Загальна характеристика роботи - Специфіка художнього освоєння історії

Актуальність теми дослідження. Проблема освоєння людиною історичних передумов свого самовизначення в сучасному плюралістичному, мінливому світі є однією з найактуальніших тем наукової і філософської рефлексій. Поступова, але незворотня зміна пріоритетів і загальної парадигми гуманітарних досліджень як в Україні, так і в усьому світі, що відбувається на рубежі ХХ-ХХІ століть, полягає у переході від бачення історії як обтяжливого тягара "пережитків", яких треба позбутися, до її розуміння як неосвоєного тезаурусу культурних смислів і цінностей, що забезпечують сутнісну самореалізацію людини в усіх вимірах її буття.

Визначена зміна парадигм призводить до актуалізації духовно-практичних форм освоєння історії, у першу чергу, мистецтва. Адже саме мистецтво є найінтенсивнішим засобом освоєння історичного тезаурусу цінностей і смислів людського буття, забезпечуючи їх конкретно-наочну репрезентацію й безпосереднє переживання сучасною людиною. Якщо науково-теоретичне дослідження дає аналітичну реконструкцію "життєвого світу" людей минулих епох, то мистецтво визначає його "міру небайдужості" (А. С. Канарський) для нас і нашого самовизначення, і, таким чином, робить історичний досвід людства частиною внутрішнього досвіду сучасної людини. Зміст буття людей інших історичних епох, щоб бути зрозумілим і застосованим, має стати їй інтимно близьким, бути глибоко й особистісно пережитим нею.

Художнє освоєння історії грунтується на Сприйнятті історії як естетичного феномена. Історичне буття, так само як і буття природне, має естетичний вимір: історичні явища та події оцінюються як прекрасні чи огидні, трагічні чи комічні, героїчні чи ганебні, хвилюючі чи нудні, гармонійні чи безладні і т. д. Естетична оцінка історичних явищ і подій, у свою чергу, складає необхідну передумову їх моральнісної, духовно-осмисленої оцінки, дозволяє протистояти кон'юнктурному погляду на історичне минуле, поєднуючи критичний погляд і "очуттєвлення" історичного досвіду.

Для мистецької практики ХІХ--ХХ століть історія поступово набувала статусу домінуючого предмету художньої рефлексії, що було наслідком історізації умов і змісту людського буття в цю епоху. Завдяки цьому мистецтву вдалося стати одним з важливих чинників соціокультурних трансформацій. Важливість теоретичної рефлексії специфіки художнього освоєння історії тісно пов'язана з посиленням у ХХ столітті такої функції мистецтва, як критика історичного досвіду окремих народів, цивілізацій і навіть людства в цілому (особливо в жанрі філософського роману). Отже, мистецтво як незамінимий засіб освоєння історії стає одним з актуальних предметів дослідження сучасної естетичної науки.

Ступінь розробленості поблеми. Народження визначеної проблематики відбулося ще в "Поетиці" Аристотеля, автор якої писав про плідність художньої фантазії у відображенні історії поетами. Утім, проблема місця й специфіки художнього освоєння історії серед інших предметів мистецтва постала лише в Новий час у зв'язку із становленням історичної свідомості. Ф. Шеллінг у "Філософії мистецтва" стверджував, що найвищим типом образотворчого мистецтва є "історичний твір". Гегель писав, що "про історію не можна розмірковувати серйозно, не маючи її естетичного відчуття". У ХІХ ст. уявлення про історію як "велику поему" стало банальним. Навіть такий наукоцентрист, як Ф. Енгельс, називав світову історію "найвеличнішим з поетів". Естетичний вимір історичного процесу досліджували такі визначні історики й теоретики історії, як А. Дірофф, Й. Дройзен і Б. Кроче. Першим з них було запропоновано назву "естетика історії".

Відкриття наступного етапу проблематики - не просто естетичності історії як такої, а саме специфіки художнього освоєння історії, специфіки мистецтва як способу відображення й пізнання історичного процесу, - відбулося лише у другій половині двадцятого століття, причому пріоритет тут належить радянським естетикам. У 1963р. з'явилася стаття Т. Д. Вєрєщагіної "Особливості художнього відображення історичної дійсності", а в 1974р. монографія А. В. Гулиги "Естетика історії". У цій роботі остання глава мала назву "Історія як предмет мистецтва". У роботах А. В. Гулиги практично відбулося становлення нової проблематики: були розглянуті питання специфіки художньої типізації історичних явищ і особистостей, питання про співвідношення наукового і художнього пізнання історії, їхню взаємну доповняльність тощо. Серед окремих суттєвих питань, що розроблялись у цей період іншими авторами, слід відзначити проблему ролі художніх образів у формуванні історичної свідомості певної доби і соціальної групи (М. В. Нєчкіна, Н. А. Яранцева); проблему категоріально-естетичного аналізу історичної реальності (В. О. Єльчанінов, А. А. Самієв); проблему діалектики індивідуалізації і типізації в художньому відображенні історії (М. І. Андроннікова, Г. Д. Карєлова, В. Т. Пашуто та інш.); проблему співвідношення "ефекту присутності" і "ефекту очуження" (О. В. Волобуєв, К. Кантор); проблему актуалізації особистісного, екзистенційного виміру історичного буття людини у художньому освоєнні історії (А. В. Азархін, В. П. Большаков); концепцію художньої поетики як концентрованого вираження основних тенденцій історичного буття людей певної епохи (В. С. Біблер). К. М. Кантор сформулював сміливу концепцію "мистецтва як міри історії", тобто як міри особистісного розвитку історичної людини, який найповнішим чином відображується у мистецтві. Серед зарубіжних дослідників велику цінність для даної проблеми мають труди Д. Лукача, в яких феномен мистецтва трактується як одна з форм історичної свідомоті людства.

У 90-ті роки тема специфіки художнього освоєння історії розроблялася, на жаль, дуже мало. У Росії вийшло літературознавче дослідження К. Г. Ісупова "Русская эстетика истории" (1992). Серед українських робіт відзначимо лише статтю Т. І. Домбровської "Драматизм і трагізм історії". В останній наголошується на актуальності художнього освоєння історії для сучасної культури, акцентовано соціально-критичний потенціал художнього освоєння історії.

Названі автори намітили нове проблемне поле для естетичної науки - художнє освоєння історії - але не дали грунтовних досліджень у цьому напрямку, розглядаючи лише окремі аспекти цієї загальної проблеми. Таким чином, художнє освоєння історії залишається малорозробленою темою, хоча вона й конституювалася як окремий напрямок дослідження естетичної науки.

Об'єктом дослідження є процеси художнього освоєння історії як однієї з соціокультурних функцій мистецтва. Предметом аналізу постають феномени естетичної універсалізації змісту історичних подій і процесів, художньої рефлексії над ними у формах художнього образу і твору; специфіка окремих видів і жанрів мистецтва як форм відображення історичної дійсності та особливості історико-рефлексивної інтерпретації художніх творів.

Мета дослідження: проведення всебічного аналізу специфіки художнього освоєння історії, починаючи з її прояву на рівні предмета мистецтва, структури художнього образу і твору, до особливостей інтерпретації художніх творів, спрямованої на реконструкцію історичного досвіду, що в них втілений.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

    - визначити принципову специфіку художньо-образної моделі історичної дійсності й особливості пізнавально-осмислюючих елементів у художньому освоєнні історії; - визначити специфіку художньої рефлексії і її місце серед інших способів сприйняття й розуміння історичного процесу; - визначити специфіку видів і жанрів мистецтва у відображенні історичної дійсності; - визначити специфіку художнього твору як форми освоєння історії; - обгрунтувати й застосувати методологічну модель інтерпретації художнього твору як форми історичної рефлексії.

Наукова новизна одержаних результатів визначається авторським підходом до художнього освоєння історії як до процесу переживально-рефлективного моделювання історичної дійсності, при якому акцентується її подієва структура;

У процесі дослідження автор отримав результати та дійшов висновків, що мають наукову новизну й виносяться на захист:

    - моделювання історичної дійсності в мистецтві відбувається у відповідності до категорій загально-людського переживально-оцінюючого досвіду, що зафіксований в естетичних категоріях, - це призводить до універсалізації змісту конкретної історичної дійсності на рівні безпосереднього переживання й моральної оцінки; - художня рефлексія акцентує Подієвість Історичного буття, розглядає кожний фрагмент історії як самостійне осмислене ціле, що розвивається за певним внутрішнім сюжетом як результат конкретних людських вчинків; - специфіка видів і жанрів мистецтва як форм художнього відображення історичної дійсності визначається принципом: зображувальні засоби розширюють історичний предмет мистецтва екстенсивно, тобто збільшують широту охоплення конкретних історичних явищ, а виражальні заглиблюють предметність історичних образів мистецтва інтенсивно, передаючи "дух" доби, але без відображення її фактичної конкретики; - художній твір як форма відображення історичної дійсності створює ефект переносу форми з твору на історичну реальність, що у ньому відображена; такий перенос не є штучним явищем, але реконструює глибинну структуру самої історичної реальності, що полягає у боротьбі процесів самоорганізації і дезорганізації соціокультурного буття людей; - завданням інтерпретації художнього твору як форми відображення історичного процесу є інтенсифікація і трансформація історичного досвіду за допомогою даного твору, яке може бути виконане за умов орієнтації на визначену ціннісну шкалу і застосування чіткої методологічної моделі, зокрема, герменевтики соціокультурних універсалій, репрезентованих у творі.

Методологічна і теоретична основа дослідження. Методологічною основою даного дисертаційного дослідження слугували загальнонаукові принципи об'єктивності й історизму; спеціально-філософські методи феноменологічного опису й герменевтичної рефлексії. В основу дослідження була покладена концепція мистецтва як специфічного виду духовно-практичного освоєння світу, якому притаманний продуктивний синкретизм цілої низки функцій, що дозволяє органічно поєднувати переживання й рефлексію, пізнання й моральну оцінку в єдиному акті художнього сприйняття. Загальнотеоретичну основу, на якій розбудоване дане дослідження, можна визначити як взаємодію культурно-діяльнісного й герменевтичного підходів до мистецтва. Культурно-діяльнісний підхід до естетичної проблематики спирається на доробок засновників київської естетичної школи В. П. Іванова, А. С. Канарського, Л. Т. Левчук і В. І. Мазепи, а також на більш широку концепцію духовно-практичного освоєння світу (В. І. Шинкарук, В. Г. Табачковський). Окрім вищезгаданих авторів, суттєвий вплив на формування як загальнотеоретичної бази, так і конкретних концепцій дисертаційної роботи мали дослідження О. П. Воєводіна, Д. Ю. Кучерюка, О. П. Лановенка, В. А. Личковаха, С. В. Овчаренко, О. М. Петрової, Р. І. Шульги; серед зарубіжної традиції - естетична спадщина німецької класичної філософії, а також роботи Б. В. Асафьєва, В. Ф. Асмуса, М. М. Бахтіна, О. В. Волкової, Г.-Г. Гадамера, Г. Д. Гачева, А. Ф. Єремєєва, Р. Інгардена, М. С. Кагана, О. Л. Казіна, В. В. Кожинова, О. М. Кривцуна, Д. С. Ліхачова, О. Ф. Лосєва, М. К. Мамардашвілі, М. Мерло-Понті, О. С. Мігунова, П. Рікьора, Е. Сурьо, К.-Г. Юнга.

Актуалізація проблеми специфіки художнього освоєння історії також пов'язана зі становленням культурологічної парадигми в естетиці 90-х років,- як українській (роботи Ю. Л. Афанасьєва, А. К. Бичко, М. М. Бровка, В. А. Малахова, В. І. Панченко, Ю. В. Петрова, О. К. Шевченка та інш.), так і зарубіжній (Я. Куровицький, Р. Пецольд та інш.). Аналіз естетичної проблематики в загальнокультурному контексті логічно призводить до постановки питання про мистецтво як спосіб освоєння історії.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Результати дисертаційного дослідження є важливими для подальшого розвитку естетичної теорії і художньої практики, зокрема, для розуміння: а) художнього освоєння історії як однієї з функцій мистецтва; б) місця мистецтва в історичному процесі як однієї з його активних сил; в) естетичного виміру історичної реальності; г) художньої рефлексії як специфічної форми мислення.

Результати проведеного дисертаційного дослідження можуть бути використані як матеріали: при читанні загальних курсів з естетики, теорії та історії культури, історії мистецтва; при читанні спецкурсів з методології аналізу художнього твору та філософії історії; при розробці наукових методів аналізу художніх творів та методів реконструкції історичної ментальності.

Апробація дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження відображені й викладені в опублікованих статтях автора. Результати дослідження пройшли апробацію в доповідях на щорічних наукових конференціях "Дні науки" у ЛДПУ ім. Т. Шевченка (1999 - 2001рр.); у доповідях на міжнародній науковій конференції "Художня культура в системі вищої освіти" (Луганськ, 20-23 травня 1999 року), на міжнародній науково-практичній конференції "Молодь у сучасному світі: морально-естетичні та культурологічні виміри" (Київ, 6 червня 2001 р.), на міжвузівському культурологічному семінарі "Некласична філософія моралі, мистецтва та культури" (Чернігів, 18 червня 2001 р.), на Х Сковородинських читаннях (Переяслав-Хмельницький, 5 - 6 жовтня 2001).

Структура дисертації. Специфіка мети і завдань дослідження, логіка викладу матеріалу зумовили структуру роботи, яка складається з вступу, трьох розділів, висновку і списку використаних джерел.

Похожие статьи




Загальна характеристика роботи - Специфіка художнього освоєння історії

Предыдущая | Следующая