Естетична діяльність. - Естетика як наука

Життя людини і суспільства не обмежується однією лише працею. Воно різноманітне і всі його процеси такою ж мірою підпорядковані законам доцільності і соціалізації. Сама людина, її тіло, її зовнішність, наприклад, з прадавніх часів були предметом естетичної діяльності. Здавалося б, зовнішність людини є природним даром, проте в кінцевому підсумку тіло людини формувалось і під впливом трудової діяльності, а також суспільного способу життя. Прямоходження, спеціалізація кінцівок, розвиток мови і здатного до її сприйняття слуху, людський нюх, смак і дотик, обличчя, що світиться розумом, - усе це є здебільшого результатом специфічної для людини форми життєдіяльності. Процеси вдосконалення людської форми і сутності проходили об'єктивно, несвідомо для самої людини. Проте виразність людського вигляду, зовнішності, здатність через інтонацію, жести, міміку передавати складні духовні, емоційні процеси її внутрішнього світу мали вирішальне значення у розвитку суспільних форм життя.

Вивчаючи історичні людські спільності, що перебували на первісному рівні розвитку, етнографи звернули увагу на важливу роль, яку відігравали татуювання, деякі інші прикрашення людського тіла. Виявляється, що з самого початку використання вони були соціальними знаками, за допомогою яких певна соціальна якість людини ставала очевидною для іншого} підсилювала соціальну репрезентацію носія прикрас.

Поява найпростішого одягу, який насамперед задовольняв потребу захисту від несприятливого впливу середовища, а також у зв'язку з певними морально-етичними набутками, теж зазнала значного розвитку, дедалі більшою мірою стаючи явищем естетичним. Уся багатовікова історія свідчить, що одяг ніколи не зводився тільки до функціонального його призначення. Адже в ньому, як правило, - точна соціальна характеристика людини, ознака її суспільного статусу, характеру суспільних відносин, до яких дана особа включена. Все це забезпечило історії людського одягу важливе місце в культурі.

Удосконалення самого тіла людини, що посилює його красу, міць і вправність використання одягу, косметичних засобів і прикрас для демонстрування соціальних якостей людей заклали основи для такого різновиду естетичної діяльності, як мода.

У розвитку моди можна виділити дві тенденції. Одна з них полягає в тому, що людське тіло, його пропорції і природні форми є домінуючим. Що ж до іншої тенденції, то вона полягає в штучному, нерідко спотвореному посиленні стилізації людської статури з допомогою одягу, використання усіляких перук і надмірної косметики: В такі періоди вимоги до фізичного стану людського тіла помітно знижуються.

В історії світової моди мали практичний сплеск як перша, так і друга тенденції. Що стосується сьогоднішньої ситуації, то суспільство XX ст., очевидно таки, знайшло нарешті можливість гармонійного поєднання вимог як до людського тіла, так і до одягу, прикрас і косметики, що доповнюють природну красу людини. Мaсовий спорт, турботи суспільства про здоров'я і фізичну досконалість своїх членів є важливим естетичним надбанням людства, оскільки за всім цим стоїть високе загальнолюдське гуманістичне завдання - подовжити активне, здорове, радісне життя кожної людини, де б фізична досконалість стала запорукою повноцінного соціального життя. Разом з тим мистецтво косметики й одягу дає змогу в разі необхідності приховувати, підправляти недоліки зовнішності.

Зовнішній вигляд людини, вміння її через зовнішність передати свій внутрішній світ або, навпаки, приховати його, продемонструвати свою індивідуальність або, навпаки, створити потрібний імідж є сьогодні важливим елементом естетичної культури особистості.

Створення особистого стилю через формування зовнішності є, на наш погляд, важливою сферою естетичної діяльності людини. Естетичний досвід особи реалізується не тільки через створення власної зовнішності, а й через усю систему суспільних відносин, які утвердилися і діють, та до яких причетна людина. Це відносини моральні і юридичні, економічні і політичні, релігійні й ідеологічно Вони регулюються моральними і правовими нормами, релігійними догматами конституційними або відомчими нормативними актами. Але ж ці відносини можуть бути й об'єктом естетичної діяльності людини і суспільства. Іншими словами: будь-яка людська діяльність, оскільки вона призводить до встановлення типових соціальних відносин, що вже самостійно розвиваються в межах існуючих звичаїв з особливим моральним змістом, створює для себе певний осередок, який з часом на основі існуючих естетичних уявлень перетворюється на специфічну суспільну діючу силу, що стає ніби символом цінності і гарантії спадкоємності суспільного життя або якогось її прояву, символом, який активно впливає на душі учасників, сприяє обмінові думок, викликає емоції і закріплює, таким чином, дух колективізму і загальної єдності. Як прояв абсолютного і всезагального суспільного життя, ця сила не тільки його супроводить, придає ритм і гарантує його спадкоємність, а й лежить в основі різноманітних явищ у сфері культури.

Дещо складніший різновид естетичного оформлення суспільного зв'язку виникає там, де момент єдності і спадкоємності формується в залежності від конкретного культурного змісту, який визначає водночас цінність і конкретну естетичну форму самої дії.

Що ж до міжособових взаємин, які регулюються конкретно-історичними принципами моралі, то їхньою естетичною формою виступає етикет як усталена система норм поведінки і спілкування; водночас вона має тенденції історичного розвитку. Довершеність етикетних форм міжособових взаємин забезпечує додержання моральних норм, взаєморозуміння, виховання через їх засвоєння моральної самосвідомості людини.

Іноді доводиться чути, що, мовляв, додержання етикету маскує справжнє ставлення людини до людини, веде до лицемірства. Такий погляд не враховує того факту, що додержання норм етикету підсвідомо впливає на моральний стан людини, пом'якшує і навіть знімає агресивність, нетерпимість, нечутливість до іншої людини, змінює внутрішній настрій, моральні установки, не створює підгрунтя для конфлікту чи непорозуміння. Отже, зовнішня форма поведінки, що виступає спочатку як вимушена необхідність додержання етикетних правил, переходить у внутрішній стан людини, змінює її морально.

Людство в ході історичної практики вдосконалює суспільні відносини, прагне їх гармонізувати, зробити по-справжньому людяними, гуманними. Саме тому людство, створюючи ідеал особистості, передбачає розвиток в ньому фізичної досконалості, високих моральних якостей та розвинутої естетичної свідомості. Цілісність людської особистості, велич її душі, висока культура поведінки лишаються і сьогодні ідеалом гармонійного благородства, тим орієнтиром самовдосконалення, до якого має прагнути кожна людина.

Наша уява про естетичну діяльність суб'єкта суспільної практики була б неповною, якби ми обмежились лише сферою праці, суспільних та міжособових відносин. Існує ще одна дуже велика сфера естетичної діяльності і водночас предмет естетичної насолоди - природа. З одного боку, суспільство відповідно до свого загального культурного розвитку все більше звертається до природи як джерела естетичних переживань і естетичних цінностей, з іншого - своєю діяльністю наносить непоправну шкоду природі, створюючи загрозу екологічної кризи і тим самим загрозу власному існуванню.

Людство у своїй історії пережило різні форми взаємодії з природою. Значний відрізок часу займав період культури збирання і полювання, коли людство цілком залежало від природи, яка давала йому засоби для Існування. Цей стан характеризується відносною гармонією. Спостереження природи, рослинного і тваринного світу, їх взаємозв'язку породжує спроби людини опанувати навколишню красу, багатства і процеси, передати їхню суть у перших формах образотворчої діяльності.

Виникнення продуктивного господарювання різко змінило картину природи. Ліси вирубуються, долини річок виорюються під культурні посіви і насадження, зменшується кількість диких і збільшується число свійських тварин... Такий, суто сільськогосподарський характер діяльності створює умови для дисгармонії. Саме цим обумовлено особливе місце природи в естетичному досвіді людини та в її художній творчості. Взаємодіючи з природою, людина може гармонійно з нею співіснувати, вносити в цей храм певний естетичний аспект.

Що ж до цілеспрямованого естетичного впливу на природу, то тут спостерігаємо відбиток конкретно-історичних уявлень про красу, яка творилася предметно-практичною діяльністю людини і мистецтвом. Безсумнівно одне: чим могутнішою відчувала себе людина, тим більшою мірою вона була здатна до сприймання естетичних якостей природи. Людина постійно впливає на світ природи, включаючи її в систему відносин певної конкретної сфери діяльності. Проте бувають моменти, коли дійсність постає абсолютно незалежною від людини. Подив і навіть відчуття грізної неперевершеності викликає в нас вигляд льодовика, безмежної пустелі або океанської далі. Це й є те відчуття світу, який нам абсолютно чужий.

Людина почала наближати природу до свого житла спочатку у формі садів і парків. Причому натуральна природа була ще дуже складною для естетичного сприймання, отже, людина, створюючи сади і парки, придавала їм форми, що притаманні предметам культури: прямі алеї, рівні чагарники, підстрижені газони. Отже, природний куточок створювався практично людиною.

Пейзаж на картинах художників з'явився порівняно пізно, власне кажучи, лише в епоху Відродження. Це не означає, що людина не бачила природу раніше, - просто вона ще не стала для людини предметом естетичної насолоди. В пейзажі природа ніби застигла і лишилась на самоті. У ній, зануреній в тишу і залишеній людиною, мовби пробуджується мовчазне таємниче життя, чуже і деколи вороже до людини, а відтак поетичне, бо відкриває безмежність і демонізм реального. Саме через романтичний пейзаж відбулося справжнє опанування зображення природи, що й стало зафіксованим виявом певних емоційних станів людини: печалі, піднесення, тривоги тощо.

Отже, потрібні були сторіччя культурного розвитку, аби людина виявила, що природа-то є унікально талановитий творець і людина тільки починає у неї вчитись.

Серед форм естетичної діяльності особливе місце займає мистецтво: професійне та народне, фольклор. Поява мистецтва як самостійної форми естетичної діяльності має свою історію і логіку.

Матеріалістичний погляд на природу естетичної діяльності дає можливість визначити основні закономірності, що обумовили появу мистецтва та його розвиток. По-перше, мистецтво виникло на основі розвинутих в межах безпосередньої практичної діяльності естетичних потреб та естетичних здібностей людини. Розвинуті естетичні здібності і потреби сприяли формуванню суспільної необхідності культивування естетичних переживань та перенесення в них центру ваги з практичної і магічної функцій у сферу формування з їхньою допомогою суспільних зв'язків та суспільних уявлень. При цьому зв'язок мистецтва з матеріальним виробництвом ніколи не зникав повністю, оскільки протиставлення користі і незаінтересованого задоволення, що дається естетичними об'єктами, було предметом дискусії протягом усієї історії мистецтва.

По-друге, в історії поділу праці поява мистецтва стала останньою фазою справжнього поділу праці на фізичну і розумову. Відокремлення духовного виробництва від матеріального вивільнило його від прямої залежності та злитості з практикою, дало йому змогу розвиватися більш інтенсивно і усвідомлено, формувало професійну діяльність у сфері мистецтва, науки, філософії.

По-третє, історичним фактом було те, що мистецтво виникало тільки в суспільстві, поділеному на класи. Класи, що панують у матеріальному виробництві контролюють виробництво духовне: ідеї та естетичні потреби панівного класу стають пануючими ідеями і потребами.

По-четверте, мистецтво розвивається лише у тісному зв'язку з соціально-економічним та духовним життям суспільства. Цей зв'язок не є прямою залежністю одного від другого, а складним діалектичним взаємозв'язком, що вимагає щоразу конкретно-історичного аналізу.

По-п'яте, функції мистецтва в залежності від його конкретно-історичної форми здатні змінюватися; важливість мистецтва оцінюється в кожну епоху по-різному: головною вважається то виховна, то гедоністична, то дидактична або інша функції.

Естетична діяльність значно збагачується, коли відділяється від практичної й існує самостійно, сприяючи розвиткові творчих здібностей людини. Звичайно, мистецтво виростає на найширших життєвих потребах. Проте ці потреби нерідко не можуть реалізуватися через соціально-економічну обмеженість умов життя конкретно-історичного суспільства. Саме тоді за допомогою мистецтва (воно стає переважно духовною формою діяльності) людина здобуває можливість впливати на загальний розвиток суспільства, реалізовувати універсальну людську здібність формувати, змінювати, творити "за законами краси" свій духовно-практичний світ. Цим самим людина створює умови для реалізації багатих потенційних можливостей життя кожного індивіда.

Увесь потенціал мистецтва може бути залучений до формування і розвитку людської особистості. Але для цього суспільство мусить бути зацікавленим саме у такому його використанні, а не тільки для розваг або маніпулювання суспільною свідомістю. Адже справжній масштаб величі мистецтва розкривається тільки тоді, коли воно стає силою реальною.

Похожие статьи




Естетична діяльність. - Естетика як наука

Предыдущая | Следующая