Позиція Великобританії у контексті визнання Францією уряду генерала Петра Врангеля (серпень 1920 р.)
Позиція Великобританії у контексті визнання Францією уряду генерала Петра Врангеля (серпень 1920 р.)
Одним із дискусійних питань історії громадянської війни у Росії 1918-1921 рр. є ставлення країн Антанти - Великобританії та Франції до антибільшовицького руху. Якщо на момент виходу Німеччини з Першої світової війни, останні надавали підтримку супротивникам радянської влади в Росії, керувались спільними рішеннями, то після 11 листопада 1918 р. їх позиція та відношення до антирадянського руху відчутно змінилася.
"У Франції починають розуміти користь для себе відтворення сильної Росії, але в Англії і Америці справа йде трохи інакше, чомусь там знаходять співчутливий відгук бажання народностей, які прагнуть відокремитись від Росії", - характеризував протиріччя між Францією та Великобританією відносно підтримки антибільшовицького руху в Росії член Російської політичної наради у Парижі В. Маклаков [1, 69]. "У той час, як французи явно робили кроки нам назустріч, політика англійців відносно нас залишалася ворожою. Ллойд-Джорж продовжував загравати з Радами. У російському питанні виявилася різка розбіжність між англійською і французькою точкою зору", - згадував генерал П. Врангель [2, 274]. Радянський історик І. Мінц з цього приводу відмічав, що Франції була потрібна сильна Росія для боротьби з Німеччиною, для Англії ж, навпаки, розчленована Росія означала б усунення могутнього конкурента на Сході [1, 69]. Одним із суперечливих питань для Великобританії і Франції стало визнання кримського уряду генерала П. Врангеля.
Протягом квітня - травня 1920 р. останній отримував безпосередню підтримку від Великобританії. У цьому була об'єктивна зацікавленість обох сторін і передусім це стосувалося уряду Збройних сил півдня Росії (ЗСПР). У тогочасній міжнародній обстановці підтримка генерала П. Врангеля з боку Великобританії грала б значну роль, а також послужила б прикладом розвитку співпраці для інших країн. Крім того, політичні відносини між двома урядами виходили на якісно новий рівень. Це було пов'язано з тим, що армія генерала П. Врангеля контролювала лише територію Криму, і не було більше приводів для дипломатичних розбіжностей з питань Кавказу і Закавказзя, зацікавленість у контролі над якими, урядовими колами Великобританії слугувала чи не основною причиною підтримки П. Врангеля.
Після поразки армії А. Денікіна і заміни його П. Врангелем, Великобританія прагнула зберегти своє становище на Кавказі. Останній цікавив її багатством природних ресурсів і можливістю створити тут буферну зону, здатну перешкодити проникненню революційних ідей з Радянської Росії в англійську сферу впливу. Захист своїх інтересів на Кавказі Англія і Франція припускали здійснити за допомогою антирадянського повстанського руху [3, 131]. "Допоки Врангель продовжує свої успіхи на півдні, червоні не можуть приділити уваги ні Кавказу, ні Персії і ще менше Індії", - писала англійська газета "Times" від 23 вересня 1920 р. [4; 5, 42].
Однак після того як генерал П. Врангель відмовився виконати вимогу ультимативної ноти Великобританії не переходити у наступ проти більшовиків і взяти участь у переговорах з урядом з РСФРР щодо безкровної ліквідації Кримського фронту, англійський уряд припинив надавати йому матеріальну та військову підтримку. З відновленням бойових дій у Північній Таврії наприкінці травня 1920 р. усі офіційні контакти Великобританії з урядом П. Врангеля були припинені.
10 червня 1920 р., перебуваючи під тиском профспілок і робітничого руху, Д. Ллойд Джордж на засіданні Палати Громад заявив: "Ми зробили все, що могли, для того щоб послужити посередниками між радянським урядом і армією генерала Врангеля, з метою поставити у можливо кращі умови біженців з Криму, але ми ясно дали зрозуміти генералові Врангелю, що не беремо на себе відповідальність ні за нього особисто, ні за його армію, у тому випадку, якщо він здійснить наступальні операції. Відповідальність за військові дії падає цілком на нього. Як тільки ми про це дізналися, британська місія була відкликана з Криму" [6, 585; 7, 119]. Після цієї заяви у Севастополь були відправлені інструкції щодо негайного від'їзду британської військової місії із дотриманням найсуворішого нейтралітету [6, 871-872]. "В Англії агітація врангельців не могла тепер мати ніякого успіху, і, переконавшись у цьому, російські політичні діячі, махнули рукою на Ллойд-Джорджа, охарактеризувавши його політику словом "підла". Зате ця агітація давала сприятливі результати у Парижі", - пригадував військовий кореспондент Г. Раковський [8, 93-94].
На відміну від Великобританії, французький уряд, підтримуючи Польщу в її політиці відносно РСФРР, спробував залучити П. Врангеля в орбіту своєї політики і використати його армію в якості сили, яка б, створивши на півдні загрозу більшовикам, відвернула частину їх військ з польського фронту. Начальник французької військової місії генерал Ш. Манжен впродовж квітня - травня 1920 р. неодноразово давав зрозуміти головнокомандувачу ЗСПР, що його операція у допомогу полякам, які розпочали наступальні операції в Україні 25 квітня 1920 р., була б підтримана Францією [9, 325-326].
Представник антибільшовицького руху генерал В. Дрейєр стверджував, що Франції, на відміну від інших країн-союзників, була потрібна Росія, "не як матеріал, не як їжа зручна і легка для економічного поглинання, а як потужний союзник, як велика європейська держава, здатна зберегти і підтримати загальну політичну рівновагу Європи" [7, 119]. "У цей період Врангель цілком потрапив в орбіту впливу Франції, яка не лише не хотіла якого-небудь припинення військових дій, але навпаки, всіляко штовхала Врангеля проти Радянської Росії і змушувала його почати наступ", - зазначав радянський історик Б. Штейн [10, 19].
Результатом такої позиції Франції відносно кримського уряду генерала П. Врангеля стало його визнання де-факто 10 серпня 1920 р. у Парижі. Це рішення мотивувалося таким чином: "Зважаючи на військові успіхи і посилення уряду Врангеля, а також його завірення відносно демократичного характеру його внутрішньої політики, французький уряд вирішив визнати уряд Врангеля фактичним урядом півдня Росії. Французький дипломатичний агент буде відправлений у Севастополь із званням верховного комісара" [2, 318; 8, 97].
В офіційних кримських колах несподіване визнання уряду П. Врангеля було зустрінуте з великим захватом. Факт цей розцінювався, як "акт глибокого значення" [7, 120] і поворотний пункт у загальному ході боротьби з більшовиками [8, 98]. У російському антибільшовицькому і закордонному друці пропагувалась думка, що населення Півдня Росії з ентузіазмом зустріло цю новину. "Усі наші зусилля спрямовані на виконання нашого завдання з відновлення Росії на основі великих начал свободи і прогресу", - заявляв генерал П. Врангель у своїй телеграмі - відповіді президенту Франції О. Мільєрану [8, 98]. Також він стверджував: "Нота Франції є справедливим і благородним вираженням вдячності одного союзника за жертви, принесені іншим союзником у загальній справі" [3, 135].
Однак не всі представники антибільшовицького руху погоджувались з таким твердженням. Так, Г Раковсь - кий писав, що на противагу пасивності Англії, Франція усіма заходами і способами підтримувала Крим, тому що тут проти більшовиків вели боротьбу їх найбільш стійкі і непримиренні вороги - білогвардійці. "Треба було зробити Врангелю всемірну допомогу і в першу чергу, наскільки можливо, підняти його міжнародний престиж, змусити потім Москву припинити посилку резервів у Польщу, звернути на Крим головну увагу і відвернути тим самим більшовиків від західного фронту" [8, 92].
Визнання уряду ЗСПР Францією було повною несподіванкою для інших країн Антанти, які не бачили жодних підстав для цього. "Особливо не розуміли і обурювалися із цього приводу в Англії, тим паче, що про визнання Врангеля британський кабінет був оповіщений post factum. Між Англією і Францією назрівав навіть серйозний дипломатичний конфлікт", - пригадував Г Раковський [8, 98]. "Мільєран за своїми переконаннями був непримиренним ворогом Рад і другом національної Росії, проте, Франції доводилося зважати на політику англійців, на даний момент очевидно ворожу для нас", - відмічав у своїх спогадах генерал П. Врангель [2, 393]. Виправдовуючи свою позицію відносно уряду ЗСПР, французькі правлячі кола робили посилання на те, що Д. Ллойд-Джордж, незважаючи на катастрофічне положення Польщі, не змінював свого наміру досягти угоди з більшовиками.
Визнання уряду генерала П. Врангеля Францією було здійснено без відома Великобританії. Уряд останньої дізнався про це лише з газетних повідомлень агентства "Рейтер", що неприємно вразило його. "Після того, як минулого вівторка 10 серпня у газеті "Westminster Gazette" з'явилося повідомлення (про визнання Францією уряду генерала П. Врангеля - О. Д.), не отримавши якого-небудь офіційного повідомлення від уряду Франції, я на момент схилився до того, що це правда, але у той же час зателефонував у французьке посольство і в Париж для отримання інформації. Де Флоріо (посол Франції у Лондоні - О. Д.) відповів, що він про це нічого не знав. Пізніше прем'єр-міністр заявив, що йому здається неймовірним те, що Мільєран міг зробити такий крок без передчасної консультації з союзниками. Було навіть запропоновано, що ця декларація могла вийти від міністерства закордонних справ Франції за відсутності і без його відома. Обидві гіпотези, проте, виявилися помилковими. Рішення відносно генерала Врангеля приймалося французьким урядом у присутності Мільє - рана. Тому цей акт і громадський анонс без якого-небудь інформування уряду його величності були ретельно спланованою дією частини французького уряду", - писав у конфіденційному листі 13 серпня 1920 р. міністр закордонних справ Великобританії Дж. Керзон англійському послу у Парижі Е. Дербі [11, 387].
Одразу ж, після отримання інформації від агентства "Рейтер", з приводу позиції французького уряду відносно ЗСПР, в англійському парламенті розпочалось інтенсивне обговорення цього заходу. Так, на засіданні Палати Громад 11 серпня 1920 р. депутатом Д. Маклейном було зачитано повідомлення, у якому йшлось про визнання Францією уряду генерала П. Врангеля де-факто, а також зазначалось, що прем'єр-міністр Великобританії Д. Ллойд Джордж був офіційно оповіщений про це ще 10 серпня 1920 р. Це викликало обурення серед деяких депутатів.
"Якщо інформація вірна, - заявляв Д. Маклейн, - то, на мою думку, новоутворена ситуація, якою до певного часу у різному співвідношенні піклується Франція, розбиває будь-яку можливість Лондонської конференції привнести загальний мир, на який весь світ так довго молився. Згідно з моїм іншим припущенням, якщо позиція Франції являється такою, вона повинна продовжувати її одноосібно. Я не думаю, що Великобританія дозволить собі бути заручницею у безмежній військовій авантюрі у Росії. Тому я твердо вірю у розсудливість британців" [12, 496].
Натомість Д. Ллойд Джордж заявив, що він дізнався про цей захід Франції лише вранці 11 серпня 1920 р. і це для нього стало повною несподіванкою і викликало великі побоювання [12, 496]. Також він підкреслював, що під час нещодавніх переговорів з французькою делегацією у Лімні 8-9 серпня 1920 р., стосовно ситуації на польському фронті, визнання генерала П. Врангеля жодного разу не згадувалось [12, 497]. Його підтримав Дж. Керзон, який, проте, у конфіденційному листі до Е. Дербі писав, що після конференції у Лімні ім'я генерала П. Врангеля все таки згадувалось [11, 387].
Противником цієї заяви прем'єр-міністра, підтвердженої міністром закордонних справ, виступив депутат від лейбористської партії Клайнс: "Я переконаний, що громадська думка у Великобританії... відмовиться взяти участь у зобов'язаннях, вказаних у повідомленні агентства Рейтер., проте, можливо, це повідомлення являється кульмінацією того, що у межах власного уряду прем'єр - міністр виражає близьку, до відображених у газетних повідомленнях, політику. Військовий міністр зробив заяви, які виправдовували анонсовані зобов'язання. У своєму заключному слові я хочу відмітити, що ні наш військовий міністр, ні уряд Франції не можуть отримати успіх у поваленні більшовизму військовими методами і було б краще після їх експериментів випробувати який - небудь новий метод. У цілому я вважаю, що не бажано застосовувати будь-які спроби" [12, 498].
Відповідаючи на цей запит відносно військового міністра, Д Ллойд-Джордж не визнав справедливим зауваження, що останній коли-небудь робив подібні пропозиції [12, 498]. "Я говорю у тому дусі, в якому військовий міністр поводився у багатьох випадках з подібними питаннями. Якщо він може звернутися до нас з термінологією прем'єр-міністра і в такому ж дусі, то мені буде досить приємно переглянути мою оцінку його дій", - не погоджувався з Ллойд-Джорджем Клайнс. Їхню суперечку припинив військовий міністр У Черчілль, заявивши, що він не приймав жодних мір, подібних до заявлених у повідомлені агентства "Рейтер" [12, 499].
Окрім обговорення визнання Францією уряду генерала П. Врангеля в англійському парламенті, 11 серпня 1920 р. відбулась зустріч міністра закордонних справ Великобританії Дж. Керзона з послом Франції у Лондоні А. де Флоріо, під час якої останньому була повідомлена офіційна точка зору британського уряду відносно визнання уряду ЗСПР Францією. "А. де Флоріо не був обізнаний про те важке враження у країні (Великобританії. - О. Д.), яке спричинила ця процедура, і це тепер був мій обов'язок, пояснити йому серйозність точки зору британського уряду відносно інциденту і сумного ефекту... і що в майбутньому це визнання припинить співпрацю між Францією і Великобританією, від якої залежить мир в Європі", - писав згодом Дж. Керзон [11, 387].
Під час бесіди з А. де Флоріо Дж. Керзон заявив, що уряд Великобританії не може прийняти жодної відповідальності за вчинок уряду Франції. "Якщо останній виявив бажання визнати уряд генерала Врангеля, що він і зробив, то йому не варто очікувати на яку-небудь взаємність з нашого боку", - стверджував він. Також Дж. Керзон заявляв французькому послу, що у той час, коли Великобританія проводить мирні переговори з радянським урядом, мир, який є бажаним для всіх, "у цій критичній ситуації французький уряд пішов поза шляхом Великобританії, визнавши незалежність уряду генерала Врангеля на Півдні Росії, якого радянська влада розцінила як ворога і узурпатора" [11, 388].
Наступне обговорення питання визнання уряду генерала П. М. Врангеля Францією у парламенті Великобританії відбулось 16 серпня 1920 р. Під час засідання Палати Громад, депутат Г Крофт, наголошуючи на важливості союзу з Францією, заявив: "критикуючи своїх друзів у Франції, слід пригадати, що усього лише кілька місяців тому, вони ясно заявили, що збиралися підтримувати генерала Врангеля, забезпечуючи певні прийняті ними умови, і тому це не дозволяє нам робити припущення відносно нової ситуації. Франція була послідовною". Проти цього виступив депутат Дж. Секстон: "Я не збираюся слідувати усім пунктам і аргументам вище вказаної промови, але до одного пункту я все ж звернуся, і це наш союз з Францією. Я згоден з тим, що це - перевага для нашої країни, але якщо Франція замовляє музику, а ми повинні за неї платити, то це значно змінює ситуацію. У цьому випадку Франція задає тон і я думаю, що без нашої матеріальної допомоги, Франція не зможе продовжувати підтримку генерала Врангеля" [12, 710-711].
Полковник Дж. Веджвуд, з приводу визнання Францією уряду генерала П. Врангеля, припускав, що це вплине на відносини з радянським урядом: "Вона (Франція), можливо, перекине 80 тис. французьких солдатів з Сирії в Крим. Чи не призведе це до зміни військової ситуації у Росії загалом? Чи варто дивуватися, якщо Росія заявить, що, починаючи з визнання Францією генерала Врангеля, починаючи з надання нею допомоги йому, вона, зважаючи на збільшену військову небезпеку, була б виправдана у заяві: "Ми говорили перед цим, що ми скоротили б польську армію до 50 тис. осіб, але ми жалкуємо, що нам доведеться змінити ці умови, і доведеться скоротити польську армію до 30 або 25 тис. осіб" [12, 724-725]. У той же день, 16 серпня 1920 р. прем'єр-міністр Д. Ллойд-Джордж категорично заявив, що Великобританія не має наміру підтримувати і визнавати уряд генерала П. Врангеля [10, 30].
Назріла суперечка між Великобританією та Францією була відвернена. В обох питаннях - визнання уряду генерала П. Врангеля і ставлення до радянсько-польської війни - кожен із урядів погодився з правом свого союзника діяти цілком самостійно. Єдиною стороною означеного конфлікту, що програла, був уряд генерала П. Врангеля. Доказом цього є те, що при евакуації його армії з Криму жодне судно військово-морського флоту Великобританії не брало у цьому участі [13, 1; 14, 1]. "Наше керівництво заявило нам, що відповідальність за евакуацію лежить винятково на французах, і тому ми не повинні втручатись", - згадував головнокомандуючий окупаційними силами Великобританії на Чорному морі і Туреччині генерал Ч. Харінгтон [15, 83]. Кабінет міністрів ухвалив рішення, не дивлячись на несхвалення з боку У. Черчілля, не надавати головнокомандувачу ЗСПР допомогу [16, 172].
Таким чином, у той час, коли Франція в особі президента О. Мільєрана зайняла позицію безкомпромісної боротьби з більшовиками і визнання уряду генерала П. Врангеля, Англія стала на шлях компромісів з радянським урядом, і категорично висловилася проти визнання уряду ЗСПР і надання йому будь-якої допомоги.
Література
Антибільшовицький врангель громадянський війна
- 1. Внешняя политика контрреволюционных "правительств" в начале 1919 г. (Из документов Парижского посольства) // Красный архив. - 1929. - Т. 6. 2. Врангель П. Н. Оборона Крыма // Гражданская война в России: Оборона Крыма. - М; СПб., 2003. 3. Жупикова Е. Ф. Повстанческое движение на Северном Кавказе в 1920-1925 годах // Академия исторических наук: Сб. тр. - Т. 1. - М., 2006. 4. Times. - 1920. - September, 23. 5. Бюллетень Народного Комиссариата Иностранных Дел. - 1920. - 5 ноября. 6. Parliament. House of Commons. The Parliamentary debates (Hansard). House of Commons official report. - Series 5, V. 130. - London, 1920 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://hansard. millbanksystems. com. 7. Дрейер В. Н. Крестный путь. Двухлетняя война красного севера с белым югом 1918-1920 года. - Берлин, 1921. 8. Раковский Г. Конец белых. От Днепра до Босфора (Вырождение, агония и ликвидация). - Прага, 1921. 9. Карпенко С. В. Очерки истории Белого движения на юге России (1917-1920 гг.). - М., 2003. 10. Штейн Б. Международное положение внешняя политика РСФСР в период Врангелевщины // Разгром Врангеля. 1920. - М, 1930. 11. The Great Britain National Archives. Cabinet Papers. - Cab. 24/110. Poland. Confidential [Електроннийресурс]. - Режим доступу: http://www. nationalarchives. gov. uk. 12. Parliament. House of Commons... - Series 5, V. 133. - London, 1920 [Електроннийресурс]. - Режим доступу: http://hansard. millbanksystems. com. 13. Известия. Бюллетень Одесского губернского революционного Комитета. - 1920. - 2 декабря. 14. New-York Tribune. - 1920. - November, 17.
Похожие статьи
-
Українсько-польський союз 1920 р. у контексті дипломатичних стосунків РСФРР і Речі Посполитої
У статті висвітлюються українсько-польські відносини в період національно-визвольної боротьби 1917-1921 рр., зокрема підписання у квітні 1920 р. між УНР...
-
Правління Наполеона Бонапарта. Перша імперія у Франції
Правління Наполеона Бонапарта. Перша імперія у Франції Наполеон бонапарт імператор Перший консул та імператор (з 1804 р.) Франції Наполеон Бонапарт...
-
Михайло Семенович Воронцов: шлях від героя війни 1812 р. до новоросійського генерал-губернатора
Михайло Семенович Воронцов: шлях від героя війни 1812 р. до новоросійського генерал-губернатора Воронцов російський армія наполеонівський Протягом XVIII...
-
Чому і як Крим передали Україні? - Російсько-радянське "визнання" України
У 1954 р. відбулося резонансна подія, яка продемонструвала цілковиту впевненість центрального керівництва СРСР в міцності контролю над Україною - до її...
-
Джон Юз. Новоросійське товариство та Юзівка
Джон Юз. Новоросійське товариство та Юзівка На відміну від багатьох великих міст, виникнення яких визначалося вигодами транспортно-географічного...
-
Соціалізація землі у філософії економіста-аграрника Льва Літошенко
13 лютого 1886 р. в родині земського службовця Миколи Літошенка, яка мешкала у Нижньо-Дуванській волості Куп'янського повіту Харківської губернії,...
-
Третій напрям внутрішньої політики В. Путіна
Третій напрям внутрішньої політики В. Путіна Третій напрям внутрішньої політики В. Путіна - ліберально-ринкові нововведення в економічній та соціальній...
-
Козацька доба (XV-XVIII ст.). Історична довідка
Козацька доба (XV-XVIII ст.). Історична довідка Після зруйнування в 1240 р. Києва, економічне і соціальне життя України переміщується в основному на...
-
Соціально-економічний і політичний розвиток Російської імперії наприкінці XIX
Соціально-економічний і політичний розвиток Російської імперії наприкінці XIX - на початку XX ст. У пореформений період (з 1861 р.) внаслідок...
-
Маловідомий герой епохи наполеонівських війн генерал-майор Микола Данилович Кудашев
Дослідження торкається життя та військової служби маловідомого учасника епохи наполеонівських війн генерал-майора, князя М. Д. Кудашева (1784-1813) --...
-
Реформи у культурній сфері Створення образу нової Росії, на що націлився Петро І в період свого правління, було неможливо без серйозних змін в сфері...
-
Військова реформа - Модернізаційні процеси в Росії часів Петра І
Першочерговою реформаторською справою Петра І, найтривалішою і найважчою як для нього самого, так і для народу була військова реформа. Основним її...
-
У статті визначено вплив муніципальних органів на розвиток культурної ланки життя міст Волинської та Подільської губерній наприкінці ХІХ -- на початку ХХ...
-
Компаративні аспекти політичної біографістики
Політична біографістика гарантовано користується підвищеним читацьким попитом. Людям завжди цікаво знати, хто і як впливав і впливає на політичне життя...
-
Аналіз діяльності: ідеї, проблеми, особливості та спадок Мао Цзедуна - Мао Цзедун
Мао Цзедун був винятковим оратором. Ще до створення КНР, він мав неабияку славу та популярність серед населення. Аналізуючи його діяльність, я зробив...
-
Освіта православного духовенства Холмсько-Варшавської єпархії (1875-1905 рр.)
Автор акцентує увагу на освіті холмсько-варшавського православного кліру, який працював у Царстві Польському після насильницької ліквідації унії в 1875...
-
Японія у другій половині XIX - на початку XX ст. Друга половина XIX ст. в історії Японії відома як "Реставрація Мейдзі" - боротьба із сегунатом і...
-
Етапи та особливості процесу формування болгарської етнічної меншини України
У статті висвітлені етапи переселення болгар на територію Південної Бессарабії впродовж ХУШ-ХІХ ст. та проаналізована політика уряду Російської імперії...
-
Росія в першій половині XVIII ст
7 Росія в першій половині XVIII ст. Північна війна престолонаслідування швеція На початку ХУШ ст. Росія розпочала Північну війну (1700 - 1721) проти...
-
АЗЕРБАЙДЖАН - Історія Азербайджану
Згідно з офіційною статистикою, у 1989 р. Азербайджан був однією з найбідніших республік колишнього Радянського Союзу. Його громадяни мали дуже низький...
-
Цивілізація стародавнього Єгипту
Цивілізація стародавнього Єгипту Приблизно одночасно із переходом до вищої стадії соціальності в розвитку ранньоземлеробських общин Месопотамії...
-
Дипломатія напередодні Кримської війни (1853-1856 рр.)
У статті аналізується міжнародна ситуація напередодні Кримської війни, досліджуються дипломатичні кроки Росії щодо Туреччини. Розглядаються позиції...
-
Сумна доля отамана Петра Калнишевського
Сумна доля отамана Петра Калнишевського У 1803 р. на Соловецьких островах у Білому морі на півночі Російської імперії помер останній кошовий отаман...
-
Україна у складі "Союза нерушимого..." - Російсько-радянське "визнання" України
Наприкінці 1921 р. головні противники більшовиків були розгромлені. Ніяких перешкод для реалізації їх політики в Україні не було. Саме в цих умовах...
-
Вплив М. Грушевського на розвиток соціогуманітарних досліджень в Україні на початку ХХ ст., а найбільше в 1920-х рр., важко переоцінити. Причому в орбіті...
-
Стрибок у промислову еру: Луганщина й Донеччина в контексті модернізації Російської імперії
Упродовж кількох десятиріч Донеччина з малоосвоєної околиці Російської імперії, якою вона була ще в першій половині ХІХ ст., перетворилася на район...
-
ВСТУП - Модернізаційні процеси в Росії часів Петра І
Петро реформа військовий культурний Актуальність теми. Необхідність реформ рано чи пізно визріває в кожній державі. Напевно, немає такої країни в світі,...
-
Роль Петра Лебединцева у відкритті перших церковнопарафіяльних шкіл в місті Біла Церква
Досліджено роль Петра Лебединцева у відкритті перших церковнопарафіяльних шкіл в місті Біла Церква. Осмислення в усій можливій глибині початкову освітню...
-
М Асонство на Україні менш усього можна назвати українським, -- менш усього -- бо воно відбивало на собі національні риси української людності. І сталось...
-
Вплив князівської влади на розвиток дипломатичних відносин Київської Русі
Вплив князівської влади на розвиток дипломатичних відносин Київської Русі Настюк Андрій Анатолійович - кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії,...
-
У статті розглянуто проблеми поширення вимог Указу російського імператора Миколи II від 22 серпня 1914 р. "Про продовження заборони продажу спирту, вина...
-
Окрім того, ризик зупинки реформи збільшився рішенням президії ЦК КПЧ, згідно якого відповідальність за реалізацію реформи була перенесена на Комісію...
-
Іван Мазепа-Колединсъкий (1639-1709 pp.) - Видатні особистості Української козацької держави
Народився в Мазепинцях недалеко від Білої Церкви. Навчався в школі Київського братства, потім у Києво-Могилянському колегіумі та в Полоцьку у єзуїтів....
-
Особливості чеської політичної системи у межах соціалістичного табору з 1945-1967 рр. Чехословаччина стала винятком у міжвоєнний період: чехословацька...
-
Плюси та мінуси радянської влади
1. СРСР був створений на невідомих до того часу принципах: федерація суверенних республік із правом виходу з його складу. 2. Було здійснено прискорену...
-
У ній зазначено, що Україна перебуває напередодні встановлення дипломатичних, консульських та інших відносин із Польщею і країнами Балтії, а у...
-
Хрущовська "відлига" (1953-1964) - Хрущовська "відлига" (1953-1964). Роки "застою" (1964-1985)
Смерть Й. В. Сталіна в березні 1953 р. викликала в радянському суспільстві широку палітру настроїв. Проте смерть вождя полегшила пошуки виходу з...
-
У підручниках з історії та різноманітних довідниках День незалежності Естонської Республіки датується 24 лютим 1918 р. Хоча Естонська Республіка втратила...
-
Революції у країнах Східної Європи кінця 80-х років
Революції у країнах Східної Європи кінця 80-х років У другій половиш 80-х років країни Східної Європи опинилися у стані глибокої економічної та...
-
З 1930 року Аргентина була занурена в епоху Великої депресії. Перетікають з одного в інший економічні кризи, постійні конфлікти з іншими державами...
Позиція Великобританії у контексті визнання Францією уряду генерала Петра Врангеля (серпень 1920 р.)