Естетична складова у системі європейського філософського знання - Генеза естетичної думки у західно-європейській культурі
Часи античності. Антична естетика розвивалася в Давній Греції і Римі. Вона мала своїм витоком міфологічні уявлення, що склалися в первісному суспільстві. Для них характерний підкреслений космологізм. Космос, на погляд античних мислителів, хоча і просторово обмежений, але характеризується гармонійністю, домірністю і слушністю прямування, що відбувається в ньому, структурно і ритмічно оформлений, вражає піднесеною величчю. Він виступав як втілення найвищої краси. Все інше наділялося красою лише в тій мірі, у якій воно наближалося до цієї абсолютної гармонії, а створена людиною річ розглядалася як імітація космосу. Подібні уявлення про чуттєво-матеріальну організацію Космосу були властиві ранньому, натурфілософському періоду розвитку античної думки, що намагалася сконструювати Космос з таких фізичних елементів, як вогонь, ефір, земля, вода, повітря.
Антична естетична думка досягла найвищого розквіту в період VII ст. до н. е. -- III ст. н. е., коли на зміну чуттєво-наочному, інтуїтивному уявленню натурфілософів про Космос приходить інтерес до самої людини, що пізнає. Античні мислителі сформулювали найголовніші проблеми естетики: питання про відношення естетичної свідомості до дійсності, про природу мистецтва, про сутність творчого процесу, про місце мистецтва в житті суспільства. Вони розробили теорію естетичного виховання. Велика заслуга античних мислителів в аналізі естетичних категорій прекрасного, міри, гармонії, трагічного, комічного, іронії та ін.
Естетичні поняття і терміни оформлюються уже в ранній грецькій літературі -- в епосі Гомера і Гесіода. У Гомера зустрічаються найважливіші естетичні терміни: "красота", "прекрасний", "гармонія" та ін. В "Ілліаді" і "Одісеї" даний опис танків, розповідається про те, яке місце займали спів і музика в житті греків. При цьому раціональні думки Гомера про мистецтво вигадливо поєднуються з міфологічними уявленнями. Поєднання міфологічного і раціонального ми зустрічаємо й у Гесіода -- автора поэм "Труди і дні" і "Теогонія". Краса і добро у нього мисляться як такі, що виходять від богів. Художню творчість він також вважає актом божественним.
Проте ні Гомер, ні Гесіод не створили естетичних теорій, що виникли в надрах античної філософії. Грунт для них підготували мілетські матеріалісти -- Фалес, Анаксимандр і Анаксимен (кінець VII--VI ст. до н. е.).
Найбільш ранньою школою грецької філософії, що розробила важливі естетичні поняття, була піфагорійська школа. Вона була заснована Піфагором у VI ст. до н. е. у місті Кротоне (Південна Італія). Згідно з поглядами піфагорійців, число складає сутність речей, і тому пізнання світу зводиться ними до пізнання чисел. Безпосередньо до вчення піфагорійців про число примикає їхня концепція про протилежності. Все існуюче являє собою низку протилежностей, що і породжують гармонію. Піфагорійці вважали, що гармонія чисел є об'єктивною закономірністю, яка діє в усіх явищах життя, отже, і в мистецтві.
Піфагор перший звернув увагу на порядок і гармонію, що царюють у Всесвіті. Космологічна теорія піфагорійців носить естетичний характер. Детально поняття гармонії Піфагор досліджує на прикладі музики.
У працях піфагорійців про музику вперше була висунута думка про те, що якісна своєрідність музичного тону залежить від довжини звучної струни. На цій основі піфагорійці розвинули вчення про математичні основи музичних інтервалів. Так, ними були встановлені такі музичні гармонії: октава 1:2, квінта 2:3, кварта 3:4.
Піфагорійці шукали об'єктивний бік естетики. Вони розуміли гармонію як "згоду незгодних", тобто акцентували увагу на примиренні протилежностей, порушили питання про об'єктивні основи прекрасного. Діалектичні здогадки піфагорійців про основні естетичні поняття одержали розвиток у Геракліта Ефеського (бл. 520--460 до н. е.). Розвиваючи матеріалістичні вчення милетських філософів, за першооснову всього існуючого він бере "вічно живий вогонь". Згідно з Гераклітом, у світі царює сувора закономірність і в той же час у ньому немає нічого постійного -- усе тече і змінюється. На відміну від піфагорійців він робить акцент не на примиренні протилежностей, а на їхній боротьбі. Виходячи з цих загальних методологічних принципів в аналізі естетичних категорій, Геракліт, так само як і піфагорійці, вважав, що прекрасне має об'єктивну основу, проте цю основу він бачить не в числових відношеннях як таких, а в якостях матеріальних речей, що подають собою модифікації вогню.
Конкретизуючи поняття краси, Геракліт говорить про гармонію як єдність протилежностей. Гармонія для нього, як і краса, виникає через боротьбу. Гармонія, що є основою краси, за Гераклітом, має універсальний характер: вона лежить в основі Космосу, складає основу людських відносин, вона ж є присутньою у витворах мистецтва. Геракліт трактує міру як одну з найважливіших естетичних категорій. Міра, згідно з Гераклітом, як і гармонія, має загальний характер.
У центрі уваги давньогрецького філософа Сократа (470--399 до н. е.) знаходиться людина. При цьому людина цікавить Сократа з боку її практичної діяльності, поведінки, моральності. З цих позицій Сократ розглядає і естетичні проблеми. Відповідно до поглядів Сократа, всяка людська діяльність переслідує певну ціль. Вищим результатом цієї діяльності є абсолютне благо. Естетична діяльність також є доцільною, тому її продукти повинні оцінюватися з погляду відповідності певній цілі. Отже, за Сократом, прекрасне не існує як абсолютна властивість предметів і явищ. Воно розкривається лише в їх (предметів і явищ) відношеннях і у своїй сутності збігається з доцільним. Такий підхід до естетичних категорій призвів до того, що прекрасне як центральне естетичне поняття стало розглядатися Сократом у дусі відносності. Геракліт також говорить про відносність прекрасного. Проте в нього краса, прекрасне визначається приналежністю до різних родів матеріального світу. Відносність же прекрасного у Сократа є наслідком співвідношення предметів із цілями людської діяльності. Сократ підкреслює органічний зв'язок етичного і естетичного, морального і прекрасного. Ідеалом для нього є прекрасна духом і тілом людина.
Мистецтво, за Сократом (особливо скульптура), зображує не тільки тіло людини, а й її душу. В цій думці Сократа викладена його концепція духовної красоти. Вона відрізняється від піфагорійської концепції краси, що мала винятково формальний характер. Там красоту вбачали в пропорції, тут -- ще й у вираженні душі. Сократ зв'язав прекрасне з людським тісніше, ніж це можна було спостерігати у піфагорійців, що бачили красу скоріше в Космосі, ніж у людях. Сама ж думка про духовну красу не була архаїчною, вона з'явилася тільки в класичний період. Але в пізніших естетичних системах обидва мотиви -- краса форми і краса душі -- знаходили сильне і живе вираження, що одержало назву калокагатії -- єдності добра, краси і блага, прекрасної форми і внутрішньої досконалості.
Такий потужний крок у розвитку естетичних ідей античності зробив великий давньогрецький філософ Платон (427--347 до н. е.).
Згідно з Платоном, чуттєві речі мінливі. Вони виникають і зникають, і вже в силу цього не являють собою сутності буття. Справжнє буття властиве лише особливого роду духовним сутностям -- "видам" або "ідеям". "Ідеї" Платона -- це загальні поняття, що подають собою самостійні сутності, верховною ідеєю є ідея блага.
Питання естетики піднімаються у багатьох творах Платона -- "Гиппій Більший", "Держава", "Федон", "Софіст", "Пир", "Закони" та ін. Прекрасна ідея протиставляється Платоном чуттєвому світу, вона знаходиться поза часом і простором, не змінюється. Оскільки краса має позачуттєвий характер, то вона осягається, за Платоном, не почуттями, а розумом. Ця ідеологія стала у Платона базою для аналізу мистецтва. Відомо, що попередники Платона розглядали мистецтво як відтворення дійсності через імітацію. Так підходили до мистецтва Геракліт, Сократ. Платон також говорить про імітацію чуттєвих речей, що самі, проте, є відбитками ідей.
Художник, що відтворює речі, відповідно до поглядів Платона, не піднімається до розуміння істинно існуючого і прекрасного. Створюючи витвір мистецтва, він лише копіює чуттєві речі, які, у свою чергу, є лише копіями ідей. Виходить, зображення художника є не що інше, як копії з копій, імітації імітацій, тіні тіней тощо.
Як повторний відбиток, як відбиток відбитого, мистецтво, за Платоном, позбавлене пізнавальної цінності. Більше того, воно брехливе і перешкоджає пізнанню істинно існуючого світу. У аналогічному плані Платон розглядає і творчий процес. Він різко протиставляє художнє натхнення пізнавальному акту. Натхнення художника ірраціональне, протирозумне. Характеризуючи творчий процес, Платон користується такими словами, як "натхнення" і "божественна сила". Поет творить "не від мистецтва і знання, а від божественного визначення й одержимості".
Платон, таким чином, розвиває містичну теорію поетичної творчості. Відповідно до цієї теорії, художник творить у стані натхнення і одержимості. Платон не обмежується загальним розбором категорій прекрасного, природи мистецтва і сутності художньої творчості. Його цікавить і соціальний бік естетичного. У діалозі "Держава" Платон вважає, що мистецтву взагалі немає місця в ідеальній державі. Проте він допускає витвір і виконання гімнів богами, оскільки вони збуджують мужні і громадянські почуття.
Одним із найвизначніших критиків платонізму був Арістотель (384--322 до н. е.). Він детально проаналізував платонівську теорію ідей і дійшов висновку про її неспроможність.
Питання естетики обговорюються Арістотелем у таких творах, як "Риторика", "Політика" і особливо в "Мистецтві поезії". Цей твір, названий коротко "Поетикою", дійшов до нас у неповному і недостатньо обробленому вигляді. "Поетика" Арістотеля є узагальненням художньої практики свого часу і, так би мовити, склепінням правил для творчості, тобто носить певною мірою нормативний характер. На противагу Платонові, що переважно схиляється до умоглядного, абстрактного трактування естетичних категорій, Арістотель, навпаки, виходить завжди з практики мистецтва.
Арістотель, як і його попередники, у центр своїх естетичних міркувань ставив проблему прекрасного. Основними видами прекрасного, за Арістотелем, є: злагодженість, домірність і певність. Арістотель бачить завдання мистецтва в імітації (з грец. -- мимесис). У "Поетиці" філософ говорить про три різновиди імітації: у засобі, предметі і способі. Всі види мистецтва, відповідно до Арістотеля, різняться засобами імітації: звук -- засіб для музики і співу; фарби і форми -- для живопису і скульптури; ритмічні прямування -- для танків; слова і метри -- для поезії.
Названі види мистецтва Арістотель поділяє ще на мистецтва прямування (поезія, музика, танок) і мистецтва спочинку (живопис і скульптура). Особливо докладно філософ зупиняється на розподілі словесного мистецтва на роди і види, в основу якого кладеться особливість об'єктів і форма імітації. Він описує своєрідність епосу, лірики і драми. Драма поділяється на комедію і трагедію. Трагедія, за Арістотелем, впливає таким чином, що збуджує співчуття і страх, вона очищає ці пристрасті (з грец. -- катарсис -- очищення). Арістотель називає катарсис ціллю трагедії. Відповідно до орфічно-піфагорійських уявлень, катарсис відбувався за допомогою музики. Арістотель розділяв цю точку зору, класифікувавши тональності на етичні, практичні і надихаючі. Останнім він і приписував спроможність викликати розрядку почуттів і очищення душі.
Значний інтерес мають міркування Арістотеля з приводу творчого процесу. У Арістотеля він втрачає таємничий, містичний характер. Процес створення художніх творів, а також їхнє сприйняття є, за Арістотелем, інтелектуальними актами, філософ підкреслює зв'язок творчого процесу з пізнавальною діяльністю людини. Що стосується естетичного споглядання, то воно, на думку Арістотеля, базується на радощах упізнавання. Отже, з його точки зору, творчий процес є збагненним і таким, що піддається контролю. Велике місце в працях Арістотеля займає проблема виховної ролі мистецтва, вказівка на зв'язок мистецтва з моральністю людей. У творчості Арістотеля давньогрецька естетична думка досягла свого найвищого розвитку. У післякласичний (елліністичний) період Космос як основний об'єкт античної думки трактується вже у світлі суб'єктивних людських переживань. Міра, ритм, гармонія та інші категорії естетики з відокремлених і абстрактно загальних схем космічного буття все більше перетворюються на засоби самовивчення і внутрішнього влаштування людини. Цим займалися різноманітні філософські школи пізньої античності -- стоїки, епікурейці, скептики та ін.
Похожие статьи
-
Для первісної культури характерна єдність, синкретизм утилітарного і художнього елементів. Уява людини про світ ще не сформувалася. Сама людина і...
-
.Еволюція естетичних концепцій - Етика та естетика
1. Еволюція естетичної думки від античності до Нового часу. 2. Естетичні концепції ХVІІ-ХІХ ст. 3. Розвиток вітчизняної естетичної думки. Ключові слова:...
-
Естетична думка в Україні у XIX - на початку XX ст - Українська естетика
У перші десятиліття естетичні проблеми в основному розвиваються в межах риторики і поетики, літературознавства і фолькльористики. Естетичні ідеї в XIX...
-
Занепад естетичної думки античності і її римський період - Естетика античності
Надалі естетична думка античності хилиться до занепаду. І хоча матеріалістичні теорії старогрецької філософії зберігаються і навіть загострюються (III в....
-
Виникнення естетичної думки - Естетика античності
Естетична думка в строгому сенсі змісті цього слова виникає в епоху рабовласницького суспільства. Але поява зачатків художньо-естетичної діяльності і...
-
Спроби аналізу історії формування і розвитку естетичної думки робилися неодноразово і багатьма буржуазними ученими: Шаслером, не припинявся. Ми...
-
Предмет естетики: становлення проблематики науки - Предмет естетики: історія та теорія
Давньогрецька естетика. Наголошуючи на ролі почуттів у становленні предмета естетики, не слід забувати, що вже з V ст. до н. е. на зміну...
-
Категорія "прекрасне": генеза, сутність, діалектика реальності та ідеалу - Зміст поняття "естетика"
Категорія "прекрасне" відображає закони гармонійної взаємодії якостей в об'єкті та здатність духовних структур суб'єкта до гармонійної взаємодії з ними....
-
Основний зміст роботи - Естетична перцепція релігійного досвіду
Естетичний перцепція релігійний Вступ містить постановку проблеми, обгрунтування її актуальності, ступінь наукового розроблення проблеми, формулювання...
-
Достоїнство наукової теорії поціновується тим вище, чим більш життєві задачі вона пропонує і вирішує. Причому такі з них, котрі віддалені в історичне...
-
Етика та естетика належать до дисциплін гуманітарного профілю, який традиційно пов'язується із заглибленням у духовні процеси та явища. Найперші ж...
-
В праці "Дві основні проблеми етики" А. Шопенгауер, наслідуючи ідеї Ж.-Ж. Руссо, проголошує таку основу моралі як співчуття, безмежне співчуття усім...
-
Вступ, Моральна культура спілкування як складова загальнолюдської культури - Етикет юриста
Моральна культура є важливою складовою загальнолюдської культури і відіграє важливу роль в життєдіяльності людини. Моральна культура є загальнолюдською...
-
Этикет - совокупность норм и правил, отражающих представления о должном поведении и формализующих процесс коммуникации людей в обществе. Слово "этикет"...
-
Этикет - это устойчивый порядок поведения, совокупность правил вежливого обхождения в обществе. Этикетные правила представляют собой поведенческий язык...
-
Міркування стосовно сутності мистецтва та його ролі для формування особистості супроводжують історію людства з давніх часів. Перш за все мова йшла про...
-
Проблемність понятійного визначення моралі - Мораль. Сутність, структура, функції
Як вже зрозуміло з попереднього розгляду мораль є об'єктом дослідження етики як науки. Але попри таке найпростіше і найабстрактніше визначення чи є...
-
Основний зміст дисертації - Естетичні ідеї в гештальт-психології Рудольфа Арнхейма
У вступі до дисертації обгрунтовано актуальність та доцільність наукового дослідження, виокремлено його об'єкт, предмет, мету і завдання, висвітлено...
-
Вступ - Аналіз проблеми створення естетики
Естемтика (грец. бйуизфйкьт -- чуттєво пізнавальний, від aisthзta - відчутні речі та aisthanesthai - пізнавати) -- наука, що вивчає природу (функції,...
-
Метакатегоріальний статус поняття "естетичне" - Зміст поняття "естетика"
Усепроникний характер і духовно-формуюча сутність естетичного як особливого типу відношення визначають особливе місце феномену в системі естетичного...
-
Зміст поняття "естетика" - Зміст поняття "естетика"
Естетика мистецтво художній діалектика Поняття "естетика" увійшло до системи філософського знання для означення науки, що досліджує закони...
-
Специфіка і структура естетичної свідомості - Етикет, естетика та моральна порядність
Естетична свідомість - продукт історичного розвитку суспільства, що існує як форма суспільної свідомості і відображає рівень естетичного освоєння світу....
-
Висновки - Естетична перцепція релігійного досвіду
Використана джерельна й методологічна база дозволила розв'язати поставлені в цьому дослідженні завдання. З'ясовано місце й роль естетичної перцепції у...
-
Естетична свідомість. - Естетика як наука
Естетична діяльність суспільного суб'єкта, що розвивався протягом значного історичного періоду, створює певний комплекс почуттів, уявлень, поглядів,...
-
Вступ - Етико-філософські засади подолання спесишизму в європейській культурі
Актуальність теми статті пов'язана із проведенням щоденної практики спесишизму - дискримінації за видовою ознакою, а саме - промислове тваринництво,...
-
Естетична діяльність. - Естетика як наука
Життя людини і суспільства не обмежується однією лише працею. Воно різноманітне і всі його процеси такою ж мірою підпорядковані законам доцільності і...
-
В последнее время часто создаются условия, когда нормальная деятельность различных подразделений правоохранительной системы, направленная на охрану...
-
Этика - это раздел философии, изучающий феномен морали. Этот феномен играет важную роль в человеческом поведении, соотнося его с ориентирами, выходящими...
-
Общение (коммуникация) - это способ бытия человека в условиях взаимных отношений, взаимодействия с другими людьми. В процессе общения люди обмениваются...
-
Більш за все мені подобається, як змальоване кохання у Михайла Афанасьєвича Булгакова у відомому романі "Майстер і Маргарита". Я вважаю, що це...
-
Естетика як наука - Естетика як наука
Естетика - наука про становлення чуттєвої культури людини. Таке загальне визначення витікає з органічної єдності двох своєрідних частин цієї науки; якими...
-
Етапи розвитку естетики - Предмет естетики: історія та теорія
Естетика - наука про становлення чуттєвої культури людини. Таке загальне визначення витікає з органічної єдності двох своєрідних частин цієї науки; якими...
-
М. Вебер про господарську етику світових релігій - Теорії прикладної етики
Проведінням Божим усім без винятку надана своя професія, котру треба прийняти і на її ниві працювати. Але професійне покликання - це не доля, з якою слід...
-
Етика благоговіння перед життям Альберта Швейцера і професійна етика лікаря і фармацевта
Етика благоговіння перед життям Альберта Швейцера і професійна етика лікаря і фармацевта Проаналізовано основні положення етики благоговіння перед життям...
-
Естетичне відношення людини до дійсності
У статті піддається критиці розуміння природи і сутності естетичного відношення людини до дійсності, зокрема, прекрасного, яке пропонують студентам...
-
Моральні практики і методологія їхнього теоретичного осмислення засобами прикладної етики
Моральні практики і методологія їхнього теоретичного осмислення засобами прикладної етики Сучасні моральні практики є надто плюральними і слабко...
-
Естетичний ідеал: сутність, своєрідність форм виявлення - Зміст поняття "естетика"
До форм естетичної свідомості, поряд з естетичним почуттям та естетичним смаком, належить естетичний ідеал як необхідна складова духовного досвіду з...
-
"Сад" Епікура - Етика - філософське вчення про моральність і мораль
Атмосфера розпачу і песимізму. Старіюча Еллада, що знекровила себе багаторічними війнами та роздирається протиріччями між багатими і бідними, що зубожіла...
-
Формування естетичних ідей на теренах України у XIII-XVIII ст - Українська естетика
Період з XIII ст. по XV ст. історики української філософії вважають найменш дослідженим, що ускладнює повної картини розвитку естетичної думки. В період...
-
Структурні компоненти моралі - Мораль. Сутність, структура, функції
Розуміння феномену моралі формується на шляхах її структурно-функціонального аналізу. Неодмінність моралі у суспільно-культурному бутті пов'язана із тою...
Естетична складова у системі європейського філософського знання - Генеза естетичної думки у західно-європейській культурі