Особливості модернізації в економічній сфері в Чехословаччині - Тоталітаризм в країнах Центральної і Східної Європи 1945-1989 р

Окрім того, ризик зупинки реформи збільшився рішенням президії ЦК КПЧ, згідно якого відповідальність за реалізацію реформи була перенесена на Комісію державного планування. В той же час проводилася запізніла робота з формування плану четвертої п'ятирічки 1966-1970 років, при якій поєднувалися зусилля технократичної орієнтації більшості працівників інституту планування, які намагалися провести максимальний вплив центрального плану на обумовленість розвитку економіки. Реалізація реформи також зіткнулася ще з двома подальшими "ворогами", яких "теоретичний фронт" не завжди мав заохочення брати до уваги. Передусім це була реальна економічна ситуація, характерним для якої була значна деформація усієї структури економіки і дисбаланс ефективної пропозиції і попиту. А надалі це були гносеологічний ліміт самих реформаторів, які у той час ще не ввібрали розробки сучасності, зокрема кейнсіанську теорію ринкової економіки та її застосування для регулюючого інструментарію господарської політики країни.[1]

Після затвердження проекту Другої економічної реформи січневим засіданням ЦК КПЧ було підготовлено ряд законів, які уможливили вже від 1 січня 1966 року, хоча і в обмеженій формі, реалізувати деякі її компоненти. Дійшло, передусім, до радикального обмеження серйозних завдань центрального плану. Були прийняті загальні діючі умови для самостійного господарювання підприємств. Їх основою було визначення системи і тариф внесків, які компенсували попередні відносини підприємств з державою опосередкованими директивними показниками центрального плану та відношенням, створеним на податковому принципі. Однак, тарифи ще не були однаковими, як передбачалося загальним рішенням. Вони були диференційовані згідно галузей з гарантією дійсності на три роки.[1]

Передумовою переходу до єдиних відрахувань була потрібна реформа сильно деформованої цінової системи, з якою - згідно її робочого коефіцієнту попиту - вираховувалося аж до 1968 року. Однак, знайшовся спосіб для пришвидшення процесу, таким чином, до єдиних відрахувань можна було приступити вже з 1 січня 1967 року. Частково належали до них відрахування з валового доходу підприємства, виручка за винятком витрат на сировину та за винятком амортизації, надалі відрахування із основних фондів та відрахування із резервів і так зване стабілізаційне відрахування із зарплат, що мало сприяти пришвидшенню росту зарплат більше ніж продуктивності праці.

В рамках умов, схвалених владою, у липні 1966 року єдиний стандарт виплат повинен був діяти як мінімум до 1970 року. На його основі підприємства будуть свої витрати на інвестиційне будівництво проводити принципово з власних ресурсів та інвестиційного кредиту і тільки у виняткових випадках будуть надаватися дотації із державного бюджету. При цьому, Державний банк має надавати кредити на основі вибіркового розгляду, причому, час виплат не має перевершити термін служби "основних коштів", на які був наданий кредит.[1]

Від 1 січня 1967 року були введені три категорії оптових і роздрібних цін: фіксовані - в основних життєвих потребах населення, в головних сільськогосподарських підприємствах та в тих видах сировини і матеріалів, які мали вирішальний вплив на розвиток цін продукції кінцевого споживання; вільні ціни - там, де будуть створені конкурентні умови для продукції особливої якості, модних новинок і так далі; лімітовані ціни - встановлені угодою між постачальниками і покупцями на базі централізовано встановлених меж. На протязі 1967 року мав бути розгорнутий другий етап цінової реформи, який мав створити умови для повного впровадження пропозиції і попиту при ціноутворенні. [1]

Реальний розвиток після реконструкції оптових цін все-таки показав, що методи, які уможливили її пришвидшення мали ряд недоліків. В той час, як її організатори чекали, що після реконструкції підприємства будуть показувати в середньому рентабельність 22%. Реальність показала одразу в перший рік (1967) рентабельність приблизно в чотири рази більшу (78%), а в наступному році - 80%. Наприклад, в 1968 році дотації "бідним" підприємствам за рахунок необгрунтовано "багатих" у додаткових відрахуваннях складали половину загального обсягу надходжень із валового доходу.[1]

Змінена політична ситуація терміново вимагала формування конкретної позитивної програми подальшого розвитку реформи. Першою спробою, запропонованою до громадської дискусії, був масштабний текст чотирьох авторів: Горалек, Кожушнік, Сокол, Турек, названий "Настін..." або українською мовою "Начерк концепції подальшого розвитку системи економічного управління". "Настін" комбінував теоретичні міркування з практичними рекомендаціями як на системних, так і регулятивних змінах у механізмі функціонування економіки. З врахуванням сьогоднішнього стану пізнання це сигналізувало як значний прогрес, так і все ще певні гносеологічні ліміти для наступного розвитку економічної реформи.[1]

Час і простір, надані "Празькою весною" для розробки офіційної державної концепції поглиблення процесу реформи, були занадто малими. Ледь минули чотири місяці від першого, між тим тільки дискусійного "Настіну", коли вступ військ Варшавського договору 21 серпня 1968 року перервав багатообіцяючий розпочатий процес. В цей час в СРСР проводилась подібна Косигінська реформа. Суть реформи полягала в наступному: 1) оновити господарський механізм країни; 2) розширити самостійність підприємств; 3) використовувати в дії матеріальні стимули; 4) доповнити адміністративне регулювання економічним. Реформа дала деякі результати: 1) було зведено 1900 промислових підприємств; 2) створювалися виробничі об'єднання; 3) була закуплена дорога техніка; 4) призупинено зниження темпів зростання економіки; 5) підвищилася заробітна плата робітників і службовців. Спостерігалася необхідність реформування агропромислового сектора: в 60-і рр. залишалися низькими темпи виробництва сільськогосподарської продукції при незмінному зростанні попиту на неї. Реалізація реформ в аграрній сфері і промисловості найбільш активно відбувалася в роки восьмої п'ятирічки (1965-1970 рр.). Після Празької весни була фактично звернута. Подібні реформи були в Угорщині їх називали Кадаровські їх суть полягала в децентралізації, в економічному стимулюванні праці та економічному стимулюванні дрібного підприємництва та фінансової і господарської самостійності підприємств, а також стимулювання розвитку сільського господарства. Результати цих реформ з Угорщини підвищили рівень життя населення і перетворили одного із лідерів сільськогосподарського виробництва.[5]

Похожие статьи




Особливості модернізації в економічній сфері в Чехословаччині - Тоталітаризм в країнах Центральної і Східної Європи 1945-1989 р

Предыдущая | Следующая