Вплив князівської влади на розвиток дипломатичних відносин Київської Русі

Вплив князівської влади на розвиток дипломатичних відносин Київської Русі

Настюк Андрій Анатолійович - кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії, історії і конституційно-правових дисциплін Академії праці, соціальних відносин та туризму

У статті висвітлюються важливі проблемні питання дослідження дипломатичних відносин Київської Русі в період правління князя Володимира Великого і Ярослава Мудрого.

Ключові слова: князівська влада, великий князь, Київська Русь, Візантійська імперія, бояри.

В статье освещают важные проблемные вопросы исследования дипломатических отношений Киевской Руси в период правления князя Владимира Великого и Ярослава Мудрого.

Ключевые слова: княжеская власть, большой князь, Киевская Русь, Византийская империя, бояре.

Постановка проблеми. Якщо аналізувати ефективність та якість княжої дипломатії, то можна з впевненістю сказати, що її розвиток не стояв на місті. В цьому процесі ми бачимо бажання руських князів забезпечити вигідні для Русі умови, іноді, використовуючи хитрість, як княгиня Ольга, а іноді і силу, як князь Олег. При Ігореві яскраво прослідковуються як прояви сили, так і компромісність в дипломатичних стосунках з Візантією. А при Святославі ми бачимо визнання візантійцями могутність князя, а разом із ним і держави. Дослідження присвяченні розвитку дипломатичних відносин дасть змогу дослідити зародження дипломатичної діяльності України та шлях її розвитку.

Проблемою даного дослідження є недостатня джерельна база. Літописні дані, на жаль, є необ'єктивними, так як розглядають діяльність князів під кутом релігійної пропаганди. Тому в нашому дослідженні ми старались аналізувати літописні факти, не враховуючи при цьому оцінку літописців. Також данні дослідження потребують нових поглядів, які дадуть можливість більш обьективно і всебічно розглянути оцінку значущості дипломатичної діяльності в Київській Русі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дипломатична діяльність князів була досліджена багатьма видатними вченими, такими як: Б. Греков, И. Я Фроянов, С. В. Юшков. В своїх роботах, при дослідженні Київської Русі, вони торкались питання зовнішніх відносин князівської влади.

Невирішенні раніше проблеми. На нашу думку, вченими мало приділялось уваги дослідженню стратегічних завдань князівської влади, по відношенню, до своїх сусідів. Роль в дипломатичних відносинах різних соціальних груп в Київській Русі теж була розкрита неналежному рівні, для здійснення якісного і всебічного аналізу ролі княжої влади в веденні зовнішньої політики.

Метою статті є дослідження дипломатичної діяльності князівської влади при князюванні Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Ми також ставимо за миту з'ясувати яку роль в цьому процесі відігравав народ.

Виклад основного матеріалу. З початку приходу до влади Володимира Великого, в Києві зростає інтенсивність дипломатичної діяльності. В 981 році в результаті походу князя Володимира на поляк, у них було забрано Перемишель, Червень та ряд других ляських міст, які були вимушені платити данину Києві. Цікаво те, що цього ж року Володимир воював із в'ятичами, а в 982 році подавив їх повстання. В 983 році був здійснений успішний похід на ятвягів, яких князь теж змусив платити данину. В 984 році Володимир здійснив похід на радимичів. Три із цих чотирьох кампаній цікаві тим, що радимичі та в'ятичі ляського роду. Отже, можна припустити, що перше за що взявся Володимир Великий у зовнішній політиці - це ослабив позиції ляхів в Київській Русі. Можливо, між ляхами та радимичами із в'ятичами був союз, який князь розбив, нанісши спочатку удар по політичному центру союзу, а потім підкорив союзників. Якщо ж розглядати це питання географічно, то радимичі, в'ятичі, ятвіги та ляхи могли відрізати південь Київської Русі від півночі та перерізати торгівельний шлях із вярягів до греків. Може саме цей торгівельний шлях і змусив Володимира напасти на болгар, що призвело до підписання миру із ними та отриманню гарантій безпеки торгівельного шляху на Чорному морі.

Позбувшись зовнішньої загрози, князь почав вирішувати внутрішню, занурившись в дипломатичну діяльність. "В літо 6494 [986]. Прийшли болгари магометанської віри, кажучи: "Ти князь мудрий і розумний, а закону не знаєш. Віруй у наш закон і поклонися Бохмиту". Володимир запитав: "Яка ж ваша віра?" Вони ж відповіли. "Віруємо богу, а Бохмит нас навчає, наказуючи: робити обрізання, а свинини не їсти і вина не пити, а з жінками і після смерті похотіння блудні творити можна: дасть Бохмит кожному по сімдесят жон красних, і вибере одну найвродливішу, і красу всіх їй віддасть, і вона буде йому жона. Тут же, говорить, належить безперешкодно віддаватися всякому блуду. Якщо хтось на цьому світі бідний, то і на тому. Якщо хто багатий тут, то і там". І іншої багато брехні говорили, про яку і писати соромно [8, а 23].

Володимир же слухав їх, бо і сам любив жінок і грішив з ними багато, і вислухав з насолодою. Але ось це було йому не любо: обрізання, заборона їсти свинину, а особливо заборона випивати. Сказав: "Для Русі пиття -- веселість, не можемо без того бути".

Отже, Володимир Великий прийняв дипломатичне посольство від волзьких булгар, мета якого була загітувати князя прийняти мусульманство. Князь, проаналізувавши перспективи такого вчинку прийшов до думки, що у зв'язку з руськими традиціями прийняття мусульманства неможливе. Одразу кидається в очі те, що князь, приймаючи таке важливе рішення, враховує ментальність народу і можливість інтеграції мусульманства в народ. Проаналізувавши все це, він відмовив їм, вбачаючи різницю в традиціях русів та догм мусульман [10, а 42].

Після цього прийшли німці від Риму, кажучи: "Ми прийшли як посланці від папи". І сказали Володимиру: "Говорив тобі папа: земля твоя -- як і земля наша, а віра ваша не така, як віра наша. Бо наша віра -- світло, кланяємося Богу, що сотворив небо, і землю, і зорі, і місяць, і все, що дихає, а ваші боги -- дерево". Володимир же рече: "А яка заповідь ваша?"

Вони ж відповіли: "Піст, по можливості, а коли хто п'є чи їсть,-- все на славу божу,-- говорить учитель наш апостол Павло". Сказав Володимир німцям: "Ідіть, звідки прийшли, бо й батьки наші не прийняли цього".

Відмова Папі Римському виглядає дивною. Адже, якщо в першому випадку, здійснивши аналіз релігії князь відмовив, то в подальшому Володимир був занадто категоричний, а відмова була надумана. Чому надумана? Тому, що Володимир прийняв християнство з рук Візантії, де теж діє піст та схожі релігійні обряди, адже на той час розкол ще не відбувся. Можливо, причиною відмови князя могло слугувати і те, що його політичний опонент, якого він вбив, а саме брат Ярополк, до речі, мав дипломатичні стосунки із Папою Римським.

Це почули хозарські жиди і, прийшовши до Володимира, сказали: "Чули ми, що приходили до тебе болгари і християни і кожний навчав тебе своєї віри. Християни вірують в того, кого ми розп'яли, а ми віруємо в єдиного бога Аврама, Ісака, Якова". І рече Володимир: "Який закон ваш?" Вони ж відповіли: "Обрізатися, і свинини і заячини не їсти, суботу берегти". Він же запитав: "А де земля ваша?" Вони ж відповіли: "В Ієрусалимі". Він же перепитав: "То чи там вона і нині?" Вони ж віодповіли: "Розгнівався бог на батьків наших і розсіяв нас за гріхи наші по світу, а землю нашу віддав християнам" [6, а 61-62]. Володимир же рече: "То як ви Інших учите, а самі отвергнуті богом? Коли б бог любив вас, то не були б розсіяні по чужих землях. Чи і нам того зла хочете?" [12, а 48].

Після цього до Володимира прислали греки філософа, який сказав таке: "Чули ми, що приходили болгари і схиляли тебе прийняти віру свою, їхня ж віра оскверняє небо і землю, і прокляті вони гірше всіх людей, і уподобились Содому і Гоморрі, на яких напустив Бог палаюче каміння і затопив їх, і потонули.

Філософ повідав Володимиру Біблію, де описав життя святих та прихід Ісуса Христа. Володимир уважно вислухав християнина і з подарунками та великою честю відпустив його". Отже, за доволі короткий час Володимир прийняв посольства декількох країн.

В 987 році скликав Володимир бояр своїх і старців городських і сказав їм: "Осе приходили до мене болгари, кажучи: "Прийми закон наш". Потім же прийшли німці, і тії хвалили закон свій. Після сих приходили жиди. А після сих приходили й греки, гудячи всі закони, а свій хвалячи, і багато говорили вони, розказуючи од початку світу. Мудро ж говорять вони, розказують, що й другий світ має бути, і чудно слухати їх '. (А якщо хто, мовляв, у нашу віру перейде, то, померши, встане знову, і не померти йому вовіки. Якщо ж хто в інший закон перейде, то на тім світі йому в огні горіти. Так що ви врадите? Що відповісте?" [14, а 56].

Ці свідчення дають нам знати про те, що Володимир при прийнятті такого важливого рішення, як зміна релігії в країні, приймалось не одноособово, а колегіально, при цьому залучаючи як бояр, так і представників міст - старців градських.

І сказали бояри і старці: "Ти знаєш, княже, що своє ніхто не хулить, а хвалить. Якщо хочеш ти розізнати гаразд, то маєш у себе мужів. Пославши їх, розізнай у кожного про їхню службу, і як хто служить богові".

І була до вподоби річ ця князеві і всім людям. Вибрали вони мужів добрих і тямущих, числом десять, і сказали їм: "Ідіте спершу в Болгари, розізнайте про віру їхню і службу".

Князь не просто висловив своє веління, а запропонував діалог, де кожен висловлював свою думку, а рішення приймалось колегіально. Делегація послів вибиралась теж відповідно.

"Вони, отож, пішли, і, прийшовши, бачили бридкі діла їх і поклоніння в мечеті, і вернулися в землю свою. І сказав їм Володимир: "Ідіте ще в Німці і роздивіться також, а звідти ідіте в Греки".

Критика мусульманських обрядів зроблена так, ніби-то в руській делегації були християни. Отже, ймовірно, висновок зроблений не дипломатами, а самим літописцем.

"Вони ж прийшли в Німці, і, роздивившись церкву і службу їхню, прийшли до Цесарограда, і прибули до цесаря Василія. Цесар же спитав їх, задля чого вони прийшли, і вони розповіли йому все, що було. Це почувши, цесар і рад був, і честь велику склав їм у той день. А на другий день послав він вість до патріарха Миколая, іїажучи так: "Прийшли руси

Іспитувати віру нашу. Тож приготуй церкву і клір і сам облачись у святительські ризи. Хай бачать вони славу бога нашого. І, це почувши, патріарх повелів скликати клір увесь, і за звичаєм вчинив празникову службу, і кадила вони запалили, і співи, й хори влаштували.

І пішов з ними й цесар у церкву святої Софії, і поставили їх на почесному місці, показуючи красу церковну, і співи, і службу архієрейську, і дияконів, що стояли попереду, і розказуючи їм про службу богові своєму. Вони ж, у зачудуванні бувши і здивувавшись, похвалили службу їхню. І, прикликавши їх, цесарі Василій і Костянтин сказали їм: "Ідіте в землю вашу". І відпустив їх Василій з дарами великими і з честю".

Доволі почесно делегацію русів зустріли у Візантійській імперії. Зацікавленість в дипломатичній місії виявив сам Імператор, який зробив все, щоб руси зацікавились християнством.

"Вони ж прийшли в землю свою, і зізвав князь бояр своїх і старців, і мовив Володимир: "Осе прийшли послані нами мужі. Так послухаймо од них, що було". І сказав він їм: "Розкажіть перед дружиною.

Вони тоді розказали: "Ходили ми спершу в Болгари і дивилися, як вони поклоняються в храмі, тобто в мечеті, стоячи без пояса. Отож, поклонившись, сяде кожен і глядить сюди й туди, як навіжений, і нема радості в них, але печаль і сморід великий, і недобрий є закон їхній. І прийшли ми в Німці, і бачили, як вони службу правили, а краси ж не побачили ніякої. І прийшли ми тоді в Греки. І повели нас туди, де ото вони служать богові своєму, і не знали ми, чи ми на небі були, чи на землі. Бо нема на землі такого видовища або краси такої, -- не вміємо ми й сказати про се. Тільки те ми відаємо, що напевне бог їхній перебуває з людьми і служба їх єсть краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї, бо всяк чоловік, якщо спершу спробує солодкого, потім же не може гіркоти взяти. Так і ми не будемо тут поганами жити".

Бояри ж, відповідавши, сказали: "Якби лихий був закон грецький, то не прийняла б хрещення баба твоя Ольга, що була мудрішою за всіх людей". А Володимир, відповідавши, мовив: "То де ми хрещення приймемо?" І вони сказали: "Де тобі вгодно".

Доволі дивним є кінцева пропозиція бояр та старців, коли вони запропонували князю самому обрати релігію. Дивним є і те, що посли, згідно із свідченнями літописця, дали зрозуміти, що їм сподобались християнські візантійські обряди. Бояри теж вказали на те, що християнство доволі привабливе. Чому тоді вони сказали князю самому вибрати релігію і навіщо тоді були ці всі посольства та ради? На нашу думку бояри старці (представники віче) сказали так, щоб дотриматись ритуалу, за яким, ніби-то, князь сам приймав рішення. В той час Володимир змушений був прийняти дану пропозицію, але все мало виглядати так, ніби це його власне рішення.

Завдяки зраді, в 988 році Володимир захопив грецьке місто Корсунь. Взявши його, князь одразу направив делегацію до цесарів Василія і Костянтина. Він вимагав віддати за нього їхню сестру Анну. Якщо ж вони відмовлялися, то обіцяв захопити

Константинополь. Візантійці погодились.

Умовами домовленості були наступні кроки: князь Володимир Великий мав хреститись і тільки потім міг одружитись з принцесою. Анна ж мала прибути разом із священиками до Корсуня. Це доволі цікава умова. Вона показує те, що князь Володимир не довіряв візантійцям і тому вимагав від них відповідної гарантії. Нею ж ставала сама Анна, яка б мала перебувати в момент хрещення під контролем Володимира, щоб його опісля не обманули. Після прибуття делегації і передання в руки князя Анни було розпочато обряд хрещення.

Наступний крок виконання домовленостей - це одруження Володимира з візантійкою. Князь ще в Корсуні став його виконувати, розпочавши хрещення свого війська. Ця домовленість є унікальною тим, що Русь визнавалась не тільки як держава з міцною економікою та сильним військом, а як держава, княжий дім якої був міцно пов'язаний родинними зв'язками з сім'єю імператорів. Також, можна припустити, що Русь була визнана регіональним лідером рівним в усьому з Візантійською Імперією. Слід також зазначити, що Володимир одружив свого сина Святослава на польській принцесі, а Ярослав був одружений на дочці конунга із Скандинавії. Дочка Володимира Предслава вийшла заміж за чеського князя [1, с. 474].

В 993 році князь Володимир уклав домовленість з печенізьким ханом про поєдинок між своїми воїнами. Умови поєдинку були доволі дивні. Якби переміг печеніг, то була б війна три роки, коли б переміг русич, то був би мир три роки. Русич переміг, а печеніги втекли [3, с. 101102]. Дивним є те, що, якби хан хотів війни, то навіщо був тоді поєдинок? Ми припускаємо, що насправді хан не бажав воювати, так як був невпевнений в перемозі. Але якби він сам наказав відступати, то втратив би свій авторитет, а так вся вина впала не на хана, а на вояка, який програв поєдинок і на випадок. Хитрість печеніга вражає. Якби русич виграв, то вини хана в цьому не було б і він міг би відступити, не втрачаючи свого авторитету. А якби ж переміг половець, то бій почався б з моральною перевагою половців і шанси на перемогу були б більші. Отже, будь яка ситуація грала на руку хана. Ця домовленість вказує на те, що при укладанні миру міг використовуватись поєдинок. Цікаво те, що в 996 році печеніги розпочали війну з русичами. Отже, навіть вони поважали свої домовленості.

З метою повернення Святополку Київського княжого столу, в 1018 році був заключений договір між Святополком і польським князем Болеславом по наданню військової підтримки проти князя Ярослава [2, с. 52]. Даний договір був унікальним тим, що скориставшись династичними зв'язками та використавши іноземні сили родича дружини, князь повертав собі владу. Це був перший, але, на жаль, не останній випадок прямого втручання іноземної держави з метою повернення влади родичу.

З іншого боку цей договір є яскравим прикладом того, що Володимир Великий за рахунок введення династичних шлюбів зміг укріпити свою династію в Київській Русі. Адже, щоб скинути князя із княжого столу також треба було враховувати родичів дружини, які могли підтримати його. Слід зазначити, що династичні шлюби спричинили втручання інших країн у внутрішні справи Київської Русі.

"1026 Році. Ярослав зібрав воїнів многих, і прийшов до Києва, і вчинив мир із братом своїм Мстиславом коло Городця (Пісочного). І розділили вони по Дніпру Руську землю. І стали вони оба жити мирно і в братолюбстві, і перестали усобиця й заколот, і була тиша велика в землі Руській" [11, с. 50]. Ця домовленість є унікальною тим, що вперше відбулося укладання договору, відоме як розподіл сфер впливу в Київській Русі.

Отже, це стало одним кроком до колективного управління Руссю. Після поразки Ярослав намагався помиритись із своїм братом Мстиславом, але, якщо враховувати, що брат доволі швидко помер і Ярослав прибрав його землі собі, тому можна вважати, що князь пішов іншим шляхом в боротьбі за владу над Київською Руссю.

Слід зазначити, що Ярослав Мудрий продовжив практику Володимира Великого закріплювати союзи шляхом династичних шлюбів. Великим його успіхом було одруження власної дочки на французькому королі [1, с. 474], а також одруження внука на візантійській принцесі. Саме цей шлюб призвів до народження Володимира Мономаха - останнього величного князя Київської Русі [5, с. 19]. Одна із доньок князя Єлизавета взяла шлюб з Гарольдом, королем Норвегії [3, с. 89]. Анастасія стала дружиною угорського короля Андраша І [7, с. 18]. Великий успіх руської дипломатії був у поєднані шлюбом внучки Ярослава з імператором Римської імперії Генріхом IV [1, с. 474]. Отже, завдяки династичних шлюбів династія Рюриковичів укріпляла свої позиції в Київській Русі.

Наступне втручання у внутрішні справи Київської Русі знову було здійснено поляками, із якими Великий князь Ізяслав заключив домовленість по наданню ними військової підтримки для повернення київського столу. Головною причиною втручання став династичний шлюб Ізяслава із польською княжною. Її ж батько був зацікавлений в правлінні чоловіка своєї дочки. Поляки допомогли Ізяславу, як і Святополку, повернути владу в Русі.

Олег Святославович в боротьбі за Чернігів використав союз із половцями.

Дипломатія князь володимир ярослав

Висновки

Отже, князівська влада активно брала участь в дипломатичній діяльності і, якщо до періоду Володимира князі вважали пріоритетними торгівельні домовленості, то в наступний період дипломатія зосередилась на створенні добросусідських відносин Київської Русі із сильними державами. Особливе місце займали дипломатичні відносини з Візантією. Саме прихід до влади Володимира Великого переводить дипломатичні відносини з нею на більш високий рівень співпраці. Розпочинається не тільки економічна, але й релігійна, культурна співпраця. Гарантом довгострокового партнерства став династичний шлюб князя з візантійською принцесою.

Союзи, як правило, старались закріплювати через династичні шлюби із сусідами та стратегічними партнерами.

Посилилась також співпраця і з європейськими державами. Необхідно звернути увагу на те, що ініціативою деяких дипломатичних місій виступали бояри і старці градські. Бояри і старці виступали не тільки як ініціатори, але і як організатори та учасники перемовин. Отже, вони могли разом із князем формувати склад посольства та приймати рішення про укладання або не укладання домовленостей з тією чи іншою стороною.

Список використаних джерел

Греков

Вплив князівської влади на розвиток дипломатичних відносин Київської Русі

Похожие статьи