Специфіка міфології як форми духовної діяльності людини - Специфіка міфології як форми духовної діяльності людини

Історично міфологія передує релігії та філософії. Вона є лоном, у якому вони формувалися. Міфологія є світоглядом родового і нерозвинутого класового суспільства. Суб'єктом-носієм міфу є рід або інша спільнота, з якої ще не виокремилась особа. Міфологія є синкретичною (нерозчленованою), цілісною формою свідомості. В ній органічно поєднані зародки релігії, філософії, моралі, права, естетичних канонів і навіть науки. Міфологія не знала трансцендентного (що існує поза реальним світом, тобто поза простором і часом) Бога. Її боги хоча й відрізняються від людей, але тільки за ступенем могутності, розуму, а не за суттю, своєю природою.

Будучи первісною світоглядною формою, міфологія виявилася єдиною формою існування суспільної свідомості й тому містила в собі в нерозчленованому, зародковому (синкретичному) вигляді всі наступні форми суспільної свідомості - релігію, мистецтво, науку, мораль та ін., в тому числі філософію. Відмітною рисою первісної міфології була своєрідна "дифузність" її змісту, яка відображала специфічні риси первісного людського. На перших ступенях людської історії ці риси належали лише первісному колективові, а не індивідуальному її члену. Первісні люди не розповідали міфи, а колективно їх "переживали", "програвали", "відтворювали" в колективних містеріях-діяннях.

Первісне суспільство було суспільством рутинним, тобто орієнтованим на традицію, постійне відтворення наявного стану речей. Зміни в ньому відбувалися настільки повільно, що практично залишалися непомітними протягом життя кількох поколінь. Звідси і практичні орієнтації міфологічного світогляду були спрямовані не на творчий пошук нових, більш досконалих форм і способів взаємовідношень з навколишнім світом, а на постійне відтворення традиційного (наявного) стану речей, який уявлявся єдино можливим і тому гармонійним "порядком" буття.

Основний принцип розгляду світоглядних питань у міфології - генетичний (міфологічний). Проблема початку світу, походження природних і суспільних явищ вирішувалась через розповідь про те, хто кого народив. Наприклад, у давньогрецькій міфології процес творення світу відбувався за таким порядком: спочатку був вічний, безмежний, темний Хаос (джерело життя, що з нього виникли світ і безсмертні боги), з якого постала Земля - Гея, а також могутня сила, що все оживляє, Любов - Ерос. Хаос породив вічний Морок - Ереб і темну Ніч - Нюкту. А з Ночі та Мороку виникли вічне Світло - Ефір і радісний світлий День - Гемера. Світло розлилося по світу, і ніч, і день почали зміняти одне одного. Благодатна Земля породила Небо - Урай, до якого піднялись високі Гори, розкинулось широке Море та іп. Аналогічна схема характерна і для міфології інших народів світу (див. Книгу Буття в Біблії). Розповідаючи про минуле і пояснюючи сучасне і майбутнє, міф забезпечував духовний зв'язок поколінь. Зміст міфу здавався первісній людині правдивою реальністю, яка заслуговувала абсолютного довір'я.

Міфи постають як чуттєве відношення людини до світу, зокрема - історичного світу, який виокремлюється в цей час із природного універсуму. Але це відношення особливе, світоглядне. Тому міф - не просто чуттєве відношення, відчуття, а світовідчуття. Тобто це таке відчуття історичної реальності, коли щось конкретно-чуттєве сприймається як узагальнене, чуттєве схоплення світу як цілого. Тому міфологічне історичне світовідчуття виконує не тільки свої власні функції, а значною мірою - й функції уявлення та узагальнення, властиві в розвинутих формах світогляду відповідно світосприйняттю й світорозумінню.

Слово "міф" успадковане від давніх греків. Проте значення даного поняття дуже відрізнялося від сучасного його трактування. "Міф" - "слово", "розповідь" - на перших порах не протиставлявся "логосу", первісним значенням якого також є "слово", "мова". Тільки пізніше "логос" стало означати здатність до мислення, розум. Починаючи з V ст. до н. е. у філософії й історії міф, протиставлений логосу, набув негативного відтінку, означаючи безплідне, необгрунтоване твердження, яке не спирається на чіткий доказ або надійне свідчення Але навіть у цьому випадку поняття "міф", дискваліфіковане з точки зору істинності та протиставлене "логосу", не поширюється на священні тексти про богів і героїв. Так само як багатоликий Прометей, "міф" означає досить різні реалії: теогонію і космогонію, різного роду байки, повчання, родоводи, легенди, які мовби мимохідь передаються з уст в уста. Таким чином, у грецькому контексті міф - не тільки особлива форма мислення, але й сукупність того, що передається і розповсюджується завдяки контактам, зустрічам, розмовам як безособова, анонімна, невловима сила, яку Платон називає "поговір". Міфи, відповідаючи традиційному (наявному) стану речей, який уявлявся єдино можливим і тому гармонійним порядком буття, утверджували в суспільстві дану систему цінностей і формували певні норми поведінки. Стабілізуючи суспільне життя, міфологія відігравала величезну роль у житті людей на ранніх стадіях їхнього розвитку, оскільки стверджувала гармонійність відносин між людьми та між світом і людиною.

Міфічне світовідчуття, на відміну від звичайного, фізіологічного відчуття, завжди містить у собі момент чарівного, фантастичного, постає як чуттєве персоніфіковане й водночас узагальнене уособлення якоїсь вищої сили, що творить історію природи й людей (які в міфології розглядаються як щось єдине, одне з природою).

На противагу релігійному спогляданню, яке засноване на поділі навколишнього світу на поцейбічний і потойбічний, міфологія розглядає світ як щось єдине й неподільне. Звідси така важлива риса міфологічного осягнення історичної дійсності, як перевертництво. Тобто - переконання в тому, що нічого не виникає, не народжується і, відповідно, нічого не зникає, не вмирає. Все лише змінює свою форму існування на інші форми (семантичний ряд перетворень), все перевертається на все; довільне явище, довільний процес і довільна річ може перевернутися на будь-яку живу чи неживу істоту, річ, явище, процес тощо.

І все ж, яким би малопомітним не був процес розвитку на перших етапах історії людства, його темп неухильно зростав, і, нарешті, настав час, коли первісна колективність перестала бути єдино можливою "гармонійною" організацією людської життєдіяльності. Разом з тим втрачає свій сенс і первісна міфологія, яка стала нездатною світоглядно забезпечувати ефективне функціонування нових форм людської суспільності, що розвинулися на руїнах первісного роду. Проте відмирання первісної міфології відбувалося як процес формування на основі елементів, що становили колись (ще в рамках міфології) синкретичну цілісність автономних форм суспільної свідомості. В нових умовах ці форми продовжують виконувати світоглядні функції. У такій ролі виступають насамперед релігія та філософія.

Таким чином філософія є однією з форм суспільної свідомості, що розвинулася десь близько двох з половиною тисячоліть тому на базі первісної міфології, успадкувавши значною мірою в процесі розкладу останньої її світоглядні функції.

Похожие статьи




Специфіка міфології як форми духовної діяльності людини - Специфіка міфології як форми духовної діяльності людини

Предыдущая | Следующая