Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами - Своєрідність естетичного в українській культурі XVII - XVIII століть

Дисертацію виконано в межах інтегрованої програми наукових досліджень філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми державотворення України", науково-дослідна робота філософського факультету №01БФ041-01 "Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть".

Об'єкт дослідження - естетичне як концепт і почуттєва практика.

Предметом Дослідження є своєрідність естетичного в українській культурі XVII - XVIII ст.

Мета дослідження: Розкрити історичну своєрідність естетичного на основі аналізу внутрішньої динаміки української культури XVII - XVIII ст. Відповідно до мети визначено такі завдання:

    - розглянути основні проблеми історико-естетичного аналізу культур, в яких не існувало поняття естетичного; - уточнити методологічні принципи дослідження естетичного в українській культурі XVII - XVIII ст. з урахуванням розв'язання попереднього завдання; - розкрити історичні умови формування концепту естетичного в західноєвропейській культурі XVIII ст. як елементу цієї культури; - дослідити особливість соціальної і культурної ситуації в Україні XVII - XVIII ст. як умову експлікації концепту естетичного; - створити теоретичні моделі типових структур існування в українській культурі XVII - XVIII ст. та виявити особливості притаманних їм почуттєвих практик; - розкрити ставлення до мистецької діяльності та краси в зазначених структурах існування; - проаналізувати можливість та необхідність виокремлення концепту естетичного в цих структурах існування; - виявити можливі кореляти концепту естетичного в окремих структурах існування на основі аналізу репрезентативних текстів та мистецьких творів; - визначити особливості концептуалізації естетичного в структурній динаміці української культури барокової доби; - реконструювати концепт естетичного у тексті "Енеїди" І. Котляревського і з'ясувати, якою мірою цей концепт виражає особливості концептуалізації естетичного в українській бароковій культурі XVII - XVIII ст.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Запропонована дисертаційна робота є історико-естетичним дослідженням, а реалізований у ній підхід можна визначити як структурно-семіотичний. Означений підхід відповідає сучасному стану розвитку методології гуманітарних наук (історична герменевтика, семіотика, генетичний структуралізм), відмежовується від есенціалістської традиції в історико-естетичних студіях і вимагає розглядати естетичне як похідну певного типу історичного існування.

Суть підходу виражено у таких теоретичних положеннях:

    - історико-естетичне дослідження має виходити з розкриття концепту естетичного як структурного елементу культури, який з'являється у певних історичних умовах, набуває термінологічної фіксації та формує відповідний горизонт теоретичної і практичної активності індивіда; отож реконструкція історичного становлення цього концепту є ключовою для розкриття своєрідності естетичного в окремій історичній добі;. - іманентна історичній добі реконструкція концепту естетичного потребує відтворення специфічних структур - соціальних (динаміка еліт і сфер соціальної активності), культурних (взаємодія різних моделей існування), екзистенціальних (співвідношення наявного і жаданого), в яких виокремлення концепту стає необхідним та конституюється як цінність; - в історико-естетичному дослідженні доцільно розрізняти естетичне в широкому сенсі та естетичне у вузькому сенсі, тобто почуттєве як атрибутивну здатність та почуттєве як історично сформовану і культивовану здатність; таким чином дослідження спрямовується на процес формування концепту естетичного в українській культурі XVII - XVIII ст.; - експлікація історично своєрідного концепту естетичного має здійснюватися на підставі семіотичного аналізу окремих репрезентативних текстів, сюжетів і понять, що дозволить здійснювати систематичне розрізнення значень привнесених дослідником (теоретичними і культурними упередженнями) та значень, які випливають із структури текстів (творів) та їх історичного буття; - за відсутності термінологічної фіксації концепту естетичного в історичних документах української культури XVII - XVIII ст. історико-естетичне дослідження набуває характеру порівняння умов формування концепту естетичного в європейській культурі XVIII ст. (таксономічна одиниця) з умовами формування цього концепту в українській культурі XVII - XVIII ст., включаючи пошук можливих корелятів концепту.

Здійснений на такій основі аналіз дозволить розкрити не тільки своєрідність естетичного в українській культурі XVII - XVIIIст., але й розкрити своєрідність самої культури та виявити специфіку тих "імпульсів", які вона дала наступним століттям.

Наукова новизна дослідження. Вперше історико-естетичне дослідження української культури XVII - XVIII ст. здійснено на основі структурно-семіотичного підходу, завдяки чому виявлено історичну своєрідність естетичного в цій культурі. Новизну дослідження конкретизовано у наступних положеннях, які виносяться на захист:

    - доведено необхідність розширення історико-естетичного аналізу української культури XVII - XVIII ст. у напрямку дослідження історичних структур існування (соціальних, культурних, екзистенціальних), оскільки останні становлять надійну підвалину "об'єктивації" історичних форм почуттєвого досвіду та відтворення динаміки формування концепту естетичного в даний історичний період; - обгрунтовано, що українська барокова культура як історична система складається у взаємодії трьох відмінних способів існування, які представлено у вигляді трьох типологічних моделей: просте селянське існування (модель 1), благочестиве існування (модель 2), освічене існування (модель 3); підставою для типології моделей є не стільки соціальна структура, скільки епістемологічні преференції, характер розрізнення наявного і належного у проектах існування; - на основі творів І. Вишенського, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди здійснено семіотичний аналіз концепту простоти та його варіативності в різних моделях існування; доведено визначальну роль опозиції "простота - освіченість" для відтворення процесу концептуалізації естетичного в українській культурі XVII - XVIII ст., встановлено взаємозалежність між ставленням до цієї опозиції та характером почуттєвих станів у типових проектах існування; - доведено, що корелятом естетичного в структурі освіченого існування (модель 3) є риторичне як принцип мистецької діяльності і культури, який протягом XVII - XVIII ст. залишається домінуючим; розкрито притаманну риторичному інтенцію до виокремлення мистецької і почуттєвої сфер, що виражається у підвищеній увазі до форми та до впливу цієї форми на почуття, причому домінування репрезентаційних настанов у самій риториці (виконання соціальних та релігійних функцій - "твір з нагоди") перешкоджає вивершенню цієї інтенції в історичний факт; - підтверджено гіпотезу про риторичний характер українського барокового живопису на підставі аналізу творів образотворчого мистецтва (світський портрет, релігійний живопис); доведено, що за рахунок особливостей зображувального коду - композиція, перспектива, колорит, малюнок, сприйняття твору зміщується у бік суб'єктивних переживань і вільної гри уяви, що також є ознакою створення передумов для виокремлення естетичної сфери у досвіді сприйняття мистецтва; - встановлено, що поняття "мистецтво" (ars, "художество") і "краса" (prepon, decorum) в українському письменстві XVII - XVIII ст. мають значення відмінні від тих, що формуються за умов наявності концепту естетичного з притаманними йому конотаціями - "незацікавлене задоволення" (І. Кант), "автореферентність об'єкта" (Я. Мукаржовський), "безпосередність" і самоцільність почуттєвого (А. Канарський); отже, в контексті української культури зазначеного періоду ці поняття вказують на неавтономність як мистецької практики, так і почуттєвої сфери загалом; - розкрито динаміку принципів і функцій мистецької діяльності в українській культурі XVII - XVIII ст. на основі експлікації визначальних для цієї діяльності опозицій - автор і читач, реальне і уявне, наслідування і творення; - доведено, що в благочестивому типі існування, відтвореному за творами Г. Сковороди, провідну роль відіграє герменевтична складова, яка вже не обмежена завданнями біблійної екзегетики, конституюється як елемент в структурі різноманітних життєвих практик ("істинне життя") і актуалізує значення індивідуального почуттєвого стану в цих практиках; в процесі обгрунтування такого висновку розгорнуто аналіз окремих смислових одиниць текстів Г. Сковороди ("твердь", "автаркія", "дім", "мандрівка", "внутрішнє" і "зовнішнє", "мнєніє") та окремих сюжетів (про Пустельника, Мелхолу, Асхань); - обгрунтовано, що корелятом концепту естетичного в благочестивій моделі існування (модель 2) можна вважати концепт "веселія сердца", смислові розгортання якого - найвища насолода, критерій довершеності, найвища життєва мета, автаркічний стан єдності з сущим тощо - є співвідносними з характеристиками "естетичного"; доведено, що особливий статус "веселія сердца" в творах Г. Сковороди відповідає умовам пізнього українського бароко і його належить вважати кроком до виокремлення концепту естетичного; - доведено, що в типологічних межах української барокової культури сфера естетичного залишається ще невиокремленою і нефіксованою у формі концепту, отже, можна констатувати лише поступове створення умов та тенденцію до виокремлення концепту, існування якого підтверджено як історичний факт, при текстуальному аналізі "Енеїди" І. Котляревського; - реконструйовано концепт естетичного в "Енеїді" І. Котляревського та доведено, що його особливості випливають із поєднання простоти селянської моделі життя (модель 1), простоти як ідеалу благочестивого існування (модель 2) і вишуканої гри з класичним літературним зразком та мовою (модель 3); таким чином, актуальну для модерної культури антитезу наявного (вульгарної простоти) і належного (вишуканої освіченості) автором твору переведено у формальний план, а місце класичного ідеалу посіла простота селянського життя, перетворена на факт художньої реальності.

Теоретичне і практичне значення роботи Полягає в осмисленні особливостей становлення концепту естетичного в українській культурі XVII - XVIII ст., розкритті своєрідних форм почуттєвих практик у притаманних культурі способах життя та дослідженні теоретичної рефлексії цих практик у творах сучасників. Матеріал дисертації має значення як внесок у вивчення історії української культури та удосконалення методології історико-естетичного дослідження; відкриває новий теоретичний горизонт для поглиблення знань про автентичні витоки та своєрідність історичного поступу українського суспільства.

Матеріали дисертації можуть бути використані в практиці викладання естетики, історії філософії, історії української культури, а також у побудові науково обгрунтованої освітньої та культурної політики.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження апробовані автором у педагогічній роботі у процесі викладання курсів: "Естетика", "Історія естетики", "Історія української культури" для студентів Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури та курсу "Естетика" для магістрантів Національного університету "Києво-Могилянська академія" у 2003-2005 навчальних роках.

Основні результати дисертації представлені в одноосібній монографії "Парадоксальність естетичного в українській культурі XVII - XVIII ст." (17,9 др. арк.), 24 статтях (23 у фахових виданнях) та тезах доповідей у збірниках матеріалів всеукраїнських та міжнародних конференцій.

Окремі результати дисертаційної роботи були представлені у доповідях на наукових та науково-практичних конференціях: Ювілейна конференція до 385-річчя НаУКМА (Київ, 2000), ІХ Харківські міжнародні Сковородинівські читання (Харків, 2002), Х Харківські міжнародні Сковородинівські читання (Харків, 2003), Всеукраїнська науково-практична конференція "Духовність українства" (Житомир, 2003), наукова конференція в рамках "Днів науки" філософського факультету КНУ ім. Т. Шевченка (Київ, 2003), міжнародна наукова конференція "Міфологічний простір і час у сучасній культурі" (Київ, 2003), ХІ Харківські міжнародні Сковородинівські читання (Харків, 2004), наукова конференція "Еммануїл Кант і сучасна філософія" (Москва, 2004), наукова конференція в рамках "Днів науки" НаУКМА (Київ, 2005), науково-практична конференція "Етика: сучасні модуси актуалізації" (Київ, 2005), VI Російський філософський конгрес "Філософія і майбутнє цивілізації" (Москва, 2005).

Кандидатська дисертація на тему "Об'єктивний зміст та культурно-історична визначеність художньої ідеї" захищена у 1990 році. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської дисертації не використовувалися.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел. Обсяг основного тексту - 386 сторінок, список використаних джерел - 46 сторінок (529 позицій).

Похожие статьи




Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами - Своєрідність естетичного в українській культурі XVII - XVIII століть

Предыдущая | Следующая