гра в дешевих виставах для простого люду. 'Прості люди, як діти, - казала вона, - вони вірять у правду всього того, що ми їм показували. Грати для них найвища для мене приємність'.

Протягом всього творчого життя Марія Костянтинівна була зразком для молодого покоління акторів з якими вона працювала в театрах О. З Суслова, Ф. П. Волика за участі М. Кропивницького, у театрі М. К. Садовського, в "Товаристві українських акторів".

Вражали її простота, щирість і якась безмежна глибина почуттів. В антрактах спектаклів за її участю, вдячні шанувальники приходили дякувати актрисі за високу естетичну насолоду яку давала її гра.

Усе, що вона робила на сцені, було ніби просте і ясне, але за цією простотою ховалася наполеглива праця. Так, великого значення у роботі над образом Заньковецька надавала костюмам, які шилися за її особистими ескізами і повністю відповідали певній ролі. Наприклад, деталі до костюма циганки Ази - срібні монети, сережки, браслети - актриса знаходила у циган.

Марія Костянтинівна одухотворювала матеріал для своїх ролей, вдихала в них живу душу, вкладала частину свого серця. Це була життєва правда, але опоетизована, очищена генієм Заньковецької.

Спілкуючись з різними суспільними кругами, Марія Костянтинівна вивчала людей, любила людей, знала їхню психологію, мала звичку скрізь і завжди спостерігати і збирати матеріал для своєї творчості.

Серед її друзів були як творча інтелігенція, меценати, вчені, журналісти, адвокати, лікарі, службовці, так і прості робітники, селяни.

Вона вміла завойовувати серця людей, надихати їх на служіння мистецтву. Так, меценат Ф. П. Волик, великий прихильник таланту актриси, надав значну матеріальну допомогу на утримання трупи М. К. Садовського, під час гастролей трупи в Петербурзі, а з часом сформував власну трупу, в якій зіркою була Марія Костянтинівна.

Все своє життя боролась актриса за соціально значимий репертуар. Мистецтво Марії Заньковецької привертало інтерес до долі українського села, інтерес до України, її музики та мистецтва.

Марія Заньковецька ніколи не захоплювалась політикою, але для народного мистецтва і свого народу вона зробила те, чого не змогли досягнути найвідчайдушніші революціонерки.

Саме завдяки їй, вперше в історії Києва, на театральній сцені звучала українська мова. Для цього їй прийшлося витримати характер і довести київському громадянському губернаторові Льву Тамарі, що рідна мова і її акторська майстерність заслуговує права на визнання київської публіки.

До останніх днів свого життя видатна актриса цікавилася драматургією і розвитком вітчизняного театру, як дбайлива господиня завжди уболівала за його долю, жила його інтересами, раділа з успіхів, болісно переживала формалізм на сцені, відхід від реалістичного напрямку.

Сучасники називали Заньковецьку "царицею української сцени", нащадки - "зорею української сцени". Велику актрису вважають продовжувачем традицій Тараса Шевченка, його духовною дочкою. Вона підняла на високий щабель духовну і моральну красу української жінки. Життєва правда зіграних нею героїнь вражала.

Талант М. К. Заньковецької був відомий не тільки на Україні, а й далеко за її межами. Єлисаветград, Полтава, Київ, Чернігів, Харків, Ростов-на-Дону, Житомир, Одеса, Петербург, Москва...

Про велич і неповторність хисту Заньковецької відгукувалися: Толстой і Чехов, Тичина і Рильський... Та хто міг залишитись байдужим до знедолених героїнь талановитої актриси. Вона жила і вірила в краще майбутнє рідного краю та в нове, вільне, національне мистецтво. Високо оцінив гру Марії Костянтинівни К. Станіславський: "Талант винятковий, свій, національний. Я б сказав - істинно народний".

Мистецтвознавці ставили Заньковецьку на рівень світових театральних зірок: італійки Елеонори Дузе, француженки Сари Бернар і росіянки Віри Комісаржевської. І не дивно, що Леся Українка вважала М. Заньковецьку єдиною актрисою, здатною втілити її задум на сцені, зокрема, образ Люби Гощинської у п'єсі "Блакитна троянда". Марії Заньковецькій, першій із українських акторів, присвоєно почесне звання Народної артистки України.15 січня 1908 р. відбулося урочисте святкування 25-річного ювілею сценічної діяльності М. Заньковецької. Привітання надіслали М. Грушевський, С. Єфремов. М. Коцюбинський, І. Франко, Ф. Красицький та інші.

Будинок-музей Марії Заньковецкой був відкритий в 1960 році у Києві на другому поверсі будиночка по вулиці Великою Васильківською, 121, де доживала свої роки відома актриса. Експозицію музею склали документи, афіші, фотографії, сценічні костюми, особисто передані в 1923 році Марією Костянтинівною. Але, на жаль, будинок згорів. І лише завдяки самовідданості музейних співробітників удалося врятувати унікальні експонати.

Згодом будиночок знесли, але в 1982 році почалася робота по відтворенню музею, а в 1989 році будинок-музей Марії Заньковецкой відродився в реконструйованому приміщенні. Його будівництво велося точно відповідно до планів згорілої садиби.

У музеї розміщені матеріали про життя і творчість актриси, про її непрості взаємини з другим чоловіком, великим актором Н. Садовським, а також її меморіальна квартира і театральна вітальня.

В Маріїнському парку Києва встановлено статую актриси (скульптор Г. Кальченко).

Хочеться відмітити прекрасну експозицію присячену Марії Заньковецькій в музеї театрального, музичного та кіномистецтва України, що знаходиться на території Києво-Печерської Лаври.

І на Чернігівщині пам'ятають М. Заньковецьку. І не дивно, саме з Чернігівщиною пов'язаний незабутні моменти життя та творчості Марії Заньковецької.

Cтавши зіркою першої величини і заслуживши світове визнання, М. Заньковецька ніколи не цуралася і не забувала рідної землі, багато зробивши для становлення і розвитку театрального мистецтва Чернігівщини.

1888 році Марія Заньковецька вперше у ранзі професіональної актриси виступила на ніжинській сцені. На запрошення членів місцевого "Музично-драматичного товариства" (виникло у 1887 р.) Марія Костянтинівна разом із М. Садовським та Л. Манько зіграла у спектаклях "Наталка Полтавка" та "Кум-мірошник", які пройшли з небаченим успіхом.

Починаючи з цього часу, життя і творчість актриси знову на довгі роки виявились пов'язані з Ніжином. У 1900 році разом з трупою М. Кропивницького вона побувала тут на гастролях. А у 1902 році оселилася в Ніжині, де купила невеликий будинок у Сучковому провулку (тепер вулиця М. Заньковецької). Тут, у Ніжині, зустріла початок революції 1905 року.

Її ім'ям названо вулицю у Ніжині. Встановлено пам'ятники - в с. Заньки (1964, скульптор Ю. Станецький) та Ніжині (1993, скульптор О. Скобликов). У Ніжинському краєзнавчому музеї демонструється експозиція, присвячена геніальній актрисі.

В 1964 році створено меморіальний музей в с. Заньки.

Згідно Постанови Верховної Ради України в 2014 році, на державному рівні відзначатиметься 160-річчя з дня народження Марії Заньковецької

Похожие статьи




Подвижниця театру - Творчість Марії Заньковецької

Предыдущая | Следующая