Сутність судження як форма мислення. Загальна характеристика судження. Судження і речення. Структура судження. Класифікація судження - Сутність логічного судження

Судження -- форма мислення, в якій засобами ствердження чи заперечення розкриваються зв'язки предметів з їх ознаками або відношення між предметами.

Так, у судженні "Ця троянда червона" розкривається належність відповідної ознаки троянді, а в судженні "Ця троянда не червона", навпаки, заперечується наявність у неї названої ознаки. В судженні "Ссавці належать до хребетних" множина ссавців включається до ширшої множини -- "хребетних", а в судженні "Комахи не належать до ссавців" обсяг першого поняття виключається з обсягу другого. В усіх цих випадках судження можна розглядати і як форму мислення, яка відображає відношення між обсягами понять -- сумісні вони чи несумісні, а якщо сумісні, то в якій формі сумісності перебувають -- у відношенні тотожності, перехресності чи підпорядкування. Скажімо, в першому випадку троянду включають до множини червоних, а в другому, навпаки, виключають із цієї множини.

Відображаючи належність чи неналежність тієї або іншої ознаки предметові думки (належність чи неналежність однієї множини предметів до іншої), судження тим самим співвідноситься з відповідною об'єктивною реальністю, а тому воно неодмінно є або істинним, або хибним. В істинному судженні думка про предмет і думка про його ознаку пов'язані відповідно до того, як цей предмет і його ознака пов'язані в дійсності. В хибному судженні, навпаки, те, що перебуває у зв'язку, роз'єднується, а те, що в дійсності є роз'єднаним, поєднується. Так, у судженні "Сталін -- великий гуманіст" поєднується непоєднуване, оскільки Сталін причетний до знищення мільйонів людей. А заперечне судження, в якому суб'єкт і предикат проголошуються несумісними поняттями "Українці не нація", теж не відповідає дійсності.

Судження і речення

Судження, як і будь-яка інша форма мислення, ідеальне за своєю природою, а тому існує лише в матеріальній оболонці речення. Граматичною формою судження є двоскладне розповідне речення. Питальні й окличні речення, як правило, не виражають судження. Про це свідчить хоча б те, що думку, виражену питальним чи окличним реченням, не можна чітко охарактеризувати як істинну чи хибну.

Хоча судження перебуває в органічному зв'язку з реченням (судження поза реченням не існує), не можна абсолютизувати цей зв'язок, а тим більше ототожнювати судження з реченням. Судження -- явище ідеальне, а речення -- матеріальне. Судження -- категорія логіки, а речення -- граматики. Судження має загальнолюдський характер, а речення містить бодай деякі моменти національної специфіки. І, нарешті, структурна відмінність. Якщо просте судження складається з трьох елементів -- суб'єкта, предиката і зв'язки, то речення може складатися з невизначеної кількості членів. Якщо виходити з того, що мова обслуговує мислення і лише його, то така структура речення здається нічим не виправданою. Проте мова виконує й інші функції, зокрема виражає ставлення людини до навколишнього світу і свого буття. Щоб збагнути органічний зв'язок речення із судженням, необхідно взяти до уваги такі дві обставини: по-перше, речення (розповідне двоскладне) складається з групи граматичного підмета і групи граматичного присудка; по-друге, простий дієслівний присудок завжди можна перетворити на іменний складений, і при цьому з'явиться зв'язка "є" Перебудувавши речення в такий спосіб, ми одержимо тричленну структуру групу з логічного підмета, групу логічного присудка і зв'язку, яка виокремиться у відносно самостійну структурну одиницю. Така перебудова речення наблизить його будову до будови судження. Яка з названих груп (група граматичного підмета чи група граматичного присудка) виражає суб'єкт судження (логічний підмет), а яка -- предикат (логічний присудок), можна визначити лише за контекстом або за логічним наголосом в акті мовлення. Предикат судження (логічний присудок) завжди виражається наголошеною групою слів -- або групою граматичного підмета, або групою граматичного присудка. Це пояснюється тим, що в процесі пізнання головним питанням, як правило, є те, якою властивістю наділити предмет думки, що йому присудити (звідси -- "присудок"). Це особливо переконливо виявляється в полеміці, коли опоненти, говорячи про одне і те саме (тому група слів, яка позначає предмет думки, і не наголошується), але наділяючи його різними властивостями, підвищують голос саме на тій групі слів, яка характеризує предмет думки, тобто виражає предикат судження.

Про відмінність судження і речення свідчить і те, що не кожне речення може бути засобом вираження думки у формі судження. Йдеться про речення, які складаються лише з групи підмета чи групи присудка, а також окличні (спонукальні) і питальні речення. Правда, не будучи безпосередньою формою вираження суджень, питальні речення відіграють важливу роль у процесі пізнання.

Структура судження. Кожне судження має певну структуру (будову, зв'язок його елементів), яка залежить від того, що воно відображає -- властивості чи відношення між предметами.

Судження, в яких констатується наявність чи відсутність властивості в того чи іншого предмета, називаються судженнями про належність, або атрибутивними. Наприклад: "Ссавці -- хребетні"; "Три -- просте число".

Судження, в яких стверджується чи заперечується відношення між двома і більше предметами, називаються судженнями відношення, або релятивними. Наприклад: "Сім менше дев'яти"; "Рівне знаходиться західніше від Києва".

Просте атрибутивне судження складається із суб'єкта, предиката і зв'язки.

Суб'єкт судження -- поняття про предмет думки.

Предикат судження -- поняття про ту властивість предмета думки, наявність якої у ньому стверджується чи заперечується.

Суб'єкт судження позначається буквою S, предикат судження -- Р. Суб'єкт і предикат називаються термінами судження. Зв'язка в судженні є відображенням зв'язку, який існує між предметом думки і відповідною властивістю. Вона вказує на належність чи неналежність предметові думки тієї властивості, яка мислиться в предикаті. Зв'язка виражається словами "є", "належить", "не є", "не належить" тощо.

Слова, якими позначається зв'язка, часто випускаються. Так, у судженні "Флегматик є одним із видів темпераменту людини" зв'язка має місце і виражена словом "є", а в судженні "Люди -- примати" слово "є", яке виражає зв'язку судження, пропущено.

Треба чітко розмежовувати поняття "предмет судження" і "суб'єкт судження". Предмет судження це -- реальний предмет, про який ідеться в судженні, а суб'єкт судження -- поняття про реальний предмет, який виступає предметом судження. Терміни судження є логічними змінними, а зв'язка -- логічною постійною. Вдаючись до символічних позначень елементів атрибутивного судження, його можна записати у вигляді такої формули:

S є (не є) Р.

Релятивні судження (судження з відношенням) відображають найрізноманітніші відношення між предметами. Вони також мають суб'єктно-предикатну форму і описуються з допомогою формул:

Х R у; R (х, у); R (х, у, г)

Тощо. Судження з відношенням, що має структуру aRb, складається із суб'єктів а і b, які є логічними змінними, і предиката R, який виражає відношення між предметами думки і є логічною постійною. Отже, властивості й відношення, які від ображаються в поняттях, виступають як предикати. Властивості окремих предметів (або множин), відображені в судженні, називаються одномісними предикатами. Оскільки відношення мають місце між двома і більше предметами (або множинами, які складаються з будь-якого числа предметів), то їх називають багатомісними предикатами (двомісний -- R (a, b), тримісний -- R (a, b, с). Порядок понять-суб'єктів у релятивному судженні впливає на їх (суджень) істинність. Так, судження "Львів знаходиться західніше від Києва" є істинним, а судження "Київ знаходиться західніше від Львова" -- хибним.

Похожие статьи




Сутність судження як форма мислення. Загальна характеристика судження. Судження і речення. Структура судження. Класифікація судження - Сутність логічного судження

Предыдущая | Следующая